Skvot

Mag

Skvot Mag
Курси за темою:

Даша Спицька: «Креативність в архітектурі — це вміння вирішувати проблему найкращим способом»

Архітекторка — про sustainable дизайн, партиципацію та жорсткі рамки для креативності.
card-photo
card-photo
Аня
Сідельникова

Автор у SKVOT

19 жовтня, 2021 / Архітектура / Стаття

Сучасні міста — це комплексні системи. Кожна нова будівля повинна відповідати мільйону вимог: вписатися у ландшафт, бути екологічною і, звісно, ​​ефективною. Даша Спицька переконана, що жорсткі рамки не заважають, а допомагають у роботі архітектора.

Даша працює в архітектурі вже 10 років, останні 6 — у європейських архітектурних бюро: Portzamparc, Wilmotte & Associes, Viguier. Вона брала участь у проєктах Музею ісламської цивілізації в Ташкенті та Наукового центру в Шанхаї, робила реновацію будівель у Парижі та Абу-Дабі. І знайшла цілих 1,5 години, щоб поговорити з нами про те:

Що потрібно, аби в місті було комфортно жити?

Місто — це організм. Є декілька органів, які його живлять, і архітектура — ​​не основний.

Перше та ключове — це інфраструктура, вона визначає головні артерії міста. Потім іде зонування. Потрібно розуміти, де в нас житлові квартали, де індустріальні, де бізнес-центр, а де зелені насадження.

Аби жити було комфортно, зелена зона повинна займати 20% усієї площі міста. Наприклад, Київ та Берлін цій вимозі відповідає. А в Парижі та Барселоні, на жаль, набагато менше зелені — там намагаються «витягнути» екологію іншими способами.

Дуже важливі для міста річки — вони допомагають «оновлювати» міське повітря. У Мадриді річки немає, тому там спорудили сотні басейнів просто неба і вирили невеликі озера — щоби місто могло хоча б якось дихати.

І лише потім іде архітектура — вона допомагає усі ці квартали наповнити. При цьому краса архітектури — також не основний елемент. Для емблематичних або житлових будівель вона важлива, а для індустріальних — не дуже.

Аби місто працювало правильно, потрібен баланс усіх цих частин. Не має бути так, що ми будуємо чудову архітектуру, але при цьому вирубуємо ліси та парки. Важливо пам'ятати, що людям треба дихати і бачити хоча би трохи зелені з вікна.

Архітектор дійсно повинен пам'ятати про екотему. Як думаєш, нові sustainable технології в архітектурі справді нас врятують?

В ООН говорять про те, що через 50 років із нашою планетою може статися щось погане. Не допустити це допоможуть sustainable технології. Думаю, з часом вони таки стануть нормою.

Зараз sustainable дизайн та архітектура розвинені в країнах, де на це є інвестиції: у Скандинавії, Канаді, США. Північні країни — Нідерланди і Данію — це особливо бентежить, бо вони перебувають на рівні моря. Якщо криза загостриться, ці країни наполовину підуть під воду.

У Євросоюзі — свої регуляції сталого розвитку, і багато цих норм залежать від клімату конкретної країни. Наприклад, у Бельгії є вимога збирати та перевикористовувати дощову воду. Покрівлі там обов'язково мають бути покриті землею та травою — це вже забезпечує 50% збору дощової води. І замість того, щоб зливати воду трубами на вулицю, вони збирають її в резервуари, фільтрують і використовують для технічних потреб.

В інших країнах архітектор може зробити щось понад норму (наприклад, запропонувати сонячні панелі), але все залежить від усвідомленості замовника. При цьому я впевнена, що незабаром такі технології почнуть використовувати у всіх країнах просто тому, що ситуація з навколишнім середовищем не залишить нам іншого вибору.

Ці вимоги враховувалися у твоїх останніх проєктах?

Нещодавно ми робили цікавий проєкт в Абу-Дабі — реконструкцію величезної вежі на 100 поверхів. Через клімат у цьому місті мало опадів та постійне спекотне сонце — природно, був сенс встановити в будівлі сонячні батареї для виробництва енергії, яка витрачалася б на кондиціювання.

Але кондиціювання передбачає величезний викид вуглекислого газу. Щоб будівля не виробляла великих обсягів CO2, ми зробили подвійний фасад: повітря проходить через перший шар фасаду, опускається в землю — там охолоджується і через другий шар надходить до будівлі. Так, при спекотному кліматі цього недостатньо — звичайні системи охолодження все одно потрібні, але з таким рішенням на них припадає лише 40% навантаження.

Проєкт інтер'єру для офісного центру в Абу-Дабі. Зображення надано Wilmotte & Associes

Проводити реконструкцію, наприклад, у Парижі складніше — місто «законсервоване». Зрідка в проєкті дозволяється йти під землю чи щось надбудовувати. Але все, що за фасадом, подекуди змінювати можна. Тому в Парижі іноді теж вдається зробити ефективну реновацію, наприклад, в одному будинку ми встановили систему збору дощової води.

Здається, провести реновацію інтелектуально складніше, ніж збудувати нове. У чому цінність цього досвіду для архітектора?

Мій досвід показує, що найчастіше реновація — інтелектуально зрозуміліша праця. Підказка розташована у самому будинку, і лінія розповіді прямує від того, що треба зберегти.

Можна працювати на контрастах, а можна — на продовженні того, що маємо. Якщо будівля, наприклад, побудована з червоної цегли, вибір кольорів та матеріалів одразу ж буде обмежений цією характеристикою.

Дізнатись більше

Якщо будівля не вписується в сучасний образ міста, але за нею — ціла епоха, її потрібно зберігати?

На мою думку, треба зберігати обов'язково. Вірю, що це того варте. Що було б, якби у Радянському Союзі все знесли та забудували міста типовими бетонними багатоповерхівками? Добре, що цього не сталося, і тепер ми можемо бачити архітектуру царської епохи, XVI століття, бароко. Це нас наповнює — робить нас тими, хто ми є.

Цікавий проєкт реновації зробили у Парижі — її об'єктом стала будівля Lafayette Anticipations XIX століття (квадратна, з внутрішнім двором). Чіпати цей будинок було не можна, й тоді архітектори звели у внутрішньому дворику особливу конструкцію: чотири напрямні, по яких вертикально пересуваються платформи. Якщо потрібно відкрити внутрішній двір, платформи «ховаються», а якщо потрібно зробити об'єкт дво- чи триповерховим — піднімаються на потрібний рівень.

Фундація Галереї Лафаєт, Париж. Джерело: www.oma.com

Це чудовий приклад контрасту: за старим фасадом — нова функція, скло, ліфти, екоматеріали. Збоку й не скажеш, що там таке заховано.

Якби ти могла залишити на Землі лише три будівлі, то які?

Складно сказати. Але якби все-таки довелося вибирати, перша — це вілла Френка Ллойда Райта Fallingwater у Пенсільванії. Легенда архітектури. Мені здається, Райт був першим, хто почав вбудовувати архітектуру в навколишнє середовище.

Другим пунктом був би архітектурний ансамбль Флоренції та Венеції. Просто законсервувати та не чіпати ці міста взагалі. За ними можна вивчати, як жила наша цивілізація раніше, — розвиток архітектури пішов звідси.

Із сучасної архітектури має зберегтися Центр Помпіду архітектора Річарда Роджерса — це третій пункт у моєму списку. Роджерс був одним із перших, хто виніс усі інженерні комунікації на фасад. Це робить будинок неймовірно живим.

Центр мистецтва та культури Жоржа Помпіду, Париж. Джерело: paris-life.info

Ще дуже важливо зберегти східну архітектуру — Індії, Китаю, Японії. Із сучасних архітекторів яскравий приклад — Тадао Андо з його здатністю вписувати мінімалістичну будівлю у навколишнє середовище. Ці будівлі не відволікають — у них відпочиваєш та почуваєшся захищеним.

Які основні тренди архітектурного проєктування можна назвати?

Головне — проєктування у BIM (Building Industrial Management). Це програмне забезпечення дозволяє всім учасникам проєкту працювати над ним спільно та одночасно. При реконструкції — архітектори вимірюють будівлю та видають її модель у BIM. При проєктуванні нової будівлі — у BIM робота відбувається з нуля. Архітектори, менеджер проєкту, інженери, кошторисники, екологи, замовник працюють паралельно — і кожен може дати фідбек на будь-якому етапі.

Це дуже заощаджує час і дозволяє передбачити можливі проблеми у будівництві та експлуатації, вписати будівлю у навколишню архітектуру, врахувати вітрові навантаження, зрозуміти бюджет. При цьому у BIM можна деталізувати проєкт до дрібниць: деталей фасаду, систем відкривання вікон.

Один із трендів архітектурних дискусій нині — партиципація. Як це виглядає на практиці?

Партицип-дизайн дозволяє створити ком'юніті. Тому його часто використовують у розвинених країнах, щоб інтегрувати мігрантів, котрі живуть у місті вже давно, але не асимілювалися. Або у сільській місцевості, де люди живуть далеко один від одного і мало спілкуються.

Ще студенткою як мешканка я брала участь у таких проєктах у Нідерландах і Бельгії. У Нідерландах — фокус на «зелений» дизайн: ми робили «ком'юніті-городи», де люди разом вирощують овочі та фрукти. Тут же розташовувався невеликий центр — там можна спілкуватися, влаштовувати лекції з садівництва, готувати вечерю з вирощених продуктів, а потім її їсти. У Бельгії суспільство сегреговане — мігранти ходять до своїх шкіл та університетів і з місцевими практично не перетинаються. І там партицип-питання стояло так: «Що місто може зробити для вас?».

Є один цікавий проєкт в Іспанії. Там люди люблять проводити час один з одним, і в цьому проєкті архітектори просто врахували цю особливість і потреби конкретного ком'юніті. В іспанській культурі дуже багато будується з огляду на їжу, тож у цьому проєкті кухні та їдальні зробили просторими, а спальні — невеличкими.

Внутрішнє подвір'я житлового комплексу La Borda, Барселона. Джерело: www.laborda.coop

Європейська культура відрізняється від східної. Як тобі працювалось, наприклад, в Узбекистані над проєктом Музею ісламської цивілізації?

Це цікава історія. Наразі мусульманський світ заявляє про себе голосніше — там багато грошей, активні інвестиції. Але є негативний образ, пов'язаний із радикальним ісламом: ІДІЛ, тероризм. Ідея президента Узбекистану була у тому, щоб показати мусульманський світ як величезну старовинну цивілізацію, яка у Середньовіччі була набагато розвиненішою, ніж Європа.

Нам замовили повний проєкт культурного центру: і архітектуру, і дизайн інтер'єру. Проте архітектурний проєкт не пройшов. В узбецьких містах досі повторюють стилі та форми архітектури XVII століття — і нам прямо сказали, що до нашого варіанту люди не готові.

А ось до інтер'єру вони були відкритіші. Спочатку наш дизайн був більш уніфікованим, але потім в обговоренні дійшли до того, щоб використовувати місцеві матеріали, візерунки, форми колон. Щоб одразу було зрозуміло: ми в Узбекистані, а не в іншій мусульманській країні.

Візуалізація проєкту інтер'єру Музею ісламської цивілізації. Зображення надані Wilmotte & Associes

Не вдалося пропітчити лише одну ідею — дизайн Коранного залу. В Узбекистані зберігається один із найдавніших Коранів, написаний у VII столітті. Ми запропонували сучасний проєкт залу — за рахунок архітектурних форм та світла він робив цей Коран центральним елементом. Але замовнику було важливо повторити у залі інтер'єр традиційної узбецької мечеті. Довелося просто віддати це приміщення на розробку узбецьким архітекторам.

Була ще одна вимога, з якою нам було складно змиритися ідеологічно. В Узбекистані ієрархічна структура суспільства — тому в музеї мали бути VIP-входи та входи для звичайних людей. Потрібно було архітектурними засобами розвести потоки відвідувачів, щоб вони не перетиналися, але могли бачити одне одного. І ми знайшли вихід: використали традиційні візерунчасті панелі машрабія. Такий елемент у цьому регіоні дозволяє сказати: ми приховані, але не відрізані один від одного.

Ти член журі архітектурних конкурсів, оцінюєш роботи молодих фахівців. На що звертаєш увагу насамперед?

Для мене завжди важливий баланс: щоб архітектура не пригнічувала навколишнє середовище і те, що було збудовано раніше.

Наприклад, останній конкурс, який я оцінювала, проводили для реконструкції китайського міста, яке було копією Парижа: Ейфелева вежа, Єлисейські поля — повний кітч. Але знести місто неможливо — це китайські масштаби, мільйон мешканців.

Учасники конкурсу мали неймовірні пропозиції, дуже технологічні. Але я обирала проєкти, в яких було зрозуміло, що це Китай, а не Україна чи Штати. На це може вказувати технологія, архітектурна форма, кольору, матеріали.

Крім того, були дуже цікаві концептуальні проєкти, збудовані навколо філософської ідеї, — вони теж чіпляють. Іноді розумієш: у такому вигляді проєкт реалізувати неможливо, але якщо команда почне його розробляти, то ця ключова думка все одно призведе до крутого результату.

Архітектура — це все ж таки мистецтво. Твоїй креативності не заважають жорсткі вимоги?

Я не можу на 100% зарахувати архітектуру до мистецтва. Мистецтво може бути заради мистецтва, а архітектура заради архітектури — ні. Архітектори — люди, які вирішують проблеми, а креативність в архітектурі — це вміння вирішувати проблему найкращим способом. Якщо ти маєш 5 м2 для дитячої кімнати, доведеться працювати на цих метрах (і це навіть допомагає, тому що відсікає неможливе).

У проєкті, який я нещодавно робила з командою в Брюсселі, ми переосмислили дві висотні офісні будівлі з бетону — через COVID-19 ними не користувалися. І замовнику важливо було зрозуміти, що робити з ними далі. Ми мали досить жорсткі рамки.

Ми прорахували проєкт з економістами та інвесторами. Одну вежу запропонували зробити житловою, а другу — офісом, поділеним між декількома компаніями, з рестораном на даху (це іміджеве рішення — до ресторану люди точно підуть).

Поле для творчості неймовірне: треба було вирішити, наприклад, як зробити простір відкритим, щоб у ньому було комфортно перебувати і співробітникам офісів, і людям із вулиці. Це яскравий приклад того, як рамки забезпечують простір для творчості.

Більшість твоїх проєктів дуже масштабні. Наприклад, проєкт наукового центру в Шанхаї. Як народжуються та розвиваються такі ідеї?

Так, масштаби у Китаї гігантські. Площа цього наукового центру — 115 тис. м2.

Я була в команді дуже відомої компанії Portzamparc, головний архітектор якої одержав Прітцкерівську премію. Кожен новий проєкт — його ім'я, його імідж. Тому саме він задає перший імпульс — робить начерки і потім уже обговорює з командою.

Це було в локдаун — тоді з Китаю навіть не доставляли кореспонденцію. Весь проєкт ми супроводжували онлайн: отримували та надсилали відео, фото, зразки матеріалів, величезні презентації. Приголомшливо, що технології дозволяють жити у проєкті, навіть перебуваючи за тисячі кілометрів.

Ідея була зробити будівлю, яка начебто виросла з-під землі. Так дійшли до проєкту зеленої покрівлі. І це не просто сад на даху, а променадне місце, яке завжди відчинене. На даху є невеликий виставковий центр, кафетерій, інсталяції Аніш Капура — сюди можна приїжджати сім'ями, щоб гуляти, фотографуватися, дивитися на місто, зустрічати заходи сонця та світанки:

Проєкт наукового центру у Шанхаї. Джерело: elizabethdeportzamparc.com

А тепер — бліц: коротке запитання, швидка відповідь. Головний міф роботи архітектора?

Головний міф, що архітектор — це творча, високооплачувана професія із високим рівнем відповідальності.

В архітектурі сьогодні величезна конкуренція. І не всі стають відомими та високооплачуваними. Власники великих (особливо міжнародних) бюро справді забезпечують собі постійний стабільний дохід, але таких мало.

Архітекторів багато, кожен спеціалізується на чомусь своєму: хтось дійсно вигадує концепції та ідеї, проте більшість займається розробкою проєкту, робочою документацією, кресленнями, адаптацією під норми, будівництвом. Рівень відповідальності також залежить від типу місії на проєкті та від участі в архітектурній компанії.

Якби ти проєктувала ціле місто, яким і де б воно було?

Це було би містечко на березі моря — на 100–300 тис. мешканців. Без супервисотної забудови, з пересуванням переважно пішохідними та велодоріжками. Я дуже люблю цеглу та дерево, тому будувала б із цих матеріалів.

Місто було би схоже на архіпелаг островів: кожен острів — це житловий квартал з усією необхідною для життя інфраструктурою. А між цими житловими островами — природа.

У сучасних містах люди дуже втомлюються — вони не мають ні часу, ні місця, щоб побути на природі, але вона нас дуже заряджає. І цей баланс для мене дуже важливий.

Прітцкерівська премія чи $1 млн?

Для мене Прітцкерівська премія важливіша — вона визнає внесок архітектора у світову архітектуру, наголошує на важливості його підходу, його проєктів. І це визнання дає можливість впливати на тенденції в архітектурі, приносить нових замовників — а разом із цим і можливий мільйон та участь в унікальних проєктах.

Але й $1 млн — також непоганий варіант. Ці гроші можна вкласти в розвиток, винахід нових підходів і матеріалів, альтернативні технології.

Поділитися матеріалом