28 листопада стартує прокат «Марії» — це фільм про Марію Каллас, одну з найпомітніших оперних співачок, яка втратила голос в останні роки життя. Розповісти її історію взявся Пабло Ларраїн — режисер стрічок «Спенсер» (про принцесу Діану) та «Джекі» (про Жаклін, дружину Джона Кеннеді). «Марія» — остання в його трилогії про видатних жінок XX століття.
Головну роль у байопіку про грецьку співачку виконала Анджеліна Джолі. Це перший проєкт акторки за останні роки, і кінокритики вже роблять ставки на те, що роль у «Марії» принесе Джолі «Оскар».
Наталія Серебрякова побувала на круглому столі з Пабло Ларраїном і Анджеліною Джолі та записала розмову. Про неправду в біографіях, помирання на сцені й те, як відчути оперу, — читайте в інтерв’ю.
Пабло, як би ви описали фільм «Марія»?
Пабло Ларраїн: Це історія про жінку, яка наприкінці життя змогла знайти своє місце, зрозуміти, хто вона, набути власного голосу в метафоричному сенсі. А ще про людину із захопливим життям, яка підняла оперу на інший рівень — вивела за межі театрів, оперних залів та донесла її до всього світу. Багато-багато факторів дозволили фільму статися, але нічого не було б без Анджеліни. Вона виконує роль з великою грацією та, думаю, з дуже специфічною чуттєвістю.
Очевидно, ви самі дуже любите оперу — розкажіть трохи про це.
Пабло Ларраїн: Так, завдяки своїй родині я ходив до театру та опери в дитинстві. Я завжди думав, що має бути спосіб поєднати кіно та оперу. Існує дуже мало фільмів про оперу. І я не розумію цього. Опера — це дуже потужне середовище. Тож, працюючи над «Марією», я спробував знайти в оперному середовищі щось, про що варто розповісти.
Марія Каллас мала унікальну здібність поєднувати вокал і фізичність у своїх виступах. Анджеліно, що вам як акторці дала ця роль?
Анджеліна Джолі: Думаю, опера як вид мистецтва була відома мені як глядачці, слухачці, але не як виконавиці. І, як сказав Пабло на початку, єдиний спосіб стати Марією — познайомитися з оперним співом та аріями. Музика справді формувала її особистість. Ви не можете просто співати оперу. Ви маєте віддатися їй повністю. Тож я як виконавиця вдавалася до абсолютно нових інструментів порівняно з рештою фільмів.
Роль вимагала іншого дихання, іншого тіла, іншої сили, іншого звучання, іншої довіри. І в процесі роботи, яку необхідно було виконати, щоб стати оперною співачкою, я відкрила жінку великої грації та дисципліни, яка дійсно віддала цьому мистецтву все, що мала. Тому це була дуже висока планка, але вона надихала мене — я багато чого для себе винесла.
Анджеліно, а коли ви вперше дізналися про Марію Каллас та її значення в історії музики?
Анджеліна Джолі: В молодості я не так часто ходила до опери. Але якось я там все ж побувала — і почула голос Марії Каллас. Це були звук, жінка, голос. Але, чесно кажучи, я була такою молодою, коли це сталося. Напевно, я була вражена звуком, але ще не вміла розуміти оперу. Тому я полюбила Каллас здалеку. Я милувалася нею з відстані. І тепер я така щаслива, що вона є в моєму житті.
Чи був документальний фільм 2017 року «Марія до Каллас» стартовою точкою у ваших дослідженнях? І які ще джерела ви використовували?
Пабло Ларраїн: Я подивився 6–7 документальних фільмів про Марію. Щось було більш новим, щось — старішим. Деякі фільми не мали англійського перекладу — вони доступні французькою або італійською. Існує 20 біографій Марії, але я не прочитав їх усі.
В нас працювала команда, яка займалася дослідженнями. Було багато чого відкривати. Але першим і найважливішим елементом досліджень була музика Марії. Саме прослуховування її музики було найкращим способом познайомитися з нею. Але, на жаль, дуже мало виступів Марії записано на відео. В оперних театрах зазвичай не було камер. Особливо тоді, бо старі камери були дуже шумними — вони відволікали б оркестр та співаків. Тож ми провели глибоке дослідження.
Анджеліна Джолі: І я багато чого переглядала. Як згадав Пабло, матеріалів було чимало. Стільки людей мають стільки різних думок про цю жінку — вони створюють матеріали так, наче абсолютно впевнені, що знають, хто вона була. Я намагалася поважати Марію та не надто слухати чужі думки про неї. Робити своє та, слухаючи її музику, просто відчувати її, думати про неї, про те, звідки вона родом, ким вона була. Тож так, багато матеріалів існує, але ти лише частково дослухаєшся до них, бо інакше можеш не відкрити інші сторони співачки.
Пабло Ларраїн: У біографічних працях, які я прочитав, є дві речі, які мене дивують. Я помітив, що 50% інформації є загальноприйнятою — її згадують усі автори. Але інші 40–50% — це вже різне. Немає однозначної згоди щодо всіх деталей. Ти знаєш, де вона народилася, яку школу відвідувала тощо. Але те, що відбувається за зачиненими дверима, завжди залишається лише припущенням. Тому навіть біографії можуть містити художню вигадку. Мене вражає те, що в біографіях це називається фактом, і потім ти читаєш: «Вона сказала [цитата]». Але звідки ви знаєте, що вона це сказала? Це не цитата з листа абощо. І тут виникає плутанина.
Анджеліно, як би ви описали свій досвід роботи з Пабло? Ви бачили його фільми раніше?
Анджеліна Джолі: Я бачила більшість його фільмів. Мій досвід з Пабло як режисером був саме таким, як я уявляла. З його фільмів можна побачити, наскільки він дисциплінований, скільки простору дає іншим митцям. Пабло створює світ, і це відчувається. Він слухає, вивчає — це прояв щедрості. І, як на мене, рідкісний талант.
Пабло, а чому ви вирішили зосередитися на останніх днях Марії? Чому вам цікаво було розповісти саме її трагедію?
Пабло Ларраїн: Я думаю, що останні дні Марії — це справжні ворота до її життя. Це як маленька форма наративу. Лікар пояснює їй, що її життя в небезпеці. Але вона продовжує йти, продовжує намагатися, озирається назад, починає пригадувати й розуміти, ким вона насправді була і ким хоче бути, навіть якщо вже занадто пізно. Так вона знаходить примирення в собі, з собою.
Марія Каллас виконала безліч трагічних ролей — вона звикла протягом багатьох років помирати на сцені. Вона не боялася цього. Я дуже вдячний Анджеліні за те, що вона привнесла персонажці певний стоїцизм, якого я раніше не бачив так чітко. І під час зйомок я не просто прийняв це, але й полюбив.
Каллас не хотіла бути залежною. Вона не хотіла здаватися слабкою. Вона завжди боролася. Я думаю, що коли знімаєш фільм про чийсь кінець, дуже важливо показати, як цей хтось знаходить у собі сили зробити останній подих — і зробити це з красою. В певному сенсі це святкування життя. Ми не хотіли знімати похмурий та депресивний фільм.
Анджеліно, в який момент підготовки до ролі ви відчули, що зрозуміли глибину Марії як жінки та як співачки?
Анджеліна Джолі: Не знаю, чи ти коли-небудь повністю відчуваєш, що справді зрозумів. Думаю, це сталося під час репетицій співу, коли я наближалася до музичних творів, виконувала їх, відчувала ці твори та їхню потужність. Я майже втрачала свідомість, бо ще не вміла правильно дихати.
Пабло Ларраїн: Але ти просто відчувала. Ти ніби увійшла в її світ. Я багато думав про Марію як про людину. Це одна з речей, яка допомогла мені зрозуміти її. Коли ми вперше провели тест камери, там були всі ці її зображення, де вона з важким макіяжем — на сцені, на публіці. І це та Марія, яку ми знаємо. Це Каллас.
А потім ми побачили іншу жінку. Грекиню. В окулярах, з поганим зором. Вона була тендітною. У неї були проблеми зі здоров'ям. Коли ми одягли на Марію халат, я забув усе, що знав про неї, — і відчув цю жінку, в якої не було мами, не було людей, які б піклувалися про неї. І саме тоді я зрозумів, як багато для неї означала можливість співати й підключатися до авдиторії. Я знав, що для Марії це все. Це було її життя. І я не можу уявити, що вона відчувала, коли зрозуміла, що в неї цього більше немає.
Анджеліно, ви відчували присутність Марії під час зйомок? І яке запитання ви поставили б їй, якби могли?
Анджеліна Джолі: Не думаю, що я коли-небудь була настільки близькою до персонажа. Але я хотіла б дізнатися, чи кохала вона колись по-справжньому. Сподіваюся, що так.
Мене дуже зворушує, що люди реагують на фільм з любов’ю до Марії, тому що в цьому творі справді є велика любов до неї. Я хотіла б, щоб вона була жива і побачила цей фільм про себе. Хотілося б, щоб вона відчула цю любов авдиторії. Так багато людей взяли на себе зобов’язання по-справжньому зрозуміти її та проспівчувати.
Пабло, чому ви вирішили взяти на роль Арістотеля Онассіса, коханця Марії, Халука Билгінера? Як цей турецький актор потрапив у ваш каст і як ви дізналися про нього?
Пабло Ларраїн: Через фільми Нурі Більге Джейлана. Халук просто неймовірний актор. Я намагаюся працювати з найкращими акторами, і він — один із таких. Халук записав себе на телефон у своєму будинку і надіслав нам це відео. А потім я з ним розмовляв і дізнався, що він народився в Смірні, за кілька кварталів до місця, де 50 років тому народився Арістотель Онассіс.
Тож частина його родини — греки, але більшість, очевидно, турки. І він дійсно дуже добре розумів свого героя. З ним дуже весело працювати, але водночас він може зіграти владного і занадто самовпевненого чоловіка. Я думаю, що вони дуже добре поладнали з Енджі.