На Київському тижні критики відбулася прем’єра драмеді Романа Бондарчука «Редакція». Це його другий ігровий повнометражний фільм, що описує оточення, в якому виріс режисер. Але водночас це і потужне висловлювання про епоху постправди, еру діпфейків та політичне середовище, в якому досі живе Україна.
Прем’єра стрічки відбулася в секції Panorama Берлінського кінофестивалю, а в українському прокаті її покажуть з 28 листопада.
Кінокритик і ведучий подкасту «Додивитесь у кіно» Юра Самусенко спробував розібратися, що працює у фільмі, чи зрозумілі світу меседжі заклав режисер та як повномасштабне вторгнення вплинуло не лише на знімальний процес, але й на фінал стрічки.
Про що фільм «Редакція»
Працівник музею Юра намагається сфотографувати рідкісного ховраха в Олешківських пісках. Це допоможе зберегти природне середовище від бізнесменів, які займаються вирубкою лісів, — завдяки інформації про появу ховраха цю територію включать до екологічної ініціативи Зелений пояс Європи (тобто захистять).
Натомість Юра стає свідком пожежі в лісі та поспішає донести побачене в місцеву херсонську газету. Головний редактор вислуховує його та вирішує не втручатись, а ще — призначає Юру SMM-ником газети й відкриває доступ до Facebook. Так починається Юрина Одіссея в химерний світ політичних замовлень, знецінення журналістських стандартів та популізму.
Юру, до речі, зіграв Дмитро Багненко — справжній журналіст з Херсона, який згодом мобілізувався в ЗСУ, а Роман Бондарчук теж працював в редакції херсонської газети. Щоправда, фотографом.
Кадри з фільму «Редакція»
Херсонщина у фільмах Бондарчука
Щоб краще зрозуміти контекст фільму Романа Бондарчука, треба розібратися з попередніми. Більша частина його фільмографії присвячена саме Херсонщині — в документальній та ігровій формах. Тому, звісно, «Редакція» час від часу перегукується з його іншими стрічками й ніколи з ними не сперечається.
Наприклад, попередній ігровий фільм Романа «Вулкан» знайомив з Херсонщиною через маленьке місто Берислав та його випадкового гостя Лукаса, який заблукав з місією ОБСЄ в степах поблизу. Лукас так і залишився жити в Бериславі, асимілювавшись із його жителями.
У «Редакції» герой так само розчиняється в новому середовищі — і це скоріше події рухають ним, ніж сам протагоніст рухає сюжетом. Відсутність проактивності основного персонажа ще можна пояснити щільністю подій та героїв. Наприклад, у фільмі глядач побачить:
- — організацію діпфейк-відео для кандидата в мери, який насправді лежить у комі
- — повернення жертви до кривдника, який прикував свою дівчину кайданами до маєтку з басейном
- — щире увірування в американського бізнесмена, який обіцяє заробіток на телебаченні матері протагоніста
- — створення культу на основі екопоселення, що нагадує «Сонцестояння» Арі Астера
У вирі цих подій і губиться Юра. Дорогою він зустрічає то журналістку-феміністку (Жанна Озірна), то кореспондента без принципів (дуже переконливий Сергій Іванов). Другорядні герої все глибше скеровують його до тієї реальності, над якою працює медіа в місті, — створити переконливу картинку, що мер живий, працює та готовий ще не один строк обіймати посаду після переобрання. Знайомо, правда ж?
І начебто перенасиченість подіями та персонажами як для двогодинного фільму має бути проблемою, але ж навпаки — це допомагає створювати сюрреалістичний вайб південного регіону та глибше занурювати глядача в поплавлену реальність.
Трампівські вайби й триголовий дракон
Всі ситуації у фільмі показують, якою корумпованою залишається система попри кадрові зміни. Тобто скільки голову дракону не рубай — виросте нова. І ось тут кіно Бондарчука слабшає в сенсах, бо не показує, як все ж таки запобігти появі нової голови буквально і метафорично. Здавалося б, що такі проблеми знайомі лише нам, але закордонна преса теж вловила цей антитрампівський меседж, хоча і про Трампа мови не йшло.
Повномасштабне вторгнення росії фактично призупинило і так важке виробництво фільму. Актор Василь Кухарський та монтажер Віктор Онисько, якому присвятили фільм, мобілізувались та загинули під час виконання бойових завдань. Тож режисер завершував стрічку в монтажній кімнаті з Ніконом Романченком («Стоп-Земля»), а епілог довелося знімати у Словаччині. І саме епілог додає той післясмак, якого хотілося б уникнути. Щоб сильно не спойлерити, скажу лише, що з’являються актори, схожі на реальних українських та закордонних політиків.
Кадри з фільму «Редакція»
Допоки кіно існувало у своїй напіввигаданій реальності, йому вдавалося бути переконливим. І це головне досягнення Романа Бондарчука — вміти знайти вплив популізму, що поширюється в маси через блогерів та сумнівні пости в соцмережах. Режисер закликає вмикати критичне мислення, адже сьогоднішня війна ведеться не лише на лінії фронту, але й в діджиталі.
І часом сама реальність підкреслює, наскільки анекдотичними події в ній можуть бути. Коли Роман разом із командою їхали на Берлінале, прикордонники попросили його та дружину-співсценаристку переповісти логлайн «Редакції». Ха, наче це може підтвердити мотив виїзду — і разом з тим алібі.