У 2000-х 3D-істерія отримала осмислену форму у вигляді нової анімації та блокбастерів Джеймса Кемерона. З'явилися режисери, які не злякалися перевести класику в 3D, зокрема і Джордж Лукас з першим епізодом «Зоряних війн».
Втім, не всім новий формат підходив — серед них і Крістофер Нолан, який працює виключно з плівкою. Революція мала б продовжуватись у вигляді телевізорів з тривимірним зображенням, але, крім сиквелу «Аватара», нічого гучного так і не вийшло.
У продовженні нашого матеріалу про 3D розказуємо, які фільми змінювали уявлення про третій вимір та чому вони стали популярними.
Джеймс Кемерон завдає удар у відповідь
У 2003 році вийшли «Привиди безодні: Титанік» Джеймса Кемерона, й правила гри змінилися. На замовлення режисера створили спеціальну систему Reality Camera, що дозволяло показувати його фільми ексклюзивно в IMAX 3D. З бюджетом у $13 млн Кемерон назбирав майже $29 млн. І технологія фінансово виправдала себе.
Індустрія позитивно відгукнулася на новаторство режисера «Титаніка». Голова DreamWorks Animation Джеффрі Катценберг не приховував захвату: «В історії фільмів було дві великих революційних події — перехід з німого кіно до синхронізованого звуку, яке трапилося у 1920-х, а потім прийшов колір у 1930-х. Через сім десятиліть кіноіндустрія входить у третій період революційних змін з приходом 3D».
Джеймс Кемерон давно хотів реалізувати амбітний проєкт «Аватар», який показував глибину, а не лише поверхню його світу Пандори. Однак крім знімань у 3D, режисеру потрібно було підготувати кінотеатри для показу фільму. «Привиди безодні: Титанік» — перший повнометражний фільм для IMAX 3D. То чому б не замахнутися на розширення аудиторії поза межами спеціальних кінозалів? Кількість 3D-фільмів поступово зростала, а з ними збільшувалась і кількість залів для показів у новому форматі. Якщо у 2007 році у світі нараховувалося 1297 залів, що здатні проєктувати 3D, у 2019 році цифра зросла до 116 097 залів.
Революційною у зніманнях хіта Джеймса Кемерона була відмова від парних лінз, які закріплювалися на одній камері. Режисер скористався поляризацією хвиль, яка розділяє екран для лівого та правого ока, створюючи оптичні ефекти.
Звичайна сцена у фільмі проєктується зі швидкістю 24 кадри на секунду, але завдяки проєктору RealD швидкість зображення досягає 48 кадрів, які наше око не може побачити. Срібний екран поглинає світло, яке утворюється через високу частоту кадрів, тому глядач мусить дивитися фільм у темних окулярах, які поглинають світло від лампи проєктора. Попри інновацію кіно можна дивитися й у 2D-форматі без втрат яскравості та чіткості зображення. Це підсилило успіх фільму в кінотеатрах, які не мали 3D-залів.
У кінопрокаті «Аватар» побив рекорд «Титаніка», заробивши у світі майже $3 млрд. Касовий успіх спровокував хвилю новинок, які або були зняті за тією ж технологією, або конвертовані у 3D на постпродакшені. Продюсери блокбастерів бачили в тривимірності більше додаткового заробітку, ніж можливості сторітелінгу під новим кутом.
Однак знайшлися режисери, які завдяки формату покращили свої фільми. Без 3D «Гравітація» Альфонсо Куарона втрачає відчуття космосу, а «Хранитель часу» Мартіна Скорсезе не може показати масштаб уяви Жоржа Мельєса. Для Скорсезе 3D переосмислювало кінематограф: «Я не кажу, що треба кидати спис у камеру. Я не кажу, що ми використовуємо технологію як трюк, але 3D вивільнює можливості. Це буквально Кубик Рубіка щоразу, коли ти розробляєш кадр, рух камери та крану. У ньому є краса».
Чому 2000-ні були успішними для тривимірного кіно: Джеймс Кемерон підстелив соломку всім великим блокбастерам, бо показав, що варто збільшувати кількість залів з 3D-проєктором. Та разом з тим автори скористалися форматом, щоб не лише викидати предмети, але й занурювати вглиб історії та світу свого фільму.
Страх і ненависть до 3D
В Голлівуді ненависть до формату проявляли оператори, яким незручно користуватися важкими камерами. «Я ненавиджу 3D. Я надіваю окуляри, і мене аж нудить. Весь феномен 3D — це, бляха, маркетингова фішка», — ділився враженнями оператор «Темного лицаря» та «Початку» Воллі Пфістер. Режисер цих фільмів Крістофер Нолан тестував 3D на одному зі своїх проєктів, але не знайшов у форматі можливості раціонального використання, хоча з часом і добре відгукувався про нього.
На шляху до швидкого збагачення продюсери мотивували режисерів зробити для фільмів конвертацію в 3D. Для Луї Летер’є цей досвід скидався на «стрибок під автобус», коли студія Warner Brothers невдало переконвертувала його фільм «Битва титанів» у тривимірне зображення. Водночас Джеймс Ганн задоволений співпрацею з Marvel, яка схиляє режисерів до процесу конвертації. То кому ж вірити?
Голова компанії Stereo D Вільям Шерак, який займається конвертацією (зокрема для Marvel), визнає, що перші спроби не були разючими: «Коли ми створили цю індустрію, у нас не було інструкції. Ми робили все можливе, щоб показати найкращий продукт у стислі терміни. Але за останні 8 років робота Stereo D покращилася. Стигма навколо конвертації зникла».
Джеймс Кемерон не підтримував експерименти колег щодо конвертації, адже бачив світле майбутнє лише у власних досягненнях. «Після “Історії іграшок” вийшло 10 поганих фільмів з комп’ютерними ефектами, адже всі думали, що успіх мого фільму полягав у ефектах, а не у вдалих персонажах, яких блискуче пропрацювали, — розповідав режисер для Deadline. — А зараз люди швидко конвертують з 2D в 3D. І це не те, що зробили ми. Вони очікують такого ж результату, коли насправді вони, ймовірно, працюють проти прийняття 3D, бо випускають продукт нижчого рівня».
Хоча кількість 3D-залів у світі швидко зростала, виробництво фільмів у 3D поступово зменшувалося. Стрічки не приносили бажаних прибутків. Журналіст Брендон Грей підсумував, що стратегія «більше грошей з меншої кількості глядачів» призвела до меншої кількості грошей від меншої кількості людей. Тому великі студії згортали свої плани на 3D. Зокрема, у Lucasfilm хотіли конвертувати у новий формат всі частини «Зоряних війн». Але після фінансової поразки першого епізоду відмовилися від цієї ідеї та сконцентрувалися на розробці нової трилогії.
Якщо у 2011 році вийшло 80 фільмів у 3D, у 2019-му їх залишилося 28. Головна проблема 3D-фільмів — можливість існувати лише в просторі кінотеатру, адже 3D-телевізори доступні не всім. Samsung та Panasonic розробляли моделі з тривимірним зображенням, але вони мали більше недоліків, ніж переваг: були занадто дорогі й важкі та часто втрачали синхронізацією з форматом 3D. У результаті обидві компанії перейшли на виробництво телевізорів з технологією 4K Ultra HD, які успішно продаються і досі.
«Ніхто не дивився на якість. Якщо глядач бачив одне погане шоу, це загрожувало технології», — розповідав продюсер та СЕО 3ality Technica Стів Шкляр, який спеціалізується на стереоскопічному цифровому 3D. За його словами, 3D додавало $1 млн до бюджету фільму.
Для 150-мільйонного блокбастера це ніщо, але це важлива стаття витрат для менших продакшенів. Режисери, які користувалися 3D, жбурляли речі на екран, змушуючи аудиторію лякатися. Це класний ефект на перший та другий раз, але цього недостатньо, щоб виправдати високі ціни на квитки та преміальне телебачення.
Оптимістичні прогнози, які висловлював Джеффрі Катценберг, швидко розвіялися. І розвіяв їх сам Катценберг: «Ми облажались у 3D. Це була можливість змін для індустрії». Продюсер, який створив «Монстрів проти прибульців», «Шрека» та «Як приручити дракона», похоронив імовірні досягнення Джеймса Кемерона з його сиквелами «Аватара» у майбутньому. Хоча 3D неодноразово потрапляло під загрозу вимирання, воно знову і знову поверталось у нових формах. Тому навряд слова впливової людини з кіноіндустрії зможуть нашкодити технології, яка існує понад 100 років.
То чи варто спиратися на 3D? Сиквел «Аватара» зібрав понад $2 млрд з бюджетом меншим, ніж пів мільярда. Втім, це вже успішна франшиза із впізнаваним ім’ям та світом. Замість 3D продюсери перемикнулися на можливості штучного інтелекту та потреби стримінгів — а для останніх двовимірне кіно все ще залишається в пріоритеті.