Вміння створювати портрети — це добра навичка, яка має бути у скілсеті комерційного ілюстратора. Бо скіли приводять замовлення, а замовлення — то твої кейси, на яких будується імʼя.
Розвивати навичку малювання портретів непросто: треба віднайти баланс між артовістю і схожістю, власним стилем та реальністю. Над цією задачкою треба попотіти, але навчитися і робити то швидко — реально.
Щоб намалювати гарний портрет, важливо розуміти особливості портретних замальовок як жанру і знати правила та етапи створення такої роботи. Їх ми зараз і пояснимо.
Особливості портрета як жанру
Портрет — це зображення образу людини, спираючись і на її зовнішність, і на те, який характер ця людина має та які емоції викликає.
Портрет — це не тільки голова, але саме обличчя є одним з найбільш виразних елементів тіла. Вираз обличчя або навіть просто невеликі мімічні реакції спроможні точно передати навіть майже непомітні, тонкі душевні стани.
Щоб створити цікавий портрет, треба бути зацікавленим у тому, кого ти малюєш, — тільки так можна вловити деталі та вирізнити конкретну людину серед решти. Намалювати портрет голови можна і з базовими навичками, але обізнаність в анатомії точно допоможе. Розглянь будову черепа і м’язи обличчя — це допоможе визначити, як розташувати світлотіні та як працювати з емоціями.
Портрети можна малювати хоч олівцем, хоч гуашшю — на розсуд ілюстратора. Головне, щоб обрані матеріали не заважали концентруватися на основному — на пошуку і відтворенні індивідуальності. В деяких випадках вони, навпаки, можуть допомогти передати характер та настрій зображуваної людини:
- вугілля допоможе передати важкі образи
- акварель пасує до невагомих і безтурботних замальовок
- олівцями зручно працювати зі швидкими скетчами та світлотінню
- крейдою добре робити додаткові акценти на світлих ділянках
Програми для малювання мають безліч пензлів з різними текстурами, з якими легко експериментувати.
Етапи малювання портрета
Малювання голови працює за тими ж принципами, що й малювання усього тіла — спрощення до простих геометричних форм і поступова деталізація початкового ескізу. Тому процес можна розділити на такі етапи:
#1. Загальні форми та контури. Сюди входить зображення форми голови та шиї, а також оформлення об’єму волосся без детального промальовування окремих пасм. Еталонна голова має овальну форму, схожу на яйце, загострену донизу.
Варто врахувати, що для чоловіків характерні більш квадратні форми підборіддя на відміну від жінок, а у дітей голова може навіть більше скидатися на коло.
#2. Розмітка основних ліній пропорцій. Ці лінії допоможуть зорієнтуватися у визначенні розташування, відстані та співвідношення частин обличчя. Голову можна розділити на три рівні частини: перша — приблизний початок росту волосся, друга — кінчик носа, третя — підборіддя.
Лінія очей знаходиться приблизно на середині між першою та другою частинами, а відстань між очима становить ширину одного ока. Вуха розташовані від лінії брів до кінця носа. А рот займає ⅓ простору між другою та третьою частинами та своїми кутиками збігається з положенням середини очей.
#3. Промальовування рис обличчя. Рекомендуємо приділити деякий час розгляданню та вивченню окремих елементів обличчя — які характеристики мають очі, ніс тощо, які їхні типи бувають і якими формами їх можна зобразити.
Так, очі мають сферичну форму, яка прикривається повіками, і загалом їх можна зобразити як мигдаль. Ніс людини має вигляд клину, а вуха мають форму літери С. Рот взагалі можна зобразити у вигляді однієї лінії, або ж ускладнити й додати більш тонку верхню губу і нижню через м’яку заокруглену лінію.
#4. Деталізація. На цьому етапі можна додати акценти у вигляді родимок, зморшок, шрамів, а також працювати з зачіскою, домальовуючи оформлені пасма й окремі волоски.
Для розуміння форм і об’ємів (визначення світлих та затемнених ділянок) у пригоді може стати використання обрубування Джона Асаро або модель голови за Гудоном. Багато корисних 3D-моделей є у відкритому доступі.
Існують також певні схеми для побудови голови, які можуть полегшити процес визначення розташування її частин. Так, найвідомішим є метод Люміса. За ним, голова малюється у вигляді кулі, яку поділяє вертикальна лінія. Потім за допомогою горизонтально проведеної лінії утворюється хрест. Враховуючи його розташування, треба «зрізати» з обох боків частини кулі. І вже після цього можна додати лінії розмітки та почати розміщувати частини обличчя і голови.
Всі ці етапи, моделі та схеми можна використовувати для малювання уявних людей. Через те що будова черепа та пропорції обличчя в нас більш-менш схожі, засвоївши ці навички, можна створювати самостійно цікаві портрети з власної фантазії.
Як досягти портретної схожості
Велику роль у досягненні схожості грає передача внутрішнього стану людини та її характерних зовнішніх рис. Зважаючи на це, треба мати на увазі, що переконливість зображення грає набагато більшу роль, ніж анатомічність і пропорційність.
Дивлячись на фотографію або на когось наживо, намагайся відмітити для себе риси, які тебе зачепили найбільше. Наприклад, у людини ніс цікавої форми, видатне підборіддя чи високий лоб — сфокусуйся на цих акцентних деталях. І пам’ятай, що головне — вхопити суть, а не зобразити все, що бачиш.
Аби не перетворювати малювання портрета на рутинне відтворення базових схем, кожного разу дивися на людину по-новому. Скажімо, розглянь ніс не з точки зору його клиноподібної форми, а як новий об’єкт, котрий можна описати будь-якими іншими формами (купою кіл, прямокутником або взагалі складною плямою — звісно, якщо вони більш доречно відтворять те, що ти бачиш).
Дай собі свободу в інтерпретації, використовуючи, але не покладаючись повністю на сухі анатомічні поради — передавай індивідуальність, порівнюючи з еталонними пропорціями обличчя. Якщо доречно перебільшити якусь визначну рису обличчя або навмисно зменшити, зроби це.
Емоції також є характерною особливістю портрета. В їхній передачі грають роль брови, очі, губи та ніс. Простий вигин брови, щільно зчеплені губи або широко відкриті очі — все це може яскравим чином повідомити нам про емоцію людини. Змінивши положення хоча б однієї з цих частин, можна кардинально змінити вираз обличчя і враження від нього.
Мастхев для початківця
Щоб вправніше працювати з портретами та ілюстраціями загалом, не зайвим буде розвивати в себе такі прості, але важливі звички:
- #1. Найкращий референс — ти сам. Почни вивчення особливостей людських рис із себе, змальовуй селфі та досліджуй свою індивідуальність. Для самого себе ти — найуніверсальніша модель, яку можна розглянути з усіх можливих ракурсів.
- #2. Візьми за звичку віддзеркалювати зображення. Це дозволяє свіжо поглянути на малюнок, відмітити явні викривлення пропорцій та грубі порушення симетрії. Якщо ти працюєш на папері, сфотографуй малюнок і зроби віддзеркалення в телефоні, або ж приклади аркуш до вікна.
- #3. Обличчя людей не є стовідсотково симетричними та пропорційними. Намалювати одну частину обличчя і просто скопіювати її — не дуже вдала ідея. Робота буде виглядати нецікаво. Намагайся вловити цю несиметричність і концентруйся на кожному елементі окремо.