«Показую своє мистецтво, але я не чувак, який копіює Баскія», — з таким підписом запустилася хвиля відео в тіктоці, де художники демонстрували свої роботи, іронізуючи над хлопцем, який скопіював стиль легендарного вуличного художника.
Жан-Мішель Баскія — афроамериканець із Брукліна, який починав з графіті, а став одним із найдорожчих та найбажаніших митців сучасності. Баскія був голосом, який система не хотіла чути. Він малював те, про що не хотіли говорити галереї: колоніалізм, білий капітал у мистецтві, фальшивий гламур артринку.
Розбираємось, як Баскія зумів перетворити біль на мистецтво та віднайти власний стиль, який і після його смерті намагаються вкрасти й перетворити на бренд.
@catie_cook_art
Дитинство між музеями та стінами метро
Ще з раннього дитинства хлопець почав цікавитись мистецтвом під впливом батьків. Мати захоплювалася дизайном одягу і брала Жана-Мішеля з собою в музеї та галереї. Хлопець помітив брак картин темношкірих художників, тому його перше знайомство з афроамериканським мистецтвом — опосередковано — відбулось через картину Пікассо «Герніка». Це полотно сильно його вразило та відчутно вплинуло на подальшу творчість.
Жан-Мішель багато про нього читав та зрозумів, як вплинуло на стиль Пікассо його захоплення традиційним мистецтвом Африки. Баскія хотів повернути те, що запозичив Пікассо: еліптичні очі, спрощені форми, двовимірні фігури.
«Герніка», Пабло Пікассо
У 16 років Баскія вступає в прогресивний освітній заклад під назвою «Місто як школа». Там він знайомиться з Al Diaz, разом з яким починає малювати графіті в метро й на стінах будинків на Мангеттені з підписом SAMO — Same Old Shit («та сама стара фігня / одне й те саме лайно»). Цей рух швидко помітили в суспільстві — настільки, що вже в грудні 1978 року The Village Voice опублікували про них статтю.
Тим часом у школі та у власній сім'ї Жану-Мішелю нестерпно. Тому в 17 років він покидає дім та йде жити на вулицю.
Вибух кар'єри та знайомство з Ворголом
Щоб заробити трохи грошей, Баскія починає продавати партії власно створених листівок. За чутками, одного разу він побачив свого кумира Енді Воргола в ресторані, прорвався туди й продав йому декілька таких. Це стало початком їхньої дружби, а пізніше — і співпраці. Вони зробили спільну виставку, яка в результаті отримала шквал критики. The New York Times назвали її «дисбалансом сил», натякаючи, що Воргол використав Баскія.
Джерело: Sotheby's
В Іст-Вілледжі — тодішньому епіцентрі міських панк-тусовок у Нью-Йорку — Баскія вже стає зіркою. Його впізнавали й шанували. Всі знали, що він був особливим.
Уперше Жан-Мішель публічно представив свої картини у 1980 році на груповій виставці Times Square Show в Нью-Йорку. Її організувала група художників у власному альтернативному галерейному просторі, що спеціалізувався на графіті. Виставка одразу зібрала купу схвальних відгуків від критиків.
У наступні роки інтерес до картин Баскія лише зростає. Вже у 1981 його роботи беруть участь у виставці «За гранню слів: твори, натхнені графіті» в Mudd Club. У тому ж році виходить перша велика стаття Рене Рікара про Баскія — The Radiant Child — у грудневому номері «Артфоруму».
Згодом престижний галерист Бруно Бишофбергер бере художника на роботу і влаштовує персональну виставку, яка мала великий успіх. Баскія швидко злітає та за лічені місяці перетворюється з безпритульного на потенційного мільйонера. До того ж він починає короткотривалі, але яскраві стосунки з Мадонною.
В цей період Баскія створює одну з найвідоміших своїх робіт — «Нотаріус» 1983 року.
Нотаріус на картині не схожий на авторитетну фігуру — скоріше на карикатуру влади. Баскія показує, що юридична система не є нейтральною. Вона працює на підтримку ієрархій. В текстах і символах на полотні зашифровані посилання на права, власність, легітимність — усе те, що історично контролювала «біла влада», позбавляючи прав людей кольору. Баскія зображує чорного чоловіка в ролі нотаріуса — це зміна ролей: тепер чорна фігура контролює документи, рішення, статус.
«"Нотаріус" є як особистим, так і загальним. Це знімок розуму й душі митця, а також опис того, як ми всі думаємо та сприймаємо. Що б ми не думали, на що б ми не дивилися, ми бачимо це через безладний монтаж напівдумок, почуттів та периферійних образів. Нічого ніколи не можна побачити в повній ізоляції», — говорить про картину Вілл Ґомперц у своїй книзі «Поглянь, що ти пропустив».
«Нотаріус», Жан-Мішель Баскія
Естетика і стилістичний код Баскія
Стиль Баскія поєднує елементи вуличного мистецтва з неоекспресіонізмом — експресивні мазки, невпевнена лінія, інтенсивна емоційність. Контрастні кольори: червоний (енергія, гнів), чорний (сила, смерть), білий (чистота і простір), жовтий (комічний або іронічний ефект).
В його картинах часто помітні шари фарби, незавершені форми, написані слова та символи, що створює відчуття хаотичності, але при цьому — глибокого сенсу. Наприклад, написи трьома мовами (англійською, іспанською, французькою) — це про людину, розірвану між культурами з постколоніальним корінням та мігрантською ідентичністю.
«Мета полягала в тому, щоб створити незавершеність і динамізм, які відповідали б творчій актуальності сцени в центрі міста», — говорить про ці картини Вілл Ґомперц.
Людські фігури в роботах Баскія часто спотворені, скелетоподібні. Він використовував маску, череп, кістки — символи смертності, расових та історичних проблем афроамериканців. У творах часто з'являлися історичні діячі афроамериканського руху за рівні права, зокрема музиканти (Чарлі Паркер, Луї Армстронг, Майлз Девіс), спортсмени (Джо Луїс, Джек Джонсон), культурні герої та інші представники black history.
Баскія наголошував на їхній значущості за допомогою спеціальної атрибутики — корони з трьома вершинами. Так він надавав цим людям статус королів, святих, культурних титанів.
«Чарлі Перший», Жан-Мішель Баскія
Також Баскія використовував автопортретні елементи, власний підпис SAMO, абревіатури та цифри — це був його спосіб залишити слід, створити власну ідентичність у хаотичному світі.
Вразливість, хаос, самотність
За короткі 27 років Баскія пережив глибоку самотність, виснаження, залежність, розчарування у славі та втрату близьких.
«Було самотньо, і він був самотній — єдиний темношкірий в кімнаті, зі статусом вундеркінда, від якого всі чекали забави, ніби від іграшки», — пише The Guardian.
Коли Баскія почав активно просуватися на ринку, його артдилер Бруно Бишофбергер уклав із ним угоду, яка дозволяла купувати серії картин заздалегідь. Жан-Мішель не усвідомлював, що роботи, які він мав створити, вже були комусь продані. Він гадав, що дилер просто зарезервував картини. Це його сильно дратувало і викликало відчуття, що ним маніпулюють. З цього моменту починається емоційний занепад митця.
Тиск роботодавців та колекціонерів ставав дедалі нестерпнішим, адже Баскія не хотів робити низькосортне мистецтво. Щоб втекти від реальності й заглушити проблеми, він почав вживати наркотики.
Після спільної виставки з Ворголом, яка отримала негативну рецензію, їхні стосунки охололи, і друзі почали віддалятись. У 1987 році Енді помирає, а Баскія впадає в депресію. Його стан різко погіршується: він перестає контролювати залежність і майже не виходить із дому.
Riding with Death
1988 року Жана-Мішеля знайшли мертвим у його студії. Причина смерті — передозування.
В пізніх його роботах відчувається темніша палітра — більше кістяків, черепів, порожніх облич, слова, що кричать: SICK, NOTHING TO LOSE, NO MORE, DEATH. Тема смерті стає гострішою, майже нав'язливою.
Riding with Death (1988) — одна з найбільш згадуваних останніх картин. Вона зображує темношкіру фігуру, що їде верхи на скелеті. Мистецтвознавці бачать у цій картині вплив Леонардо да Вінчі через композицію та форму фігур.
Спадок і вплив
Баскія возз'єднав високе мистецтво з вуличною культурою, графіті, сирим експресіонізмом, шифрами, текстом, символами африканської культури. Він повернув у живопис спонтанність, енергію, хаотичність, що протистояли мінімалізму та концептуалізму 70-х. Його техніки — нашарування фарби, перекреслення, повтори, дитяча стилізація — стали фундаментом сучасного неопримітивізму.
А трипроменева корона перетворилась на один із найвпізнаваніших символів у мистецтві XX століття. Вона позначає гідність темношкірих персоналій, яких в історії часто знецінювали, а також верховенство творчості над системами влади. Корона Баскія стала культурним знаком, який використовують у моді, дизайні, тату, стріт-культурі.
Стиль художника був таким же вибуховим, як і його картини. В 1986 році Рей Кавакубо покликала його стати моделлю для Comme des Garçons Homme Plus Spring/Summer 1987.
Айдентику та символіку митця досі наслідують відомі бренди, адже його знаки легко адаптуються в принти, вишивку, шовкові хустки тощо. Власне це бренди й робили, зокрема:
- – Louis Vuitton (Вірджил Абло) — колекція SS2019 з принтами Баскія
- – Comme des Garçons Shirt — сорочки з фрагментами його картин
- – Coach — колекція з коронами та графіті
- – Reebok, Dr. Martens, Converse — серії взуття із зображеннями з полотен
Баскія одним із перших підняв у мистецтві тему black identity. До нього художня сцена Нью-Йорка майже не бачила темношкірих історичних героїв, ритуальної та африканської символіки, критики расизму та колоніалізму. Баскія зробив ці теми центром свого мистецтва, і завдяки йому інституції почали активно переосмислювати власну сліпоту до художників афроамериканського походження.
У 2017 році картину Баскія Untitled (Skull) продали майже за $110 млн, що стало рекордом для художника післявоєнного періоду й сучасного мистецтва.
