Обережно: в тексті є спойлери до «Одіссеї». У тебе було майже три тисячі років, щоб її прочитати.
«Одіссея» Гомера — це, без перебільшень, один із найважливіших літературних творів в історії, який заклав багато принципів, які ми сьогодні впізнаємо в сучасному сторітелінгу. Тому не дивно, що Крістофер Нолан після фільмів про становлення Бетмена, космічної епопеї та експериментів з часом і простором взявся за історію, що фактично стала основою більшості пригодницьких сюжетів, які ми знаємо сьогодні.
У статті розберемося:
— чому «Одіссея» пережила майже три тисячі років
— як вона вплинула на всю сучасну культуру
— що варто знати про поему та давньогрецькі міфи перед переглядом фільму Нолана
— чому ця історія досі залишається напрочуд сучасною.
Грецька міфологія — це не одна книга
Уяви собі невелике сімейне застілля, де тітка Світлана розповідає історію, яку чула від своєї подруги, а та — від сусідки: хтось зрадив дружину, хтось завагітнів тощо. Але коли це сталось? У квітні чи травні? І чи точно отой чоловік був колишнім начальником фінансового відділу, чи тітка з кимось його сплутала? Спитай про цей же випадок когось іншого — і почуєш геть іншу версію подій (а то й інші імена або мораль). Те ж саме свого часу відбувалося з давньогрецькими міфами.
Ще зі шкільної парти нам хочеться уявляти давньогрецьку міфологію чимось на кшталт «Повісті минулих літ» — добре сформований літопис давніх подій, уважно вивірений та викладений в хронологічному порядку. Проте епатажні історії про олімпійських богів передавалися з вуст у вуста на таких же гіпотетичних еллінських «застіллях» і складають один величезний цикл історій.
Усне переповідання має багато недоліків — оповідачі можуть губити або спотворювати деталі, сюжет різниться залежно від регіону, не всі історії «доживають» до часів, коли їх можуть записати, а якщо й лягають на папір, то в різних версіях. Саме з цих причин ми маємо надзвичайну кількість версій одних і тих самих подій: найвідоміша легенда розповідає нам, що Паріс вбиває Ахілла, поціливши в його слабке місце — п’яту, тоді як в «Іліаді» про легендарну «ахіллесову п’яту» немає ні слова.
Якщо ти вважаєш, що поява поетів або драматургів, які перетворювали легенди на літературні твори, мала б покращити ситуацію, то глибоко помиляєшся. До прикладу, за Гесіодом, богиня краси Афродіта непорочно народжується з морської піни, тоді як Гомер називає її донькою Зевса та Діони.
Для античного світу співіснування різних варіантів одного міфу було більш ніж природним. І ця особливість усної традиції породила ще одну велику загадку, яка вже понад 2000 років не дає спокою дослідникам: якщо міфи так довго передавалися усно і постійно змінювалися, то хто ж насправді створив «Іліаду» та «Одіссею»? Саме навколо цієї дискусії й виникло так зване гомерівське питання.
Бути чи не бути Гомеру автором «Одіссеї»?
«Гомерівське питання» — це сукупність проблем, пов’язаних зі з’ясуванням авторства його поем і ставлення до того, кого заведено вважати Гомером. Ми вже звикли до так званого «шекспірівського питання», що має приблизно таке саме значення: чи насправді існував такий англійський драматург, чи це лише назва феномена, за яким стоять різні люди? З античним автором трапилось те саме.
Про життя Гомера ми не знаємо значно більше, ніж знаємо: суперечки ведуться про місце, час народження, вік та етнічне походження поета, і на жодне з цих питань ми сьогодні не маємо чіткої відповіді.
Вперше авторство Гомера поставили під сумнів ще в XVII столітті: мовляв, «Іліада» є лише збірником пісень, укладених у випадковому порядку кимось (це цілком міг виявитись якраз Гомер). Згодом кількість припущень лише росла. Одна з найпоширеніших теорій стверджує, що «Одіссею» та «Іліаду» написав один автор. Попри те, що вони ґрунтуються на давніших усних переказах, остаточний текст має настільки цілісну композицію, що навряд чи є результатом колективної творчості.
Та хоч остаточної відповіді на гомерівське питання не існує досі, більшість сучасних дослідників сходяться в одному: «Іліада» та «Одіссея», найімовірніше, виросли з багатовікової усної традиції, а знайому нам форму їм надав один видатний поет або невелике коло поетів, яких античність і запам’ятала під іменем Гомера. Для нас же це означає лише одне: незалежно від того, скільки людей стояло за цими поемами, неможливо розглядати їх одну без одної.
А спочатку боги затіяли війну…
«Іліада» й «Одіссея» описують різні етапи однієї великої історії. Існує теорія, що «Іліаду» Гомер написав (чи то пак упорядкував) у молодості, тоді як «Одіссею» — в старості. За всіма сучасними мірками, «Одіссею» цілком собі можна назвати спін-офом першої історії, адже її головний герой — одна з важливих дійових осіб у війні з Троєю, і весь твір присвячений тому, як цар Ітаки відчайдушно намагається повернутися додому після перемоги. Саме тому неможливо розповісти одну історію без іншої.
Проте «Іліада» Гомера не охоплює всю Троянську війну — лише кілька десятків днів її десятого, останнього року. В цей час розгортається конфлікт між Ахіллом та Агамемноном, а також вбивство і повернення мертвого тіла троянського героя Гектора. Одіссей в поемі відіграє скоріше роль дипломата і радника, а згодом стає творцем ідеї Троянського коня та змінює хід війни — греки здобувають перемогу.
За давньогрецькими міфами, Троянська війна стала не лише великою битвою між ахейцями й троянцями, але й межею між двома епохами. Боги задумали її як завершення доби героїв, після якої світ мав увійти у звичайний людський вік — «залізну добу». Саме тому навіть ті воїни, яким вдалося пережити падіння Трої, були приречені не повернутися додому або й зовсім загинути в дорозі.
Своєю чергою, події «Одіссеї» розгортаються теж протягом приблизно 40 днів. Хоча фантастичні пригоди Одіссея займають лише невелику частину поеми, саме зустрічі з циклопом, сиренами, Цирцеєю та іншими міфічними істотами зробили цей твір одним із найвідоміших у світовій літературі.
Люди, боги й чудовиська: хто буде в центрі історії
І ось ми перейшли до центральної історії — цар Ітаки нарешті виконав свій обов’язок і вирушає додому до коханої дружини Пенелопи та їхнього сина Телемаха, якого бачив ще немовлям.
Але попри все те, що ми пам’ятаємо зі школи, сама гомерівська поема починається не з цього: вона переносить нас у той час, коли Одіссея немає вдома вже майже 10 років, він у заручниках у німфи Каліпсо на її острові. Тим часом олімпійські боги скликають раду і вирішують визволити царя Ітаки, щоб той міг повернутися додому.
Афіна, наставниця головного героя, являється до вже дорослого Телемаха і пропонує йому вирушити на пошуки батька, який тим часом прибуває на острів фаерців. Там з його розповідей ми дізнаємось, де Одіссея весь цей час носило та які пригоди він пережив.
Вдома на царя чекає Пенелопа — жінка, яка стала символом відданості. 20 років вона обманює залицяльників, обіцяючи, що вийде за когось із них, коли закінчить своє прядиво, але натомість щоночі його розплітає, щоб робота ніколи не закінчилась.
Телемах майже не знає батька, тому в поемі він проходить власний шлях дорослішання — вирушає на пошуки Одіссея та готується стати справжнім правителем.
Велику роль в оповіді відіграють і залицяльники Пенелопи — знатні чоловіки, які вважають Одіссея загиблим і роками живуть у його палаці, очікуючи на те, що цариця обере нового чоловіка і вони зможуть отримати трон.
Не менш важливе місце віддано й олімпійським богам: Афіна, богиня мудрості, постійно допомагає герою, підтримує Телемаха і спрямовує події так, щоб цар Ітаки зміг повернутися додому.
Тим часом Посейдон, бог морів, є причиною довгої затримки героя в дорозі. Він переслідує Одіссея за те, що той перехитрив та осліпив його сина, циклопа Поліфема.
Цікаво, що Афіна і Посейдон ворогували одне з одним ще задовго до подій в «Одіссеї» — в суперечці за покровительство над містом Афінами.
Окрім одноокого велетня Поліфема, який намагався з’їсти Одіссея та його військо, на своєму шляху герой зустрічає багато інших міфічних істот — плем’я лотофагів, що харчується лотосом, людожерів-лестригонів, чаклунку Цирцею, що перетворювала чоловіків на свиней (вона згодом стала союзницею героя), сирен, чий чарівний спів заманював моряків на неминучу загибель, великих морських чудовиськ Сциллу і Харибду.
І це далеко не повний перелік героїв, богів та чудовиськ, які так чи інакше пов’язані з історією Одіссея. Ба більше, відомо, що Крістофер Нолан не обмежився композицією гомерівської «Одіссеї»: фільм розпочинається зі взяття Трої та знаменитої історії про Троянського коня — події, яку сам Гомер не показує безпосередньо в жодній зі своїх поем. Це означає, що в екранізації цілком можуть з’явитися персонажі з «Іліади» та інших давньогрецьких міфів, а не лише ті, кого ми зустрічаємо під час мандрів Одіссея.
«Одіссея» — одна з найважливіших книжок в історії?
В цілому циклі історій про бездоганних давньогрецьких героїв, що ніколи не помилялись і помирали трагічною смертю через підступ близьких, Одіссей — це наче ковток свіжого повітря.
Вважається, що цар Ітаки — перший складний герой західноєвропейської літератури. Він людина, що постає перед вибором, помиляється і потерпає від наслідків своїх рішень. Герой, що попри свою кмітливість має цілком зрозумілі нам людські слабкості й бажання. «Одіссея», на відміну від «Іліади», — це історія про дорослішання, кохання і втрату, яка не має терміну придатності.
Недарма саме вона стала одним із найвпливовіших літературних сюжетів. У 1949 році у своїй книзі «Тисячоликий герой» Джозеф Кемпбелл дослідив світову міфологію, відкривши так званий мономіф — єдиний шаблон, за яким наші предки створювали історії та який цілком повторює шлях царя Ітаки.
Спираючись на ідеї Карла Юнга, Кемпбелл показав, що шлях Одіссея — це не виняток, а одна з найдавніших моделей людської історії:
герой залишає дім → проходить випробування → змінюється → повертається назад іншою людиною
Трохи згодом відомий в Голлівуді сценарист Крістофер Воглер, причетний до створення «Короля Лева», виявив, що мономіф Кемпбелла є чудовим інструментом для написання кіносценаріїв. Він випустив у світ посібник «Подорож письменника», який роками використовують кінематографісти.
Саме за цією схемою створювалися десятки культових фільмів: від «Короля Лева» та «Зоряних війн» — до «Матриці», «Володаря перснів» та «Гаррі Поттера». І якщо придивитися уважніше, майже в кожній великій пригодницькій історії можна впізнати відлуння мандрів царя Ітаки.
Можливо, саме тому до «Одіссеї» знову і знову повертаються режисери, а тепер за неї взявся й Крістофер Нолан. Екранізацію вже називають «кульмінацією творчості Нолана» і найамбітнішим фільмом у його кар’єрі, повністю знятим на IMAX-плівку.
Але попри грандіозний масштаб, режисер наголошує, що в центрі фільму залишаються моральний вибір, втрата, повернення додому та особиста трансформація Одіссея.
Коли Крістофер Нолан обирає екранізувати «Одіссею» у XXI столітті — це навряд чи можна назвати випадковістю або даниною моді на ретелінги античних історій. Це радше нагадування про те, що деякі історії ніколи не вийдуть із моди.
Саме тому, щоби підготуватися до перегляду найдовшого за хронометражем твору у фільмографії Нолана (три години!), зовсім не обов’язково штудіювати Вікіпедію та вчити напам’ять імена всіх давньогрецьких героїв та богів. Достатньо розуміти основний контекст: що сталося під Троєю, хто такий Одіссей та чому боги втручаються в його долю.
Адже за видовищними пригодами з циклопами, сиренами й морськими чудовиськами насправді приховується доволі знайома сучасній людині історія про війну, кохання, складні життєві вибори та повернення додому.