У другому сезоні Венздей Аддамс (у виконанні Дженни Ортеги) повертається в готичні коридори Академії Невермор, де на неї чекають нові вороги та випробування. Їй доведеться лавірувати між родинними драмами, дружніми зв’язками та старими суперниками, що знову занурить її у вир химерного й моторошного хаосу.
Озброєна своїм фірмовим сарказмом і незворушним шармом, Венздей розплутує нову моторошну надприродну загадку. До продовження, ще більш лячного, сезону повертається акторка Дженна Ортега, виконавчий продюсер і режисер Тім Бертон, а також нові актори — Стів Бушемі та Джоанна Ламлі.
Наталія Серебрякова побувала на круглому столі з командою проєкту та записала розмову ексклюзивно для SKVOT.
Новий сезон обіцяє бути темнішим і насиченішим подіями. Дженно, що стало для тебе найбільшим викликом у ролі Венздей цього разу — емоційний чи фізичний складник?
Дженна Ортега: Можливо, найскладнішим було опанування нової зброї. Я мала вчитися користуватися деякими речами, яких раніше не застосовувала проти людей, тож це був певний виклик. Але, як мені сказали, я була швидкою ученицею.
Джоанна Ламлі: Яка саме зброя? Розкажи нам.
Дженна Ортега: Там був не зовсім швейцарський ніж, але щось подібне, з чим я мала навчитися працювати. Ще була сокира, і тут важлива була точність, бо навпроти був Гантер (Гантер Дуен, — прим. ред.) і я не хотіла поранити актора.
Джоанна Ламлі: У тебе був меч, правда ж?
Дженна Ортега: Так, були мечі та кинджали — усе це було, але, здається, я з цим уже працювала в першому сезоні.
Тім Бертон: Але ж твоя головна зброя — віолончель.
Дженна Ортега: Так, саме вона — кожного разу.
Джоанна Ламлі: Як це я не знала про віолончель?
Тім Бертон: Вам варто почути, як вона грає. Я тому і кажу, що це як зброя. Вона грає дуже добре.
Дженна Ортега: Ні, це не так.
Тіме, ваш стиль візуального й емоційного оповідання завжди поєднував химерне з глибоко особистим. Як ви розширили атмосферу другого сезону, залишаючись вірним світу, створеному в першому?
Тім Бертон: Ну, подивіться хоча б на цих людей, що сидять поряд. Вся краса полягає в тому, щоб створити атмосферу, в якій ці персонажі можуть жити. Для мене все починається з них — з персонажів — і вже звідти все розгортається.
Стіве, донька директора — нова фігура в житті Венздей. Як вона кидає їй виклик цього сезону?
Стів Бушемі: Він дуже цікавий персонаж, бо щиро підтримує Невермор — просто обожнює цю школу. Захоплюється Венздей і хоче нею скористатись, а вона, звісно, не піддається. Але йому це навіть подобається — що вона створює йому труднощі, бо в цьому її суть.
Джоанно, яку роль грає бабуся Гестер і як її стосунки з родиною розкривають історію родини Аддамсів?
Джоанна Ламлі: Вона — жахлива. Просто жахлива. Єдина, кого вона справді любить у всьому шоу, — це Венздей. Вона бачить у ній дух бунту, ризику, темряви — усе, чого не бачить у Мортіші. А друга донька, Офелія, взагалі ніде не з’являється, тому знущатися немає з кого. Вона пихата, марнославна, жадібна — і бачить у Венздей справжнє світло. Це дуже мені підходить, і Тім навіть сказав: «Ти і є Гестер Фрамп».
Тім Бертон: Серед іншого.
Тіме, анімована сцена в першому епізоді викликає атмосферу вашої ранньої готичної творчості, зокрема «Меланхолійної смерті хлопчика-устриці». Чи відчуваєте ви, що знову з’єднуєтеся з меланхолійним і романтичним собою початку кар'єри?
Тім Бертон: Ну, я починав як аніматор, мій перший фільм був короткометражною анімацією. І ця сцена добре лягала в сюжет — це історія, яку розповідають діти, тож ми хотіли створити ефект, ніби це студентська робота з підручних матеріалів, із мізерним бюджетом. Бо зняти цю сцену вживу було б занадто дорого. Це щось на кшталт: «Діти біля каміна розповідають дивну історію». І мені дуже сподобалося знову попрацювати в цьому стилі.
Запитання для всіх акторів: як костюми, зачіски та грим вплинули на вашу роботу з персонажами?
Джоанна Ламлі: Можу почати я — бо я дуже марнославна.
У Гестер неймовірна зачіска — саме вона одразу дала мені відчуття персонажа. Коли я побачила, як спочатку надягається біла перука, потім чорна, а біла підіймається над чорним — вона перетворилася на щось справжнісіньке з пекла.
До того ж я дуже хотіла, щоб на ній були черевики, як у Венздей, тому під елегантним одягом ховалися важкі черевики на кшталт Dr. Martens. Цей контраст — божевільна зачіска зверху і масивне взуття знизу — я обожнювала.
Ми втілюємо вигаданих персонажів, а не реальних людей. Це постаті з американської культурної пам’яті, і ми маємо зіграти їх так, щоб вони здавалися справжніми, об’ємними. Тож створити свій образ — це як сплести солодку вату.
Тім Бертон: А ще так прекрасно спостерігати, як ці персонажі оживають. Коли актори починають приміряти костюми, входити в образ — я просто бачу, як вони перетворюються. Зі Стівом, наприклад, ми обговорювали, який вигляд повинен мати його персонаж, і я просто подарував йому фігурку Едгара Аллана По як натхнення.
Стів Бушемі: Так, це була ключова підказка до мого героя. Коли я переглянув перший сезон, я не мав уявлення, який вигляд матиме мій персонаж. І побачив ту статую Едгара Аллана По — подумав: «А може, він хоче бути схожим на нього?». А ще Тім у сценарії намалював ескіз — от і все стало на свої місця.
Тім Бертон: Цей процес — справжнє задоволення. Як казала Джоанна, персонажі гіпертрофовані, але водночас це як родина. Я не знаю жодної нормальної родини, в якій не було б диваків. І ці герої дуже точно відбивають, якими бувають звичайні родини — химерними й щирими.
Тіме, що вас приваблює у світі «Сімейки Аддамсів», особливо в образі Венздей?
Тім Бертон: Коли я читав сценарій першого сезону, мені здалося, ніби він написаний для мене — хоча я, звісно, не підліткова дівчина, але іноді почуваюся нею. Мені дуже сподобалось її ставлення до всього: до сім’ї, школи, психотерапії. Саме тому я й захотів працювати над серіалом — через силу цього персонажа.
Стіве, які виклики або несподіванки зустріли вас у готичному, але водночас молодіжному світі «Венздей»?
Стів Бушемі: Чесно, спершу я трохи хвилювався. Завжди страшно бути новачком у вже сформованій команді — не знаєш, чи впишешся. Але я працював із Тімом ще на «Великій рибі», і хоч з того часу минуло багато років, я знав: буде весело. До того ж перед початком зйомок я трохи попрацював із Дженною — ми вже трохи знали одне одного.
Але я все одно нервував — особливо в перший день, коли мав сцену з Джоанною, в мене буквально тремтіли руки. Але всі були такими доброзичливими, неймовірно талановитими — просто не хотілося бути слабкою ланкою.
Джоанна Ламлі: Можна я щось скажу? У нього найпрекрасніший профіль з-поміж усіх акторів — живих і мертвих. Погляньте на цей ніс. Я вимагаю, щоб його знімали лише в профіль, коли я поруч.
Дженно, що тобі найбільше подобається в образі Венздей?
Дженна Ортега: Мабуть, її впевненість і сила. Коли зазвичай говорять про персонажів, розбирають їхні вразливості, комплекси, страхи. У Венздей цього немає — вона чітко знає, хто вона. Це дуже приємно — грати таку роль.
Але водночас у неї є свої правила. Під час підготовки я багато думала про те, як вона стоїть, як рухається, як поводиться. І якщо я в сцені відчуваю, що щось «не її», — це одразу помітно. Тому якоюсь мірою вона задає чіткий напрямок, допомагає. Якщо гублюсь, то просто згадую її поставу чи характерну міміку.
Тім Бертон: Або просто виходь зі сцени.
Дженна Ортега: Так, ми навіть це почали практикувати — якщо реакція Венздей мала бути нульовою або щось було надто огидне для неї, я просто мовчки виходила з кадру.
Джоанно, чому погодилися на цю роль?
Джоанна Ламлі: Коли агентка сказала: «Тім хоче поговорити про роль», я відповіла: «Не треба розмов, просто передайте йому — так. І хай не передумає». Насправді, коли Тім щось пропонує — ти погоджуєшся одразу, ще до сценарію. До речі, на початку цього інтерв’ю я відповідала без мікрофона, бо в мене надздібності.
Тім Бертон: Вона — одна з найкращих. Ми працювали разом над «Трупом нареченої», і вона була неймовірна. Так само — зі Стівом. І коли ми зустрілися знову після стількох років — здавалося, ніби минув один день.
Тіме, чи важко балансувати між дорослим «дружнім жахом» і жахом для молодшої аудиторії?
Тім Бертон: Знаєте, я ніколи над цим не замислююсь. Усе життя чую: «це надто темно», «це надто світло», «це страшно для дітей» — а потім маленькі діти обожнюють «Кошмар перед Різдвом». Як і в казках — поєднання світла, темряви, гумору, трагедії. Для мене все це — частина реального життя. Тож я просто йду за цим балансом природно, не думаючи надто багато.
Що для вас було найяскравішим у декораціях другого сезону?
Дженна Ортега: Було фантастично. Наприкінці першого сезону ми спалили майже всю школу — і це дало змогу почати з нуля. З’явилися нові локації — старовинні замки, оброслі мохом, павутиння. Ми переїхали з Румунії до Ірландії — обидві країни мають прекрасну готику, але Ірландія відкрила ще більше атмосферних місць.
Джоанна Ламлі: Як актори, ми часто граємо перед білим папером чи зеленим екраном — усе уявляємо. Але тут — ні. Ти заходиш у скрипучий коридор, ідеш у кабінет директорки — камін, статуї, все справжнє. Наприклад, у сцені, де Гестер стріляє по глиняних мішенях і приходить Венздей — в кадрі майже не видно, але поруч стоїть крокетна арка з кісток. Такі деталі визначають атмосферу, вони говорять тобі, ким ти є.
Стів Бушемі: Мені подобалося, що я міг заходити прямо до каміна і просто «оселитися» в тому кабінеті. Цей знімальний майданчик сам по собі дуже багато дає.
Гіпотетично: якби Тім Бертон був учнем Академії Невермор, якою була б його надприродна здатність?
Тім Бертон: Мене б вигнали. Серйозно. Я один з тих двох людей, які ненавидять школу більше за всіх. Не знаю, хто більше — я чи ти, але точно один із нас.
Дженно, що нового ти відкриваєш у співпраці з Тімом Бертоном?
Дженна Ортега: Ще так багато чого можна навчитися. Я ж новенька в команді, в мене немає такого бекграунду, як у Джоанни чи Стіва. Але що мені подобається в роботі з Тімом — це те, що майже нічого не заплановано заздалегідь. Це чудово — приходити на майданчик, давати Тіму оцінити обстановку, подивитися на неї з усіх боків — і щодня народжується щось нове.
У серіалах дуже легко потрапити в рутину, шаблонні кадри й повтори. Але іноді Тім хоче багато дублів, а іноді — зняти все одним планом. І це завжди продиктовано сценарієм або навіть однією реплікою.
Тім Бертон: А ще я пам’ятаю, як у перший день першого сезону Дженна була на майданчику першою. Вона дивилася на все — і іноді знає навіть більше, ніж я. Але в цьому й суть: у нас є сценарії, але щодня всі актори так добре знають своїх персонажів, що вони мене щоразу дивують. І це зберігає свіжість, дає відчуття, що ми знімаємо кіно, а не просто серіал.
Стів Бушемі: І Тім любить акторів. Це відчувається. Я пам’ятаю, коли працював з ним на «Великій рибі», мій персонаж був поетом, і я просто для себе щось писав у блокноті — якусь дурну поезію — а Тім це помітив і каже: «О, треба це зняти». І я був шокований. А тоді розумієш: він використовує все, що ти можеш запропонувати.
Тім Бертон: Я б хотів, щоб ти видав ту книжку віршів. Там же суцільні хайку.
Стіве та Джоанно, чого ви навчилися під час роботи з командою «Венздей»?
Джоанна Ламлі: Ми всі працюємо. І найцікавіше в акторській роботі — ти наче закохуєшся в команду, як у родину, а потім розходишся. Тому перше, що треба зробити, приходячи в новий проєкт, — це одразу полюбити всіх і повністю довіритися.
І це дуже легко, коли маєш на майданчику Тіма — людину з якоюсь неземною магією. Це більше, ніж режисер. Актори вже знають, ким вони є. Дженна є Венздей. А от Стів і я граємо персонажів, яких раніше не існувало. Гестер Фрамп треба було створити з нуля, відштовхуючись від героїв, що існують. Це чудово — бути частиною нового, але й страшно.
Стів Бушемі: Я згоден з усім, що сказала Джоанна. Це справді страшно, але водночас надихає. І я розумію, що страх — це всередині мене, бо атмосфера, яку створює Тім, дуже відкрита і підтримувальна. Він хоче, щоб кожен зробив найкраще, що може, — і створює умови для цього.
Тім Бертон: А ще мені подобається бачити, як уся команда оживає, коли ці актори приходять на майданчик. Усі — від оператора до художників — починають світися.
Що найбільше здивувало вас під час зйомок другого сезону в Ірландії?
Тім Бертон: Ці прокляті лепрекони. У мене досі сліди на ногах від тих створінь.
Дженна Ортега: Всюди бігають, щиколотки кусають.
Стів Бушемі: Я був вражений, скільки Гіннесу можу пити щодня. Але ніколи під час зйомок.
Джоанна Ламлі: А мене просто захопило, бо я вже знімалася в Ірландії кілька разів — у студії Ardmore. Але не знала, що є ще одна — Ashford Studios, ще далі на південь.
Там раніше знімали «Вікінгів», залишилися декорації, шматки пагорбів — а це дуже добре. Бо кожен художник знає: краще працювати не на білому аркуші, а на чомусь уже зіпсованому. Ірландія має природну іншу реальність. І вона цілком підтримала атмосферу серіалу.
Тім Бертон: Ми мали всю студію лише для себе — це було чудово. І так, ми трохи поцупили декорації.
Дженна Ортега: «Світ Пілігримів» ми буквально зібрали з їхніх старих декорацій. В Ірландії все було прекрасно: команда, яка працювала до останнього. Єдине, з чим ми боролися, — це зелень. Її було надто багато, надто яскрава для нашого шоу. Аж раптом Аддамси почали здаватися живими.
Дженно, Венздей завжди уникала вразливості, але в цьому сезоні її переслідує передчуття, пов’язане з любов’ю та можливою втратою Енід. Як ти підійшла до образу персонажки, що боїться емоційного зв’язку більше, ніж монстрів?
Дженна Ортега: Цікаво. Іноді, коли з тобою трапляється щось дуже травматичне й жахливе, наприклад, обійми, ти просто вдаєш, що цього не було. І саме так чинить Венздей.
Наприкінці першого сезону вона справді опускає свій захист перед Енід, а в другому сезоні вже не хоче, щоб її стосунки чи дружбу з Енід ставили під сумнів. Вона вже стала для неї родиною — це щось невіддільне. Так, Венздей зазвичай не виявляє вразливості, але це ще й тому, що вона зазвичай найрозумніша в кімнаті.
Водночас вона ніколи не заперечує свою любов чи, скажімо, пристрасть — навіть якщо це пристрасть до ненависті — до своєї родини. І Енід просто природним чином стає частиною цієї родини.
Чи мав хтось із вас таємний плейліст, який допомагав налаштуватися на похмуру атмосферу «Венздей»?
Джоанна Ламлі: Ні.
Дженна Ортега: Індустріальний нойз.
Тім Бертон: Оцей стілець тут ззаду скрипить.
Чого ви найбільше чекаєте від реакції глядачів у другому сезоні?
Дженна Ортега: На Стіва і Джоанну. У Стіва чудовий номер.
Тім Бертон: Свіжа кров.
Дженна Ортега: Так, свіжа кров. А Джоанна — щоразу, коли вона з’являється на екрані, ви закохуєтеся в неї ще більше. Це неймовірна удача.
Джоанна Ламлі: Я змусила її це сказати.
Дженна Ортега: Вона змусила. Ні, насправді — божественна.