Будь-яка розмова про Беніто Антоніо Мартінеса Окасіо, відомого як Bad Bunny, не обходиться без слова «перший». Адже він не просто комерційно успішний артист, але й автор дебютного повністю іспанськомовного лонгплею, який номінували на найкращий альбом року на «Ґреммі». На додачу він створив ще одну роботу, яка в цій категорії нагороду вже отримала.
Попри світову славу, Беніто у своєму мистецтві напрочуд гіперлокальний — в центрі його текстів часто опиняється рідний край, він співає про проблеми архіпелагу, але водночас обожнює його та пишається ним. І ця любов взаємна: місцеві мешканці дуже люблять артиста. Навіть є зворушливе вуличне інтерв'ю, де чоловік з острова каже, що у них немає ні світла, ні роботи, зате в них є Бед Банні.
Щоб зрозуміти феномен Bad Bunny, варто заглибитися в контекст, у якому він з'явився, — світ música urbana (парасольковий термін на позначення різних жанрів латиноамериканської музики: реггетону, трепу, дембоу тощо) та шлях Беніто до завоювання світової аудиторії.
Розбираємось, як слухачі полюбили Бед Банні та його останню платівку DeBÍ TiRAR MáS FOToS, що завоювала серця не лише пуерториканців.
Як світ став відкритішим до карибських ритмів
Говорячи про Бед Банні, музичний критик Келефа Сенех стверджує: одна з причин його феномена полягає в тому, що видається, ніби в нього не було ні справжніх попередників, ні сучасників. Це, звісно, трохи перебільшення, тому що сам період, коли Бед Банні починав, особливо знаковий. Адже саме в кінці 2010-х серед латиноамериканських виконавців особливо почав виділятися треп — використовують навіть термін Latin Trap Wave.
Приблизно у 2015 році в Пуерто-Рико можна було помітити дуже цікаву зміну: на вулицях острова частіше можна було почути треп, а не реггетон, який місцеві надзвичайно люблять. Для трепу характерний повільніший ритм і тягучий вокал. Серед особливо популярних представників локальної сцени були J Balvin, Carol G та Bad Bunny.
Саме в цей період бурхливого розвитку трепу і відбулась ключова зустріч для кар'єри Беніто. Продюсер Dj Lucian, який якраз працював із багатьма виконавцями трепу, був тим, хто помітив композицію Бед Банні Diles на саундклауді. Попри те, що Dj Lucian буквально «відкопав» Bad Bunny та допоміг йому з андеграунду перебратися в мейнстрим, водночас він перешкоджав релізу альбому — Беніто стверджував, що не отримував від лейбла жодної підтримки.
Але навіть без повноформатного запису Бед Банні досяг достатньої впізнаваності в перші три роки своєї кар'єри. Він записав так багато синглів та колаборацій, що музичний критик Метью Ісмаель Руїз навіть запитує: для чого йому взагалі було потрібно випускати альбом? І це питання на диво доречне, адже у 2018 році, ще до виходу першого альбому, Bad Bunny став третім за кількістю прослуховувань виконавцем на YouTube.
Проте вихід дебютного альбому X 100pre виявився важливим кроком: він зібрав усе, що слухачам сподобалось у Бед Банні, просто в одному місці. Тут і його жанрова пластичність, і притаманна його текстам політичність; він легко та природно змішує r&b, треп, реггетон і дембоу.
В другому релізі YHLQMDLG у нього це виходить ще більш невимушено — наприклад, трек з цього альбому Safaera є буквально дофаміновою каруселлю з багаторазовою зміною ритму. І така природність у перемішуванні різних жанрів загалом притаманна для всієї творчості Bad Bunny, а в альбомі El Último Tour del Mundo він взагалі поєднує постпанк з хіп-хопом. А його уважність до місцевої музики переплітається з уважністю до самого Пуерто-Рико: Беніто ніколи не боявся проговорювати соціальні проблеми — наприклад, у треку Ser Bichote він розмірковує над економічними труднощами острова.
Ще одним сприятливим фактором для кар'єри Бед Банні став успіх Despacito Луїса Фонсі та Daddy Yankee у 2017 році. Це була повністю іспанськомовна пісня в жанрі реггетону, яка стала одним із найбільших хітів у світі. Обидва виконавці, як і Bad Bunny, з острова, з яким якраз і асоціюється реггетон.
Хоча на початку Бед Банні більше тяжів до трепу, реггетон дуже важливий для всієї його творчості. Сам жанр почав зароджуватися в Панамі, проте сформувався в теперішньому вигляді вже в Пуерто-Рико. Це була вулична музика, яку творили латиноамериканці африканського походження на початку 90-х. Реггетон був сумішшю хіп-хопу та ямайського денсхолу — стилю реггі зі швидшим темпом. В плані звуку ключовим є дембоу: швидкий повторюваний ритм, який використовується як основа реггетону. Важливою стає і мова, адже реггетон іспанськомовний.
Якщо говорити про тексти, то сам жанр частково починався як спосіб вираження невдоволення расовою та економічною нерівністю. Скажімо, тексти Теґо Кальдерона, одного з чільних представників реггетону початку нульових, часто були про його власний досвід переживання расизму. Ще однією з центральних тем було насилля з боку поліції, адже в реггетону з правоохоронцями одразу не склалися стосунки: в 1995 році пуерто-риканська поліція навіть влаштовувала рейди на музичні магазини та конфіскувала касети з реггетоном, а сам жанр часто звинувачували в тому, що він начебто підбурює до насилля.
Проте не всі пісні жанру були політично заангажованими. Скажімо, Gasolina, яка вийшла у 2004 році, була позбавлена будь-яких соціальних підтекстів. Водночас її успіх був дуже важливим для інших виконавців реггетону, оскільки з'явився більший попит на весь жанр. Власне, початок нульових — це золотий період реггетону, а Gasolina стала першою піснею в цьому жанрі, яку номінували як пісню року на Latin Grammy.
Беніто автентичний не лише в музичному плані, але й в плані самовираження. Його музична сміливість знайшла відображення і в особистій самопрезентації: він ніколи не боявся експериментувати зі своїм стилем — від нафарбованих нігтів до кольорового одягу. І бодай вже така самопрезентація потенційно могла відлякати слухачів música urbana, адже, як зазначає музкритик Руїз, аудиторія цієї музики доволі різко сприймає відхилення від традиційної маскулінності.
Але Bad Bunny не обмежується лише яскравим зовнішнім виглядом. У 2020 році на шоу Джиммі Фелона він одягнув футболку з написом «Вони вбили Алексу, а не чоловіка в спідниці», таким чином віддаючи шану вбитій в Пуерто-Рико трансгендерній жінці Алексі Негрон Лусіано, яку «чоловіком у спідниці» називали деякі пуерто-риканські газети. Виконавець завжди використовував увагу до себе як можливість підсвітити проблеми всередині свого рідного дому.
Джерело: CNN US
Творчість Bad Bunny теж стає простором для осмислення проблем, які його хвилюють. Скажімо, в пісні Yo Perreo Sola («Я тверкаю на самоті») він співає про жінок, які хочуть безпечно танцювати на самоті в клубі. В кліпі він приміряє на себе дреґ-образи, а задум пісні пояснює так:
«Я написав цю пісню з перспективи жінки. І я хотів, щоб саме жіночий голос співав yo perreo sola, тому що воно б сприймалося по-іншому, якби це співав чоловік. Але я справді іноді почуваюсь так, як ця жінка».
Yo perreo sola проспівує співачка Nesi, і попри благородний посил пісні, її вокал не вказаний серед решти авторів пісні. Проте Беніто виправив цю помилку в реміксі на пісню, де Nesi вже зазначена як основна виконавиця.
Крім неї, в записі реміксу взяла участь Queen Ivy — ікона реггетону та одна з перших успішних жінок у цьому жанрі. Queen Ivy згадує: коли вона починала, жінок в реггетоні сприймали не особливо прихильно, що видно і в текстах пісень, де було багато мізогінії. Тому співачка намагалася здаватися суворішою та одягалась у більш мішкуватий одяг.
Продовжуючи тему жіночого досвіду, в Andrea з альбому Un Verano Sin Ti йдеться про героїню, яка переживає чимало особистих складнощів, але не хоче покидати рідний острів та їхати в США.
В іншій пісні з цього альбому, El Apagón, є схожий сентимент. Посеред пісні можна почути голос Габріели Берлінґері, колишньої дівчини Беніто, яка проспівує: Yo no me quiero ir de aquí («Я не хочу їхати звідси»).
El Apagón перекладається як «блекаут», і в центрі пісні — джентрифікація та проблеми з електрикою після урагану Марія, адже Пуерто-Рико досі переживає проблеми з енергетикою.
Пісню також супроводжує невелика документалка, говорячи про яку Беніто висловив сподівання, що пуерториканці встигнуть її подивитися, коли у них буде електрика. В цій документалці пуерто-риканська журналістка Б’янка Ґраулау спілкується з людьми, яких змусили виїхати з орендованих помешкань через те, що у будинках з'явилися нові власники. Також вона разом з місцевою жінкою намагається дістатися пляжу, шлях до якого видається карколомним через те, що він оточений готелями.
Журналістка Наомі Кляйн у своєму невеликому дослідженні про Пуерто-Рико The Battle for Paradise помітила, що пуерториканці справедливо схильні вважати, що жахливий вплив урагану на острів влада використовує у своїх цілях, щоби продавати землю іноземцям. Одна з респонденток Кляйн навіть гірко зазначає, що «влада хоче нашої землі, але без наших людей».
Цікаво, що пісня починається з барабанних ритмів бомби. Цей жанр — одна з найстаріших музичних традицій на всіх Карибах. Бомба творилася поневоленими африканцями, які через цю музику планували втечі та узгоджували повстання. В реальності, де влада своєю економічною політикою фактично заохочує місцевих залишати Пуерто-Рико, небажання їхати з острова не може не сприйматися як бунтівне. Коли Ґабріела співає Esta es mi playa, este es mi sol / Esta es mi tierra, esta soy yo («Це мій пляж, це моє сонце / Це моя земля, це я»), це звучить як нагадування про те, що земля все ж належить людям, навіть якщо їх хочуть переконати у зворотному.
Загалом Un Verano sin Ti — особливий в кар'єрі Бед Банні, за нього співак отримав номінацію на «Ґреммі» за «найкращий альбом року», і це була перша іспанськомовна платівка, номінована в цій категорії. Коли торік Bad Bunny розповідав про свій новий альбом, він говорив про те, що не намагається перевершити успіх Un Verano sin Ti. Але в цьому інтерв'ю йшлося про DeBÍ TiRAR MáS FOToS, який врешті отримав дуже багато уваги й таки здобув «Ґреммі» як найкращий альбом року.
Чому DeBÍ TiRAR MáS FOToS осмислює історію Пуерто-Рико
DeBÍ TiRAR MáS FOToS перекладається як «Мені слід було робити більше фото», і ця назва набуває подвійного значення: з одного боку, це думка про те, що слід було цінувати щось у моменті й шанувати спогади про це. З іншого — йдеться про джентрифікацію Пуерто-Рико, де фотографування видається єдиним способом зберегти острів таким, яким він є, бодай на знімках. І з локального досвіду це перетворюється на щось зрозуміле для всіх, чиї рідні землі під загрозою. Тому і з'являється потреба фотографувати їх, поки вони ще існують.
Альбом супроводжує короткометражка, де головну роль зіграв Хакобо Моралес, пуерто-риканський режисер та поет. В ній він та його друг, анімована жабка, розмірковують про життя.
Одного разу герой Моралеса вирушає в пекарню, але дорогою він помічає, як змінюється місто: він бачить багато незнайомих людей, на вулиці майже ніхто не говорить іспанською, та і в пекарні він змушений робити замовлення англійською. До речі, жабка в короткометражці — це пуерто-риканська чубата жаба, єдиний місцевий вид, і вона перебуває під загрозою зникнення.
Варто звернути увагу ще й на те, що Моралес для Пуерто-Рико є дуже важливою фігурою. Його фільм Lo que le pasó a Santiago став єдиним пуерто-риканським фільмом, який номінували на «Оскар», адже місцевим кінематографістам заборонено подавати свої стрічки в категорії «найкращий іноземний фільм». Відтак вони змушені боротися за номінації з американськими фільмами з більшим бюджетом.
Назва фільму Моралеса перегукується з назвою пісні Bad Bunny — LO QUE LE PASÓ A HAWAii. В жанровому плані — це хібара, музичний жанр з великою кількістю іспанських впливів. В центрі пісні тут завжди є певна історія, а назва походить від слова «хібаро», яке позначає пуерто-риканського фермера. Історія в центрі цієї пісні дуже болісна — йдеться про людей, які не хочуть покидати батьківщину, але вимушені.
І Бед Банні порівнює долю свого рідного острова з Гаваями, адже і Гаваї, і Пуерто-Рико стали частиною Сполучених Штатів приблизно в один і той самий період. Проте на відміну від Гаваїв, Пуерто-Рико не є штатом — острів має специфічний статус «неприєднаної упорядкованої території», відтак пуерториканці є громадянами США, проте не можуть голосувати на виборах.
Повертаючись до питання ідентичності, варто зазначити: попри те, що в альбомі більшість пісень — про сердечні переживання, деякі все ж торкаються національної ідентичності. В пісні LA MuDANZA Бед Банні співає про те, що хоче завжди жити саме в Пуерто-Рико — це перегукується з назвою його концертної резиденції на острові No Me Quiero Ir de Aquí («Я не хочу їхати звідси»).
Зважаючи на масові депортації латиноамериканців ІСЕ, Bad Bunny відмовився їхати в тур Штатами задля безпеки своїх слухачів. Проте пуерто-риканський історик Джорел Мелендес-Бадільйо зазначає: відмова виступати в решті Штатів може сприйматись і як дуже незалежна позиція, що Пуерто-Рико може обійтися без США. До речі, Мелендес-Бадільйо був автором текстів візуалайзерів до всіх 17 пісень — в цих текстах він подає короткий виклад історії архіпелагу.
Також для колаборації в межах DtMF Bad Bunny запрошує виключно локальних виконавців — Chuwi, RaiNao, Omar Courtz, Dei V та Los Pleneros de la Cresta. Навіть назви пісень підкреслено пуерто-риканські: NUEVAYoL — це фонетизація того, як острівʼяни вимовляють Nueva York. Це пов'язано з діалектними особливостями, коли «р» може вимовлятись як «л» (наприклад, amor стає «амоль», Puerto Rico стає «Пуельто Ріко» тощо), також часто випадає звук «с», не кажучи вже про сленгові особливості.
В пісні LA MuDANZA Bad Bunny проспівує: En el mundo entero ya conocen mi dialecto («Мій діалект вже знаний в усьому світі»), і це небажання «стандартизувати» свою іспанську, роблячи її більш зрозумілою бодай для решти іспанськомовних, характерне для всієї творчості співака.
Продовжуючи розмову про NUEVAYoL, варто зазначити, що це пісня з бадьорим дембоу-ритмом, в центрі якої — місто, важливе для пуерто-риканської культури. Вже згаданий Мелендес-Бадільйо говорить про те, що діаспорний досвід має значний вплив на культурне та політичне життя всередині острова: перший текст пуерто-риканської літератури був написаний в Нью-Йорку, прапор архіпелагу теж був створений саме в цьому місті.
В кінці кліпу пуерто-риканський прапор висить на Статуї Свободи, і це посилання на те, як у 1977 році острівні націоналісти захопили її та повісили на ній свій прапор. Цей акт був протестом проти американського колоніалізму на острові, а також жестом солідарності з іншими поневоленими народами.
Також у самому кліпі Бед Банні одягнений в блакитний костюм — здавалося б, незначна деталь. Але якщо ми вже говоримо про прапор, то пуерто-риканський, з використанням світло-блакитного кольору, а не синього, як на офіційному, — це прапор тих, хто виступає за незалежність острова. В LA MuDANZa це проговорюється чіткіше: Bad Bunny висловлює сподівання, що після смерті його не забудуть, а на його труну покладуть la bandera azul clarito, той-таки світло-блакитний прапор.
В жанровому плані альбом також є поверненням до коріння. Він апелює до пуерто-риканських музичних традицій — це реггетон, бомба, хібара, а також плена. Плена була музикою, якою місцеві розраджували себе після довгого робочого дня. В центрі плени — конкретна розповідь, через це жанр називали «співаною газетою», адже через музику люди ділилися щоденними переживаннями й навіть новинами. Пісню DeBÍ TiRAR MáS FOToS Беніто називає «новою пленою».
Окрім вже згаданих жанрів з'являється також і сальса. За рік до виходу альбому Бед Банні розповідав Бенісіо дель Торо, що чекає, коли сальса знову повернеться в мейнстрим. Як приклад співак наводив мексиканських музикантів, що беруть регіональні жанри й трансформують їх у щось сучасне. І дуже чекав, коли щось схоже трапиться із сальсою. Але якщо хочеш зробити щось добре, то зроби це сам — результатом стає BAILE INoLVIDABLE.
Гіперлокальність загалом притаманна для творчості Bad Bunny, тобто у своєму альбомі він не робить нічого незвичного для себе. Водночас саме цей альбом називають найбільш пуерто-риканським у його кар'єрі. Тут співак знайомить слухачів і з реаліями, і з локальними музичними жанрами, але водночас не намагається спростити ці пісні для чужинців. По факту це альбом для своїх про своє.
Це неабияк розізлило трампістів, адже цього року Bad Bunny виступав на Супербоулі. Теперішню американську владу бентежило те, що він співає іспанською і те, що він, бачте, недостатньо американець, забуваючи при цьому, що Пуерто-Рико буквально є частиною США.
Виступ Bad Bunny на Супербоулі став символічною кульмінацією його підходу. Він почався з цукрової плантації — тут співак теж не соромиться звертати увагу на проблеми, що його хвилюють, зокрема і колоніалізм, з яким плантації як такі нерозривно пов'язані. Bad Bunny також підсвітив проблеми з електрикою на острові, а на виступ запросив латиноамериканських митців — Педро Паскаля, Carol G, Ріккі Мартіна та інших.
Може здатися, що запрошення Бед Банні на Супербоул є свідченням якихось позитивних змін у шоубізнесі, проте критикиня Ньєла Орр не така оптимістична. Врешті, це найбільша телевізійна трансляція в США, яка є дуже привабливою для рекламодавців, тому вибір Bad Bunny з його величезною аудиторією — це банально вигідний економічний крок.
Проте приклад Бед Банні демонструє неочікувану річ: для того, щоб досягти більшого впливу, не потрібно бути простим і зрозумілим для всіх. Він рухається не від локального до глобального, а навпаки — і це працює навіть краще.