Техномода — це поєднання інноваційних матеріалів, цифрових технологій та креативного дизайну, яке трансформує уявлення про одяг і спосіб його створення. Від космічної естетики 1960-х до сучасного 3D-друку, від мембранних тканин до штучного інтелекту — технічний прогрес завжди супроводжує індустрію моди.
Можливо, цей зв’язок ще не такий тісний, як у нашому повсякденному житті, але з кожною колекцією стає очевидно: майбутнє вже тут. У цьому тексті разом із технологічною компанією Lenovo ми спробували відстежити звʼязок технологій та фешену.
Початок техномоди
У 1960-х роках світ чекав майбутнього. Космічні перегони між СРСР і США надихали на креативні рішення в усіх сферах, включно з модою. В таких умовах дизайнери почали експериментувати з новими формами й матеріалами. П’єр Карден, Андре Курреж і Пако Рабанн започаткували космічну еру в моді, яка й досі впливає на сучасних креадирів.
При створенні образів Карден використовував пластик, вініл, металеві прикраси, промислові блискавки та сріблясту тканину. Він працював з одягом як з архітектурою: запровадив нові форми, відійшовши від традиційних уявлень про крій та дизайн. Тому його вважають одним із перших, хто повною мірою втілив ідею моди унісекс.
Андре Курреж, інженер за освітою, пропонував дизайни, присвячені мобільності сучасної жінки. В 1964 році дизайнер презентував колекцію Moon Girl. Курреж використовував синтетичні матеріали — і поряд зі звичними вовною та бавовною він працював із пластиком, металом і неопреном. Він пояснював, що «одяг теж має вміти рухатися».
Пако Рабанн створював мінісукні та головні убори з незвичних матеріалів: пластику, паперу, целофану, металу. Одяг дизайнера потрібно було не шити, а варити й паяти, тому Коко Шанель говорила: «Він не кутюр’є, а робітник по металу». Модельєр дебютував у 1966 році з колекцією «12 непридатних для носіння суконь».
Наука — частина фешену
Експерименти 60-х проклали шлях для подальших досліджень. Важливим етапом у зв’язці технологій та фешену став винахід термохромних тканин — матеріалів, здатних змінювати колір залежно від температури завдяки мікрокапсульованим пігментам.
Саме це стало основою для брендів Массімо Ості, який у своїй лабораторії експериментував із функціональністю тканин, надихаючись військовими технологіями. Завдяки одягу C.P. Company та Stone Island наука стала частиною дизайну.
В 1990-х роках бренди, враховуючи напрацювання Ості, почали активно працювати з мембранними тканинами й технологіями, які забезпечували захист від погодних умов. Наприклад, такі матеріали, як Gore-Tex, стали популярними не лише в аутдорі. В цей період технології в моді асоціювалися переважно з утилітарністю: водонепроникність, дихаючі тканини, терморегуляція.
Крім того, змінився сам процес створення одягу. Іссей Міяке розробив концепцію A-POC (A Piece of Cloth). Замість того щоб спочатку кроїти багато окремих частин, а потім зшивати їх, Міяке запропонував інше: цілий предмет одягу створюється одразу з одного великого шматка тканини.
«Я намагався експериментувати, щоб внести фундаментальні зміни в систему виготовлення одягу.
Подумайте: нитка потрапляє в машину, яка, своєю чергою, генерує повноцінний одяг за допомогою новітніх комп'ютерних технологій та усуває звичайні потреби в розкроюванні та зшиванні тканини».
До речі, одним із найвідоміших прихильників творчості Міяке був Стів Джобс. Вражений уніформою Sony, яку розробив дизайнер, Джобс замовив десяток однакових чорних гольфів.
Технології у фешені почали проявляти себе не лише в матеріалах, але й в способі презентації. Дедалі частіше модні покази — це кросмедійні івенти. До прикладу, одним із найбільш знакових у цьому контексті є Хусейн Чалаян, чиї колекції тісно пов’язані з технологіями.
Ще до того, як це стало мейнстримом, Чалаян співпрацював з інженерним бюро, щоб створювати одяг, який був скоріше технічним проєктом. На його показі Afterwords меблі трансформувалися в одяг: стіл ставав сукнею, а стільці — частинами костюмів.
«Я думаю, що є різниця між тим, щоб вважатися футуристичним дизайнером і бути інноваційним дизайнером. Це дві різні речі, які люди плутають. Ви можете працювати на фермі, використовувати натуральні матеріали й бути неймовірно інноваційним дизайнером, не використовуючи жодного шматочка дроту, електрики, палива або металу.
Тому для мене цікавими є техніка та спосіб мислення. Я думаю про себе як про людину, що поєднує речі, які не обов'язково здаються пов'язаними — в різних сферах і культурах. Тож я вважаю себе ткачем різних світів — і думаю, що інновації походять саме з цього».
Одяг-конструктор, який можна було розібрати або трансформувати, став стилем Чалаяна. Наприклад, у колекції Before Minus Now він представив сукню, яка розкривається завдяки вбудованому механізму.
Інший приклад — Alexander McQueen і колекція No. 13, де промислові роботи розпилювали фарбу на сукню моделі. Це був один із перших кейсів, коли технології стали реально співавторами.
Вже ближче до наших часів нідерландська дизайнерка Іріс ван Герпен однією з найперших у світі почала активно використовувати 3D-друк для створення одягу. Колекції дизайнерки завжди пов’язані з 3D-друкованими речами, які нагадують органічні структури — щось середнє між природними формами та футуристичними виробами.
Сукні, створені за допомогою адитивних (коли об’єкт створюється шляхом накладання послідовних шарів матеріалу) технологій, виглядають як скульптури, які неможливо було б виготовити традиційними методами.
«Здається, що це (використання 3D-друку — прим. ред.) має бути простіше, правда? Але коли я працюю з 3D-друком, я дійсно намагаюся кинути виклик як матеріалу, так і машині. Ми працювали з текстурами й матеріалами, які нам не радили використовувати або про які нам говорили, що вони не підійдуть.
Тоді ти намагаєшся розширити межі технології та матеріалу, щоб зробити те, що, в певному сенсі, неможливо. Ось чому це цікаво для мене: якби я не випробовувала цю технологію, я б не змогла створити те, що не можу зробити вручну. Єдина причина, чому я працюю з нею, — це бажання вдосконалити свою майстерність».
Дивись тизер «Весна-Літо» — нового фільму Skvot про український фешн.
Прем'єра — восени 2025.
Наприклад, у колекції Crystallization Іріс ван Герпен використала деталі, що імітували водяні бризки, застиглі в повітрі. Це робить процес більш екологічним, адже зменшує надлишкове виробництво та сприяє сталому розвитку моди. Роботи ван Герпен стали символом синергії між креативом, екологією, розумним виробництвом і технологіями.
З останніх важливих кейсів моди та науки — Spray-On Dress від компанії Fabrican, створена іспанським дизайнером і вченим Манелем Торресом. Технологія дозволяє розпилювати рідкий матеріал, який застигає на тілі, формуючи безшовний одяг.
Він складається з коротких волокон, які після розпилення випаровують розчинник, формуючи нетканий матеріал. Ця інновація не лише дозволяє створювати унікальний одяг, але й зменшує відходи та має потенціал для сталого розвитку: модель, яка задовольняє потреби сьогодення, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.
Ще одним прикладом next-gen фешену є дизайн сумок Coperni. Mini Meteorite Swipe Bag виготовлена з метеорита, який впав на Землю понад 55 тис. років тому. Кожна сумка є унікальною, виготовленою вручну та супроводжується сертифікатом автентичності. Інший проєкт бренду — Air Swipe Bag, створена з силіконового аерогелю NASA, який на 99% складається з повітря, через що сумка важить лише 33 грами.
На противагу фаст-фешену, який сприяє надмірному споживанню та відходам, деякі компанії обирають екологічний підхід не лише через модні тренди, але й через його естетичну та розумну цінність. Такі бренди, як Stella McCartney, Patagonia або LITKOVSKA використовують перероблені матеріали, біотехнології та апсайклінг, щоб створювати одяг, який виглядає витончено й водночас відповідає принципам сталості.
Українська дизайнерка Лілія Літковська в межах колаборації з Lenovo створила капсульну колекцію чохлів для ноутбуків лінійки YOGA, презентовану у 2020 році. Вони брали старі полотна, залишки тканин з виробництва та вінтажні речі, розбирали їх на стрічки й на старих верстатах ткали нові речі.
Як бренди (ШІ) знають, чого хоче клієнт
Мода, попри свою експериментальну сутність, довго придивляється до нових інструментів, адже вони вимагають не лише креативності, але й значних інвестицій та зміни мислення. Проте впровадження ШІ вже змінює певні усталені практики, дозволяючи брендам глибше розуміти свою ЦА, передбачати вподобання та створювати одяг, який відповідає індивідуальним потребам.
Алгоритми машинного навчання обробляють інформацію з соціальних мереж, онлайн-покупок, пошукових запитів та навіть відгуків, створюючи детальні профілі клієнтів.
Наприклад, такі бренди, як Zara або H&M, використовують ШІ для аналізу трендів у реальному часі, визначаючи, які кольори, силуети, матеріали популярні в конкретному регіоні. Це дозволяє скоротити час від дизайну до полиці, але водночас порушує питання етики: де межа між персоналізацією та вторгненням у приватність?
Інший приклад — платформа Stitch Fix, яка використовує алгоритми, щоби пропонувати клієнтам персоналізовані набори одягу, враховуючи їхні вподобання, розміри та навіть спосіб життя.
Клієнт заповнює анкету, а ШІ аналізує дані, щоби підібрати ідеальний гардероб. У 2024 році Stitch Fix повідомили, що компанія досягла 85% точності в прогнозуванні модних тенденцій та на 20% зменшила витрати на зберігання запасів завдяки прогнозованому попиту.
ШІ також інтегрується в моду через wearable-технології — умовно годинники, які роблять одяг не лише красивим, але й функціональним.
У 2023 році Lenovo презентувала Tab Wear Collection у співпраці з дизайнерами RANRA, Kit Wan Studios і Maium. Ця колекція інтегрувала планшети Lenovo в одяг, створюючи модульні аксесуари та верхній одяг, які поєднують технологію з естетикою.
Найамбітніші проєкти сьогодні дозволяють модним будинкам створювати повноцінний цифровий досвід. Gucci у 2024 році запустили платформу Gucci Vault, де штучний інтелект аналізує вподобання користувачів та пропонує кастомізовані віртуальні образи, які можна приміряти у доповненій реальності. Клієнти можуть експериментувати з дизайном, не створюючи фізичних прототипів, — це значно зменшує відходи й продовжує принципи сталості.
Що техномода розповідає про людство
After all, постійні технологічні відкриття — це давно частина нашої повсякденності. Креатори все сміливіше (і вправніше) ділять простір з інженерами та розробниками.
Дійсно, коли Іріс ван Герпен працює з 3D-принтерами або Хусейн Чалаян програмує трансформації одягу, вони не втрачають статус художників — а, навпаки, стають геніями нової естетики.
Проте це також питання автентичності. Соцмережі змагаються за нашу увагу, тому кожна колекція може використовуватися суто як піар заради піару. Коли Coperni розпилюють сукню на тілі Белли Хадід прямо на подіумі — це все ще шоу чи вже інновація?
Можливо, й те й інше. Адже саме через такі ефектні презентації широка публіка знайомиться з винаходами, які згодом стають повсякденністю (привіт, ChatGPT).
Найцікавіше, що молоде покоління дизайнерів сприймає співпрацю з наукою як природну. Ба більше, деякі креатори — це вже науковці. Наприклад, Скарлетт Янг відома тим, що використовує біоматеріали, зокрема екстракт водоростей та білок коконів шовкопряда, для створення скляних суконь, які можуть розкладатись у воді протягом 24 годин.
Окремі освітні заклади активно підтримують науковий вектор. Наприклад, Central Saint Martins, випускницею якого є Янг, разом із Lenovo запустили програму, де студенти досліджують взаємовплив технологій та моди. Ініціатива фокусується на розвитку сталих рішень для індустрії.
Для молодих креадирів технології — органічна частина творчого процесу. Це говорить про культурний зсув: від романтизації «чистого мистецтва» у межах фешн-правил — до прагматичного розуміння того, що справжні відкриття народжуються на перетині дисциплін.
Але чи буде мода залишатися людською, емоційною сферою, чи перетвориться на точну науку, де алгоритми диктуватимуть тренди, а роботи шитимуть одяг?
«Я вважаю, що мода та інтелект занадто сильно змішуються. Мода, зрештою, призначена для того, щоби покривати людське тіло, дарувати радість, покращувати самопочуття. Я не думаю, що вона мусить мати велике інтелектуальне значення», — зазначає фешн-журналістка Сюзі Менкес.
Відповідь, швидше за все, в балансі між технологічними можливостями та людською потребою в самовираженні.