Подружжя в реальному житті, Елісон Брі та Дейв Франко, не новачки у спільній роботі на екрані й поза ним. Вперше актори зіграли разом в еротичній комедії «Малий годинник» і байопіку про найгіршого режисера в історії Томмі Вайзо «Кімната». Хоча ця зіркова голлівудська пара отримує багато пропозицій зніматися разом, вони ретельно обирають спільні проєкти.
Серед тих, кому пощастило, — австралійський режисер-дебютант Майкл Шенкс та його фільм «Одне ціле». Це боді-горор про пару, чия співзалежність проходить перевірку буквальним злиттям тіл. Брі та Франко не лише зіграли у фільмі головні ролі, але й виступили його продюсерами.
У центрі сюжету «Одного цілого» — шкільна вчителька Міллі та інді-музикант Тім. Вони різні, але разом вже дуже давно. Коли Міллі отримує нову роботу за містом, Тім переїжджає разом із нею. Пара сподівається розпочати новий етап стосунків, але все йде не так, як планувалося, — тіла Тіма й Міллі в буквальному сенсі починають зливатися в одне.
Фільм отримав світову прем’єру на кінофестивалі «Санденс». Наразі стрічка має 90% «свіжості» на Rotten Tomatoes і 75 балів зі 100 на Metacritic. Критики вже називають «Одне ціле» «найкращим комедійним горором року» та «відповіддю на “Субстанцію”».
В українському прокаті «Одне ціле» стартує вже 21 серпня. До виходу стрічки ми поговорили з Дейвом Франко та Елісон Брі про розмиття ідентичності в стосунках, співзалежність та екстремальну інтимність.
Ви знімаєтесь разом. Ви пишете сценарії разом. Але цікаво, як це — робити такий фільм, де ви граєте реальну пару, використовуючи ваші реальні особисті стосунки?
Елісон Брі: Це насправді проєкт для реальної пари. Фільм досліджує теми інтимності та співзалежності. Коли радість інтимності перетворюється на страх співзалежності? Наскільки сильно ви втрачаєте свою ідентичність у стосунках? Якщо й використовувати десь наші власні стосунки, то лише в такій історії. І на цьому етапі нашого життя ми дуже добре знаємо одне одного. Тож робити це з кимось, кому ти справді довіряєш і кого розумієш без слів, було справді весело, без зайвого хвилювання, яке могло б бути за інших обставин, адже ці знімання вимагали екстремального рівня інтимності.
Дейв Франко: Було б просто неможливо досягти такого рівня комфорту на подібному проєкті з кимось, кого ти щойно зустрів.
Елісон Брі: До того ж, оскільки в нас незалежний фільм з обмеженим бюджетом, ми знімали дуже швидко. Лише 21 знімальний день — це дуже мало. Тож наше з Дейвом взаєморозуміння допомогло і пришвидшило процес.
Коли ви дізналися, що зніматимете лише 21 день, що матимете лише один-два дублі на кожну сцену, — як ви це сприйняли?
Дейв Франко: Буквально щодня ми розривалися між «ну швидше б почати» і «як, в дідька, ми це зробимо». Кожного знімального дня було заплановано щось напружене — чи то емоційно, чи фізично. Коли розпочалися знімання, ми більшість днів були на майданчику вже о 6-й ранку, і з першого ж дубля вже були обидва залучені. О 6:30 звучить «Мотор!» — і ми вже кричимо на повні груди, нас кудись кидає, наші тіла розлітаються на всі боки. Це було щось.
Елісон Брі: Але в цьому й полягає задоволення від роботи з Дейвом, тому що ми обидва любимо фізичні аспекти. Це нас надихає. Крім того, ми абсолютно однакові в тому, як поводимося під час зйомок, — наче ченці. Тож це було весело і приємно — жити зі своїм колегою. Ми використовували для роботи кожну секунду доби.
Щодо фізичних аспектів — що було найскладнішим у фільмі?
Дейв Франко: Для однієї сцени нас зліпили руками — і ми буквально не могли відійти одне від одного ні на крок увесь день, включно з походами до вбиральні. Нам доводилося тягнути туди одне одного. А ще ми навіть задокументували всі мої травми під час зйомок у колажі, який, можливо, колись повісимо в рамку.
На початку фільму є сцена в душі, коли мій герой переживає напад, схожий на епілептичний. Я там повністю оголений, мій персонаж без свідомості, і я кидаюся на порцелянові стіни, ніяк не захищаючи себе. Це справді було дуже боляче. Але при всьому цьому ми максимально намагалися робити все самі та мінімально залучали дублерів.
Кажуть, ви вносили правки до сценарію. Які саме?
Елісон Брі: Так, але мінімальні. Майкл Шенкс австралієць, і в сценарії було багато австралійського сленгу, зрозумілого лише місцевим. Сама дія фільму теж спочатку відбувалася в Австралії. Коли ми погодилися долучитися до проєкту, то домовилися, що місцем дії стане Америка і що австралійський сленг ми, відповідно, приберемо. А ще в сценарії наші герої дуже часто називали одне одного на ім’я. Ми обговорювали з Шенксом те, як пари розмовляють одне з одним. Наприклад, ось ви як часто називаєте партнера на ім'я? Ми завжди вважали це смішним.
Тому у фільмі так багато «крихіток». Якщо вам здається, що це занадто, то ви й уявлення не маєте, як часто ми насправді називаємо одне одного «крихітко».
«Одне ціле», певно, стало для вас не лише фізичним випробуванням, але й своєрідним тестом на здоров’я та міцність стосунків.
Елісон Брі: Я не думаю, що ми б взагалі зацікавилися цим фільмом, якби не відчували, що маємо сильні, здорові стосунки, які це витримають.
Дейв Франко: Коли ми починали цей проєкт, я казав, що це або закінчиться розлученням, або ми станемо ще більш співзалежними, ніж будь-коли.
То як, стали ще більш співзалежними?
Дейв Франко: «Одне ціле» стало для нас повчальним досвідом. Це змусило нас оцінити власну співзалежність, яка, на мою думку, загалом досить висока, але й здорова. Ми все ще дуже цінуємо час, проведений на самоті. І хоча нам важко довго бути далеко одне від одного (коли ми працюємо над різними проєктами), насправді добре досягти моменту, коли ви сумуєте одне за одним і радієте можливості знову зустрітися.
Що фільму додали ваші стосунки в реальному житті?
Дейв Франко: Є сцени, де наші герої сваряться, але все одно відчувається любов, що лежить в основі їхніх взаємин. І це те, що з’являється після понад 13 років разом, як у нас з Елісон.
Елісон Брі: Ця любов і була нашим головним фокусом. Хочеться, щоб глядачі вболівали за те, що Тім і Міллі зможуть подолати свої проблеми. А це неможливо зробити, не вірячи в те, що між ними є базовий рівень любові та поваги.
Дейв Франко: В цьому фільмі ми не стверджуємо, що співзалежність — це добре чи погано. В нас є друзі-одинаки, які зв'язувалися з нами після перегляду фільму і казали: «Я такий щасливий, що самотній!». З іншого боку, ми чули від однієї пари, яка сварилася весь тиждень перед переглядом, що фільм допоміг їм розв’язати їхні проблеми.
Елісон Брі: Ми сподіваємося, що кожен знайде в цьому фільмі щось своє. І дозволить людям переглянути власні погляди на стосунки.
