«Місто сприймається у нашаруваннях віків, у їхньому багатоголоссі, сприймається як нерозривний єдиний витвір, де бачиш розмах руки, що його будувала, чуєш енергію тих, що вкладали в нього свою працю і вміння, вдихали живу душу в бездушний камінь, цеглу й метал», — писав про Київ у романі «Собор» Олесь Гончар.
В останній тиждень травня традиційно святкуємо день народження столиці. Пропонуємо зробити це в компанії фільмів — ми зібрали 10 стрічок з різних періодів, які об’єднує любов до міста на Дніпрових кручах.
#1. «Київські фрески», 1966 — Сергій Параджанов
Не зовсім фільм, а 15-хвилинні кінопроби, що збереглися завдяки хитрості молодого оператора Олександра Антипенка. Параджанов задумав стрічку як алегорію на тему наслідків війни, але студія закрила фільм, лиш побачивши проби.
Зняті в 1966 році кадри показують, яким є сучасне урбаністичне місто. Параджанов хотів створити візуально-аудіальну фреску Києва — оду місту, яке він любив усім серцем попри незгоди. Коли в 1965 Держкіно УРСР заборонило проєкт через «формалізм» та «імпресіонізм», негатив мали утилізувати. Проте оператор Олександр Антипенко забрав його та оформив як власний диплом. Негатив кінопроб знайшли в сейфі фільмотеки студії Довженка в 1992. Напис «дипломна робота» врятував «Київські фрески» від спалення.
Кадри з фільму «Київські фрески». Джерело: dovzhenkocentre.org
ДЕ ДИВИТИСЬ: на Taxflix, Кліо або YouTube
#2. «Перемога над сонцем. Епілог», 1994 — Максим Бернадський
Це короткометражний фільм, який створили в 90-х на студії «Київнаукфільм». Стрічка побудована навколо масштабної виставки «Протагоністи / Живописний заповідник / Паризька комуна», яка тоді проходила в просторі Українського Дому (згодом, майже через 30 років, команда Українського Дому покаже її нову версію). Головні герої фільму — українські авангардисти. Вони діляться власним сприйняттям мистецтва, світу й себе в ньому.
ДЕ ДИВИТИСЬ: Відеоархів Національної кінематеки України
#3. «Сьомий маршрут», 1997 — Михайло Іллєнко
Молода американка приїздить до залитого сонцем Києва — вона хоче відзняти місця, де в юності бувала її мама. Подорож не має чіткого маршруту, доки дівчина не натрапляє на гіда-дивака. Він проводить групу туристів впізнаваними вулицями, мальовничими передмістями та знаковими місцями.
Це «Сьомий маршрут», мелодраматична історія Юрія Іллєнка. Сценарій писали аж 14 людей — кожного згадали в титрах, а гонорар розділили порівну. Довженко-Центр описує стрічку як освідчення Києву в любові. Роботу дивом зняли за часів тотальної кризи — і вона, хоч ніколи й не виходила в прокат, збереглася.
Кадри з фільму «Сьомий маршрут». Джерело: online.dovzhenkocentre.org
ДЕ ДИВИТИСЬ: в онлайн-кінотеатрі Довженко-Центру
#4. «Історія зимового саду», 2018 — Семен Мозговий
Ретельне і чуттєве спостереження за унікальним павільйоном квітникарства «Зимовий Сад», що на ВДНГ. Метафорична робота Семена Мозгового розповідає про хранительку павільйону, Валентину Миколаївну. Жінка доглядала за садом ледь не пів століття, але попри любов до екзотичних рослин і оранжереї, Валентину поволі утискають, змушуючи вийти на пенсію.
Документальна стрічка Семена Мозгового — це історія стійкості й протесту заради збереження саду, що живе за власними законами.
ДЕ ДИВИТИСЬ: на Takflix
#5. «Герой мого часу», 2018 — Тоня Ноябрьова
Провінціал Жорик переїздить до бетонних джунглів Києва. Серед цілей: знайомство з «потрібними» людьми та рух карʼєрно-соціальною драбиною. Жорику заважає те, що не заважає іншим: він надто справедливий та чесний.
Історія героя розгортається на реальних вулицях, у реальних торгових центрах, базарах і багатоповерхівках. У дебюті Тоні Ноябрьової — яскрава палітра, доречні жарти та іронія. «Герой мого часу» — це спроба осмислити реальність крізь гру, яку не завжди можеш виграти.
ДЕ ДИВИТИСЬ: на Megogo
#6. «Шелест кроків», 2022 — Ксенія Кравцова
В 1960-х Ада Рибачук і Володимир Мельниченко створили Стіну Памʼяті на Байковому кладовищі — твір став magnum opus видатних художників-монументалістів. Але після 13 років кропіткої праці радянська влада залила Стіну бетоном. Офіційна причина — твір «чужий принципам соціалістичного реалізму».
Документальний фільм Ксенії Кравцової «Шелест кроків» фіксує історію Стіни крізь щиру сповідь одного з її авторів. Фільм побудований навколо Володимира Мельниченка — художник ділиться безмежною любовʼю, яку відчував до Ади, спільної праці, власної майстерні та Києва.
ДЕ ДИВИТИСЬ: на ТИТР
#7. «Нескінченність за Флоріаном», 2022 — Олексій Радинський
Фіксація боротьби за унікальний архітектурний витвір «Тарілка», дослідження внутрішнього світу генія-митця та окреслення обличчя сучасного Києва — документальний фільм Олексія Радинського складається з архівів, спостережень і думок Флоріана Юрʼєва.
Він автор радянського герба Києва, архітектор житлового масиву на Нивках та космічної «Летючої тарілки» на «Либідській». Забудовники неодноразово намагалися захопити будівлю, щоб звести на її місці ТЦ. Радинський документує боротьбу за «Тарілку», яка є сенсом життя Юрʼєва та архітектурним свідченням свого часу.
ДЕ ДИВИТИСЬ: на Takflix
#8. «Це побачення», 2023 — Надія Парфан
Блакитна година — час світанку, перші хвилини після комендантської. Саме в цей період Надія Парфан знімала «Це побачення» — свій дебютний ігровий фільм. Створена у вересні 2022, стрічка — символічна історія про столицю, в якій триває повномасштабна війна. Та у великому місті, що рухається з шаленою швидкістю, все ще є місце для життя, кохання та краси.
ДЕ ДИВИТИСЬ: на Takflix
#9. «Під знаком якоря», 2024 — Тарас Співак
Створений на основі кіноархівів часів розпаду СРСР та перших років незалежності України, «Під знаком якоря» розповідає про Київське вище військово-морське політичне училище. Зараз ми знаємо це місце як Києво-Могилянську академію, але ще не так давно тут навчали людей, що керували флотом.
У фільмі показують перший радянський авіаносець «Київ» і неочевидні звʼязки між війною та культурою. «Київ» викупили, і зараз він слугує атракціоном десь у Китаї. Жалюгідна кумедність радянської всемогутньої машини — основний предмет дослідження Тараса Співака.
ДЕ ДИВИТИСЬ: Takflix
#10. «Щука не риба», 2024 — Єлизавета Шерстньова
Дмитро Кокошко — гончар і частина «Щука Риба»: створений молодими любителями української культури, гурт утверджує традицію в місті. Учасники «Щука Риба» прагнуть, аби танці, співи та особливі обряди стали органічною частиною життя столиці.
Режисерка Єлизавета Шерстньова влучно підмічає, що, як би не старався гурт, реальність відрізняється від омріяної. Короткометражний фільм досліджує, як кияни ставляться до культури та чи готові вони змінюватися заради нашого, автентичного.
ДЕ ДИВИТИСЬ: на Takflix