NAZVA — галицько-донбаський гурт, який Павло Гоц (той, що галицький) і Ярослав Яровенко (той, що донбаський) заснували в 2019 році. Їх знають як авторів пісні «Сіґеле-міґеле» та найіронічніших учасників Нацвідбору-2024. Нещодавно гурт випустив альбом «ГУРМА» — він об’єднав більше 20 виконавців.
Ми покликали Ярослава та Павла заповнити нашу анкету друзів — і розпитали їх про улюблені речі та заняття, перші гонорари, погані звички та найкращі рішення в житті.
В який момент ви усвідомили, що музика — точно ваше? Був конкретний тригер (чиїсь слова, якась ситуація) чи розуміння прийшло поступово?
Ярослав: Я почав знайомитись з музикою з трьох років, мене навчала мати. Не скажу, що саме тоді я зрозумів, що музика — це моє, і я буду займатися нею все життя. Але якось у шостому класі батьки сказали мені: «Ярославе, ти вже досить свідома людина, тому на 3–4 тижні ми звільняємо тебе від усіх музичних навантажень. Ти займатимешся чим-завгодно і пізніше скажеш, чи хочеш повертатись до музики. Щоб потім не виявилось, що ми тебе тут силоміць тримаємо».
Тоді я ходив, обдумував усе і зрозумів, що мені нудно просто вчити математику і гуляти з друзями після школи. У мене була ломка за музикою, типу «о господи, цілий день без інструменту, що ж я роблю?». Тоді я і зрозумів на 100%, що музика буде в моєму житті.
Павло: Музика була поруч з дитинства, бо моя мама вчилась на композиторку. Все, пов’язане з музикою, цікавило мене найбільше. Тобто, я подивився фільм і пішов шукати пісні, які там грали. Сходив на танці — і одразу захотів дізнатись, під які композиції я танцював. Тож, коли в 11 років я почав займатись музикою, все просто склалось докупи.
Ярослав і Павло в дитинстві
До якої своєї роботи ви повертаєтесь, аби відновити (посилити) віру в себе?
Я.: У мене є антиприклад. Коли приходжу слухати оркестр Львівської консерваторії — переконуюсь, що музикант я хороший, і все у своєму житті роблю правильно.
П.: Я переслуховую все, що робила NAZVA, бо мені подобається все, що робила NAZVA. А ще читаю позитивні коментарі. Я постійно сумніваюсь, чи не робимо ми щось не так, тому слова в дусі «все класно» мене попускають. Бо люди часто думають, що музиканти дуже самовпевнені і вважають, що роблять найкращий у світі продукт. Скажу від імені усіх, хто творить — це не так.
Чи були коментарі, які зробили боляче?
Я.: Буває, читаєш і трошки сумненько стає. Але, щоб прямо зробили боляче — ні, не було.
П.: Негативні коментарі засмучують більше, ніж позитивні, що логічно. Але часто вони однієї якості, бо «ви круті» — це те ж саме, що «ви гавно». В обох випадках людина не наводить аргументів, пояснень.
Зараз я вчусь розрізняти неконструктивні та конструктивні коментарі. Останні не образливі, навіть якщо вони негативні. Людина, яка написала «ви гавно», ймовірно, не аналізувала твій продукт глибоко. А от коментар на кшталт «ви погано впливаєте на екологію» ґрунтується на факті. Він тебе не засмутить, і, можливо, навіть наштовхне на зміни.
За яке рішення ви собі дуже вдячні? А яке рішення ви не прийняли — і добре, що так?
Я.: Я тішуся, що погодився робити NAZVA разом з Павлом. А ще я втішений, що відмовився грати кавери заради моментальних грошей. Якби я цим займався, почувався би погано — це я зрозумів лише зараз, з відстані років.
П.: Я задоволений усіма рішеннями, які принесли мені позитив,не можу обрати одне. Зробити гурт NAZVA було офігенним рішенням. Я одружився — офігенне рішення. Ми завели собаку — теж офігенне рішення. Пішов купити «Живчик» в обід — я в захваті.
Щодо неприйнятих рішень — класно, що я відмовився від усіх нецікавих мені проєктів і робіт. Раніше думав «візьмусь і знайду в цьому щось позитивне», але хрін там. Кожен такий проєкт лише безкінечно мене кумарив.
Ідеальний сетинг для придумування ідей — це…?
П.: Свій перший альбом ми придумали в саморобній комірчині на заводі — при -20°, у куртках, біля однієї конвекторної батареї на двох. Тоді допомогло, що ми були самі й нас ніхто не замахував.
Я.: А ще ми хотіли щось робити.
П.: Це теж. Наші ідеальні умови — це спокуха і джерела, з яких можна брати інформацію. Якщо нас закинути будь-куди без світла, інтернету, води, але з мінімальним набором інструментів і бодай однією книжкою — ми напишемо по тій книжці альбом.
Комірчина на заводі, де працювали Ярослав і Павло
Що легко відволікає вас від роботи, а з якими подразниками вам окей?
Я.: Для мене критично, коли довкола надто шумно — в голові какофонія, ти не можеш зрозуміти себе. Тому в мене не вийшло би займатись в приміщенні музичної академії. Все інше мене не відволікає — ні люди поруч, ні світло, ні темрява, нічого. Головне, щоб ніхто не шумів і не грав одночасно зі мною.
П.: Якщо постаратись, я зможу працювати за будь-яких умов (але не хотілося б). Мене більше відволікає недороблена робота. Думки про неї засідають в голові — і ти не можеш сконцентруватись на тому, що потрібно зробити зараз.
Що ви купили на свій перший дорослий гонорар?
Я.: У дитинстві я багато гастролював, брав участь у конкурсах і відкладав зароблені гроші на життя-буття. А от свій перший серйозний гонорар я витратив на комбопідсилювач та електоскрипку — ні першого, ні другого вже немає.
П.: Свій перший гонорар я отримав в 16 років. Здається, це було щось близько 2 тисяч гривень. Я віддав ці гроші мамі.
Яка матеріальна річ для вас дуже багато важить?
Я.: Моя скрипка, мій альт. Це продовження мене, я до них максимально прив’язаний. Навіть спатиму з ними, якщо треба буде.
П.: У мене є хвороблива фантазія — я уявляю, що візьму з собою, якщо станеться пожежа. Коли почав думати про це, зрозумів, що не дотягну всі ці речі і просто залишуся в палаючому домі. Але на початку повномасштабного вторгнення ми вирішили, що, в разі чого, вчинимо як дорослі люди і візьмемо документи. Вони в нас вдома красиво складені в одному місці.
Якось я загубив студентський і це був стрес для мене. Доплачувати 45% за квиток на потяг — це жах як дорого. Їздити стало складно, але їздити треба, якщо хочеш стати відомим. Тому — документи.
Коли ви приходите в заклад, який столик зазвичай обираєте?
П.: Залежить від того, для чого я прийшов у заклад і скільки тут людей. Якщо заклад пустий, я оберу столик біля вікна — так здаватиметься, що довкола багато простору. Якщо заклад середньої наповненості, я оберу таке місце, де не сидітиму до когось впритул. А якщо приходжу до друзів — то, звісно, сяду поближче до них.
Я.: У мене так само.
Скільки годин на добу ви спите — і чи великий розрив між цією та бажаною цифрою?
Я.: Якщо це гастрольний графік, то ми спимо стільки, скільки виходить. А у звичайному житті я сплю 8–8,5 годин. Мене ця цифра влаштовує і я нормально себе почуваю, але поспати завжди хочеться довше. Тож якщо в мене вільний день, я лягаю спати якомога пізніше, і встаю також пізніше. Виходять ті ж 8 годин, але я задоволений, що встав, — а вже не ранок.
П.: Я засинаю після півночі, інколи трошки за першу (якщо лягаю і не можу заснути), а прокидаюся приблизно о 9. Навіть якщо працюватиму до 5 ранку, все одно прокинусь о 9, бо так уже працює організм. Зустрічі на ранок ніхто не ставить (всі ліниві), собака рано гуляти не проситься, тому я взагалі не користуюся будильником.
У вас є звичка засиджуватись над роботою до пізна?
П.: У мене є, але необов’язково над роботою. Наприклад, вдень фільми дивитись не так прикольно, як вночі, бо машини їздять, хтось робить вуличні роботи, хтось під’їздом ходить, а пес в шоці від всіх цих звуків. Уночі я краще чую свої колонки — мені приємно, що довкола тиша.
Я.: А я деколи провалююсь у справу, яку роблю. Коли граю, я не помічаю часу. Ти ніби лише почав займатися, а, насправді, минуло 7 годин і вже 4 ранку. Слава богу, що мене сусіди не чують. А в тих, хто чує, дитина добре спить під скрипку, тому вони навпаки просять грати побільше.
Повернемося в грудень 2023 року. Хто став вашим найпрослуховуванішим виконавцем у спотіфай?
Я.: Я не користуюсь спотіфай, але, думаю, це були би Alt-J, Воплі Відоплясова, Бйорк або Aurora.
П.: У моїх топ-3 на спотіфай були Beatles, Brykulets і thekomakoma. Але це не дуже об’єктивний результат, бо я багато музики слухаю на вінілі. Тому не знаю, як визначити найпрослуховуванішого виконавця — хіба що за найбільш затертою платівкою.
З якої ви категорії людей: тих, хто постійно щось крутить у руках і малює на полях, чи тих, хто сидить спокійно?
П.: Мені постійно треба змінювати діяльність. Я навіть зараз сиджу і рука кудись тягнеться — я вже тричі «Живчик» попив, у телефоні щось погортав. Щоб сконцентруватися, мені треба прямо втягнутись в процес. А втягування в процес — це тривалий процес.
Я.: Я можу сидіти спокійно, якщо треба.
Якби ви мали перетворитися на тварину, то яку обрали би (привіт, Лантімос)?
Я.: Загалом я люблю котів, але обрав би тихоходку — це створіння, яке може вижити на Місяці. Вона нічого не відчуває, у неї немає мізків, так що зашибісь.
П.: Я став би метеликом, щоб пошвидше померти.
Що би ви обрали — все життя мити посуд чи готувати їжу?
П.: Я би готував, бо це творчий процес.
Я.: А я би мив посуд.
Якщо ви хочете передати комусь вітання, ви можете зробити це тут.
Я.: Передаю привіт своїй дівчині, мамі, татові. Світлано і Віталій, люблю вас.
П.: Всім привіт від гурту NAZVA, цілуємо вас.