*Всі фото для матеріалу надані Дімою Табу.
Шкіра людини — це медіа. З нього дізнаєшся, що людина любить аж настільки, щоб залишити це назавжди. Поки роботи, колишні, гроші та хвороби з’являються та йдуть, тату дивиться на це з відстані твого тіла. Діма Табу б’є тату і рекорди в ілюстрації — так заробив ім’я в індустрії та високий чек. А також розповів нам:
- — про швидкий дофамін у тату-ілюстрації
- — чи не брешуть карти тіла, що показують рівень болю під час тату
- — чому робити тату (особливо велике і креативне) — дорого
- — чи існують тату-майстри без татуювань
Чи можеш згадати перше тату, яке набив іншій людині?
Перше татуювання — це щось наївне. Це ж не звичайне медіа, де крутиш як хочеш. Тут жива людина.
Це була спонтанна історія. Ми зустрілися з другом Віталієм Аппексом (музикантом, художником, перформером, який тоді вже працював тату-майстром). Я кажу: «Давай ти мені покажеш, як усе це працює». І він відповідає: «О, клас, на мені й спробуєш». І ми спробували.
Наступний крок — що саме ми будемо робити. Єдине, що в мене було під рукою, — невеликий скетчбук із замальовками сюрреалістичних портретів. Там була маска. І я зробив Віталіку тату на плечі.
Через кілька днів ми з Віталіком прийшли на виставку. І є фотографія, де він з цим татуюванням на тлі виставки в «Дзизі».
Це починалося як експеримент. Але він затягнувся довше, ніж я планував. Я поставив собі за мету: якщо берешся за татуювання, це точно не будуть знаки нескінченності чи інші банальні штуки. Я пішов у бік мемів та сатири.
Твої полотна — будь-які частини тіла, папір, одяг, діджитал-платформи та публічні простори. Де подобається малювати найбільше і чому?
Класно, коли є можливість перемикатися. Не встигаєш перегоріти. Зараз хочеться сісти в студії, спробувати більші формати.
Наприклад, якщо це мурали або стріт-арт, воно твоє, допоки ти малюєш. Щойно ти закінчив, підписав, поставив дату — все, це належить публічному простору.
Полотна більш камерні. Над ними можна посидіти, забрати з собою, поїздити з ними в галереї чи на виставки.
Татушка — це часто історія про швидкість. Продумав дизайн — і зустрілися з клієнтом на 2–3 годинки. Сатисфакція від початку до кінця займає дуже короткий період. І тому звикаєш, що результат приходить швидко. Тоді важче повертатися до довготривалих проєктів, які втілюються за кілька сеансів, з перервами для загоєння, і в теперішніх реаліях можуть затягуватись на рік чи два.
Тобто в тату-ілюстрації більше швидкого дофаміну?
Так, швидко на це сідаєш. Буває, що людина прийшла з якимось запитом, ви поспілкувались — і в процесі склалася ідеальна картинка, краще не придумаєш. Ви одразу все зробили.
Чи є в тату-індустрії негласні правила?
Солідарність. Ти не можеш зайти у профіль майстра, знайти дизайн, взяти й повторити. Є авторське право. Зрозуміло, що ніхто не буде свою картинку захищати по судах. Але йдеться і про інститут репутації. Все рано чи пізно випливе.
Наприклад, тобі сподобався дизайн або картинка. Замість того щоби просто поцупити, повторити один в один, завжди можна покрутити, взяти роботу іншого майстра за основу і створити нову композицію у власному стилі.
Ілюстратор працює з 2D-поверхнею, тату-майстер — з 3D (тілом людини). У чому різниця?
Коли б’єш тату, плануєш наперед. Маєш врахувати, чи є вже на тілі тату, як їх органічно скомпонувати. Ти не можеш, як у фотошопі, просто прикласти картинку — і хай буде, що буде. Анатомія та пластика тіла відіграє важливу роль у загальній композиції. Більш деталізовані роботи ми не садимо у згини.
Це як із публікацією ілюстрації в книзі — велику роль відіграє верстка. Ти плануєш, як твій малюнок виглядатиме на розворотах та в комбінації з текстом. Так само з кольоровим татуюванням: треба продумати, як воно працюватиме на тілі, загальний вигляд після загоєння.
На початку знайомства з тату мене зацікавив сам процес нанесення пігменту в шкіру. Якщо порівнювати це з малюнком на папері, де ти набираєш тон штрихуванням, ніби замітаєш віником. Якщо це татуювання, тобі, навпаки, треба загнати цей тон під шкіру, ніби лопаткою.
Карти, де більш боляче бити тату. Чи це дійсно так?
Так, у нас на тілі є більш чутливі зони. Якщо це лікоть або кісточка, тут банально більше нервових закінчень. Можливо, буде більш груба шкіра, і тобі треба буде докластися сильніше.
Карта болю для тату. Джерело: doc.ua
Плечі та руки більш піддатливі до зовнішніх чинників. Відповідно — шкіра там грубіша. На таких зонах татуювання переноситься легше. Якщо це внутрішній бік біцепса чи стегна, там ніжніша шкіра, і там буде болючіше.
Біль залежить навіть від того, як покладеш клієнта, щоб він не рухався. Щоб нормально провести лінію, тобі треба розтягнути шкіру. Клієнт дихає, рухається, сіпається, це теж впливає на татуювання.
Є тейк, що жінки легше переносять нанесення тату, бо частіше стикаються з фізичним болем (місячні, пологи тощо). Чи це насправді так?
Так, у жінок зазвичай больовий поріг вищий. Пам'ятаю історії, коли приходить маскулінний здоровий мужик із бородою, сідає робити татуювання, проходить 15 хвилин — і він уже крутиться. Каже, що не витримує цей біль. Хоча виглядало це так, що гори може звернути. І потім приходить тендітна дівчинка, сідає. Ми всю руку робимо — ні слова не скаже.
Тату популярні, але демонізовані. Чому до них таке ставлення в суспільстві?
Був період, коли татуювання означало «ти зек» або мітку диявола. Це нехороша робота пропаганди. У радянському союзі до цього доклали зусиль. Зараз індустрія розвивається, стає популярнішою. Тож ситуація покращується.
Чому робити тату (особливо велике і креативне) — дорого?
Обладнання, на якому працюєш, коштує великих грошей.
Тату — це унікальна річ, яка розробляється для тебе. Воно залишається з тобою на все життя і трошки довше. Це не так, що ти футболку вдягнула і зняла. У нас люди готові платити по 500 баксів за кросівки на сезон — і це окей. А те, що робиш на все життя, — це якась інтимна історія. І за це шкода заплатити 100 баксів?
На це йде час. Є певна кількість годин (від 4 до 6), залежно від больового порогу в конкретній зоні. Коли цей час минає, будь-який дотик (навіть протирання серветкою) — це вже нестерпний біль, і ти не зможеш продовжувати. Які б обезболи не були, є банальна пружність шкіри, яка не дасть працювати далі. Шкіра не буде сприймати пігмент. Після завершення цього етапу треба чекати загоєння орієнтовно два тижні.
Скільки б не платили, це точно має коштувати ще більше. Доводиться робити знижку на економіку в країні. Татуювання завжди має коштувати дорого: і невелике, і масштабний проєкт. Сподіваюся, з часом до людей це буде потрошку доходити.
Чи існують тату-майстри без татуювань?
Як мінімум у нашій тату-резиденції STROOM є майстер Артур Музиченко. У нього жодного татуювання. Прекрасно справляється. Звісно, тату — це така інтимна історія, тобі важливо знати, хто його б'є.
Бліц. Якби твоє життя було татуюванням, то яким?
Щось фанове, пов'язане з мемами. З ноткою сатири. Точно не щось серйозне, не вовк на фоні лісу з місяцем.
Це був би плюшевий тигр із мему.
Чи є шрифт, з яким всі рукописні тату — уродські?
Шрифт, який складно читається. Картинка розпливається, втрачається яскравість (якщо це колір), а з часом просто сідає фарба.
Ти вводиш пігмент у шкіру, і основна задача організму (якщо це чужорідне тіло) — боротися з ним. Організм спочатку мурує тату, а потім потрошку дробить і виводить.
Відповідно елегантні тоненькі шрифти можуть не читатися. Ти маєш враховувати, що після загоєння — це плюс пів міліметра товщини, щоб якась буква не перетворилася на пляму.