Кожного року у світі випускають близько 4 млн нових книжок. Якісь із них виходять тисячними тиражами, якісь — у кількох екземплярах, якісь зовсім не варті уваги, якісь — містять важливі меседжі, а якісь — є стейтментами самі по собі.
Ми зібрали пʼять кейсів таких видань — це каталоги, книжки, комікси та інші видавничі продукти, які несуть у світ важливу ідею (тобто — роблять стейтмент) і через зміст, і через форму. У фокусі — футуристичний каталог музичних кейсів, антологія китайського театру ляльок, перелік злочинів росії та інше.
#1. The Blueprint (2023)
Каталог The Blueprint є виданням музичної агенції Syncsmith, яка допомагає створювати треки для фільмів, ігор та реклами брендів Dior, Hublot, Gucci, Loewe та інших. Фактично це — хронологічна презентація кейсів студії (з саунд-дизайну та супроводу) за 6 років роботи. Всього в каталозі 130 сторінок, на яких докладно розповідається про проєкти агенції для знакових брендів.
Це видання — лімітоване, Syncsmith випустила 100 примірників, які за запитом можуть отримати лише кінорежисери та продюсери агенцій (для цього треба писати напряму студії).
Вступне слово у виданні написав Філіп Шерберн — штатний музичний експерт онлайн-журналу Pitchfork і фанат експериментальної музики. Дизайн каталогу розробив 3D-ілюстратор Дейв Гаскарт із лондонської студії CYRK — спираючись на візуальні коди Syncsmith, він створив футуристично-класичний обʼєкт колекційної ваги.
За футуристичні мотиви відповідає підбір кольору — чорний для обкладинки та кобальтовий синій з металевим відблиском для сторінок, а за класичний підхід — шрифт із засічками Arthemys Light з естетикою XVIII сторіччя. Іншим елементом класики є звʼязок із посланнями Святого Ієроніма, а точніше — його цитатою: «Зірка провадить світло, а обеліск розрізає та пронизує», що є слоганом Syncsmith і проявляється в логотипі (зірка + обеліск). Цей вираз пояснює місію агенції: допомагати музикантам поза мейнстримом (Lotic, Aïsha Devi, Laurel Halo, ZULI) колаборувати зі світовими брендами та компаніями.
Чому це стейтмент. Видання The Blueprint — це не просто добірка кейсів, це візуалізація складної експериментальної електронної музики, але у простий спосіб.
Дизайн каталогу нагадує середньовічні книги з текстом та малюнками (+1 до традиційності), але замість них — сучасні ілюстрації та фото, синій текст по синьому на деяких сторінках, металевий відблиск обкладинки, 3D-ілюстрації та інше (+1 до експерименту). Фактично ця книга — дзеркало того, що створює агенція: наче електронна музика вплетена в те, що всі точно зрозуміють. І це нагадування про те, що складні андеграундні речі можна направити в щось, що буде доступно мільйонам.
#2. The Forgotten Heritage (2022)
Книга The Forgotten Heritage — про традиційний китайський театр у Сінгапурі. Вона розповідає про матеріальні та нематеріальні артефакти — ляльок і театральні атрибути з різних регіонів Сінгапуру, сценарії постановок, пісні, художні прийоми та скіли лялькарів і музикантів. Все це зібрали дослідниці старовини Джесвін Йєо та Керолайн Чіа.
Це видання — частина більшого проєкту з серії виставок і лекцій про древнє мистецтво ляльководства. Його організатори мають амбіцію відновити цю традицію, яка колись була частиною побуту китайських мігрантів у Сінгапурі, а зараз — на межі зникнення.
Книга The Forgotten Heritage охоплює ляльководство:
- — на стрижнях (з провінції Хайнань)
- — на рукавичках (з провінції Хоккіен)
- — на залізній палиці (з провінції Теочу)
- — на нитках (з провінцій Хенхуа, Хакка та Хоккіен)
Видання не лише розповідає про давні артефакти, а й виглядає як один із них. Дизайн книги сам по собі є твором мистецтва — вона запакована у старовинну тканину, ніби в мішок. Щоб вперше відкрити книжку, потрібно відрізати зайві клапті — тоді можна перегорнути кілька тканинних сторінок із вишитою передмовою. Така форма дає відчуття безпосереднього дотику до давнини.
Чому це стейтмент. The Forgotten Heritage заявляє про те, що мистецтво столітньої давності може бути цікавим і тепер. Це гарний приклад поєднання змісту й форми: щойно береш книгу в руки, зрозуміло, що вона — про старовину, на це натякає тканинна обгортка. Тільки всередині — не древній сувій, а сучасне видання з вкладеннями. Автори хочуть відновити практику ляльководства, а для цього люди мають звикнути до давніх матеріалів — книга дає можливість це зробити. Вона не просто розповідає історію, а дозволяє до неї доторкнутися.
#3. ONEPIECE (2022)
Видання ONEPIECE — збірка всіх випусків bestseller-коміксів One Piece художника Ілана Мануаша. Це — найдовша серія манги (106 томів за 23 роки), визнана однією з найкращих у світі. У 2015 і 2022 вона потрапила у Книгу рекордів Гіннеса як найбільш численна серія. У 2022 її тираж перевищив 516,5 млн примірників у 61 країні світу.
Манга One Piece розповідає про пригоди Манкі Д. Луффі. Головний герой, намальований ілюстратором Ейітіро Одою, збирає команду піратів і подорожує океанами в пошуках скарбів. Одного разу він з’їдає надприродній «диявольський» плід — і стає гнучким, як гума. У Манкі з’являється надзвичайна здатність розтягуватись. Видання ONEPIECE також розтягнулося — 80 см у довжину, 21 540 сторінок. У такій формі комікс майже неможливо читати, зате — приємно подивитись.
ONEPIECE заснована на онлайн-архіві оригінальної манги та порушує питання про те, як представляти такі архіви. Комікс-бук робить це широким жестом — майже скульптурно. Комікси завжди поєднували в собі літературу та візуальне мистецтво. А ONEPIECE став іще й артоб’єктом, або — «об’єктом чистої спекуляції», як пише видавництво цієї книги, JBE Books.
Чому це стейтмент. ONEPIECE підкреслює масштабність оригінальної серії манги. Вона побила рекорд і за кількістю томів, і за кількістю копій, а тепер — і за буквальною довжиною видання. Також це — про відхід від споживання цифрових коміксів та пошук фізичної форми для величезного онлайн-масиву. І хоч ONEPIECE нечитабельний, він все одно зацікавив колекціонерів. Ексклюзивний тираж у 50 примірників розпродали за кілька днів (одна книга коштувала €1900).
#4. The Handmaid’s Tale (2023)
«Оповідь служниці» — антиутопічний роман Маргарет Етвуд про жорстку патріархальну Республіку Гілеад на території нинішніх Штатів. У ній вся влада належить військовим, а інші фактично є рабами. Особливо тяжко там жінкам, яких у романі називають «служницями». Служниці високопоставлених військових не можуть читати, писати, працювати чи мати будь-яку власність — їм дозволено лише виконувати релігійні обряди та народжувати дітей.
У книзі багато описів насильства, тортур і сексу. У різних штатах США її регулярно критикують, забороняють і навіть спалюють. Видавництво Penguin виступило проти цього — і зробило версію книги, яка не горить. The Unburnable Book — це видання The Handmaid’s Tale, надруковане та переплетене вогнетривкими матеріалами (синофольгою, яку виробляють з алюмінію). Факт захищеності від вогню підтвердила сама Маргарет Етвуд у промо видання.
«Негорюча книга» стала символом боротьби з цензурою не лише у США, а й в усьому світі. 7 червня 2022 року її продали за $130 тис., а всі кошти направили на підтримку некомерційної організації PEN America — вона захищає свободу слова та права людини. У 2023 це видання отримало «срібного лева» в категорії Print&Publishing на фестивалі креативності Cannes Lions.
Чому це стейтмент. The Unburnable Book — сильний аргумент проти варварського спалення книг, символ права будь-якого автора на вільну думку. Це актуально для багатьох країн, де авторів і журналістів не лише цензурують, а й виганяють, саджають і вбивають за публікації.
#5. Crime without Punishment (2023)
Crime without Punishment («Злочин без кари») — це збірка свідчень злочинів рф у війні проти України. Конкретно — дані про українських дітей, викрадених росією з тимчасово окупованих територій.
Цей проєкт задумали українська креативна агенція bickerstaff.734, Українська Академія Лідерства та МЗС України. Автори називають Crime without Punishment новою російською класикою — замість «Злочину і кари» російського письменника Федора Достоєвського. Ця книга не побила рекорди Гіннеса, але вона все одно нетипово велика: 6 тис. сторінок вагою 50 кг — про 6 тис. депортованих дітей. І це не все — автори будуть доповнювати книгу описами нових злочинів.
На перших 30 сторінках книги — публічні дані від Міжнародного кримінального суду в Гаазі (того, що видав ордер на арешт президента рф володимира путіна). Понад 90% справ щодо депортації українських дітей засекречені, тому далі багато сторінок розмиті. Так автори вказують на зафіксовані, але ще офіційно не підтверджені злочини. Цю інформацію взяли з досліджень Єльського університету та повідомлень Уповноваженого з прав людини України.
Чому це стейтмент. Crime without Punishment вимагає визнання злочинів рф і покарання за них. Щоб це сталося, міжнародній спільноті треба давати конкретні докази — що книга і робить. Її вже показували на заходах НАТО, Європарламенту та Ради Європи, а також — інших організацій у Польщі, Німеччині, Бельгії, Франції та Австрії.