Менеджеру креативних команд потрібно бути якоюсь мірою ейчаром, трохи КД, але частіше — організатором процесів і трабл-шутером. Аня Горкун пішла далі: щоби розбиратися в проєктах, які менеджерить, вона закінчила курси дизайну та ювелірного мистецтва.
Аня організувала понад 500 фотосесій та знімань, працюючи з «Всі. Свої» та «Сільпо», а проєкт «Крафтові мандри» перетворила на повноцінне ютуб-шоу.
Із тайм-менеджментом в Ані все ідеально-професійно: вона погодила час інтерв’ю за 5 хвилин і рівно за 1 годину розповіла про те:
- — що буває, якщо не розділяти роботу та життя
- — навіщо «гострити свою пилку»
- — як «валило» перевертає свідомість
- — чого серіал «Тед Лассо» навчає креативних менеджерів
- — навіщо курси, якщо головне — софт-скіли
- — яка суперсила потрібна менеджеру креативних команд
Ти кажеш: «Збирати класних людей під класні задачі — моя улюблена робота». Так завжди було?
Я починала у фармацевтиці десять років тому — була маркетинг-директором мережі аптек. Навіть серед усіх цих блістерів і крапельниць було весело — у мене була дуже класна начальниця, вона завжди фонтанувала ідеями.
Наприклад, ми вирішили поставити всередині аптеки величезне штучне дерево, на якому чотири рази на рік мало змінюватися листя. Я знайшла бутафора, який робив декорації для опери, і разом із ним ми навесні, восени, влітку та взимку переклеювали листя, вішали клітки з птахами. Мене дуже драйвило те, що навіть аптека може бути оригінальною — якщо продумати деталі.
Мені подобається знаходити унікальних людей для реалізації дивних задач — ця фішка завжди була зі мною. І ще я люблю створювати зв’язки між людьми. Мене часто просять, наприклад, порадити фотографа для знімання. Я вникаю в проблематику, ставлю декілька уточнювальних запитань, іноді навіть враховую емоційну сумісність — і рекомендую когось точково.
Збережені пости в інстаграмі у мене розбиті на багато-багато тек: моделі, фотографи, класні продукти. Я не просто дивлюся стрічку — я роблю рисерч (так я виправдовую години, проведені в соцмережах :)).
Тобі складно розділити work та life?
Я не можу просто «вимкнути» роботу, це неможливо. Моє коло спілкування — це колеги. Фотографи, відеографи стають близькими друзями, з якими я продовжую спілкуватися. Коли проводиш із кимось більше часу, ніж із чоловіком, — неможливо не подружитися.
Де ти навчалась?
Я закінчила і звичайну, і мистецьку, і музичну школу. Мені завжди подобалася економіка, маркетинг — на шкільних олімпіадах навіть посідала призові місця. В універ пішла на менеджера зовнішньоекономічної діяльності.
Я навчалася на менеджера — людину, яка вибудовує процеси, — і зараз працюю за цим фахом. Нехай і з креативною специфікою.
Менеджеру важливо розумітися на сферах, у яких він працює?
100%, менеджер має бути супердопитливим. Або ти наймаєш фахівця, який шарить і допомагає налагодити процес, або маєш хоча б трохи розбиратися сам.
Я постійно гуглю і ставлю запитання — мені цікаві всі нюанси і те, як вони впливають на фінальний результат. І ще я постійно навчаюсь. Якщо проєкт пов’язаний із ювеліркою — йду на курс ювелірного мистецтва, якщо важливо вникнути у дизайн — навчаюсь на графдизайнера.
Занурення у тему допомагає краще зрозуміти сферу та задачі, говорити з командою однією мовою, пропонувати глибші рішення, підбирати потрібне обладнання, якісніше все контролювати.
Ми живемо в унікальний час. Можна отримувати знання швидко і легко, «гострити свою пилку», не виходячи з дому. Не треба складати жодних іспитів — все на кінчиках пальців. Мрію підвантажувати нові знання за 30 секунд, як у «Матриці».
Ти довго працювала зі «Всі. Свої». За що там відповідала?
«Всі. Свої» — дуже важливий для мене проєкт, я з ним виросла. Колеги дали мені можливість максимально реалізувати свої мрії. Ми продовжуємо співпрацювати, робимо проєкт «Крафтові мандри» (буквально за декілька годин до нашої розмови я повернулася зі знімань у Харкові).
Спочатку я була учасником ярмарків «Всі. Свої. Дім та декор» як бренд-менеджер меблевого виробника. Я шукала способи просування, перепробувала всі локації та фестивалі: «Кураж Базар», «Вулична їжа», Made in Ukraine. Вигадала колаборацію з каналом «1+1»: ми робили виїзні студії з нашою лінійкою меблів. Тоді я познайомилась із організаторами «Всі. Свої».
Я бачила, що в Україні класно розвивається предметний дизайн: з’являються нові виробники і вловлюють прикольні тренди не гірше за західні. Але їм не вистачає майданчика для презентації себе. Плюс ні в кого немає ресурсу та скілів, щоб робити масштабні знімання.
На той момент я вже організовувала фотосети на гольф-полях з гелікоптерами і дуже хотіла робити щось «нормальне». Коли настав час йти далі, запропонувала «Всі. Свої» стати куратором маркету інтер’єру та декору.
Коли в декорі стало тісно, паралельно почала курувати напрямок гастрономії. Створила внутрішній продакшн із п’яти осіб. До відкриття магазину на Хрещатику у 2016 році зібрала продакшн-команду для напрямку «Одяг та взуття». Запустився сайт — я створила відділ, який займався зніманнями для e-commerce.
У підсумку я пропрацювала в команді майже 5 років, на різних позиціях: створювала — менеджерила — передавала креативні команди далі.
Розкажи про «Крафтові мандри».
У 2019 році «Всі. Свої» спільно з L’Officiel робили маркет, присвячений сучасному дизайну та напівзагубленим крафтовим мистецтвам. Так сталася перша спонтанна експедиція на Закарпаття. Знімали, як бренд Ґушка робить ліжники (ткані коври з овечої вовни з узорами — прим. ред.), як створюється унікальна вишивка.
Ми бачили «валило» — це будова на стрімкій гірській річці, в якій витканий килим тримають 2 дні, щоб він звалявся і став щільним. Зустріли людей, які відновлюють традиційні візерунки та буквально рятують верстати XVIII століття від того, щоб їх пустили на дрова.
У нас був крихітний бюджет: ми їздили з командою у плацкарті та маршрутками (тепер я знаю всі альбоми Олега Винника). Коли ми розповідали про це колегам з інших компаній, вони були шоковані: «Ми витратили 27 тисяч. — Доларів? — Ні, гривень».
Ця подорож перевернула мою свідомість. Зустрічатися з людьми в рамках маркету — це одне, але вникнути у всі тонкощі процесу — торкнутися магії. Мені одразу захотілося показати її широкій авдиторії.
Потім у нас була сирна експедиція на Закарпаття (там я каталася на буйволах!), Керамічна — до Полтави. Я почала шукати спонсора, щоб продовжити та масштабувати проєкт. У 2021 році партнерство з Visa дозволило вийти на новий рівень, залучити Женю Синельникова — режисера та ведучого «Орла і решки».
Наша команда 3 місяці їздила Україною, знявши вісім випусків шоу «Крафтові мандри»:
Я бачила цей проєкт схожим на Street Food від Netflix як глибинні історії навколо одного героя. Але у Жені та команди «УкрЮтубПроєкту» було своє бачення, і в діалозі ми дійшли третього варіанту. Формат вийшов більш розважальним, ігровим, щоб зачепити широку авдиторію на ютубі.
Якою була твоя функція?
Команда «УкрЮтубПроєкт» — дуже маленька: лінійний продюсер, оператор, плюс Женя виступає ведучим і режисером. Вони суперуніверсальні, працюють як єдиний організм.
Спочатку в цій згуртованій команді я була стороннім тілом. Але коли тижні проводиш у дорозі з групою — тебе або приймають, або забувають на якійсь заправці. Ми притерлися.
Моєю задачею було допомагати хлопцям готувати сюжети, шукати героїв, узгоджувати все це з Visa та «Всі. Свої». Паралельно я збирала матеріали для SMM та спецпроєктів у медіа.
Як ти стала WOW-менеджеркою?
Я пришла в «Сільпо» в 2020 році, щоб розвивати e-commerce: продаж продуктів через сайт та їх доставку. Задачі, які були на початку, мені подобалися менше, тому зараз я працюю лише з wow-проєктами. У команди навіть у KPI прописане це поняття — щось неймовірне та класне, що змусить покупця сказати «Вау!».
Багато wow-проєктів пов’язані з театралізацією шопінгу: як зробити незабутньою банальну покупку молока. Ми створюємо костюми для кур’єрів, прописуємо оригінальні скрипти — додаємо трохи магії в буденні процеси. Зараз для служби доставки адаптуємо костюми з шоу «Маска».
Ще ми розробили екобокс із вторсировини — його можна розрізати і перетворити на ігрову маску. Тендер, пошук підрядника, реалізація зайняли цілих пів року, і бокси щойно з’явилися в магазинах:
Фото маски з екобоксу «Сільпо» — з архіву Ані
Я дуже люблю тему екології, утилізації, переробки — і мені подобається брати участь у проєктах, які збігаються з моїми інтересами.
Хочеться інколи створювати контент, а не лише організовувати креативні команди?
Звісно, при спілкуванні з креативниками мої скіли покращуються. Але фахівці виконують свої задачі набагато краще. Моя задача — надихнути їх, створити умови, в яких вони могли б розкрити свій талант і видати максимальний результат, на який вони здатні.
Я — як тренер у «Теді Лассо» (люблю цей серіал): домагаюся від команди кращого результату всіма можливими способами, не беручи в руки м’яч.
Яка твоя головна «тренерська» фішка?
Я дуже ретельно ставлюся до підбору команди. На етапі брифінгу намагаюся зустрітися з усіма, максимально синхронізувати бачення фінального результату. Моя позиція — взяти талановитих людей під конкретну задачу і не заважати її реалізовувати. Ти вже зробив ставку, не сіпайся.
Якщо щось іде не так — спілкуємось, аналізуємо, виправляємо помилки. Не може бути завжди ідеально. Але ти робиш висновки та розвиваєшся. Або йдеш із професії.
Розкажи про найскладніший проєкт.
Я довго працювала з різними фотографами у предметному зніманні, і у мене сформувалася впевненість (навіть самовпевненість). І тут ми робимо знімання з дітьми для маркету — вперше. Купа факапів.
Ми працювали мінімальною командою без стиліста. Добираючи аксесуари, я не врахувала, що діти одного віку можуть бути різного зросту. Не на всіх налазять колготки «на зріст 120 см». У результаті мені довелося відрізати низ — робити легінси, щоб дитина в них влізла.
Плюс діти непосидючі, вічно у русі, а нам були потрібні конкретні кадри. Пощастило, матусі попалися адекватні — лайтово ставилися до трешу, що відбувається. За результатом і не скажеш, що щось пішло не так.
«Правильне» фото (ліворуч) та бекстейджне фото з обрізаними колготками (праворуч) — з архіву Ані
Це було найстресовіше знімання — після нього я мало не плакала в таксі, фотографка мене втішала.
Які висновки ти зробила?
Я буквально покроково прописала, які трапилися факапи — і як їх пофіксити. Щоб у майбутньому вибудувати роботу мінімально стресово з максимальним результатом.
У мене було багато інсайтів: як правильно підбирати моделей, фотографа (має бути досвід роботи з дітьми), як вибудовувати послідовність роботи. Настільки, що надалі ми наймали аніматора, який розважав дітей у процесі знімання, і замовляли спеціальну їжу, щоб врахувати смаки дітей та харчові алергії.
Я провела більше 500 знімань різного формату — і одну річ розумію дуже чітко: якщо команда здатна до рефлексії, адекватно ставиться до фідбеку та виконує домовленості — ми продовжуємо співпрацювати.
Чим більша команда, тим складніше керувати?
Мені здається, річ у правильній структурі. Зазвичай у корпоративному бізнесі на проєктах багато людей, але не всі до кінця розуміють свої задачі та відповідальність на кожному етапі.
Фішка у тому, щоб кожен знав свою роль, правильно її виконував, а ти міг контролювати цей процес. Тоді можна легко керувати командою з 15–20 осіб, які підключаються на різних етапах.
У першій експедиції на Закарпатті зі «Всі. Свої» лише на етапі ідеї брали участь копірайтер, піар-менеджер, куратор маркету, артдиректор, стиліст, інтерв’юер та я. Ми формували фінальні очікування, прописували цілі, план, вимоги до контенту у ТЗ.
Потім етап реалізації — ти формуєш команду, з якою виконуєш бриф. Далі постпродакшн: написання текстів, адаптація під майданчики, контроль дедлайнів.
На кожному етапі залучені різні люди. Моя роль — довести задачу до кінця та проаналізувати, що покращити наступного разу.
З якими скілами у креативному менеджменті легше?
Інтелектуальна гнучкість — ти маєш знаходити підхід до різних людей.
Допитливість — доведеться швидко опановувати нові знання. Інформації зараз багато. І те, як ти переломиш її через свій досвід, дуже впливає на результат.
Стресостійкість — я почуваюся впевненіше і мобілізуюся, коли все йде не за планом. Коли все спокійно, мені здається, що недопрацьовую.
Це все особисті якості. А навіщо вчитися на курсі з креативного менеджменту?
Курси потрібні заради саморефлексії — щоби ставити собі запитання та самостійно шукати відповіді.
Чисто взяти теорію та піти у бій — не працює. Потрібно інтерпретувати її для себе. Програти все в голові: які є сценарії поведінки, який краще застосувати.
Я читала багато книг з управління креативними командами, більшість із них доволі поверхові. Але мені сподобалася концепція change management. Вона не зовсім про креативну сферу, але змусила мене переглянути свої підходи.
Є такий підхід: Change — Run. Change — стадія стартапу, створення нового. Ти можеш не до кінця розуміти результат і маєш бути супергнучким, суперадаптивним. Run — етап менеджменту, коли думаєш, як масштабувати та зациклити процеси.
Мені подобається приміряти цю концепцію до своєї роботи.
А тепер бліц: швидке запитання — і коротка відповідь. Незговірливий геній чи компанійський середнячок. Кого взяти у команду?
У мене дуже багато уточнювальних запитань :) Якщо з генієм працюватиму я чи ті, хто знайде з ним спільну мову, покликала б його. А якщо в проєкті залучено мільйон людей і для них це буде стрес та дискомфорт — звернулася б до другого. Головне — розуміти пріоритети.
Кому не можна у креативний менеджмент?
Людям без емоційного інтелекту. Дуже важливо розуміти логіку, думки іншої людини, ставити себе на її місце.
Я також не одразу була емпатичною. Після перших проєктів про мене могли відгукуватися як про дуже авторитарну людину. Але я аналізувала випадки, коли після співпраці «залишився осад», і навчилася бути гнучкішою, чути людей.
Про яку суперсилу мрієш?
Вміти топити серця, наче віск, — домовлятися з будь-ким, коли завгодно. Часто не вистачає можливості достукатися до людини, перетягнути її на свій бік. Я б використовувала цю суперсилу і в роботі, і в житті.