Ґрейсі Абрамс — з тих співачок, яких ти чув, навіть якщо думаєш, що не чув. Все завдяки силі тіктоку — That’s so true та I love you, I’m sorry конкретно завірусились. Як і Чаппелл Роан, Абрамс — your favorite artist’s favorite artist. Це вона відкривала концерти Тейлор Свіфт та Олівії Родріго, а раніше — надихнула останню на трек Driver’s licence. Та й саму Абрамс часто зараховують до Taylor Swift’s cinematic universe.
Така схожість Ґрейсі на інших співачок зіграла з нею злий жарт, бо її неминуче з ними порівнюють. Декому ця подібність взагалі здається посередністю — музичний критик Ентоні Фонтано сказав, що Абрамс «одна з найбільш креативно збанкрутілих виконавців, які досягли так багато».
Люблять обговорювати й походження Абрамс. Вона — донька режисера Джей Джея Абрамса («Стар Трек», «Місія нездійсненна»), отже, вирок — привілейована непо-бейбі. Водночас сама Абрамс визнає, що їй надзвичайно пощастило. Тобто не уникає критики, а притомно на неї реагує. І це дуже співзвучно з настроєм пісень Абрамс — не уникати, а реагувати, і реагувати щиро.
Її батько — Джей Джей Абрамс, її мати — Тейлор Свіфт
Ґрейсі — подвійна непо-бейбі, бо її батько — Джей Джей Абрамс, а матері — Тейлор Свіфт та Фібі Бріджерс. Так музична критикиня Джейн Буа написала в рецензії на Good Riddance, дебютний альбом Абрамс. Жодна розмова про співачку не обходиться без згадок про її родину. І це не просто так: Vulture назвали 2022 «роком непо-бейбі», та й Голлівуд ніколи не цурався непотизму — розмови про дітей знаменитостей зовсім не нові. Люди втомилися від повторюваності в культурі — починаючи з рімейків та закінчуючи тим, що більшість нових гучних імен мають напрочуд знайомі прізвища.
За голлівудськими мірками, Ґрейсі — щось на кшталт принцеси. Її батько — режисер та продюсер, дотичний до «Зоряних воєн», а мати — продюсерка Кеті Макґрат. Ґрейсі згадувала, що саме завдяки своїй родині відчувала безпеку в музичній індустрії. І це неабияк сприяло її творчості й дозволяло бути вразливою в піснях, не боячись насмішок.
До кар’єри в музиці Ґрейсі вела щоденник, тому нерідко називає свої пісні щоденниковими записами. Ще з підліткового віку їй було важливо працювати з власними переживаннями. На її становлення як сонграйтерки вплинуло чимало виконавців, і вона з вдячністю говорить про тих, хто її надихав. Ґрейсі навіть має тату з почерком Джоні Мітчелл.
— Gracie Abrams sendo entrevistada no #GRAMMYs. 🫶🏼⭐️ pic.twitter.com/PSi8ODY0nK
— Gracie Abrams Brasil (@GracieAbramsBR) February 4, 2024
Неможливо не згадати й про Тейлор Свіфт. Але почнемо здалеку: пісні Свіфт існують у ширшому всесвіті. Вона завжди намагалася розширити музичний досвід, щоб він не обмежувався прослуховуванням однієї пісні. Кульмінацією Taylor Swift cinematic universe, звісно, став Eras Tour. Саме тут і з'являються «персонажі» зі всесвіту Свіфт, зокрема і Ґрейсі Абрамс.
Дехто навіть говорить про Taydaughters — виконавиць, які надихалися сповідальністю Свіфт. Наприклад, Сабріна Карпентер, яка в дитинстві каверила Pictures to Burn, а згодом відкривала для Тейлор Свіфт. Тур Short n’ Sweet був би неможливий без впливу іконічного туру Свіфт — так каже сама Сабріна. А для Олівії Родріго, яку вважають чи не найвідданішою Taydaugher, Тейлор була зразком сонграйтерки.
Ґрейсі Абрамс, здається, більше надихалась ранньою ерою Тейлор. Над своїм дебютним альбомом вона працювала з Аароном Десснером, який допоміг Свіфт створити Folklore та Evermore — звідси й схожість. Тейлор дуже посприяла кар’єрам cвоїх Taydaughters. Бо її увага до цих співачок = увазі мільйонів людей.
Але Ґрейсі популярна не лише тому, що має зіркову родину і схожа на популярних співачок — це було б занадто просто.
Чому ми любимо Ґрейсі Абрамс?
Є думка, що в усіх ікон попмузики є впізнавані зачіски. Зрозуміло, що впізнаваним має бути й звучання. Проте Абрамс «іконічною» робить не винятковість, а близькість і схожість до її слухачів та слухачок.
Її пісні — як розмова з кимось близьким. Навіть якщо Абрамс була б неможлива без Свіфт і навіть якщо вона «посередня», Ґрейсі пише так, що це резонує з іншими. Саме таке «пересічне» звучання і створює відчуття близькості — вона співає про щось знайоме, знайомою манерою, і робить це дуже ніжно. Сама Ґрейсі каже, що її пісні — розмовні. Тексти хоч і базуються на її особистому досвіді, але у фокусі — переживання, які відгукуються іншим. Абрамс намагається створити безпечний простір, в якому її слухачі та слухачки не ховатимуться від своїх переживань.
Розмовний і сам процес написання, адже над обома своїми альбомами вона працювала з подругою та сонграйтеркою Одрі Гоберт. Про роботу над That’s so true вона згадує таке: «Одрі та я були пʼяними на даху, ми писали в сльозах, сміючись. Початковий текст пісні був значно неприємніший».
Принцеса sad-girl bedroom pop
Сповідальність присутня не лише в ліриксах Ґрейсі, але й в самому звучанні. В альбомах Minor і Good Riddance фокус — на вокалі, до якого додається м'яке акустичне звучання. The Secret of Us хвалять за те, як у ньому поєднуються інді-звучання та поп-пісні на кшталт Close to You.
Абрамс називають принцесою sad-girl bedroom pop. Цей жанр не новий, але дуже важливий зараз. Попмузика завжди асоціювалася з ескапізмом — вона мала відволікати тебе від буденних проблем, як рання Кетті Перрі з її Teenage Dream або California Girls. У 2010-х Перрі була на піку, але її новий альбом провалився — виходить, те, що працювало колись, вже не працює так добре зараз. Відбувається зсув — слухачі хочуть більш приземленої попмузики, яка не відволікає від тривожної буденності, а навпаки — працює з нею.
Це пов’язано й зі зменшенням стигми навколо ментального здоров’я, і з нормалізацією проговорення власних почуттів. Такі зміни в культурі заохочують попвиконавців не втікати від реальності. Це помітно в музиці Ґрейсі Абрамс, Біллі Айліш, Голзі. Всі вони звучать м'яко — це легке, майже шепочуче звучання підкреслює інтимність самих ліриксів.
You gotta stay real
В інтерв’ю Джиммі Фелону Абрамс розповіла, що з дитинства мріяла писати пісні, але страшенно боялась публічних виступів. Під відео — сотні зворушених коментарів про те, як вона хвилювалася під час розмови та якою справжньою здавалась. У цьому парадокс Абрамс — вона і непо-бейбі, і рилейтбл.
Сама Абрамс говорить про парадоксальність написання пісень. З одного боку, для неї це катарсичний досвід, з іншого — її бентежить, що вона проговорює особисті досвіди публічно. Ґрейсі називає свої пісні «часовими капсулами», бо чесно зізнається, що змінює свою думку про щось ледь не щодня. Вона змінюється, але пісні фіксують її в конкретну мить.
І це ще одна причина, чому Абрамс здається близькою — вона не покладається на якийсь сталий образ та активно себе шукає. Її пісні — про змінюваність і швидкоплинність, а це щось дуже-дуже людське.
«Я люблю бути музою, але мій перший інстинкт — вивісити всю свою брудну білизну, а це не та людина, якою б я хотіла бути. Я в режимі реального часу вчусь бути кращою людиною», — каже Ґрейсі.
Про стиль
М’яке акустичне звучання в піснях — оверсайз і вінтажні елементи в одязі. Ґрейсі Абрамс — our relatable style icon, бо її образи дуже легко відтворити. Сама Ґрейсі описує свій стиль як kind of boyish, бо вона почувається впевнено в чоловічому, дуже мішкуватому одязі. А її найулюбленіша комбінація — широкі штани з маленьким топом.
Ґрейсі Абрамс — це свідчення того, що both things can be true at once. Бо, так, непотизм справді посприяв її карʼєрі. Але вона підкорює своєю вразливістю й щирістю.
