Займатися улюбленою справою — кайф. Займатися улюбленою справою та отримувати за це гроші — ще приємніше. Аліна Якименко — співзасновниця Courier Creative Studio, ілюстраторка та художниця. Вона розповіла про баланс між творчістю й комерційними замовленнями, колаборації з мережею «Привітів» та редфлеги замовників.
А що з цього вийшло — читай в матеріалі.
Розкажи про себе.
Я співзасновниця Courier Creative Studio. З 2018 року це була моя основна діяльність, але нещодавно я почала приділяти більше часу та уваги своїм особистим творчим ідеям, які відгукнулись людям навколо, що дало натхнення продовжувати. Зараз я сприймаю себе як художницю-початківицю, якій цікаво йти цим шляхом, досліджувати й спостерігати за тим, куди він приведе.
Фото надала Аліна Якименко (тут і далі)
Як ти почала свій шлях у цій справі?
Я з дитинства любила малювати, а потім подорослішала й закинула це, бо треба було обирати «справжню» професію. В університеті я вивчала психологію, але працювати в цьому напрямку так і не почала. Замість цього знайшла курси графічного дизайну — і згодом влаштувалась на свою першу дизайнерську позицію в київську дизайн-агенцію.
Через 2 роки роботи в різних форматах ми з Дімою Бутенком разом заснували студію. В кожного з нас уже був досвід, але ми починали повільно, поступово. Ми заснували студію у 2018 році, а свій перший iPad придбали лише у 2020. Тоді ми паралельно працювали над створенням персонажа для одного проєкту й розробкою концепції айдентики, побудованої на ілюстраціях для бару «Коктелька» в Харкові. Все відбувалося дуже природно. Поступово ілюстрації та афіші стали частиною моєї щотижневої робочої рутини.
З чого почати колаборації з бізнесами?
Я думаю, будь-який шлях варто починати з великої кількості роботи. Хочеш бути дизайнером — багато створюй, хочеш бути ілюстратором — багато малюй. Дуже важливо показувати свою роботу, ділитися, розповідати про неї. Якщо брендам це зайде, якщо їм сподобається твій стиль, вони самі запропонують співпрацю.
Річ у тому, що ми з Дімою ніколи не шукали проєктів. Але це наш досвід, у тебе може бути по-різному. Головне — щоб люди бачили, що ти робиш. Якщо ти малюєш у стіл, ніхто цього не бачить, тобто і не зможе щось запропонувати.
Наскільки класна ідея стукати до бізнесів самим?
Це супер, я за будь-який двіж! Якщо є ідея, її варто показувати людям. Я не вважаю, що треба чекати, поки тобі щось запропонують. Мій кейс такий: роблю — і люди відгукуються. В когось може бути інакше — ти вигадуєш купу ідей, а люди або погоджуються, або ні.
Дуже важливо не сприймати відмову на власний рахунок. Не вийшло — не страшно, значить, не той час або не ті люди. Головне — вірити в себе та довіряти собі. З часом з кимось новим станеться метч, інша ідея вистрілить, щось вдасться.
↑ Деталі курсу тут ↑
Як побудовано процес колаби?
Розповім на прикладі «Привітів». У них просто неймовірна, відкрита до будь-яких ідей команда. Коли ми працюємо, відбувається справжня синергія. Ми разом вигадуємо та втілюємо. Наприклад, Японський маркет побудований так: є концепт і розуміння того, як це має виглядати. Я малюю ілюстрації, показую це команді «Привітів», вони кажуть: «Супер», далі ми починаємо масштабувати.
Тобто немає жодних правок, зауважень або втручання типу «давай інший колір» або «перемалюємо щось». Є малюнки — їх беруть і розносять на запрошення, футболки, контент у соцмережах.
Це робоча схема, яку команда підхоплює та розвиває.
Джерело: instagram.com/jpn.hi
Як творча спільнота реагує на колаби креатора з бізнесами? Чи стикалась ти із засудженням?
Думаю, я перебуваю в іншому контексті. За що мене засуджувати? Я просто роблю свою роботу, малюю, кайфую. Мабуть, є свої особливості серед митців щодо того, як вони оцінюють певні формати, але ж я не художниця в чистому вигляді. В мене є великий досвід роботи саме з бізнесами, і так я реалізовую свій потенціал.
Мені, мабуть, дуже щастить з оточенням, бо люди навколо підтримують мене та несуть, як тепла водичка, по цьому шляху. Наприклад, художник Діма Козинець, роботи якого мені дуже подобаються, купив два принти — мені приємно. Артем Прут, чиї роботи в мене вже давно в збережених, тепло реагує на те, що я створюю. В мене немає засудження, є підтримка.
Я дуже вдячна за те, що ми живемо в такий час, коли у творчих людей є можливість ділитися тим, що вони створюють, а в інших — знаходити це та купувати, якщо подобається. Я проти того, щоб художник був бідний. Кожен з нас має отримувати гідну винагороду за ту цінність, яку дає цьому світу.
↑ Більше інформації про курс шукай тут ↑
Чи є норми цін на арт? Як формувати цінник?
Все дуже індивідуально. Я завжди орієнтуюсь на себе та на інших, більш відомих художників. Дивлюся, за скільки вони продають свої принти. Думаю: «Я ще не на тому етапі, щоб виставляти таку ціну, люди ще не готові купувати мої принти за такі гроші». Тоді хто мій орієнтир? Я сама, бо я та людина, яка може купити щось подібне. Я враховую витрати на виготовлення, пакування — і додаю щось, щоб заробити.
Звісно, мені з продажами допомагає впізнаваність і проєкти, які я роблю. Водночас у мене, наприклад, немає величезної кількості підписників, але є спільнота людей, які поділяють моє бачення світу й відгукуються, коли я щось створюю та пропоную їм. Це дуже органічний процес.
Як встановити межі співпраці з бізнесом? Що для тебе є редфлегом у клієнтів?
Хочеться працювати з людьми, які звертаються до мене тому, що вони знають і цінують мій стиль, хочуть для себе саме його. Я не хочу бути маріонеткою в чиїхось руках, коли замовники намагаються втілити своє бачення настільки, що не чують моїх пропозицій.
Є один головний універсальний редфлег — це токсичне спілкування, неповага до особистого часу, кордонів, нав'язливість. Це те, що має значення у звичайному спілкуванні з людьми. Тут так само. Ти бачиш, коли до тебе ставляться з повагою та довірою, не намагаються нав’язати своє.
Тобто коли твій авторський стиль дуже перекроюють?
Так. Ідеальний варіант — коли замовник приходить за тим, що ти робиш, довіряє тобі й дає можливість робити твою роботу. Компроміси не завжди працюють.
Як ти розумієш, що бізнес співзвучний твоїм цінностям і стилю?
З першої зустрічі зрозуміти може бути важко. Це відбувається в процесі. Наприклад, є бренд білизни Londi. Мені подобається те, що вони транслюють: різноманітна розмірна сітка, повага до тіла, любов до нього. У «Привітів» очевидна соціальна відповідальність — вони проводять збори, благодійні маркети. Я це бачу та відмічаю для себе. Якщо це невідомий проєкт, варто виділити час на спілкування, щоби познайомитись та дізнатись більше про компанію, про людей, які її роблять, їхнє бачення та мотивацію.
Джерело: instagram.com/londi
Розкажи про співпрацю з «Привітами».
Це почалось роки три тому. Нам написала артдиректорка «Привітів» Аня Рябова і сказала, що хоче з нами попрацювати. У нас відбувся миттєвий метч, який продовжується дотепер. З «Привітами» ідеї не потрапляють у прірву, а підтримуються та розвиваються.
Першим великим проєктом, над яким ми працювали разом, був Тайський маркет, на якому можна було взяти песиків з притулку. Ми вигадали стікери та футболки з моїми ілюстраціями. За 2 години був солд-аут! Я прийшла, а вже нічого не залишилось. Це був перший класний досвід створення чогось разом.
Зараз ми працюємо над другим Японським маркетом та колекцією для нього. Вже півтора року я вчу японську, тому для мене це органічний контекст та ідеальне місце, де я можу ще глибше досліджувати своє захоплення і взаємодіяти з ним, створювати щось.
Головне — команда. Там працюють найкращі люди. Вони довіряють і дають свободу. Саме це необхідно для творчості.
Джерело: instagram.com/thailand.hi
Як знайти баланс між комерційною співпрацею та власне мистецтвом?
У мене є теоретичні відповіді, але поки що немає практичного рішення, яке працює. Я хотіла б виділяти більше часу для малювання. Це складно, бо зараз у нас в студії дуже насичений період — ми працюємо з великою кількістю класних клієнтів над проєктами, які обожнюємо.
Для успішної реалізації комплексних задумів потрібна команда. Коли є люди, які підтримують і допомагають масштабувати мої ідеї, я отримую задоволення від комерційної співпраці. Я не уявляю, що відмовлюсь від цього і сконцентруюсь виключно на художній практиці, бо мені подобається те, що я роблю.
Мене вражає нарешті доступний мені масштаб — я можу щось намалювати, і це буде в багатьох людей, яким це також подобається. Але хочеться створювати й щось унікальне, що існує лише в одному екземплярі, робити це на основі внутрішнього відчуття, для себе і для тих, хто відчуває як я.
Думаю, я можу сказати, що підприємці підтримують мене як творчу одиницю та мисткиню. Я вдячна за шлях, який вже пройшла, і мені дуже цікаво дізнатись, що буде далі.
