Осінь — це період комфорту, коли хочеться закутатись у ковдру, пити гарбузове лате й переглядати по колу найкращі серії «Твін Пікс». Чому це відчуття так сильно нам притаманне особливо в цю пору року? Коротка відповідь: зігрітися та заземлитися від нового сезону роботи й пори року. Проте в цьому відчутті ховається ще й потреба очищення, а досягти його можна різними способами — в тому числі через перегляд «поганого кіно».
Кінокритик та співавтор подкасту «Додивитесь в кіно» Юрій Самусенко розібрав, чому «Сутінки» — найкращий приклад крінж-кіно, від якого ми отримуємо задоволення, і чому цього насправді не треба соромитися.
Знайомство із «Сутінками»
У 2008 році, коли «Сутінки» з'явилися на цифрових носіях та в мережі, я подивився цей фільм з грипом і температурою 38°. Тому з першого перегляду так і не зрозумів, чи це кіно таке дивне, чи моє сприйняття проходить крізь фільтр хвороби.
Коли вийшли всі п'ять частин, стало зрозуміло, що перед нами з'явився справжній феномен. Глядачі захоплювалися романтичною історією Белли та Едварда, які покохали одне одного попри конфлікт вампіричної природи.
Якщо поглянути на цей фільм ширше, то перед нами класична історія неможливої любові Ромео та Джульєтти. Ось тільки герої не можуть бути разом не через ворогування родин, а через те, що комусь треба пити кров. Перший фільм знайомить із головними героями, а далі історія поступово розгортається навколо створення родини, вампірського лору та протистояння з перевертнями.
Але що по-справжньому захоплює в цих фільмах — так це їхня поступова деградація в якості зображення, драматичності епізодів та поваги до глядача. При цьому саме перший фільм добре тримається купи, вміло ставить історію на ноги та показує різноманітність характерів, які вдало взаємодіють один з одним. Однак не це допомогло франшизі увійти в канон крінж-кіно, яке подобається одним і яке хейтять інші.
Явище крінжу
Важко відстежити, звідки починається крінж як поняття, але точно відомо, що він набув популярності у 2020-х у форматі відеороликів та ілюстрацій в мережі, взятих з різних життєвих ситуацій.
Під крінжем розуміють почуття ніяковості за інших — раніше це називали «іспанським соромом». Однак сьогодні крінж значно еволюціонував і набув навіть позитивних забарвлень, зокрема через те, що він допомагає відчути провал не за власні помилки, а через спостереження за фейлом інших. Завдяки цьому глядач або слухач може отримувати не лише відчуття сорому, але й справжнє задоволення, адже переживає катарсис від побаченого/почутого.
Крінж також нерозривно пов'язаний з очікуваннями, що формують загальне враження ще перед знайомством із ситуацією. У випадку «Сутінків» велика кількість глядачів очікувала отримати стандартну мелодраму з елементами трилера, що межує з бульварним романом. Натомість роман Белли та Едварда виглядав настільки (не)природно, що у 2010-х поділив аудиторію на симпатиків та противників цієї серії фільмів.
Крінж допомагає нам проживати емоції, які за певних обставин ми не змогли відчути в житті. Адже не всім доводиться входити в положення іншої людини, яка, наприклад, виступає перед публікою. Знервованість і стрес призводять до виходу назовні дивних проявів, які сприймаються іншими як той самий іспанський сором.
Якщо раніше в ньому бачили лише негатив, то сьогодні крінж додає спектр інших відчуттів — дискомфорту й незручності, які можуть позитивно впливати на особистість. Він може, наприклад, розсмішити або здивувати людину, яка давно не відчувала таких емоцій, тобто допомогти вивільнити накопичені та нереалізовані переживання.
Дисонанс і потреба в театральності
Саме тут ми повертаємося до «Сутінків» як фільму, в якому замість спокійних прогулянок за руку Едвард пропонує Беллі, наприклад, покататися верхи на ньому, поки він з величезною швидкістю бігає лісами. Це відчуття розриву між очікуваннями від романтичного фільму та реальністю стрічки наочно демонструє, на що здатен крінж.
Спроба осмислити побачене фіксує за нами неможливість вимкнути це кіно. Його дивна природа, де меланхолічні треки Тома Йорка звучать під зображення густих лісів, а гра в бейсбол супроводжується Supermassive Black Hole від Muse, резонує вже на підсвідомому рівні. Все це викликає дисонанс, нерозуміння побаченого, а отже — зацікавлення.
В цьому фільмі ще й час ніби застиг у невідомості: тут немає розвитку технологій, відчуття глобальної кризи 2008 року. Натомість персонажі розв’язують свої побутові проблеми з певними обмовками — перевертні та вампіри все ж таки дають про себе знати.
«Сутінки» також влучили в потребу покоління 2000-х у великому, майже театральному коханні. Історія Белли та Едварда працює як міф, де любов сильніша за смерть, моральні кордони розмиті, а герой уособлює ідеальний баланс між небезпекою та ніжністю. Втілити це уявлення допомогли Крістен Стюарт і Роберт Паттінсон — безумовно талановиті актори, які до кінця не розуміли, де грають і який вплив матимуть на наступні покоління глядачів.
У популяризації «Сутінків» неабияку роль зіграли й прихильники франшизи. Фанати створили одну з перших масових онлайн-спільнот, які самі виробляли контент — фанфіки, відео, меми. Саме ця активність забезпечила франшизі життя набагато довше, ніж самі фільми.
Перегляд 2020-х
З розвитком мережі та зростанням власне популярності «Сутінків» це кіно поступово виходило з фанатської бульбашки. Цьому сприяло і зростання популярності головних акторів франшизи, які почали грати в різних жанрах, створювати нові образи та максимально віддалятися від згадок про те, що вони колись грали Едварда і Беллу. Саме в цей момент — ближче до 2020-х — виник постіронічний перегляд «Сутінків», коли велика компанія збиралася під пиво і на великому екрані дивилася мелодраму про любов дівчини з вампіром.
З часом «Сутінки» перейшли з розряду мелодрам у сферу культурного феномену, який одночасно висміюють і люблять. Перегляд із ностальгією та іронією — це частина того, що сьогодні знову робить цю історію культовою. А крінж став обов'язковим супутником перегляду під час екшн-сцен та епізодів з візуальними ефектами, які у своїй недолугості можуть змагатися хіба що з першими проявами штучного інтелекту.
Без «Сутінків» не було б розвитку теми романтичного кіно у вигляді «50 відтінків сірого» (що насправді є переробленим фанфіком романів Стефані Маєр), буму молодіжного фентезі (екранізації «Голодних ігор», «Дивергента», «Міста кісток») та відродження вампірського жанру. Серіали «Щоденники вампіра», «Справжня кров», «Бути людиною» та навіть фільм Джима Джармуша «Виживуть тільки коханці» навряд чи отримали б зелене світло без цього прориву.
Тому сьогодні ми маємо дякувати фільмам про Едварда і Беллу за те, що вони не лише визначили, але й сформували разом із поняттям «крінж» цілий пласт культури, який досі живе своїм життям.
І це справді класно, адже фільми за романами Стефані Маєр дозволяють нам вивільняти емоції, яких ми раніше не відчували.
