Леді Гага в meat dress, Гаррі Стайлз у рожевій шубі, DOROFEEVA у синій панчосі — образи, які моментально з’являються в нашій уяві. Одні їх наслідують, інші — хейтять, а хтось — створює.
Цей хтось — фешн-стиліст.
Маргарита Шекель, українська фешн-стилістка, яка створює образи для Sevdaliza, Stromae, Muse, Bring Me the Horizon, DOROFEEVA, поділилась інсайтами професії та розібрала iconic-луки, які вже стали частиною попкультури.
Чим займається фешн-стиліст артистів?
Фешн-стиліст артистів має всю ту саму базу, що і лайфстайл-стиліст: розуміння пропорцій, поєднання кольорів, фактур, знання трендів, базу історії костюма. Але далі починається зовсім інша площина — робота з артистом завжди пов’язана з камерою, світлом і драматургією образу.
Треба розуміти, як одяг поводиться в русі, в кадрі, під різними джерелами світла; як він виглядатиме в динаміці, коли артист танцює або коли камера обертається на 360°.
Лайфстайл-стайлінг більше про сезонність і тренди, а в шоубізнесі ми завжди працюємо наперед: те, що знімається влітку, часто виходить восени або взимку. Тому треба мислити на пів року вперед — розуміти, що буде актуальним, але й що залишиться доречним у контексті майбутніх релізів артиста.
Коли стилізуєш артиста, важливо враховувати не тільки трендовість, але й релевантність образу його музичному матеріалу. Якщо, умовно, у співачки виходить трек «Моя колискова», то мікрошорти просто не зчитуватимуться емоційно. Тут важливо відчути енергію треку і трансформувати це у візуальний образ.
На мою думку, робота з артистами — це наступний рівень після комерційної або лайфстайл-роботи. Це вже про глибше розуміння історій, символів, репрезентації.
З чого починати новачку, який хоче стилізувати образи артистам?
Найперше — визначитися, з ким саме ти хочеш працювати. Склади собі «вішлист» артистів, чия музика тебе справді надихає. Музика має викликати в тебе візуальні образи — коли слухаєш трек і одразу бачиш картинку. Без цього неможливо створити органічний образ.
Я часто починала з того, що дивилася кліпи й думала: «А як би я це зробила інакше?» — що б змінила, що б додала, як би зробила це цікавіше або глибше. Це чудова вправа, щоб тренувати візуальне мислення.
Потім — практика. Почати можна з асистування більш досвідченим стилістам, щоб зрозуміти, як працює процес зсередини: як відбувається комунікація з артистом, режисером, як формується бюджет, як збирається гардероб. Це дає дуже реальне уявлення про професію.
Головне — тренувати руки та око.
Які скіли треба розвивати джунам?
Окрім базових навичок — придумати ідею та сформувати візуальний настрій, — дуже важливо розуміти, як її реалізувати. Бо часто буває, як у тому мемі про коня: ідея — супер, а реалізація вже «так собі».
#1. Розвивати не лише креативність, але й організаційне мислення. Знати, де взяти речі, як домовитися з дизайнерами, як працювати з орендою, як швидко знайти рішення, якщо щось не приїхало.
#2. База контактів — це теж ключ. Знайомтеся з молодими брендами, дизайнерами, шоурумами, вивчайте, хто що робить, які речі доступні, з ким вам цікаво було б співпрацювати. Ця мережа контактів потім рятує у стресових продакшн-ситуаціях.
#3. Бути пунктуальним, обережним у роботі, виконувати обіцянки, доводити справу до кінця — це не формальність, а валюта.
Де шукати співпраці, якщо ще немає реальних кейсів у портфоліо?
Кейси — це важливо. Без них складно пояснити, хто ти й що саме ти вмієш. Але почати можна дуже просто — знайти фотографа або відеографа, з яким можна попрактикуватися.
У мене, чесно, все почалося саме так. Мені пощастило: ми з моєю подругою-фотографкою мали однакове бачення. Вона дивилася на світ через лінзу, я — через одяг. Ми експериментували, пробували, знімали, і так поступово створювали свої перші кейси.
Можна почати з себе: стилізувати власні луки, знімати короткі відео або рілси, створювати візуальні історії самостійно. Головне — проявлятися. Без цього тебе просто не побачать.
Далі — формуй портфоліо з цих зйомок і починай «стукатися»: до молодих дизайнерів, яким теж потрібні стилізації; до нових артистів, які готують кліпи або подаються на «Євробачення». У нас багато нових імен, яким бракує стилістів, — це чудова точка входу.
Найкраще зростання відбувається в колабораціях.
Як витримати баланс між епатажем та крінжем?
Думаю, тут важливо формувати власний естетичний світ і вміти відстоювати його. Інколи артист або продакшн може просити «більше епатажу», і це нормально — але саме для цього й потрібен стиліст: щоби збалансувати, не перетнути тонку межу, де епатаж перетворюється на крінж.
Треба пам’ятати, що все, що ти робиш, залишиться в архівах — і в архівах артиста, і у твоєму портфоліо (інтернет пам’ятає). Тому важливо дбати про естетику, яку ти підписуєш своїм іменем.
Ми всі бачили крінжові рішення в шоубізнесі. І в кожному такому випадку відповідальність розділена: стиліст, артист, лейбл. Але стиліст усе ж таки має вплив і може зупинити якісь зовсім недоречні речі, типу «кокошника».
Після крінжу відмивати репутацію — і артисту, і стилісту — завжди складніше, ніж зробити крок назад і знайти розумнішу естетичну форму.
Якщо розбирати роботу фешн-стиліста на реальних кейсах — які можна виділити луки в кліпах, які стали iconic?
• Kylie Minogue — Slow (2003)
Кліп зняв Бейлі Волш в Олімпійському басейні Монжуїк у Барселоні. Кайлі не танцює. Вона лежить, камера рухається повільно, як дихання. А люди навколо виглядають як живий патерн.
На ній сукня Balenciaga часів Ніколя Геск’єра (колекція Spring/Summer 2003). Тканина прозора, з вельветовими вставками. Верх — sheer, низ — бандаж. Силует простий, але побудований з кількох шарів тканини, з легким плісе та V-подібним вирізом.
Джерело: Vogue Runway
Ім’я стиліста, який безпосередньо відповідав за образ у кліпі, невідоме (на жаль). Ми не знаємо, хто запропонував сукню — можливо, сам Геск’єр або команда Balenciaga, — доінстаграмна історія цього не фіксує.
Відео побудоване на ритмі кольору. Від тіла — до води. Від тіла — до бетону. Від бетону — до неба. Колористика рушить як композиція живопису. Пастельні рушники, блідо-блакитна плитка, шкіра, вода.
• Angelina Jolie — Anybody Seen My Baby, The Rolling Stones (1997)
Режисер — Семюел Баєр. Джолі грає стриптизерку, яка виходить на вулицю Нью-Йорка. Рух іде від темряви до світла. Вона йде містом у пальті, під яким — сукня в стилі спідньої білизни.
Корсет — cone bra, алюзія на Жана-Поля Готьє і на тур Мадонни Blond Ambition. Лінії відсилають до бурлеску, до кабаре, до перших спроб моди формувати тіло як архітектуру.
Джерело: The Guardian
Кадр працює як деконструкція поп-жіночності. Публічне і приватне міняються місцями. Вона йде не як об’єкт, а як персонаж, який спостерігає.
• Lady Gaga — Paparazzi (2009)
Кліп Paparazzi, знятий режисером Йонасом Окерлундом, став моментом зіткнення попу й високої моди. Саме тут народжується той феномен, який згодом визначить естетику всієї ери Леді Гаги — перетин театральності, перформансу та архівного фешену.
На зйомках стилістка Беа Окерлунд працювала з архівами Thierry Mugler — на той час це було революційно. В сцені після падіння з балкона Гага з’являється в металевому комбінезоні Mugler весна/літо 1991 року — тому самому, який колись носила модель Емма Шьоберг на показі Mugler і в кліпі Джорджа Майкла Too Funky, який Мюглер зняв разом із режисером у 1992 році як візуальне продовження свого модного всесвіту.
Беа згадувала:
«Пам’ятаю момент, коли прийшла коробка з архівним костюмом — із замком і ключем. У той час ніхто ще не працював з архівами. Це відео стало моментом повернення Mugler у культуру».
Цей образ виявився настільки впізнаваним, що у 2025 році Гага цитує сама себе на фестивалі Coachella — з гігантським плащем, як омаж на той перший Mugler-епізод.
Джерело: Billboard
• Lady Gaga — Bad Romance (2009)
Восени 2009 року Alexander McQueen показує колекцію Plato’s Atlantis — одну з найрадикальніших у своїй кар’єрі. Через кілька тижнів виходить кліп Lady Gaga Bad Romance, у якому луки з цього показу перетворюються на візуальний код нової епохи.
В той момент Нікола Формічетті, тодішній стиліст і креативний директор Гаги, отримує від McQueen цілу колекцію одразу після паризького шоу.
В кліпі вона з’являється у фінальному луці McQueen: сукня з іридесцентними паєтками, об’ємними рукавами та легінсами в тон, завершена легендарними Armadillo boots. Ці туфлі висотою понад 30 см — результат спільної роботи з Noritaka Tatehana — стали символом не лише колекції, але й нової естетики — сили через вразливість.
Джерело: nss magazine
Джерело: La Maison Gaga
Кліп, знятий Френсісом Лоуренсом, вийшов одним із найдорожчих у попмузиці свого часу — близько мільйона доларів. Fun fact — у ньому вперше з’явився product placement української горілки, бренд якої заплатив дуже-дуже великі гроші (золоті докризові часи).
• Britney Spears — …Baby One More Time (1998)
Режисер — Найджел Дік. Увесь гардероб кліпу був куплений в K-Mart (мережі роздрібних магазинів у США). І що найцікавіше — жодна річ не коштувала більше ніж 17$. Це, мабуть, найкраща ілюстрація того, як із простих предметів народжується ікона.
Біла сорочка, зав’язана спереду, сірий кардиган, чорна мініспідниця, високі гольфи — образ, який став одним із найвідоміших у попкультурі. Його копіюють на Гелловін, він був виставлений в Hard Rock Cafe як експонат (досі невідомо, куди він подівся після закриття мережі).
І все ж найцікавіше — те, як ми пам’ятаємо цей образ. Здається, він потрапив у поле ефекту Мандели. Половина глядачів упевнена, що спідниця Брітні була гладкою, інші — що плісированою. Насправді — і те й інше. Це дрібна, але показова деталь — ми пам’ятаємо не реальність, а її емоційний відбиток.
З Брітні це працює завжди: її кар’єра — суцільне дзеркало колективного бачення. Вона існує водночас у факті й у спогаді, у версії MTV 1998 і в тому, як ми згадуємо її сьогодні.
Можливо, саме тому образ «шкільної дівчини» досі залишається не просто костюмом, а ілюзією, в яку ми всі продовжуємо вірити.
• DOROFEEVA — Heartbeat (2024)
Тут ми працювали в тандемі з Таню Муіньо: вона режисувала кліп, а я стилізувала образи.
Зйомки відбувалася в Барселоні під зливу, град і пориви вітру. Парадоксально — саме це створило ту драматичність, яку неможливо відтворити штучно. Мокрий ефект волосся не був запланованим, це чиста стихія.
Джерело: ELLE.UA
Головним елементом образу стала чорна асиметрична шовкова сукня від українського апсайклінг-бренду Lecri.brand. Ця сукня жила в моєму творчому беклозі ще з 2021 року, коли я вперше побачила її після показу. З Надею вона спрацювала ідеально.
Пізніше сукня стала лотом у розіграші для підтримки військових — і це для мене важливий елемент: образ мусить мати інфраструктуру навколо себе.
Образ доповнила блакитна панчоха — елемент, який став несподіваною віральною деталлю. Я досі бачу тіктоки, де люди повторюють саме її. Для мене це завжди знак, що образ прожив не лише в кадрі, але й в культурному полі.
@iamdonskikh 🤭💙
Архівне червоне оксамитове пальто Haider Ackerman (колекція 2016 року) — runway piece. Глибокий винний відтінок, приталений силует і текстура оксамиту створюють драматичний контраст на тлі холодного пейзажу.
Попри природні катаклізми, Надя відпрацювала образ так артистично, що це один із тих сетів, які мені найчастіше згадують колеги.
• Sevdaliza — Human (2016)
У кліпі Human Севдаліза з’являється в металізованому бра, інкрустованому дрібними кристалами. Але сприймається воно не як елемент костюма, а скоріше як продовження тіла — штучне ребро, броня, яка водночас оголює та захищає. Саме ця амбівалентність зробила образ настільки впізнаваним.
У відео, де сама артистка виконувала роль креативної директорки, поєднуються естетика тілесності й гібридності. Її фігура — напівлюдська, напівтваринна: з копитами замість ніг.
Джерело: Jota Arzube
Це тілесне перевтілення стало символом пошуку меж між людським і нелюдським.
Наступного року мотив змінених ніг повторила Arca у Reverie (2017, реж. Джессі Канда). У 2018 році Joji та режисер Джаред Хоган продовжили цей ланцюг у Slow Dancing in the Dark.
Джерело: DMY
Сатир у грецькій міфології — це символ потягу, хаосу, тілесної свободи. У Joji він стає образом самотності, коли тіло втомлюється бути тілом. Так завершилася коротка, але впізнавана ера «змінених ніг» у попвідео — тілесні модифікації, що тримали баланс між еросом, технологією та пораненою чуттєвістю.
• Gwen Stefani — Rich Girl (2004)
Відео режисував Девід Лашапель — фотограф і режисер, відомий роботою для глянцю та великими артпроєктами. В Rich Girl він переніс свою барокову естетику у формат музичного відео. Тим часом Гвен Стефані вже тоді формувала власну міфологію — між регі, Harajuku та Vivienne Westwood.
Костюми для відео створював Александр Аллен, а за волосся відповідали Suzette Boozer і Danilo. Візуально зачіска Гвен у ролику комбінує «піратську» естетику з азійськими референсами — елементами, схожими на традиційні японські укладки та аксесуари. Разом із костюмами це читається як «пошук скарбів»: ніби вона зібрала всі речі в подорожах між Японією і Ямайкою.
Джерело: Rate Your Music
У тексті пісні Гвен навіть називає дизайнерів — Westwood, Galliano — і саме відео візуально працює як ігрова інтерпретація цих референсів: з корсетами, тартаном, історичними силуетами, театральними масками. Хоча детальних кредитів щодо брендів не збереглося, очевидно, що на майданчику переважали вінтажні та couture-елементи.
Rich Girl — це стильовий архів початку 2000-х, у якому вся мода існує як фантазія, надмір та спогад про світ, який більше ніколи не буде існувати.
• Наталія Могилевська — «Місяць» (1999)
У той період для української сцени це був час експериментів з постпродакшеном і художніми прийомами в кліпмейкінгу.
Режисер Максим Паперник говорив, що хотів зробити «казкову реальність». Тому в кліпі бачимо багато доробок у постпродакшені — домальований сніг, ліс та декорації, що роблять кадр «не зовсім реальним».
Наталя часто ходить босою по холодному бетону, а її образ побудований навколо однієї сукні: напівпрозора тканина, що відбиває «темне небо» або воду, в якій мерехтять зірки. Її образ досі дивує своєю сміливістю. Пряма, подовжена сукня з напівпрозорої тканини, без бра, без перевантаження деталями, а з аксесуарів — лише 2 заколки.
Макіяж мінімальний — висвітлені очі, чисте лице, і ця стриманість працює краще за будь-яку «корону», яку могли б придумати стилісти. Це рідкісний випадок, коли лук настільки розкутий, але не переходить межу.
Що дивитися та чим надихатися, щоб створювати такі образи?
Якщо чесно, коли в мене буває затик по imagination, я просто виходжу на вулицю. Можна надихнутися природою, архітектурою, стріт-стайлом перехожих. У Києві, наприклад, у кожного району — своя естетика: десь пострадянщина, десь щось футуристичне, десь хаос. Мені подобається спостерігати ці мікси старого й технологічного — це завжди живі натхнення.
На щастя чи на жаль, більшість уже було придумано. Але в цьому й цікавість — не вигадати нове, а поєднати те, що існує, так, щоб воно прозвучало свіжо. Тому варто копатися в архівах модних домів, знати історію, дивитися живопис, досліджувати технологічні рішення й шукати свої несподівані поєднання.
Мене дуже надихає архітектура міст. У Львові, наприклад, я помітила, як середовище впливає на палітру людей — вони носять приглушені пастелі, зелений з бургунді, кольори старого міста. В Одесі — навпаки: принти, світлі тони, звабливість.
Звісно, кіно. Для мене це головне джерело натхнення. Дивитися фільми через призму костюмів — як одяг розповідає про характер героя, як працює з настроєм.
Ще одне — читати з першоджерел, англійською. Це дає ширший контекст, особливо якщо ти хочеш розуміти тенденції, аналіз та майбутнє моди.
Натхнення може приходити з усього — від полотен Малевича до космосу. Мене особисто дуже надихає також іконопис — як там працюють тканини, як передається пластика і тиша. Іноді мене можна зустріти в якійсь церкві за розгляданням того, як драпірується одяг на іконах. Це теж мій маленький модний музей.
І наостанок — як залишатись актуальним (і навіть трохи випереджати час)?
Stay curious.