Цього жовтня Skvot виповнилось 5 років. У свої п’ять ми встигли запустити десятки курсів, засквотити чотири країни в Європі, зняти серіал про рекламу, створити міжнародну конференцію Lastivka і розробити спецвипуск журналу AdWeek, що вийшов друком у США.
Мріємо й надалі об’єднувати людей — в офлайні, онлайні та метавсесвіті, якщо доведеться. А ще мріємо про більшовартість в українському креативі, потужну агенцію десь у Карпатах і щоби Бурлюка припинили називати росіянином. Усі наші святкові побажання креаторам і самим собі — у вішлисті.
Бажання #1. Щоб у перший день місячних давали оплачуваний вихідний та безплатну пачку морозива
Першою країною, яка запровадила відпустки для жінок під час місячних, стала Японія. Це відбулося ще 1947 року. Вихідні отримували жінки, які мали дисменорею (сильний біль) під час менструації або виконували роботу, яка вважалася «шкідливою» для їхнього здоров'я. Хоча про додаткову оплату в Японії на період такої відпустки досі не йдеться.
Жінки у Південній Кореї теж можуть взяти менструальну відпустку. Якщо її не береш — платять додаткові гроші.
Минулого року таку політику запровадила Іспанія, а в Замбії вона має назву «День матері». Проте в цей день жінки можуть взяти вихідний, тільки якщо дійсно почуваються погано. «Якщо ви відсутні, але вас знайшли на дискотеці, це не буде сприйматися як “День матері”», — це слова міністерки праці Замбії Джойс Нонде-Сімукоко.
Fingers crossed, в Україні теж буде така політика. Щоб у нас принаймні був вибір: лежати весь перший день місячних у ліжку з грілкою та морозивом — або придумувати кампейни каннського рівня, коли на це є ресурс.
Бажання #2. Щоб Meta перестала блокувати контент про війну, а X знову став Twitter
Facebook видалив твій пост зі збором, навіть попри те, що ти запостив лінк у третьому коментарі. Тепер твої перегляди просіли, а сторінка — в тіньовому бані.
Ти бачиш у тіктоці відос російських пропагандистів. Платформа вперто не хоче його видаляти, хоча твій коментар забанили за слово «русня». У твіттері, на фейсбуці та в інсті — купа російських ботів. Це бісить і заважає жити. А ще — так люди не бачать пости зі зборами або важливою інфою про війну (зокрема англійською).
Meta (попри обіцянки) досі банить старий шеврон Азову з чорним сонцем, а Twitter купив Ілон Маск — і так поставив на ньому хрест. Хочеться, щоб соцмережі таки знайшли захисний крем і перестали бути занадто чутливими до суворої реальності. Цього й побажаємо їм сьогодні, завтра і на все життя.
Бажання #3. Щоб робота в креативі була схожа на «Емілі в Парижі», а не на «День бабака»
Здається, що робота в креативі — це коли офіс не відрізняється від клубу, коли куриш із тімлідом косяк під час робочого дня, ходиш у бар по п’ятницях, середах і вівторках, а раз на рік загрібаєш статуетки у кравчучки та їдеш додому. З однієї вечірки — на іншу.
Дуже часто це не так. Робота в креативі — це коли «а зробиш на завтра?» (і таких 5 тасок), коли треба зробити блакитний блакитнішим, а креатив креативнішим, коли не виходиш із дому тиждень і працюєш у тій самій футболці. Коли на все немає бюджету, клієнт знову надіслав правки, ти хочеш піти в захід сонця, але треба заробляти на корм коту.
Маніфестуємо в новий сквоторік більше фенсі-моментів для всіх креативників: від ілюстраторів до проджектів. Ми всі заслуговуємо на це.
Бажання #4. Щоб українські гасла не банили на червоних доріжках, Олімпіаді та Євробаченні
Тільки за цей рік українську каноїстку змусили зафарбувати напис I am Ukrainian на Олімпіаді, а представниці України на «Євробаченні» вдягли футболки з написами Free Azovstal Defenders під загрозою штрафу.
Джерело: instagram.com
Перформанси на червоних доріжках насильно зупиняє охорона, як-от із фем-активісткою руху SCUM на Каннському кінофестивалі. А Ілоні Чернобай, яка вилила червону рідину на жовто-блакитну сукню, взагалі заборонили відвідувати фестиваль. Це про лицемірство, а не про допомогу Україні.
Хочемо, щоб кожна наступна подія не боялася говорити про війну і не соромилась «політичних заяв». Бо якщо такі заходи «поза політикою», це не означає, що політика — поза ними.
Бажання #5. Щоб компанії, які називають себе сім'ями, пішли до сімейного психотерапевта
Якщо на співбесіді компанія каже, що вони всі тут сім’я, знай — точно Кайдашева. Біжи від таких команд і оферів, вони принесуть тобі хіба вигорання, сиве волосся та сіпання ока від звуку асани.
Сподіваємося, ця мода на компанії-сім’ї нарешті мине і всі роботодавці зрозуміють, що робота — це тільки робота. Вона має визначені години, за які співробітнику платять. А все, що овер, має оплачуватись понаднормово.
Бажання #6. Щоб українських брендів у серіалах Netflix було так багато, що ми припинимо їх рахувати
Один, два, три. Нарахували кілька українських брендів в «Емілі в Парижі» — і вже тішимося. Це окей. Колись ми перестанемо це робити — і такі медійні прояви стануть для нас нормою.
А поки ми радіємо навіть маленьким інфоприводам, бо 5 років тому не бачили жодного українського бренду в американських або західноєвропейських проєктах. А 20 років тому за кордоном взагалі могли не знати, що таке Україна і де вона розташована.
Українські бренди варті того, щоб їх показали на Netflix, на великих екранах Таймс-сквер і в космосі з супутників Nasa. Най так і буде.
@gunia.project GUNIA Project products are starring in the new season of “Emily in Paris”! We are honored to join such a major project and showcase a part of Ukrainian culture to audiences worldwide. The first part of the fourth season is already streaming on @Netflix . #guniaproject #українськийконтент #українськийтікток #inspiration #aesthetic #stylingtips #netflix #netflixseries #emilyinparis #paris #behindthescenes #clothes ♬ оригінальний звук - Gunia Project
Бажання #7. Щоб кожен бренд випускав адаптивний одяг
Класно, коли меблі, одяг та інші предмети зручні для всіх — жінок, що годують грудьми, людей з ампутаціями, порушеннями дрібної моторики тощо. Наприклад, людям на кріслах колісних потрібен одяг із безшовними зонами в місцях натирання. Магнітні застібки або липучки зазвичай зручніші за ґудзики. А дзеркальна обшивка полиць зсередини дозволяє побачити їхній вміст не лише тоді, коли вони розташовані на рівні очей.
Додаємо адаптивні (і не оверпрайснуті) лінійки одягу, взуття і меблів до свого вішлиста.
Адаптивні меблі та декор від IKEA. Джерело: dezeen.com
Бажання #8. Ніяких російських шрифтів
Нагуглив потрібний кириличний шрифт. Зробив із ним проєкт, показав клієнту. Всі задоволені — ти йдеш у бар хвалитися, який ти молодець. Але стається plot twist: шрифт виявляється російським. Ти в паніці, клієнт у паніці, рвеш на собі волосся, ще сильніше відчуваєш похмілля після вчорашнього бару.
Щоб так не було, завжди перевіряй, хто володіє правами на шрифт. А ще — створюй свої українські шрифти: з засічками та без, капітальні, жирні, курсивні, такі як Comic Sans чи Monotype Corsiva.
Бажання #9. Щоб креатори децентралізувались і хтось відкрив агенцію в карпатському селі (може, ми?)
Бо не Києвом єдиним — культура потрібна не лише великим містам. Креативні проєкти дають людям роботу, підіймають місцеву економіку і притягують туристів. Якщо в містечку або селі є щорічний фестиваль, будуть і ресторани, готелі, крамнички, прокат авто, etc.
А ще культура — це про ідентичність. Класно, коли вона комплексна. Класно, коли в креативі звучать різні голоси — і киян, які шарять за Кирилівську, і волинян, які шарять за соломоплетіння в Купичеві.
Новий сквоторік — нові креативні бізнеси в селах і малих містах України.
Нова книгарня-кав’ярня «Коцюбинський» в селі Верхній Ясенів, Карпати. Джерело: chytomo.com
Бажання #10. Щоб в українських чартах Spotify більше не було російської музики
Українці все ще (чомусь) слухають російське. У Spotify-чарті Top 50 — 17 треків російських виконавців. Російську музику вже заборонили грати й вмикати на вулицях. Хочеться, щоб її не було ні в публічних місцях, ні вдома, ні в головах.
Стримінги ломляться від пісень українських та закордонних артистів. Тому зараз слухати російську музику — це скоріше про стійку позицію, а не про лінь. Ну і ще про несмак. Бажаємо в новому сквотороці всім хорошого смаку.
Бажання #11. Щоб Вікіпедія, МоМА і Центр Помпіду припинили називати авангард російським
Великі артінституції виправляють свої факапи повільно, тому картина Єрмилова в MoMA роками висіла догори дриґом, таблички Kiev досі не замінили на Kyiv, а Бурлюка, Малевича та Ріпина продовжують називати росіянами.
Міф про «російський авангард» формували довго і ретельно — а Захід вірив у нього, бо називати все радянське російським банально легше. Сьогодні ми повертаємо апропрійованих митців назад — і хочемо, щоб іноземні галереї теж доклали зусиль (чи хоча б не заважали).
У новому сквотороці бажаємо собі та іншим тотальної деколонізації арту. А ще — великих ретроспектив художників, яких у нас вкрала росія.
Бажання #12. Щоб в українському креативі була тільки більшовартість
Щоби про класні кейси говорили не менше, ніж про факапи, а хороше припинили порівнювати із західним. Нам не потрібні українські Канни, джексони поллоки та стівени спілберги, бо ми маємо власне — а за кордоном не обов’язково краще (в нас було 34 роки, щоб з’ясувати це).
Мріємо, щоб українські фільми збирали повні зали, українські книжки розбирали ще на передпродажі, а українським брендам і спеціалістам пробачали високі цінники — бо це про якість.
Бажання #13. Щоб на екранах було менше римейків і спінофів та більше оригінальних історій
Поки спіноф «Людини-павука» «Мадам Павутина» збирав найнижчу касу в історії Marvel, кінороби знімали ще одну екранізацію «Білосніжки» та готувалися до кастингу для нового «Гаррі Поттера». Все це згенерило більше мемів, ніж лайків або позитивних коментарів, — бо кожна історія колись вичерпує себе.
Бажаємо собі та світу більше нових, оригінальних стрічок — навколо ще стільки всього нерозказаного.
Бажання #14. Щоб катали не на шакалячих експресах, а на Інтерсіті+ із комплексним меню
Хейт єднає, срачі згуртовують, але краще, коли агресію спрямовують на агресора — а своїх вислуховують і дають шанс виправити помилку. Культурологиня Маріам Найєм пов’язує шакалячі експреси з постколоніальною свідомістю — коли звинувачуєш українців у тому, в чому насправді винні росіяни.
Дисклеймер: ми не закликаємо толерувати українофобію, співпрацю з рф, гомофобію чи сексизм. Навпаки — про ці речі необхідно говорити, поки вони не зникнуть.