У тебе точно є друг або подруга, які з кожної ЗП хочуть набити нове тату. Або в тебе точно є знайомі, які цим заробляють на життя. Принаймні стараються. І якщо ще відносно недавно малюнки на тілі вважалися крінжем, то зараз рідкістю стала відсутність тату.
Ми записали розмову з тату-майстром Сашком Луцишиним, який працює з українськими мотивами. І так, ми запитали, чому так дорого. А ще про те, чому татуери — митці. Обережно, після прочитання хочеться забронювати сеанс.
Ти вчився на кераміста-скульптора, але покинув навчання. Розкажи про це.
Я малюю з дитинства. Мене віддали в художню школу — побачили талант. Коли навчався, мама займалася керамікою. Тобто відразу зрозумів, що хочу бути художником і працювати у сфері. Хотів займатися, як зараз модно казати, fine arts — більше монументалізму. Паралельно малював графіті й займався стрітом.
Пішов на скульптора-кераміста, бо було багато доступних місць і легший вступ. Провчився півтора року, але університети в нашій країні — хотілося б більшого. Мені бракувало годин, пов'язаних із творчістю. Хотів більше рисунку, живопису, кераміки та скульптури. А в нас була психологія та інші загальні предмети.
Універ дав базу, і я не жалкую, що навчався. Проте вирішив покинути. Зрозумів, що індивідуальне навчання дає більше, ніж універ. Це були такі хіпові часи: легко ставився до всього, хотів подорожувати й робити що хотілося.
Чому саме тату?
Коли покинув навчання, постало питання заробітку. Мій батько запитав, чи не хочу спробувати татуювання. Тоді ця хвиля тільки починалася, а зонівське відходило на задній план.
Купив перший набір, якісь китайські тату-машинки. Спочатку все робив методом тику. Пізніше знайшов майстра, який шарив, і питав у нього все. Вчився сам — на друзях і на собі. Пішло-поїхало. Це був 2010–2011 рік. В ютубі ще не було інформації про тату, та й не у всіх був сам ютуб.
Розкажи про свій власний стиль.
Коли навчаєшся, треба набити ґулі. А щоби брати клієнтів — б'єш усе підряд. У мене були різні клієнти: і зеки, і панки, і всі, хто довкола.
Оскільки мав художні амбіції, ще й писав картини. Хотілося робити щось у своєму стилі, і я почав, але це була звичайна графіка без українських мотивів. Мій стиль почав формуватись у 2019 році.
До того захоплювався японщиною: малював манекі-неко — того котика, що махає лапою. Це було у Франківську. І я подумав: чому саме японський стиль? Я не бачив, щоб хтось бив українські тату. А в нас величезний пласт культури, народної творчості, який можна досліджувати. Це нескінченний колодязь. І я відчув, що це воно.
Одразу зробив рисерч керамічних мотивів — і почав скетчити.
Як би ти назвав свій стиль?
Я називаю стиль contemporary ukrainian tattoo, бо до мене цього ніхто не робив. Говорити просто ukrainian tattoo було б дивно. А contemporary — тому що це мотиви ніби про минуле, але в сучасній інтерпретації. Я бачив свою авдиторію — інтелектуальні хіпстери або творча інтелігенція. І з перших ескізів люди почали звертатися.
Зараз ти б'єш тільки свої ескізи чи бувають винятки?
Тільки свої ескізи. Люди знають, що я роблю, і звертаються саме за цим. Іноді не встигаю робити нові, тоді пропоную створити індивідуальний. Зазвичай розробляю тату безпосередньо перед сеансом.
Чи є в тебе якісь табу? Наприклад, на обличчі бити.
Мої клієнти не приходять із такими запитами. Але якщо зробити це делікатно — може бути гарно. А ще я не роблю інтимні татуювання.
Як розвивається індустрія?
Спочатку тату було чимось диким. Якщо в тебе є татуювання — з тобою щось не окей, ти або бунтар, або відсидів.
Зараз, мені здається, людей без тату — меншість. Серед моїх знайомих одиниці, хто не має. Але я їм кажу: «Не забивайтесь, це прикольно — бути чистим у плані тату на тілі». В цьому сенсі все змінилось.
Коли татуювання стало твоїм основним заробітком?
Ніколи не працював «на когось», завжди займався тату, картинами та ілюстраціями. Ще у 2014–2015 сам собі формував клієнтуру. Цього вистачало, навіть без закордоння, де я жив і працював у студіях.
З 19-го відчув, що в плані заробітку — мені окей. Відчув фінансову стабільність і самодостатність. Знайшов свій стиль та отримав фідбек, став ще продуктивнішим.
Татуюванням можна дуже класно заробляти, але це непростий шлях. Ти сам собі менеджер, СММ-ник, контент-мейкер. А ще треба встигати робити дизайни. Багато хто мріє стати майстром, але стикається з реальністю: соцмережі, менеджмент, постійний потік інформації. Я, до прикладу, вигорів від цього, мені не хочеться туди заходити. Це може відштовхнути.
Сама ідея бути татуером — приваблива. Ти працюєш і подорожуєш світом. Робиш те, що любиш. Але інший бік — менеджмент контенту. Треба бути видимим. Якщо не просувати себе, можна мати крутий стиль, але працювати раз на тиждень.
Чи пам'ятаєш, коли вперше отримав гроші за тату?
Я 15 років б'ю татухи — і вже не згадаю. Спочатку ти б'єш просто так, потім береш на розхідні матеріали. Потім — на розхідні матеріали та (якщо клієнту не шкода) на пиво. Це 2011 рік. Мої перші клієнти — друзі. Це було типу: «Давай накину 100–200 гривень». На той момент 20–30 баксів, потім — $50. Тому я міг жити з татуювань.
Чому тату — це дорого?
Тату-майстер — це митець. Чим більше ім'я, чим більше досвіду, тим більше може ставити ціну. Він сам себе оцінює, враховуючи різні компоненти. І щоб для клієнта було окей. Є майстри, які ставлять $600 за сеанс. Але скільки на місяць клієнтів ти матимеш за такого цінника?
Якщо я татуер-початківець — беру, щоб не шкода. Якщо досвідчений — як вважаю за потрібне та враховую загальний цінник.
Татуювання не може бути дешевим. Це не пара кросівок на два сезони. Це більше, ніж на все життя. До цього потрібно ставитися з належною відповідальністю. Є люди, які підходять до цього панково. Типу: хочу собі партак хендпоком у когось на кухні. Але якщо ти хочеш класне тату з індивідуальним ескізом — ти йдеш до майстра.
Тоді татуювання — це мистецтво?
Ми можемо розділити татуювання на два види. Татуери, які підходять до цього як до ремесла. Набивають картинки з пінтересту і все, що в них просять. Зроблять, бо вміють. Другі — як митці. Митці стають татуерами, оскільки це досить зрозумілий та швидкий заробіток. І татуери стають митцями.
Це зручно для багатьох, адже мистецтво діє в довгу. Картину малювати довго — і продати її не так просто. А тату — це та сама картинка, але коштує дешевше. І її можна «повісити» в себе на тілі.
Якщо брати особисто тебе, чи займаєшся ти розширенням своєї мистецької діяльності поза тату?
На початку шляху я вважав себе художником. Паралельно робив татуювання. Зараз відбувається трансформація back to the roots. Я хочу робити виставки, писати картини, створювати проєкти. Я працюю над цим.
Розкажи про колаборації.
У мене дві успішні колаборації. Це львівські бренди Nadra і «Ґроно». Я співпрацюю з ними на постійній основі.
«Ґроно» звернулися з ідеєю щодо різдвяних іграшок преміумсегмента. Це відповідає моїм цінностям — популяризувати нашу культуру, роблячи її частиною кожного дому. Мені це дуже сподобалось. Взагалі новий підхід до новорічних прикрас.
У той самий час відбулася співпраця з Nadra. Вони попросили зробити дизайн проєкту повітруль (український міфологічний персонаж, асоціюється зі стихією вітру). Ми сиділи в кав'ярні, я намалював ескіз. Вже згодом були тарілки.
Чи відчув якийсь профіт від цього?
Це також особисте розширення завдяки співпраці. Мені приємно бачити, що це не тільки тату. Це тарілка, свічник або іграшка, які можуть бути в будь-кого вдома. І це залишиться після мене.
Це фактично те, чого люди торкаються щодня або на свята. Це дуже важливі моменти. Тому для мене це успіх. Вони продаються і мають гарний вигляд, а я з цього тішусь.
Що б ти порадив собі в минулому?
Після 15 років у сфері можу спокійно сказати, що не жалкую. Я завжди кажу, що мріяти — важливо, оскільки мрії збуваються. Погано — не мріяти. Можливо, не до кінця збулося з тими уявленнями на початках про себе, але щось — так. Мені не треба казати собі минулому: чувак, ти щось неправильно зробив. Ні, все відбулось, відбувається і буде відбуватись як має бути.
Бліц. Якщо забити все тіло, то чи стане людина книгою?
Кожне татуювання — це однозначно сторінка або абзац у нашому житті. Кажуть: у мене народилася донька, в неї улюблена казка «Бадяка-Маняка» — і я роблю цей ескіз. Бувають моменти, що записалася сім'я. Але чоловік загинув на війні, і клієнтка просить набити символ, що вони разом. Це дуже важка подія, і вона закарбовує її в собі.
Що краще використовувати для зняття тату: мило чи ластик?
Краще не робити, якщо сумніваєшся і думаєш, що треба буде стирати.
Що стильніше: тату хною чи тату-наліпки?
Однозначно хна. Наліпка — штамп і все, а хною треба малювати.