Нам вдалося поспілкуватися з чотирикратним номінантом на «Оскар» Віллемом Дефо, який зіграв ключову роль у стрічці «Очі: Легенда Карпат». Фільм виходить в українських кінотеатрах 24 квітня після прем'єри на кінофестивалі Sundance.
У розмові Дефо розповів, що спонукало його приєднатися до малобюджетного проєкту, як швидко він погодився на роль, навіщо утримує ферму з альпаками та що допомагає йому уникати нудьги.
Про фільм
«Очі: Легенда Карпат» — це сімейне фентезі, яке несподівано взяла у світову дистрибуцію студія А24, відома своєю вибірковістю. Режисер Ісая Саксон, знаний досі лише як кліпмейкер для Бйорк і Каньє Веста, надихнувся карпатським корінням своєї родини, а також — «Інопланетянином» Спілберга та «Моїм сусідом Тоторо» Міядзакі.
Події розгортаються у віддаленому гірському селі, де мешкає Юля — дівчина-підліток, яку грає Гелена Зенгель («Новини з усього світу»). Дітей лякають істотами, яких називають Очі. Але коли Юля знаходить поранене дитинча цієї загадкової раси, вона вирішує порушити всі заборони й допомогти йому повернутися додому.
Віллеме, ви працювали з режисерами, чиї фільми мають унікальне авторське бачення: Лінчем, фон Трієром, Лантімосом. Що вас приваблює в такій співпраці?
Все просто: мені цікаво те, що вони роблять, тому я хочу бути з ними. Йдеться про допомогу — бути матеріалом для цих людей, які роблять цікаві речі.
Це звучить пафосно, але це насправді так. Коли я бачу їхні фільми, які мене вражають, кажу: «Я хочу бути в кімнаті з цим хлопцем — подивитися, як він це робить». Це імпульсивно. Їхні фільми — вираження їхнього досвіду. І ти хочеш це вкрасти. Хочеш цього навчитися. Можливо, я в цьому наче вампір. І це жахливо. Але, ну ви розумієте.
Важко встояти перед спокусою?
Так.
А чим вас спокусив дебютант Ісая Саксон, який зняв «Очі: Легенда Карпат»?
Ісая створив світ, який не є ані суто реалістичним, ані повною фантазією. Він звернувся до мене вже з готовим сценарієм, і через 48 годин я підтвердив свою участь.
Я досі не знімався у фільмах такого жанру. Мене захопив крафтовий, органічний підхід анімаційної студії Саксона, чиї роботи я бачив. Було цікаво побачити, як естетика, притаманна режисеру, втілиться в повнометражному форматі.
Ваш герой Максим — організатор полювання на Очі. Як вам було грати такого персонажа, враховуючи вашу любов до тварин?
Це акторська робота — грати зовсім різних героїв. Але зауважу, що Максим не такий вже однозначний персонаж, і протягом фільму він сильно змінюється.
Щодо моєї любові до тварин — так, це правда. Я загалом вегетаріанець і люблю дбати про тварин — не лише заради задоволення від їхньої компанії. Я намагаюся дати їм гарне життя, навіть якщо це трохи наївно. У мене є невеличка ферма: кури, індики, вівці та альпаки.
Якось ваш партнер по фільму «Бідолашні створіння» Марк Руффало опублікував фото з вами та маленькою альпакою — це ваша?
Так. Це дитинча альпаки. Вони чудові.
Як малюк Очі?
Певно, можна сказати й так. Як і в Очі, в кожної альпаки свій характер — вони дуже різняться між собою. І з кожною твариною в нас особливі стосунки.
Життя на фермі сильно відрізняється від голлівудського чи нью-йоркського?
Це так, але для мене бути фермером — це наче служити в театрі. Я прокидаюсь — і одразу беруся до роботи. Мій день присвячений тому, щоб щось робити й про щось піклуватися. Неробство — майстерня диявола, що я можу сказати.
А ще, до речі, я пам'ятаю один із перших фільмів, у яких знімався, — «Брама небесна» 1980 року. Тоді я був з театральної нью-йоркської тусовки й ніколи раніше не був у студії чи в голлівудському фільмі.
Тож коли я прийшов на знімальний майданчик, думав, що всі будуть говорити про поезію, кіно або філософію. А всі говорили про своїх собак, коней та ранчо, і тоді я подумав, що це нудно, розумієте? А тепер сам став таким.
Якщо рахувати від «Брами небесної», цьогоріч — 45 років з моменту вашої першої появи на великому екрані. Як змінилося кіно за цей час?
Люди тепер дивляться фільми по-іншому: частіше вдома, а не в кінотеатрах. І це трагічно.
Чому?
Тому що та увага, яку люди приділяють фільму вдома, не така, як у кінотеатрі. Складніші фільми можуть не мати успіху, коли немає авдиторії, яка справді уважно дивиться. Це велика проблема. Мені бракує соціальної складової того, як фільми вписуються у світ, у повсякденне життя: коли ви йдете в кіно, потім — на вечерю, потім обговорюєте фільм, поширюєте свої враження.
Зараз зазвичай люди йдуть додому, кажуть: «Люба, давай подивимося сьогодні ввечері щось дурне», — і вони починають перемикати канали. Потім подивилися 5–10 хвилин якогось фільму — і все, кажуть: «Забудь, пішли спати».
Також змінилися і студії — вони не знімають фільми так, як раніше. Тепер їх фінансують компанії з виробництва іграшок та інші бізнеси. Тому студії стають просто засобом створення фільмів. Стримінгові сервіси, своєю чергою, потроху створюють монополію в індустрії, оскільки мають і власні виробничі потужності, і власні способи розповсюдження.
Але це просто мої спостереження та думки. Я не надто заглиблений в бізнес-процеси — я краще розумію соціальний план. І ще я помітив, що немає таких зухвалих продюсерів, як раніше. Є деякі кмітливі, але нема тих легендарних персонажів, які були раніше, — тих, які продали б свій будинок, щоб зняти фільм, і робили божевільні речі, щоб його завершити. Ну не те щоб немає зовсім, але їх трохи важче знайти.
«Очі: Легенда Карпат» — 153-й фільм, у якому ви взяли участь. Також ви граєте в театрі, займаєтесь іншими мистецькими проєктами та своїми альпаками, звісно. Чи не забагато всього — не хотілося зупинитись?
Зовсім ні. Мені ніколи не буває нудно. Насправді це, напевно, найкраща риса старіння. Коли я був молодший, мені часто було нудно і неспокійно. А зараз у мене завжди є справи, які я хочу зробити, і в добі не вистачає для всього годин. Це прийшло лише з віком, але інші речі — пішли. І, як на мене, це хороший обмін.
