*Авторка ілюстрацій — Олена Кривенкова, студентка курсу ILLUSTRATION Антона Або
Сторімейкінгу зараз навчають і моушн-дизайнерів, і ілюстраторів, і стратегів. Складні терміни та прийоми зазвичай пояснюють, а ось про базові поняття говорять так, наче вони відомі за замовчуванням.
Якщо написання історій — не твоя спеціальність, відрізнити сетинг від експозиції, а наратив від сюжету непросто. Тому ми взяли і пояснили сім базових понять сторімейкінгу, які всі використовують — але не всі розуміють.
Аби ці терміни тобі точно запам’яталися, ми додали фанову практику. Після кожного терміна лови запитання — виділи світло-сірий рядок під ним курсором, щоб побачити відповідь.
Коло героя
Сценарний прийом «шлях героя» — це універсальна схема побудови сюжету. Так називають маршрут, який має пройти герой будь-якої історії: детективу, горору, ромкому чи космоопери.
Гуру сценаристики описали шлях героя багато разів: мономіф (структура сюжету будь-якого міфу) у Кемпбела складався з 17 етапів, а у Воглера — з 12. Спростив цю схему Ден Хармон, один зі співавторів Ріка і Морті, закругливши траєкторію руху.
Версія Хармона — «коло героя» — стала суперпопулярною, тому що вона зрозуміла, повноцінна і, головне — дієва. На колі Хармона всього вісім ключових точок:
- #1. Ти (герой у зоні комфорту)
- #2. Хочеш (тобі чогось не вистачає)
- #3. Іти (потрапляєш у невідоме)
- #4. Шукати (оглядаєшся та адаптуєшся)
- #5. Знайти (знаходиш те, чого тобі не вистачало)
- #6. Привласнити (розплачуєшся за це)
- #7. Повернутись (повертаєшся назад)
- #8. Змінитись (ти вже не той, ким був)
Якщо розділити коло навпіл, точки 1, 2 і 8 опиняться у верхній частині (зрозумілій, комфортній). Точки 3 та 7 будуть на лінії поділу — вони перехідні. А точки 4, 5, 6 потраплять у нижню частину (темну, незвідану, нову).
ЗАПИТАННЯ. Старий чоловік живе в будинку для людей похилого віку і дуже хоче втекти. Він вилазить у вікно, доходить до автобусної станції та бере перший-ліпший квиток, на який вистачає грошей. Приїжджає в якусь глухомань і заходить до першого будинку, де його годують і розпитують про життя.
Усе б нічого, проте старому знову доводиться ховатися — від мафіозі, чию валізку з грошима він прихопив на станції. Через певний час герой знаходить новий притулок — і віддає частину грошей тим, хто його прикриває, допомагаючи заплутати сліди. Тепер дідусь вільний і з валізою рушає на сонячні острови.
Де в цій історії четверта точка кола героя — «шукати»?
Там, де старого годують і розпитують, — він уже в новому світі, але не знає, що на нього чекає.
Архетипи
Психотерапевт Карл Густав Юнг досліджував сни своїх пацієнтів і виявив у них типи персонажів, що повторюються. Виявилося, що одні й ті ж герої зустрічаються у міфах всіх культур. Юнг назвав їх «архетипами» — і так відкрив одне з ключових понять сторітелінгу.
У різних роботах Юнг виділив та описав головні архетипи: персона, тінь, мати, дитина, мудрий старий, мудра стара, шахрай, аніма (жіночий початок у чоловіка) та анімус (чоловічий початок у жінки). Усі психологічні системи типів особистості, які з’явилися пізніше, ґрунтуються на роботах Юнга — у тому числі фанові тести, яких повно в інтернеті.
Назви та кількість типів можуть бути різними, але найчастіше зводяться до такого списку: Наївний, Свій хлопець, Воїн, Опікун, Шукач, Коханець, Руйнівник, Творець, Імператор, Маг, Мудрець та Блазень. Використовують їх не тільки у сторітелінгу, а й у брендингу та продуктовій стратегії.
Архетип — це не жорсткі рамки, а більшою мірою рухлива модель з набором функцій. Живий, переконливий герой ніколи не втілює один архетип: він може бути вісником на початку історії, наставником — у середині, та союзником — ближче до фіналу. Або протягом всієї історії поєднувати у собі функції кількох архетипів.
На основі системи Юнга голлівудський сценарист і продюсер Кристофер Воглер розробив свою класифікацію персонажів: герой, наставник, брамник, вісник, перевертень, тінь, союзник, шахрай.
ЗАПИТАННЯ. Северус Снейп — один із найнеоднозначніших і найглибших персонажів поттеріани.
Які архетипи, за Воглером, він втілює, коли чіпляється до Гаррі, вчить його проникати в свідомість, відправляє патронуса йому на допомогу, варить зілля для Люпіна, вбиває Дамблдора?
Ключові архетипи Снейпа — наставник і тінь. Але в різні моменти він ще й союзник, перевертень, вісник.
Характер
Характер героя ніколи не зрозумілий одразу. Взяти двох людей: працелюбний фермер із Бретані, на якому тримається весь сімейний бізнес, та цілеспрямована емігрантка із В’єтнаму, яка навчається та підпрацьовує. «Працьовитий» та «цілеспрямована» — якості особистості фермера та студентки, але не їхні характери.
Роберт Маккі у книзі «Історія на мільйон доларів» називає цей набір якостей характеризацією: тим, що можна зрозуміти про будь-яку людину, якщо довго за нею спостерігати та спілкуватися. А ось характер людини проявляється лише тоді, коли герой робить вимушений вибір.
Повернемося до фермера та студентки. Вони обоє обідають у кафешці, куди завалюється компанія п’яних хлопців, які починають чіплятися до офіціантки. Те, що зроблять фермер і студентка за кілька хвилин, виявить їх характери. Хто викличе поліцію, а хто втрутиться сам? Хто швидко розплатиться і піде, а хто вирішить пропустити останній поїзд додому та дочекатися поліції, щоб дати свідчення?
ЗАПИТАННЯ. Рекламний ролик — це завжди концентрат смислу. У фокусі тут часто буває саме характер, а в основу сюжету лягає вибір, зроблений під тиском обставин. У рекламному ролику Channel 4 до Паралімпійських ігор 2016 характер героїв розумієш відразу.
Якою б могла бути характеристика головного персонажа ролика?
Людина з інвалідністю, 40+, весела, приваблива, стильна, талановито співає.
Сетинг
Сетинг — це характеристики світу, в якому відбувається історія: місце, час, соціальні, політичні та історичні умови, рівень технічного прогресу, флора та фауна, наявність атмосфери та температура повітря на планеті.
Сетинг задає рамки, у яких повинна розвиватися історія. Навіть якщо це вигаданий світ, він має внутрішню логіку. Герой-людина не може вийти з зорельота на невідомій планеті, від радості зняти шолом і вдихнути на повні груди, якщо на цій планеті немає кисню.
Наприклад, сетинг роману Джорджа Орвелла «1984» — це Лондон у недалекому майбутньому, коли світ розділився на три тоталітарні держави, що воюють одна з одною.
ЗАПИТАННЯ. Британський натураліст у середині 1840-х вирушає до лісів Амазонки, щоб вивчити місце існування тамаринів. Провівши в джунглях кілька тижнів, він дістається до найближчого міста і надсилає телеграму до Королівського товариства про те, що знайшов унікальну особину тамарина заввишки 61 сантиметр.
Що у цій історії не відповідає сетингу?
У 1840-х у містечках басейну Амазонки точно не було телеграфа. Ну і натураліст (будучи британцем) повідомив би колегам про тамарина зростом у 2 фути (а не 61 см).
Експозиція
Експозиція — та частина оповідання, яка вводить авдиторію у світ історії: пояснює, хто такі герої та ким вони приходяться один одному. Вона окреслює сетинг та повідомляє про події, що трапилися до початку основного сюжету.
Експозиція, що розкривається в середині або в кінці, здатна перевернути історію: додати напруження, інтриги, експресії. У піксарівському «ВОЛЛ-І» лише на 50-й хвилині стає зрозуміло, що трапилося із Землею та людьми. Якби про це розповіли на самому початку, історія перетворилася б на нудне екологічне напучування чи антиутопію.
ЗАПИТАННЯ: У рекламі відкладена експозиція відіграє ту ж роль, що й у кіно чи літературі — створює напругу та потрібні смисли. У культовому ролику Always Like a Girl режисер Лорен Грінфілд використовує цей прийом.
У яку мить та як з’являється відкладена експозиція?
Вона розкривається в тексті, яким переривається відео: одна фраза про суть експерименту, ще одна — про те, навіщо він потрібен.
Наратив
Про наратив говорять у різних контекстах. У наративній психології людина розповідає свою життєву історію, а терапевт допомагає приписати їй нові сенси. Наративний геймдизайнер конструює ігровий досвід та його варіації, а наративний журналіст — подає не купу сухих фактів, а історію з чітким особистим поглядом.
Наратив — це фокус, смисли історії, і водночас засоби та прийоми, спосіб її розповісти. Наратив часто плутають із сюжетом. Але сюжет — це більшою мірою скелет історії, набір подій, розповісти їх можна по-різному. І кожен зі способів буде наративом.
Наприклад, історія про Попелюшку очима її мачухи виглядатиме як драма непокори. А якщо зробити акцент на моторошному перетворенні щура на кучера, насильстві в сім’ї та нав’язливій ідеї принца одружитися з тією, кому підійде черевичок, — вийде горор.
ЗАПИТАННЯ: Дівчина з провінції живе нудним життям, а їй хочеться пригод. Раптом вона потрапляє в незвичайну ситуацію — і за добу закохується в того, хто не зробив у житті нічого доброго, знущався з неї та її батька. Навколишні використовують дівчину у своїх цілях: як ту, хто нарешті допоможе їм звільнитися від своїх обмежень.
Яка культова діснеївська казка звучала б так, якби вона мала наратив сімейно-драматичного ток-шоу?
«Красуня і чудовисько».
Катарсис
Поняття «катарсису» як очищення запровадив ще Арістотель. Книга, фільм, спектакль, навіть картина повинні змусити людину пережити сильні емоції та змінитися. Навіть Гренда у мультсеріалі «Таємниці Ґравіті Фолз», коли хвалить п’єсу Мейбл, повідомляє: «У мене був катарсис вісім разів».
Катарсис часто сприймають як показник якості історії. Сотні років сторітелери різних видів мистецтва вважали, що якщо людина не розридалася у кульмінаційний момент, то історія провалилася. Але у ХХ столітті з’явилася інша думка.
Німецький драматург Бертольт Брехт заявив, що ефект співпереживання, що призводить до катарсису, все тільки псує. У глядача відключається критичне мислення, і він не здатний раціонально сприймати дії на сцені. Прагнення до катарсису вселяє глядачеві готові почуття, і він не може вирішити, як ставитися до історії.
Брехт щосили намагався досягти ефекту не співпереживання, а відчуження. Жодної кульмінації, жодних декорацій «для створення атмосфери» — жодного катарсису.
ЗАПИТАННЯ: Якби режисер Тодд Філліпс не прив’язувався до сетингу всесвіту Бетмена, у фільму «Джокер» могли б бути різні фінали: Джокера назавжди запроторили б до психлікарні, або сусідка Софі допомогла б йому знайти своє місце у світі, а батько Брюса Вейна міг справді виявитися і його батьком. Кожен із цих фіналів гарантує катарсис.
Як закінчити фільм «Джокер», щоб катарсису не сталося?
Джокер продовжує вбивати людей, а жителі Готема — миритися з занепадом. Жодного повстання, жодної надії.