20 листопада в український прокат вийшов український сай-фай «Ти — космос», над яким автор сценарію та режисер Павло Остріков працював 10 років. Це історія космічного далекобійника Андрія Мельника, який викидає ядерне сміття на супутник Юпітера. Одного дня Земля вибухає, Андрюха залишається сам, але несподівано чує жіночий голос з іншого боку Галактики.
Синефіли пам'ятають Острікова за короткими метрами Mia Donna, «Випуск'97» та «Голден лав». Втім, сьогодні його обличчя часто можна побачити й на YouTube-каналі «Точка збору», де він разом із коміками грає в настолки.
Кінокритик та співавтор подкасту «Додивитесь в кіно» знайшов не одну, не дві, а цілих шість причин подивитися повнометражний дебют Павла на великих екранах. Хоча, чесно кажучи, їх можна знайти й значно більше.
Перша причина
Стрічку створювали 10 років. Так, хтось може заперечити, що поганий фільм теж можна писати, знімати й монтувати десятиліття. Проте погодьтеся, що ходити й реалізовувати одну ідею протягом такого довгого проміжку часу — це справді вартує величезних зусиль. Особливо якщо ця ідея мало змінилася з першого задуму. «Ти — космос» так довго був у виробництві через постійні пошуки фінансування, Covid-19 і повномасштабне вторгнення.
Втім, у результаті ця «довгобудність» зовсім не відчувається під час фінального перегляду. Навпаки — саме це відчуття цілісності задуму, бездоганно перенесеного на великий екран, уже є першою вагомою причиною, чому це кіно варте вашої уваги. Хоча, звісно, далеко не головною.
Друга причина
Це справжній сучасний український сай-фай. В цьому реченні вже відчувається певний конфлікт: ну як сай-фай може бути українським? Остріков помістив у звичний для голлівудського кіно інтер'єр космічного корабля «Обрій-2» свого головного героя Андрюху. І саме на його подільській ідентичності в космосі будується більшість комедійних гегів.
Спробуйте уявити собі, як свариться чоловік із Хмельницького, коли йому треба існувати в прохолодному шатлі? Хоча тепер і уявляти не треба — ви вже можете побачити це на власні очі.
Режисер щедро насичує кіно голлівудськими референсами, серед яких найпомітніший та найкумедніший — «2001: Космічна Одіссея» Стенлі Кубрика. Але, що важливо, цим жартом із культового кіно Остріков не перетворює свій дебют на банальний парад впізнаваних кадрів. Просто нарешті ми можемо побачити, що в космос можуть літати не лише американські астронавти, але й прості хлопці з Поділля.
Третя причина
«Вусатий фанк» у космосі — це ще один сильний аргумент, щоби подивитися фільм. Остріков щиро захоплюється цим ретро і прописав його в сценарії ще у 2019–2020 роках. Музика одночасно підкреслює регіональність Андрюхи, коли лунає «Поділля» Миколи Гнатюка в безмежному космосі, і додає глибини герою, який слухає платівки, що самі по собі схожі на планети.
При цьому Остріков робить музику центральним елементом фільму — адже герой боїться послухати одну з платівок, на якій записана опера. Чому саме? Дізнаєтесь уже під час перегляду, але саме цей страх будує всередині Андрюхи справжній лабіринт емоцій та почуттів, з якими він намагається впоратись. Завдяки цьому головний герой — це не просто смішний чувак, який возить сміття в космос. Він тримається за музику як за щось єдине, що залишилося після фіналу людства.
Четверта причина
Володимир Кравчук у ролі Андрюхи Мельника витягує на собі весь фільм. І витягує не тому, що фільм невдалий — навпаки. Кравчук як єдиний актор на екрані мусить тримати увагу глядача від першого кадру до останнього. З цією надскладною задачею намагалися впоратись Том Гарді («Лок»), Том Генкс («Вигнанець»), Сандра Буллок («Гравітація»), Вілл Сміт («Я — легенда») і багато інших зірок світового масштабу.
Проте лише у Володимира це виходить невимушено, ніби він не докладає великих зусиль (хоча насправді, звісно, докладає). Саме в цьому і полягає справжня майстерність акторської гри — Андрюха виходить яскравим, об'ємним персонажем завдяки (не побоюсь цього слова) геніальності Кравчука.
Варто також згадати, як «Ти — космос» знімали вже після початку повномасштабного вторгнення, коли актор пішов служити в ЗСУ. Це накладає ще один шар вартості на його роботу. Володимир Кравчук практично на двох роботах зіграв свою роль блискуче, передаючи й жартівливість Андрюхи, і його норовливість, і запал, і велике серце, яке ми бачимо навіть у його таланті до ліплення з пластиліну.
П'ята причина
«Ти — космос» — це міцне жанрове кіно без зайвих примх. Українські глядачі звикли, що в українському кіно може ховатися прихований артхаус: ззовні є всі складники, щоб стати глядацьким хітом, а вже на перегляді відкриваються авторські гачки, які не працюють на велику аудиторію. Це зовсім не випадок дебюту Павла Острікова.
Режисер міцно тримає свого героя в історії, жодного разу не розвертаючи його в несподіваному для логіки повороті. І тому Андрюха Мельник проходить свою арку героя у повній відповідності до сценарних правил, але без нудної передбачуваності.
Так, це кіно справді вміє дивувати. Головний спойлер не пролунає в цьому огляді — і не тому, що продюсери на закритому показі так попросили. А тому, що це правильно з точки зору глядацької етики. Ця сюжетна несподіванка робить історію глибшою, переконливішою та заводить аудиторію у справжнє перехоплення подиху. Принаймні саме це я спостерігав на перших фестивальних показах, коли глядачі вигукували своє здивування від побаченого.
Шоста причина
Візуальні ефекти дійсно вражають. Досить складно зняти в Україні переконливий блокбастер через обмежені бюджети. Фінансування виробництва «Ти — космос» теж не космічне (вибачте за каламбур) і складає близько $800 тис. Якщо порівнювати з іншими фільмами, то це середній бюджет української стрічки, тому тут особливо не розженешся.
Проте «Обрій-2» таки розігнався. Візуальні ефекти не виглядають дешево, а на великому екрані захоплюють не менше за «Інтерстеллар» Крістофера Нолана, хоча комп'ютерних ефектів тут значно менше.
Не в останню чергу спрацьовує цілісність операторської роботи Микити Кузьменка («Памфір», «Жива ватра») і майстрів комп'ютерних та спеціальних ефектів. Додайте сюди ще взаємодію актора з аніматронікою у вигляді компаньйона Андрюхи — і стане зрозуміло, що цей фільм робився більше зусиллями великої команди, ніж у сподіваннях на комп'ютерну обробку. В тому ж блискучому поєднанні працює і музика «вусатого фанку» разом із композиціями Микити Моїсеєва.
Кінотеатр — це саме те місце, в якому кожен із цих вищезгаданих елементів грає на повну потужність. На великому екрані можна краще роздивитися намальовані зорі в космосі, очі Володимира Кравчука, послухати українську музику з усіх динаміків та зрозуміти, чому одна ідея самотності в космосі може запалювати протягом цілих 10 років.