Skvot

Mag

Skvot Mag
Курси за темою:

Tone of Voice під час війни

Як говорити про війну так, щоб наближати перемогу.
card-photo
card-photo
Саша
Файна

Авторка в SKVOT

15 серпня, 2022 / Реклама та PR / Стаття

Авторка мемів на обкладинці  — Лєна Полякова

Фото з кав'ярень замінили фото з бомбосховищ, в особистих замість розміру джинсів обговорюється розмір бронежилетів, а улюбленою фічею став лінк на банку в Mono для донатів. Інформаційне поле змінилося, змінилася й комунікація.

Ці зміни торкнулися всіх, хто так чи інакше комунікує в медіапросторі — на власних сторінках, в акаунтах своїх клубів, спільнот, організацій. І якщо у брендів чи компаній є спеціалісти, які можуть скоординувати комунікації, решті з цим може бути складно.

Тож ми зробили невеликий гайд з порадами, як говорити про війну так, щоб не втратити себе, довіру авдиторії та свою країну.

Підтримуй своїх, інформуй всіх

Якщо ти українець або українка, то будь-який твій пост/сторіс/стаття у блозі зараз є частиною всеукраїнської комунікації про російсько-українську війну. Все, що ти створюєш під час війни, має переслідувати дві цілі: 

  •  підтримати своїх, а це абсолютно всі українці 
  •  інформувати про події — як українців, так і громадян інших країн 
  •  

Не важливо, чи це твоя власна сторінка або ж блог твоєї спільноти. Не важливо, скільки людей у підписниках. Єдине, що важливо, — контент та його меседжі

TO DO. Підтримка під час війни має багато форм — і доцільний контент є одним з її проявів. Інформаційний супровід — це елемент підтримки України, світу, людей та самого себе. 

Готуючи контент або репост на сторінку своєї спільноти чи у власний блог, зважай на ці пункти:

#1. Говори про війну в Україні. Не обовʼязково 24/7 до повного виснаження, нехтуючи тим, що тобі було важливо до повномасштабного вторгнення. Просто роби це регулярно: один раз на день, один раз на три дні, один раз на тиждень.

#2. Перш ніж натиснути post, перевір, чи тотожне це тому, що було до війни. Контент має бути органічним продовженням діяльності. Якщо хочеться кардинально змінити вектор комунікації, треба пояснити це авдиторії. 

#3. Не будь жадібним на лайки, коментарі та репости. Зараз час, коли потрібно об’єднуватись: організаціям, ініціативам, людям. Роби спільні пости з тими, хто тобі імпонує. Якщо бачиш пост із проханням поширити й довіряєш його автору — пошир.

#4. Перш ніж натиснути share, спитай себе: а на чиєму ти боці? І уважно прислухайся, чи цей контент не суперечить твоїй відповіді.

 

Романтизуй життя, а не війну

«Герої не вмирають». Насправді — вмирають і кожного дня. Смерть витіснила життя. Не тільки в інформаційному медіаполі, а й в реальному життяі. Гинуть люди, тварини, рослини. Як би ми не хотіли відгородитися від цієї інформації, вона наздоганяє: читаємо ми новини 1,5 години чи 15 хвилин на день. 

Комунікацію про смерть взяли на себе медіа та державні установи — але хтось має на себе взяти комунікацію про життя. 

TO DO. Ділись волонтерськими та особистими здобутками, пропонуй допомогу, розповідай історії, які з тобою трапляються. Сфокусуйся на перемогах.

Якщо волонтериш — говори про те, чого вдалось досягти. Якщо допомагаєш тваринам — розкажи, скількох котиків або песиків вже врятували. Допомагаєш малому бізнесу — тримай в курсі, якщо улюблена кав’ярня відкриється знову. 

На перший погляд здається, що з появою такого контенту всі забудуть про війну. Але чи це зараз взагалі можливо? Якщо ми вип’ємо кави, то не забудемо, що в країні війна. Синдром вцілілого сидить в кожному з нас, але ми маємо його приборкати. Стань амбасадором життя, а не війни. 

Менше емоціо, більше раціо

Війна — це емоційний вибух. Ненависть викручується на максимум, людяність прикручується на мінімум. Це відбивається не лише на тому, що ми відчуваємо, а й на тому, як мислимо, відповідно — на тому, як ми комунікуємо

Tone of voice кожного з нас стає все більш непередбачуваним. Нас починає хитати від неймовірної емпатійності до пекельної люті

Мати сильні емоції — це окей. Але коли ти цілодобово відчуваєш ненависть або розпач, це стає для тебе деструктивним — і є великий ризик втратити свою ідентичність. Іншими словами, не встигнеш оком кліпнути, як ти вже постиш фейк та срешся з українцями в коментарях. Як це з тобою трапилося?

TO DO. Якщо комунікуєш про війну, то статистика, посилання на авторитетні джерела, репортажні фото — це найкращі твої друзі. Такі докази автоматично раціоналізують комунікацію та стишують емоційну панель. 

Також корисним буде:

#1. Усвідомити, що сплески емоцій в інформаційному полі нашаровуються. В результаті маємо величезний емоційний ком, який котиться інформаційним простором України. Намагайся не робити його більшим — з ним можуть впоратися далеко не всі.

#2. Думати не про те, якими є інші, а якою людиною є ти зараз. Говори про свої здобутки та власний досвід, бо ти — це єдине щось більш-менш стале для твого сприйняття.

#3. Сфокусуватися на результаті. В українців на горизонті є лише один надважливий результат — перемога. Тому у будь-якій емоційно вибуховій ситуації зосередься на тому, як ти можеш з нею розібратися та як наблизити перемогу, а не як взяти участь в публічній «комунікаційній страті» інших (навіть тих, з ким не згоден). 

Називай речі своїми іменами

Інформувати про війну важливо, але ще важливіше — інформувати про війну правильно. Те, що та як ми говоримо, формує загальне сприйняття цієї війни для всього світу. Зараз ми пишемо історію (а точніше, її проговорюємо). 

Вербалізуй думки правильно — щоб вони працювали нам на руку вже у вигляді слів.

TO DO. Час бути максимально прозаїчними. Називай речі своїми іменами, без художніх обертів та метафор:

Орки, свинособаки, русня → російські військові. Всі фентезійно-анімалістичні назви емоційно розряджають, але не допомагають у висвітленні війни. Наш ворог — не милі тваринки чи персонажі фільмів жанру фентезі, а дуже реальні люди, тому називай їх тими, ким вони є.

Війна/конфлікт/агресія → російсько-українська війна. У цієї війни є назва. І ми хочемо, щоб вона увійшла в підручники саме в такому варіанті. 

Зупиніть війну / зупиніть військову агресію → зупиніть російську агресію. Ми боремося не проти агресії всього світу, не проти ноунейм-окупантів або військових. Країна їхнього походження дуже зрозуміла, тож не забуваймо її вказувати. 

Наші хлопці → Збройні сили України / наші хлопці та дівчата. У ЗСУ понад 50 тис. жінок, з них — 5 тис. знаходяться в гарячих точках. Не сприяй поширенню гендерної нерівності ані під час війни, ані за мирних часів. 

Малороси → українці. Викресли термін «малороси» зі свого словника, бо це пряма риторика ворога. Він говорить про те, що є «правильні» й «неправильні» українці, та ніби вербально ділить країну територіально, начебто в Україні є «мала росія». 

Якщо люди ідентифікують себе як українці та мають український паспорт, то вони — українці. Якщо персона відкрито говорить (!), що вона за росію, то так і кажи — «ця людина має проросійські погляди». Зосередься на її особистих характеристиках як окремої людини, а не на характеристиках її як частини групи людей.

 

Знизь градус патетики

Просто зараз у ХХІ столітті війна — і вона триває в нашій країні. Ми з вами — не в супергеройському фільмі й боремося не проти вигаданих істот із щупальцями. Ніхто не напише за нас сценарій з хепі-ендом. Ніхто не поставить на фон героїчну музику. 

Тож забери з комунікації пафос. Зайва патетика дратує як в недолугих супергеройських репліках, так і у діалогах в реальності.

TO DO. Людяність зараз дуже актуальна як в діях, так і в комунікації. Говорити простою зрозумілою мовою — важливо. Ось що допоможе це зробити:

#1. Менше «най» і «над». Зараз багато чого хочеться піднести в найвищий ступінь: любов, ненависть, довіру, розпач. Однак це може звучати дещо комічно — та, як наслідок, викликати менше довіри.

#2. Не загравайся з епітетами. «Прекрасні вільні мешканці дивовижного, хороброго, як серце лицаря, міста, збираємо нашим мужнім воїнам, синам та донькам нашої землі, кошти для їхньої доленосної служби». Звичайно, це ми перебільшуємо, але так і донатити перехочеться. Зазвичай емоції вербально мають форму прикметників, тому приборкай їх: і емоції, і прикметники.

#3. Говори лаконічно. Зараз усім є що сказати. Іноді це розмова не на 5 хвилин, а на 5 годин. Слідкуй, щоб твої речення не перетворювалися на абзаци. Найпростіший спосіб перевірити, чи легко сприймається речення, яке ти написав, — чи вистачає повітря, якщо прочитати його вголос. Якщо ні — розбивай на декілька речень.

Постав жаль на паузу

Війна переповнена жалем, болем та страхами. Їх не потрібно актуалізувати вербально, бо вони звучать як всередині нас, так і зовні. Хочеться говорити про життя мовою життя, а не мовою смерті. 

Згадай, чого тобі хочеться, коли ти засмучений. Краще, щоб людина поруч почала голосити разом із тобою та відібрала твій останній чистий носовичок — або підтримала і просто сказала, що все буде добре?

Говори про війну в tone of voice не жалю, а звичайного життя — яке, до речі, триває. 

TO DO. Щойно відчуєш, що твоя інформаційна бульбашка от-от лусне від печалі, а кожен другий пост пробиває на сльози, спробуй подивитися на війну з інших ракурсів: радості, надії, сили, енергії, мистецтва тощо. 

Це популярний метод в кінематографі — емоційно важкі речі подавати з життєвою легкістю, часто в жанрі трагікомедії або ж драмеді. Ось кілька прикладів:

#1. «Життя прекрасне». Історія про те, як батько намагається зробити життя свого сина в одному з концентраційних таборів для євреїв легшим та веселішим, перетворюючи все, що відбувається, на гру. 

#2. «Кролик Джоджо». Гротескна абсурдистська інтерпретація подій Другої світової війни через історію хлопчика Джоджо, який проводить час зі своїм уявним другом Адольфом Гітлером.

#3. «Доброго ранку, В’єтнаме». Американський радіоведучий, приїхавши у В’єтнам, починає вести ефіри, в яких жартує про війну та життя, розмірковує про минуле та майбутнє, ставить рок-н-рол — робить все, щоб підбадьорити військових.

Гумор завжди був і залишається крутою зброєю в боротьбі з проживання важких періодів. Це свого роду інструмент, який дає вихід тривожності, страхам, розпачу та ненависті. Жарти допомагають переосмислити події та рухатися далі

Люди ще не готові жартувати про війну як таку, але вже готові жартувати про життя під час війни. Однак, перш ніж створити черговий череворозривний мем, уважно подивись, про що люди мають сили жартувати, а про що — ні. Бо гумор може і допомогти, і нашкодити.

Поділитися матеріалом