Нова адаптація «Буремного перевалу» отримала 64% на Rotten Tomatoes і купу відгуків у стилі «дивовижно погане кіно» або «найгірша екранізація у світі».
Сварити стрічку почали ще під час маркетингової компанії — переважно через вибір саундтреку, сумнівну історичну релевантність костюмів та білого Джейкоба Елорді в ролі Гіткліфа. Після виходу кіно в прокат критикувати почали все.
Виникають питання до поверхневості сюжету, зацикленості на сексі, «романтизації токсичних стосунків» і кастингу Марго Роббі (якій не вісімнадцять і менше, як Кетті в романі).
То що ж так і не так з цим кіно — розбираємося в тексті.
Дисклеймер: якщо ви взагалі не знайомі з історією, можете зловити спойлери.
(Не) екранізація роману Емілі Бронте
Режисерка, сценаристка та продюсерка нової екранізації, британська постановниця Емеральд Феннел, відома за фільмами «Перспективна дівчина» та «Солтберн», чесно сказала, що не намагатиметься повністю передати сюжет роману в стрічці. Натомість вона захотіла сфокусуватися на ілюстрації «почуттів, які сама переживала, читаючи книгу у свої чотирнадцять».
Після перегляду стає зрозуміло, що в підлітковому віці режисерка розгледіла в книзі еротично-романтичну драму про складні стосунки Кетті та Гіткліфа. Та цей погляд не відгукнувся багатьом поціновувачам роману Бронте.
«Буремний перевал» Емілі Бронте досліджував класизм, травму поколінь, помсту і психологічні травми, залишені в спадок, що нищать два покоління родин Ерншо та Лінтонів.
Хіть і кохання в романі займали другий план. Зокрема в книзі головні герої так жодного разу й не мали сексу (принаймні на сторінках). А їхня історія «кохання» займає лише половину книги. У другій же розгортається історія дітей (не спільних) Гіткліфа та Кетрін. Цікаво, що у фільмі дитина Кетрін помирає, а про дітей Гіткліфа та Ізабелли ми нічого не чуємо — тож сюжет стрічки в цілому закриває арку на драмі головних героїв, не перекидаючи її на наступне покоління.
У фокусі тексту все ще залишається їхнє кохання, але воно не існує як автономна міжособистісна драма. Через призму їхніх стосунків ми усвідомлюємо все, що було не так із тогочасним світом.
Джерело: The Middling Place
Натомість екранізація Феннел ніби рухається довкола них і заради них. Що викликає суперечливі почуття у публіки: частина глядачів відчуває, ніби їм намагаються нав’язати романтичне сприйняття нездорових стосунків. Відчуття невідповідності додає і той факт, що маркетингова кампанія фільму крутилася довкола Дня закоханих і розповідала про the greatest love story of all time.
Абсурдність цього ходу порівнюють із торішнім промо «Покинь, якщо кохаєш», де Блейк Лайвлі заохочувала «вдягати свої квіткові вбрання та бігти до кінотеатрів» на фільм про домашнє насилля.
Користувачі тредсу кажуть, що релізити «Буремний перевал» на 14 лютого — це те саме, що присвячувати «Франкенштейна» Дню батька або «Психо» — Дню матері.
Джерело: Threads
Але це ж було вже. Звинувачення в «романтизації» того, що не треба романтизувати отримують майже всі фільми, де головні герої — не хороші люди. Одним із найгучніших прикладів був «Джокер» Тодда Філіпса: люди почали сваритися, ніби кіно виправдовувало насильство та могло призвести до збільшення злочинності. Та що у «Джокері», що в «Буремному перевалі» головних героїв не зустрічає щасливий кінець, і це має заважати бажанню наслідувати їхній приклад.
Фільм стріляє собі в коліно, коли власноруч нагадує нам про Ромео і Джульєтту.
«Буремний перевал» від Феннел теж розповідає про трагічне кохання, якому не судилося статися, але цього разу ми чомусь маємо емпатувати не просто «нещасним підліткам», а злим душам Гіткліфа й Кетті: що роман, що фільм змальовує їх як жорстоких і немилосних.
Не допомагає і факт, що замість підлітки Кетті (в романі вона вийшла заміж у 15 років, а у 18 — померла) ми бачимо дорослу Марго Роббі, яка поводиться істерично та інфантильно, зовсім не виглядаючи як дитина.
Екранізація вносить багато змін в оригінальний сюжет, але водночас ніби не знає, чи знайомий глядач із романом Бронте. Адже хоча багато гілок втрачено та адаптовано, важливі моменти не зчитуються з екрана.
Чому Гіткліф такий жорстокий? Як багато насильства він пережив і чому? Чому Кетті не розглядала ймовірності, що Гіткліф знайде гроші та не дасть їм жебракувати?
Роман пояснює це становищем Гіткліфа: він не білий, без роду і зв’язків, терпить знущання все життя, залежить від Гіндлі, брата Кетті (якого в сюжеті фільму немає взагалі), та чує образи за саму свою зовнішність.
Та фільм мовчить про це. Так вибір білого актора на роль не білого персонажа вдарив не тільки в соціально-політичну складову, але й додав питань до сюжету.
«Буремний перевал» (2011), джерело: The New York Times
Їсти чи не їсти — ось питання
Поки оглядачі скаржаться, що кіно, яке обіцяло нам freaky shit, не стримало обіцянки, багато незагартованих «Солтберном» глядачів таки висловлюють огиду і радять не їсти під час перегляду.
Джерело: Threads
Спойлер: у наявності петплей, блювота, побиття мертвого тіла, кров від викидня, ерекція на шибениці тощо — всього потрошки. Але все задалеко від сцени з водою з ванни або могилою.
Джерело: Threads
Поки одні обурюються кількості «огидних» або «занадто еротичних» сцен, поціновувачі попередніх робіт Феннел сумують, бо недоотримали обіцяного трешу.
Оглядачі також хвалять взаємодію Гіткліфа та Ізабелли: тут простий книжковий аб’юз замінився на фетишизовану гілку. Їхні стосунки дикі, дивні та інтуїтивно зрозумілі водночас. Фільм акцентує на тому, що Гіткліф почувався «собакою» з Кетрін — і часто насолоджувався цим, паралельно відчуваючи біль. Звідси його бажання програти цей сценарій навпаки та зробити Ізабеллу такою ж «домашньою тваринкою» для себе.
Та попри всі порівняння з оригінальним романом і суперечки довкола стосунків Кетрін з Гіткліфом, мало хто заперечує художню складову цього кіно.
Так красиво, що аж добре
«Буремний перевал» — надзвичайно красиве кіно, над яким працював оператор Лінус Сандгрен.
Коли хочеш картинки, що вражає, — можна йти його фільмографією. La La Land, Babylon, Saltburn, No Time to Die — роботи Сандгрена. І «Буремний перевал» не поступається візуалом.
При цьому візуал допомагає сюжету й (можливо, аж занадто сильно) допомагає відчути закладене режисеркою.
Коли Кетті поруч із Гіткліфом — кадр завжди темний та «природний»: тіні, туман, бруд на тлі, приглушене світло, дика природа й хіть, що висить у повітрі.
Як тільки ми бачимо Кетрін з Лінтоном — міняється і картинка. Все довкола нагадує декорації лялькового будинку: яскравішає, набуває виразних монохромних кольорів і стає штучним.
З тим же контрастом працює і музика. Charli XCX у сценах у самому Буремному перевалі й Трашкрос-Грейндж — має дуже різні звучання.
Багато оплесків зірвали вбрання Марго Роббі — кадри з її сукнями миттєво розлетілися пінтерестом. Але вони також отримали критику. В березні минулого року, коли з'явилися фотографії Роббі в білосніжній весільній сукні з відкритими плечима, користувачі одразу зазначили, що білі весільні сукні стали популярними за часів королеви Вікторії, приблизно через 40 років після подій, описаних у романі. І це не кажучи вже про силует сукні, який, м'яко кажучи, є досить креативним.
Але чи була ця критика доречною? Для створення костюмів Феннел звернулася до людини, яка досконало знає історичний одяг, але не боїться додати до нього власні нотки: Жаклін Дюран.
У Dazed вийшла стаття Wuthering Heights’ costume design doesn’t owe you historical accuracy, що якраз і вводить у контекст розробки «історично невідповідних» костюмів у фільмі. За їхніми словами, у світі костюмного дизайну Дюран не потребує представлення (вона, по суті, є Джоном Гальяно кіноіндустрії). Окрім двох «Оскарів» і трьох премій BAFTA, британська дизайнерка є авторкою одного з найвидатніших образів на екрані — знаменитої зеленої сукні, яку Кіра Найтлі носила у фільмі «Спокута».
Джерело: The Mancunion
Попри те, що дії «Спокути» відбувалися під час Другої світової війни, Дюран черпала натхнення для сукні з дизайнів Коко Шанель 1920-х років.
А з оригінальним сюжетом такого не було б…
Критикою екранізація «Буремного перевалу» насамперед завдячує її очікуванням.
Нам обіцяли дикість — та вона виявилася вкрай курованою. Нам обіцяли хімію між персонажами (де Марго Роббі розповідала, що в них виникла співзалежність у реальному житті) — і багато глядачів цього не побачили. Іноді маркетинг має кричати обачливіше.
Та й зрештою це екранізація книги, що накладає купу очікувань, руйнування яких сприймається болісно. Особливо коли це популярна книга, написана сторіччя тому та прочитана мільйони разів.
Велика кількість оглядачів зазначили, що сприйняли б кіно значне краще, якби воно називалося «Кетрін та Гіткліф» і на рівні назви не претендувало б на перенесення роману на екран.
Можливо, цей випадок надихне авторів облишити екранізації, рімейки та сиквели й перейти до оригінальних сценаріїв. Тоді й очікувань, що руйнуються та провокують шквал критики, стане менше.
Bottom line: це красиве якісне кіно, що не відгукнеться людям, які хочуть прожити роман повторно.
«Буремний перевал» 2026 року — радше для тих, кого не турбує оригінальний сюжет, але приваблює ідея спостереження за пристрасними токсичними стосунками Марго Роббі та Джейкоба Елорді на кіноекрані.
