Ідея без реалізації нічого не вартує. Можете закидати мене камінням, але правда в тому, що світ повен геніальних ідей, з якими ніхто нічого не робить — бо це складно. Дуже часто мені пишуть люди з різними ідеями та пропонують їх втілити, бо самі вони не з творчого кола.
Наприклад, пропонують тему виставки або кажуть, що я маю нарешті зробити свій подкаст чи написати свою книгу. Зрештою, я так і зробила. Але якби я не зробила цього, ідея написати книгу нічого не вартувала. Так само як ідея створити курс, ідея створити виставку, ідея започаткувати агенцію або відкрити хаб.
Жодна з цих ідей не вартує нічого, бо світ матеріальний — і задуми потребують реалізації. Від ідеї до реалізації насправді прірва. Неможливо створити проєкт, тільки подумавши про нього. Творчі ідеї — важливі. З них усе починається. Але несумісно більшу частину будь-якого проєкту займає реалізація. Також креативність нарощується як м’яз: на початку кар’єри у вас є багато поганих ідей, потім менше поганих і все більше хороших. Але навіть хороші ідеї нічого не варті. Тож тренуйте цей мʼяз, але не забувайте про решту вашого «креативного тіла».
В історії залишаються факти й дії. Залишається документація того, що було створено. Навіть геніальні художники мають втілити свої концепції в життя. Винятком є тільки концептуальне мистецтво, ідея якого в тому, щоб власне просто придумати ідею. Концептуальне мистецтво часто межує з абсурдом, і в тому його сила: воно є винятком із правил матеріального світу й виступає проти нього.
Часто художники кажуть, що не можуть розповісти мені свою ідею, поки ми не домовимося про реалізацію, — бо ідея має бути оплачена до того, як ми підтвердимо проєкт. А що як ми створимо проєкт, вкрадемо в художника ідею та зробимо її без нього/неї? Моя рекомендація в такому випадку — письмово підтверджувати будь-які домовленості й робити фолоу-апи. Захищати свої авторські права, але продовжувати ділитися ідеями для того, щоб у вас було більше шансів їх втілити. Бо якщо тримати їх у столі, то в кращому випадку можна розраховувати на посмертний друк архівів. Не варто боятися того, що ваші ідеї вкрадуть. Варто боятися того, що вони так і залишаться тільки у вашій голові.
Рой Ліхтенштейн без дозволу адаптував у своїх картинах сюжетні фрагменти коміксів таких ілюстраторів, як Расс Гіт, видаючи їх за власні твори, — і на цьому зробив собі ім’я. Проте сам Гіт ніколи не прагнув кар’єри у візуальному мистецтві. Вкрадена та адаптована ідея в мистецтві називається апропріацією та означає, що кожен реалізує одну й ту саму ідею в абсолютно інший спосіб.
Рой Ліхтенштейн, Whaam!, 1963. Джерело: tate.org.uk
Тому, чесно кажучи, «викрадення ідеї», якусь хтось реалізував по-іншому, — це нерідко вигадана проблема. Бо насправді є дуже мало людей, які хочуть братися за складну реалізацію. Наприклад, інсталяцію з тисяч рюкзаків Ай Вейвея або горельєф портретів президентів на схилах гори Маунт-Рашмор. Чому? Тому що це складно зробити, а ще — часто дорого. Ідея не вартує нічого — і в прямому, і в переносному сенсі, тому що придумати її не коштує вам ані копійки. Натомість реалізувати проєкт, навіть найпростішу виставку, — це оренда, команда, продакшн, промо тощо. Дуже часто творчі люди, які придумують ідеї, не замислюються над тим, як їх реалізовувати.
У світі, де люди заробляють на патентах, здається, що вашу ідею можуть вкрасти, й тому її треба захистити. Але насправді патентуються не ідеї, а інноваційні рішення. І в основі вашого інноваційного рішення дійсно може бути креативна ідея. Але саме науковий підхід і технічне розв'язання задачі — це те, що має значення. Саме в комбінації з рішенням. Інша справа — авторські права. Вони належать вам. І якщо ідея письмово зафіксована, то ви можете довести авторство. Тому знайте свої права і вмійте їх захищати. Знання прав — це ваша зброя. Використовуйте її, а не поліруйте в серванті.
Повторюсь, я не недооцінюю ідеї. Бо велика частина моєї роботи — це розробка концепцій. Я маю постійно вигадувати ідеї проєктів: лабораторія для жінок в інноваціях та мистецтві, 2000 керамічних півників на центральній площі, мистецькі сади в міському просторі, інкубатор для творчих спеціалістів. В мене тільки за цей рік більш як 30 презентацій з ідеями. Але крім ідеї проєкт має бути релевантний можливостям: часу, місцю, має виправдовувати бюджет, і його результати мають бути пропорційно значущими зусиллям, які в нього вкладені.
Тому я пропоную дивитися на ідеї тверезо, розуміючи, що для їхньої реалізації потрібні великі зусилля та вдача: щоби погода була хороша, щоби партнери були адекватні, щоб гроші вчасно прийшли. Щоб Олафур Еліассон реалізував The Weather Project в Turbine Hall Tate Modern або KAWS встановив свою величезну надувну скульптуру в бухті Victoria Harbour — недостатньо однієї ідеї. Було потрібно багато зусиль багатьох різних людей, які вірили в цю ідею, а потім дуже добре зробили свою роботу.
Надувна скульптура KAWS. Автор фото: @harimaolee. Джерело: thisiscolossal.com
Річ у тому, що надзвичайні результати потребують надзвичайних зусиль. Про це часто забувають, коли дивляться на результат або хочуть бути в центрі неймовірних подій, проєктів, рішень. Робота в культурі часто з боку виглядає як свято. Ти в красивій сукні з ідеальним мейком кружляєш на відкритті з ігристим. Насправді ти три ночі не спала, бо монтаж треба було зробити за 3 дні й 3 ночі замість тижня, бо вас посунули через державний івент. На локації температура повітря як на вулиці — 2°С, команда похворіла, а виглядаєш ти добре виключно через те, що обличчя в тебе через такий спосіб життя вже забальзамоване.
Надзвичайні результати потребують також надзвичайної відповідальності. Роботи не на всі 100%, а на результат, іноді результат — це 200%. Злагоджених процесів, коли команда готова працювати 24/7 як єдиний механізм, експертизи, готовності сказати, що ця інсталяція висотою 25 метрів не впаде на голову гостям виставки.
Надзвичайні результати потребують також надзвичайної енергії, інвестиції надмірного часу, здоров’я та відкритості до невизначеної фінішної прямої. На шляху до таких результатів часто немає графіка, чітких задач та інструментів, які знадобляться, щоб залізти на цю гору — бо на неї ніхто ніколи не залазив.
Дуже часто з боку не видно, як багато зусиль потрібно для того, щоб сталося щось, що не ставалося ніколи раніше — приїхала 10-метрова скульптура вагою 6 тонн зі страховою вартістю €2 млн, створилась інсталяція з 17 тис. квіток. Проєкти, які не ставалися до цього і не повторюють один одного (на відміну, скажімо, від фестивалю, який проходить щорічно і на досвід якого можна спертися, хоча й тут тільки відносно), — це проєкти з високою невизначеністю, в яких частка форс-мажору — не ймовірність, а обовʼязковий відсоток. А кризовий менеджмент — це і є ваша головна експертиза.
Колись фінансова менеджерка одного великого фонду на запитання, чи можна додати в бюджет статтю «невизначені», навіть не жартуючи сказала: які невизначені, ви ж професіонали. Ми всі памʼятаємо той мем.
За результатами того проєкту в мене залишилася таблиця приблизно на 20 сторінок, куди входили невизначені витрати. Там і екстраквитки для художниці, бо їй вчасно не встигли відкрити візу, заміна житла, бо в попередньому були погані умови. Там же оренда додаткового готельного номера-штабу, з якого добре видно загальний вид проєкту і його розвиток можна відстежувати. А ще заміна підіймача через те, що в того, на якому працювали, просто впала кабіна.
Дивовижні результати залежать від швидкості та якості прийняття рішень, але в унікальних проєктах висока частка непередбачуваності. Експеримент не обходиться без помилок, але іноді саме помилка стає відкриттям. Наприклад, як із пеніциліном. В науці це називається випадковою подією. Мені так сподобалася ця назва, що зрештою вона стала назвою одного з наших проєктів, присвяченого жінкам у науці та інноваціях. В рамках цього проєкту з нами сталася ще одна реальна випадкова подія. Готуючи його, ми зрозуміли, що маємо його доповнити, розширити, глибше дослідити тему і висвітлити імена тих, хто залишився в тіні історії. Так народилась ідея ретроспективи — другої частини виставки, яка розповідала про жінок у мистецтві з 1900 року.
Ця ідея спала мені на думку в середині проєкту, коли всі бюджети й дати виставки були підтверджені. Але ми все одно вирішили зробити ретроспективу. Хтось називає це хаосом. Я називаю це креативним полем, де народжуються ідеї, варті життя. Вони приходять у голову по дорозі. Народжуються виключно в хаотичному, вибачте, креативному штормі. Але якби ми їх не реалізували, вони не були б нічого варті.
Саме завдяки реалізації ви зрештою відвідуєте проєкти, знаєте про них і можете отримати досвід, який не можна отримати від ідеї. Тому тут працює все тільки в комплексі: хороша ідея, яка витримує критику, крута команда, яка розуміє, як це зробити, й довгий та нудний процес реалізації, на який більшість не хоче витрачати час. Бо хочеться як із ШІ — написати скрипт і чекати, поки він згенерує рішення. Але штука в тому, що, на відміну від скрипту ШІ, для того, щоб щось сталося в реальному житті, потрібні реальні зусилля. Принаймні поки що.
