*Фото для обкладинки нам надала Леся Донець із ГО «Зберегти Квіти України»
Після смерті київські пам’ятки архітектури потрапляють у пекло, де перетворюються на торговельний центр. Якщо пощастить — на ЖК з парканом. Щоби будівлі продовжували жити — активісти пишуть листи до КМДА, створюють петиції, шукають інвесторів та організовують толоки.
Ми розібралися, як допомогти чотирьом будівлям у Києві, якщо ти — небайдужий киянин. Поговорили про:
- — Житній ринок із шеф-кухарем Євгеном Клопотенком
- — «Летючу тарілку» з режисером фільму про архітектора пам’ятки — Олексієм Радинським
- — павільйон «Квіти України» зі співзасновницею ГО «Зберегти Квіти України» Лесею Донець
- — садибу Зеленських із пам’яткоохоронцем Дмитром Перовим
Житній ринок
Це найдавніший чинний ринок Києва. Житній бере свій початок ще з часів Київської Русі. Він пережив багато історичних змін — навіть був центром куренівського повстання проти більшовиків. Житній ринок, яким він є зараз, побудували 1980 року. З того часу стан будівлі значно погіршився. І тепер Житній хочуть знести.
Вид на Житній ринок, 1888 рік. Джерело: uk.wikipedia.org
2022 року ДСНС просила суд зупинити експлуатацію приміщень ринку, зокрема — відімкнути електроенергію через порушення норм безпеки. Цим судом був Окружний адміністративний суд Києва (той самий ОАСК, який визнав націоналізацію «ПриватБанку» — «незаконною», а символіку «СС Галичина» — «нацистською»). Тож позов він, звісно, задовольнив.
Після цього за стратегію розвитку Житнього взявся Євген Клопотенко. Департамент комунальної власності Києва організував аукціон на оренду ринку. На подачу заявок дали тиждень (а це вкрай мало). Громадськість обурилась — і термін подовжили на 25 днів. 11 квітня, завдяки зусиллям Клопотенка та киян, аукціон скасували:
Шеф-кухар і громадський активіст Євген Клопотенко описує свій ідеальний Житній як ринок, що об’єднує людей різного віку — не тільки заради українських продуктів, але й заради відпочинку: «Я хочу, щоб через 10 років він став прогресивним, сучасним і красивим простором. Щоб туристи бачили, що наш Житній нічим не гірший за європейські ринки такого ж формату. Щоб сюди приходили шефи та купували класні локальні продукти для своїх закладів. Щоб для всіх киян і гостей міста ринок став центром гастрономічного та культурного життя».
Житній ринок не є пам'яткою архітектури навіть місцевого значення (хоча Бессарабський ринок, наприклад, має статус пам’ятки аж на національному рівні). Євген Клопотенко каже, що саме відсутність цього статусу дає можливість реставрувати Житній: «Це один із головних юридичних моментів. Бессарабський ринок не підлягає будь-яким втручанням. Відповідно, відремонтувати його та зберегти в майбутньому буде важче.
Втім, наскільки мені відомо, Мінкульт уже звернув на це увагу. Вони написали історичну довідку про те, що Житній — нововідкрита пам’ятка історичного значення, і подали відповідне звернення до КМДА. Тобто процес внесення ринку до реєстрів розпочато. Але тут також є ризик. Якщо це рішення ухвалять, орендар може не захотіти орендувати або приватизувати ринок. Одним словом, це ніби й хороший інструмент. Але що з ним робити — незрозуміло».
Також активіст вважає, що нелегальну стихійну торгівлю навколо ринку не потрібно заводити всередину: «Хоч вона і нелегальна, але вже давно стала частиною культури цього ринку. Те, що нелегальне, можна зробити легальним. Варто залишити цей культурний елемент. Можна дізнатися умови, на яких продавці реалізують свої товари на ринку. Кому платять гроші за оренду. А після — побудувати прозору модель взаємодії. Це має бути комплексна робота, а питання має розв’язувати громада під час громадських слухань із залученням усіх груп інтересів».
Кияни теж можуть допомогти привести Житній до ладу. І ось як: «Активніше проявляти свою громадянську позицію. Наприклад, підтримувати дописи, які я та інші активісти робимо про Житній, щоби про ринок дізнавалося якомога більше людей. Ходити на громадські слухання. Не боятися ставати на захист ринку. Це класичні інструменти громадянського життя і впливу. Варто не чекати, що хтось прийде і налагодить усе без твого залучення. Якщо ти хочеш щось змінити, бери ініціативу у свої руки та змінюй. Інакше це не працює».
Садиба Зеленських (ні, не тих)
У Шевченківському районі Києва збереглася садиба Зеленських у стилі історизм (повернення до естетики минулого). Заможні селяни Зеленські мешкали тут з 1911 по 1915 рік. Вона дерев’яна, проте обкладена цеглою. Садибу збудували ще 1890 року на замовлення купця Василя Маліна. Наразі це остання обкладена цеглою деревʼяна споруда, що збереглася в районі Солдатська слобідка.
Садиба Зеленських. Джерело: facebook.com
На цьому місці хочуть зробити другу чергу житлового комплексу «Тургеневъ». 2024 року забудовник відновив тут роботи попри накладений на це арешт. Будівництво, до речі, фінансують з окупованих територій, повідомляє «ЛУН».
Пам’яткоохоронець Дмитро Перов розповів нам, що в будинку вимкнені всі комунікації, а будівельники нишком розбирають пам’ятку зсередини: «За це передбачена кримінальна відповідальність за ст. 382 Кримінального кодексу України». Втім, звернення Дмитра до прокуратури за цим епізодом поки сумує без відповіді.
Зараз петиція про збереження садиби набрала необхідну кількість підписів (6 тис.), її розглядає КМДА. Проте є і друга петиція — про заборону будівництва ЖК на цьому місці (її можна підписати тут). Дмитро Перов каже, що петиції виконують важливу функцію: «Це показує ставлення громади до цього питання. Петиція за збереження садиби Зеленських — це перш за все бажання понад 6 тис. киян зберегти історичну будівлю».
Що кияни можуть зробити, щоби зберегти садибу? За словами Дмитра, треба бути небайдужими: «Зараз петиція щодо збереження садиби Зеленських зібрала потрібну кількість голосів. Крім того, ще збирає підписи петиція про заборону будівництва ЖК на цьому місці. Ми маємо показати й підказати владі, що збереження історії важливе для громади й ми як громада не хочемо чергову “стєкляшку” замість історичної забудови».
Дмитро каже, що в ідеальному майбутньому будівля отримує реальний охоронний статус, її інтегрують до чинної забудови, очищують жовту цеглу та реставрують дерево. Далі — відкривають тут вайбову кав’ярню або тематичний ресторан: «Такі історії вже є, це ресторан на Спаській, 10 — або кав’ярня на Foodmarket».
«Летюча тарілка»
Її побудували в 1970-х роках. Це була будівля Українського інституту науково-технiчної експертизи та iнформацiї, а сам проєкт репрезентує другу хвилю радянського модернізму. За будівництво «тарілки» архітектора Флоріана Юр’єва нагородили премією держбуду срср «За новаторство в архітектурі» й дали 16 тис. рублів.
У 1990-х будівля почала занепадати: фасад облущувався, комунікації виходили з ладу, приміщення порожніли, грошей на ремонтні роботи не було. 2015 року забудовник Вагіф Алієв почав будувати тут новий торговельний центр Ocean Mall. Робив він це впритул до «тарілки», за деякими планами — поглинаючи її.
Щоб модерністські пам’ятки не вмерли, активісти створили ініціативу #savekyivmodernism. В акціях брав участь і сам Флоріан Юр’єв — він написав відкритого листа, де вимагав зробити процес реконструкції прозорим, а саму будівлю використовувати лише в культурних цілях.
Архітектор «тарілки» хотів зробити в будівлі кольоромузичний театр. Режисер фільму «Нескінченність за Флоріаном» Олексій Радинський каже, що це більше ніж можливо, адже Флоріан Ілліч за допомогою команди архітекторів розробив для цього повноцінний проєкт: «Для його реалізації потрібна всього лише політична воля уряду, а саме Міністерства освіти й науки, якому і належить будівля».
2020 року почали відновлювати покриття на даху будівлі, того ж року Мінкульт вніс її до реєстру пам'яток архітектури та монументального мистецтва. Олексій Радинський каже: «В теорії це означає, що без спеціального погодження не можна нічого зробити не лише з самою будівлею, але і з її пам'яткоохоронною зоною. На практиці ж у Києві це не означає нічого».
На початку повномасштабного вторгнення будівництво зупиняли вдруге. Не лише через воєнні дії, але й тому, що власник компанії-забудовника — російський олігарх, що досі мешкає та працює в Києві: «Київська влада вочевидь розраховує, що може скористатися війною для того, щоб російський бізнес і далі поглинав українську столицю. Вони навіть не уявляють, як глибоко помиляються».
Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України стверджує, що «тарілку» повністю збережуть, але ТРЦ продовжать будувати. Міністерство навіть опублікувало план реконструкції пам’ятки. Радинський каже, що за цим проєктом ТРЦ повністю поглинає «тарілку».
План Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України з «реставрації» «тарілки». Джерело: facebook.com
На думку Олексія Радинського, «необхідно реалізувати розроблений Флоріаном Юр'євим проєкт реновації. А ще — конфіскувати в російського бізнесу торговельний центр Ocean Mall і перепрофілювати його на додаткові освітні площі, що компенсували б катастрофічну нестачу таких просторів у Києві».
Кияни також можуть поборотися за життя «тарілки»: «Кожен звичайний киянин може почати з того, що поставить собі та іншим запитання: чи нам ок, що російський бізнес і далі нищить пам'ятки нашої культури?».
Павільйон «Квіти України»
Це будівля у стилі модерн, розташована у Шевченківському районі Києва. Архітектор Микола Левчук отримав за цей павільйон відзнаку Національної спілки архітекторів України. Будівля складається з п’яти поверхів, а висота всього павільйону — 21 м (така сама, як і в сусідніх будинків — це не робить вулицю кострубатою та візуально розширює простір).
Тоді це був навчально-методичний павільйон. Він став майданчиком експериментальної флористики, центром навчання та дозвілля містян — тут можна було й купити квіти чи вазон додому, і привести дитину на гурток.
Архівні фото павільйону
Леся Донець, співзасновниця ГО «Зберегти Квіти України», каже, що цей павільйон — справжня оранжерея посеред міста: «Архітектори спроєктували все так, щоб вирощувати рослини — тут є кілька рівнів вітрин, що дають доступ до сонця. До цих вітрин проклали систему водопостачання та водовідведення, тут підтримувалась потрібна температура та вологість».
2019 року цю будівлю купили. Компанія Rockwill Group на чолі з Олексієм Пишним мала на меті зробити з будівлі офісний центр: вісім поверхів, надбудова та підземний паркінг. Зняли також люстри та вітражі всередині павільйону. Тоді ж почалися мітинги, на яких активісти закликали реставрувати будівлю.
У червні 2021 року власник зрізав виноград, що обплітав фасад будинку понад 25 років. На одній з перших толок (а вони відбуваються все частіше з початком теплого сезону) активісти посадили нову виноградну лозу і сподіваються виростити її щонайменше такою ж розкішною.
Фото надане ГО «Зберегти Квіти України»
Того ж року забудовник почав демонтаж головного фасаду павільйону — тоді кияни зруйнували паркан навколо будинку і почали блокувати будівельну техніку. Олександр Ткаченко (тодішній міністр культури) звернувся до мера столиці Віталія Кличка, аби той допоміг врятувати будівлю, тому її внесли до реєстру державних пам’яток.
Наприкінці 2022 року і свого існування ОАСК (той самий, що фігурував в історії про Житній) розглянув позов забудовника за скороченою процедурою. Звісно ж, дозволивши там будівництво і скасувавши статус пам’ятки. Мінкульт подав на це апеляцію, яку задовольнив Шостий апеляційний адміністративний суд. Так будівельні роботи заборонили, а статус пам’ятки — повернули.
Леся Донець каже, що зараз павільйон поранений та пустий. Проте громадська організація має візію майбутнього: «Будівля охороняється законом, в обліковій документації перераховані всі елементи й рішення, що мають бути збережені: обʼємно-просторове рішення будинку, стилістичне і декоративне рішення фасадів, атріум (великий відкритий простір всередині будівлі — прим. ред.), обхідні галереї з арковими проходами, гвинтові сходи, вітражі. Також важливо, щоб той, хто відновлюватиме пам’ятку, робив це в кооперації з автором будівлі — Миколою Левчуком».
Звичайний киянин теж може долучитися до порятунку павільйону. Для цього варто стежити за новинами. «Приходити на толоки та суди — в обох випадках підтримка важлива і надсилає сигнал як владі, так і власникам будівлі, — розповідає Леся. — Займатися самоосвітою та розбиратись, як має працювати місто. Розуміти свої обов’язки та права як містянина — це суперсила, якою ми маємо користуватись».