Колись в ефірах на радіо й ТБ звучала лише та музика, яку схвалила радянська влада. В ефірах, але не на квартирниках чи андеграундних тусовках. Саме такі артисти та їхні треки стали основою «Аж гай гуде» — українського звукового архіву 70–90-х років.
Збірка запрем’єрилася цього жовтня — лейбли Light in the Attic Records і Shukai готували її довгих 5 років. «Аж гай гуде» вже захопив музичні видання і треди у твіттері, а ще отримав 8,3 бала та великий огляд на Pitchfork. Про що йдеться в рев’ю, чим особлива збірка та як її створювали — читай у статті Skvot із коментарями співкураторів.
Що таке «Аж гай гуде»
«Аж гай гуде» — перша повна збірка української музики, записана до та одразу після краху СРСР. Тут зібрані треки з різних періодів: від дисидентських синглів 70-х — до київського андеграунду 90-х. В антології є фолк, рок, джаз та електронні композиції.
«Нова, дбайливо підготовлена збірка під назвою Even the Forest Hums: Ukrainian Sonic Archives 1971–1996 одночасно сприймається як звуковий бальзам і нагадування про те, що Україна — це не якась периферійна глушина.
Амбіції цієї музичної збірки величезні: відновити, реабілітувати й відзначити експерименти в українській популярній музиці в їхній повній та дикій складності», — пише у своїй рецензії на Pitchfork Марія Соневицька, дослідниця музики та авторка кількох книг про українську музику (зокрема про «Воплі Відоплясова»).
Хто працював над збіркою
Збірка «Аж гай гуде» вийшла на лейблі Light in the Attic Records. Він з Сіетла й відомий своїми перевиданнями помітних виконавців та збірок: Бетті Девіс, Лу Ріда, The Black Angels, Джима Саллівана, The Last Poets, а тепер і української музики 70–90-х.
«Досі будь-хто за межами України практично не міг самостійно дослідити процвітаючу музичну сцену країни», — пише американський лейбл.
Тепер маловідому українську музику можна послухати на стримінгах. А ще — на вінілі. Лейбл випустив платівки в чорному, блакитному і жовтому кольорах, а також 64-сторінкову книжку з компакт-диском.
Джерело: lightintheattic.net
Голосом і наратором збірки став Віталій Бардецький, засновник аудіофільського закладу GRAM і співавтор документалки «Вусатий фанк». Він написав для видання серію текстів, які вводять слухача в історичний контекст української музики. А на обкладинці збірки — робота Марії Примаченко. Рецензентка Pitchfork Марія Соневицька пише, що Примаченко та артисти, представлені у збірці, мають дещо спільне:
«Зображення на обкладинці — антивоєнна картина 1982 року, відома під назвою “Голубка распустила крила, хоче на землі мира”; на задньому кавері — картина “Атомна війна, будь проклята вона!”. Примаченко, чий дім-музей під Києвом зруйнували на початку повномасштабного вторгнення Росії, в останні роки стала символом української стійкості. Примаченко — приклад художниці, чиї сміливі експерименти — деколи схвалені радянськими арткритиками, деколи відкинуті, — були інтегровані в складний спадок сучасного українського суспільства. Ця спроба інтеграції заплутаної історії простежується й у виборі деякої музики».
«Атомна війна, будь проклята вона!» Марії Примаченко. Джерело: instagram.com
Співкуратором збірки став український архівний лейбл Shukai. Їхній фокус витікає з назви (хоча скоріше навпаки). Shukai займаються пошуком втраченої музики 60–90-х років (з українських радянських фільмів, мультиків, телепередач, виступів тощо), а потім перевидають її.
Як повномасштабна війна змінила збірку
Робота над компіляцією «Аж гай гуде» почалась у 2019 і тривала 5 років. Співзасновник Shukai Дмитро Пруткін поділився, що спочатку до збірки мали увійти не лише українські виконавці:
«Light in the Attic — це незалежне мейджор-видання. В них величезні тиражі, супертопові збірки. В ковідні часи вони звернулися до нас із пропозицією створити збірку зі “східного блоку”. Ми хотіли зібрати різну музику, яку не змогли б видати на Shukai з різних причин — наприклад, щось нам було не по кишені. В колабі з Light in the Attic ми побачили класну можливість попрацювати з мастодонтами. Скажімо, Свеном Грюнбергом, електронним музикантом з Естонії.
А потім почалася повномасштабна війна. Ми сказали Light in the Attic, що є сенс відкинути інші країни й зосередитися виключно на українській музиці. Комплексу меншовартості не було — мовляв, сама українська музика нікому не цікава, тому давайте розбавимо її естонською, казахською тощо».
Саша Цапенко з Shukai розповідає, що мети підсвітити саме 70–90-ті не було — скоріше хотілося «зібрати хрестоматію від “а” до “я”, без конкретного періоду; щоби було і щось джазове, і більш сучасне тощо». А Дмитро додає:
«Я думаю, якби ми запропонували присвятити збірку виключно 1986–1991 рокам, Light in the Attic були б не проти. Але ми мали пул треків, які нас цікавили, і вони належали до різних періодів, — відштовхувались ми саме від цього.
Плюс те, що було в нас у 70–90-х, стилістично перегукується з тим, що в цей час відбувалося на заході. Спочатку диско, потім new wave, пізніше — андеграунд та електроніка. Міг бути розкид у кілька років, але паралель між музикою України та заходу провести вдалось».
Деякі треки не потрапили до збірки через авторські права. Наприклад, ранній «Скрябін»: слова його перших пісень належать самому Кузьмі, а музика — лейблу. Також відсіялося трохи «вусатого фанку», бо не знайшлися першоджерела.
«Тому ми обрали шлях найменшого спротиву — взяли те, що можна було ліцензувати. Наприклад, тих же Гончарову або Шаповала, якого ми видали у 2020», — каже Дмитро.
Ембієнт, фолкрок і перші синтезатори
До треклиста «Аж гай гуде» увійшло 18 оригінальних композицій. Серед артистів: Ігор Цимбровський, який робив експериментальну музику-слеш-поезію у Львові 90-х. Електронні неоромантики «The Хостільня», які не видали жодного офіційного альбому. Тетяна Кочергіна з «Грай, скрипко, грай» — реміксом української народної мелодії, створеним для дискотек. Вадим Храпачов та його «Танець», що прозвучав у фільмі «Польоти уві сні та наяву» — саундтрек записали на єдиний британський синтезатор EMS Synthi 100 в усьому СРСР. А ще Er. Jazz — один із небагатьох гуртів 90-х, які грали акустичну музику з середньовічними та слов’янськими мотивами.
«Загалом смак кураторів тяжіє до атмосферності. Якщо ви прийшли в пошуках хітів, знайдете себе сидячи на танцполі, похитуючись під циклічні хіповські ритми Er. Jazz і повторюваний присмак соло на флейті. Смілива задача охопити цінність маловідомої музичної продукції, створеної за чверть століття, означає, що прихильники повної збірки можуть посперечатися з деякими рішеннями або пропусками…
Але широкий розмах антології — від схваленого державою фолкроку до диско, екзотики, конкретної музики та джазу в різних проявах — пропонує захопливе знайомство з масштабом і розмаїттям української музики», — пишуть на Pitchfork.
А ось як концепцію збірки «Аж гай гуде» описує Дмитро Пруткін:
«Ми зібрали пул треків та відправили Light in the Attic. Дещо з цього списку ми хотіли випустити на Shukai маленьким тиражем. А дещо грали на діджей-сетах і навіть не думали про платівку, бо не мали першоджерела треку. Словом, у цю преселекцію увійшло все, що нам подобалось. Light in the Attic теж зробили свою преселекцію, і ми взяли ці списки за основу.
До збірки увійшла непопулярна музика — це ключова ідея. “Уксусник”, “The Хостільня” — це взагалі андеграунд-андеграунд. В антології також є досить популярна “Кобза”, але не хіти — та композиція, що увійшла, не дуже відома. Ми намагались обирати такі речі, що не на поверхні».
«Ця музика об’єднана вайбом, притаманним Shukai», — каже Саша Цапенко, підтверджуючи слова рецензентки з Pitchfork.
Значну частину музики зі збірки «Аж гай гуде» створювали в час, коли радянська влада пильно стежила за культурою. Працювати доводилося поза великими студіями — сотні артистів відходили в тінь, формуючи неофіційні течії в музиці. Тут, на андеграундній сцені, відбувалися всі найважливіші експерименти: виходили перші електронні треки, переосмислювались народні пісні, міксувалися культури, традиції та жанри. Але співкуратори кажуть, що не назвали б збірку нонконформістською:
«Нонконформізм не присутній в усьому, що увійшло до збірки. Та ж “Кобза” була досить популярним гуртом і мала досвід взаємодії з різними комітетами. Або секстет Шаповала — не те щоб вони були заборонені, просто трохи іншу музику грали. А в 90-х вже і не було якоїсь цензури — це про суцільну свободу, роби що хочеш. Тому не певен, що в збірці є дисидентський вайб».
«В Україні “Аж гай гуде” ще нормально ніхто не послухав»
Компіляція «Аж гай гуде» вже доступна на стримінгах: Spotify, Apple Music, YouTube Music. А ще на менш популярних платформах на кшталт Qobuz — цей аудіофільський застосунок додав збірку до handpick-добірки (тобто курованої людиною, а не алгоритмами).
Скрін застосунку Qobuz
Придбати видання можна на сайті Light in the Attic, а ще в Juno, HHV Records та інших великих музичних ритейлерів. В листопаді-грудні невелика кількість платівок приїде до України. Дмитро з Shukai каже, що ця збірка має потенціал стати масовою, але її лише починають слухати:
«В Україні майже кожне видання про нас написало. Навіть якісь локальні новини Боярки. Пишуть, боярчанин Євген Гудзь (гітарист “Уксусник”) видав збірку — байдуже, що видав не він, і ще й з Оболоні в придачу. Це я до того, що якщо попередні видання Shukai були більш концептуальними, то це підійде масовому слухачу. Але в Україні “Аж гай гуде” ще нормально ніхто не послухав».