Тіло завжди були валютою. В гірші часи від об’єму твоїх литок залежало, чи візьмуть тебе заміж або на роботу. В кращі — чи не зненавидиш ти себе, міряючи джинси або гортаючи тікток. Відверто кажучи, сьогодні нічого не змінилося.
Героїнова богема 90-х постаріла і перейшла на протеїнові добавки. Корсет замінили абдомінопластика і спортзал. А шорти з підкладкою від Skims, які збільшують сідниці, — просто добре забутий вікторіанський турнюр.
Кожна епоха мала своє «ідеальне тіло», але дещо залишалося спільним — одержимість тим, як ми виглядаємо. Чому так і що заважає нам відчепитися від себе? Розбираємось.
Тіло: функція → гріх → насолода
Античність. Найбажаніші прикметники жінки — «тепла» і «родюча». Чоловіка — «сильний» та «витривалий». Обох — «пропорційні» (бо правило золотого перетину). Якщо в останні 80 років тіла — це об’єкти, тоді вони були інструментами. Жінка мала народжувати здорових дітей. Якщо для цього їй потрібні поживна їжа і нижній животик, то нехай. Чоловіки мали воювати, працювати фізично та нагадувати богів — для цього і м’язи.
Мати пишні форми означало жити в достатку — добре їсти, не хворіти. Ця логіка працювала і в давні часи, і в аскетичному та майже безтілесному Середньовіччі (бо релігія), і особливо — в епоху Відродження. Тоді тіло вже асоціювалося не з гріхом, а з насолодою та бажанням (привіт, сексуалізація). Дюрер, Рубенс, Тиціан малювали пишних Венер — ідеал того часу.
Джерела: metmuseum.org, wikipedia.org
Все змінилося в XVII столітті. Захід активно колонізував Америку, Кариби та частину Африки → на рабських плантаціях виробляли все більше цукру і постачали його до Європи → аристократія включила в раціон тістечка, лікери та кондитерку. Європейці злякались ожиріння.
Повнота тепер дорівнювала розпусті. «Раціональний» Захід мусив навчитися вгамовувати імпульси, тому залишив пишні форми «диким і некерованим» колоніям. До того ж через работоргівлю поширився міжрасовий секс (переважно через зґвалтування білими темношкірих жінок). Колір шкіри припинив бути надійним маркером, щоб ділити людей, — додалася фігура.
Смерть їй личить
Ренесанс і бароко. Люди досі пишні, але вже не завдяки своїм фігурам. Каркасні спідниці, паньє, грудні вставки, корсети створювали ілюзію об’єму. Ти могла обирати тіло, яке хочеш одягти сьогодні, — осину талію, широкі стегна, великі груди або все одразу. Справжнє тіло під одягом фактично не мало значення. Головне — щоб воно було блідим і худим. Бажано кволим, бо «люди, хворі на сухоти, вважалися дуже вродливими». До речі, замилування жінками з туберкульозом аж надто схоже на романтизацію анорексії в 90-х, але про це пізніше.
Джерела: artuk.org, en.wikipedia.org
Меншою мірою, але те саме стосувалось і чоловіків — ідеальною вважалася «інтелектуальна худорлявість», коли ти надто зайнятий наукою, щоб їсти, тренуватись або навіть кинути погляд у дзеркало.
Протягом історії, коли світ охоплювали війни та кризи, люди не хотіли бути надмірно худими — забагато негативних асоціацій. Принаймні так було до певного моменту.
Піт і м’язи — культ тіла 1980-х
Дуже довго жінок не пускали у спорт, але у ХХ столітті вони почали складати реальну конкуренцію чоловікам — так само як у роботі й традиційно маскулінних професіях. Пік фітнес-ери припав на 1980-ті. З’являються жіночі марафони, тренування Джейн Фонди дивляться в кожній вітальні, медіа нарешті висвітлюють досягнення жінок, а блискучі костюми з лайкри заохочують взяти пробне заняття у фітнес-студії.
Вперше атлетичне підтягнуте тіло стає взірцем для жінок. Для чоловіків також (але їхнє «вперше» сталося ще в античній Греції). Про це говорить мода: обтічні форми, легінси, топи, відкриті руки, відкриті ноги, відкрите все, що можна підкачати. Про це говорять журнали: моделі в Reebok замість кутюру, фото й історії спортсменок на сторінках Elle і Harper's Bazaar. Як і в XVII столітті, люди знову скульптили свої тіла — лише каркас тепер був під шкірою, а не під спідницею.
Джерела: runbundle.com, clickamericana.com
Спортсмени забирали все більше ефірного часу в акторів, але ті їх не дуже боялись. Реальними конкурентками акторів стали супермоделі — інфлюенсери нового часу.
Смерть їй личить 2 (тільки тепер вона помре від передозу)
У 80-х здавалося, що вже нема куди худіше, — але 90-ті довели, що є. У 80-х було класно, якщо ти впевнена S-ка, — у 90-х ти мала схуднути до size zero. «Ніщо не смакує так добре, як відчуття худорлявості», — каже Кейт Мосс. Настає одна з найнебезпечніших, найбезглуздіших епох — час «героїнового шику».
Коли в 1996 нова редакторка Cosmopolitan поставила на обкладинку Дженніфер Еністон, її фешн-директорка прокоментувала: «Фу, вона така товста». Дженніфер Еністон. Товста. Чи варто ще щось додавати?
«Героїновий шик» виник як відповідь на вилизані 80-ті — дівчата з блискучою шкірою після солярію, ідеальною укладкою, підтягнутою фігурою. Люди хотіли бути щирими. А якщо правда в тому, що ти провела всю ніч у клубі, винюхала дві доріжки та повечеряла оливками з мартіні (а потім виблювала їх в унітаз) — то така вона, нова щирість.
Стало окей бути не окей — ходити в пом’ятих, неохайних речах, не маскувати синці під очима тоналкою, мати шкіру хворобливого відтінку. Повільно помирати від анорексії. Але якщо твої недосконалості стосувалися чогось іншого, крім наслідків екстремальних дієт, — це ставало проблемою.
Багато дітей нульових, які росли на естетиці «героїнового шику», спробували 100 варіантів дієт ще до 13-ти. Бо лише про це і писали в журналах: «редукційна» дієта, високобілкова дієта, дієта з серцево-небезпечними препаратами типу Redux, дієта Аткінса, «грейпфрутова» дієта. «Скинь 5 кілограмів за тиждень», «Підготуй свої ноги до пляжного сезону», «5 способів пригнітити голод», «Талія як у Періс Хілтон за 5 кроків» — типові заголовки того часу.
Vogue опублікували першу дієту в 1913 році. Останню — в 1996-му. Приблизно тоді стало зрозуміло, що дієти лише провокують набір ваги (95–97% людей повертають втрачені кілограми, а третина — набирають більше). Велика маса тіла не дорівнює поганому здоров’ю — і навпаки. Індекс маси тіла — це просто математичне співвідношення ваги та зросту, яке нічого не говорить про здоров’я. А моделі, якими ми так захоплюємось, помирають у лікарнях від булімії.
Повернення до нормальності
Згодом люди зрозуміли, що в треморі від недоїдання мало естетики. Соцмережі стали масовими й створили величезний простір для думок, протесту і консолідації — такої, що була б неможливою в офлайні. У 2012 хештег #BodyPositive почав набирати обертів у Tumblr і Facebook, пізніше — в Instagram. В мережі говорили про різноманіття, радикальне прийняття свого тіла та відмову від єдиного стандарту.
І їх почули. На подіумах та обкладинках почали з’являтися plus size моделі — разом із темношкірими та моделями з інвалідністю. На ринок вийшли бренди великих розмірів: Vero Moda, Soncy, Pink Clove. А гіганти мас-маркету типу H&M розширили розмірні сітки.
Джерело: thecut.com
«Американська королівська родина», Кардаш’яни, стали обличчям часу. Одні з перших інфлюенсерок-мільйонниць в інстаграмі, вони зробили великі сідниці й стегна sexy again (між 2000 і 2018 популярність процедури з підтяжки сідниць зросла на 256%). А б’юті-імперія сім’ї вплинула на глобальне (с)прийняття косметичних процедур: контуринг, губні філери, ботокс, ліпофілінг стали чи не такими ж буденними, як макіяж.
А що чоловіки? А чоловіки дозволили собі бути нормісами. «Чому дівчата люблять dad bod?», — запитала студентка Клемсонського університету у 2015. І запустила зсув тектонічних плит. Сет Роґен, Джейсон Сіґел, Кріс Пратт уособлювали «звичайних» чоловіків, якими ми все одно захоплюємось і яких любимо. Чоловіків з «татовим тілом»: нічого надзвичайного, нічого поганого — просто ок.
Джерело: vox.com
Суспільство прийняло dad bod швидко і тепло, бо це про більшість із нас. Все-таки до чоловіка за сусіднім столиком або колеги з офісу зарілейтитись значно легше, ніж до висушеного Г’ю Джекмана.
Протеїновий шик і токсичний wellness
Як ми ставимось до тіла зараз? Поговоримо за кілька років — дивитися в минуле завжди легше, ніж у теперішнє. Але є декілька спостережень: фокус одержимості змістився з тіла на здоров’я. Вже не стільки «пляжне тіло», скільки рівень кортизолу, баланс мікробіому та якість сну. Біг — не для ідеальної фігури, а щоби провітрити голову або якісно провести час. Орієнтованість на процес. І хоча результат завжди залишатиметься важливим, тепер ми хоча б не намагаємось наблизити його за 5 днів.
Ще одна риса нашого часу — біохакінг або пошук чарівної пігулки. Чи то в Оземпіку, чи то в Zepbound, чи то в небезпечних інсуліні та діуретиках. А добавки, які раніше використовували лише спортсмени, вийшли в маси: батончики з протеїном, вода з електролітами, смузі з креатином. «Protein сhic виріс із нашої одержимості здоров’ям, але водночас він — побічний продукт епохи ліків для схуднення: що робити, коли ти вже схуд?», — пишуть Vogue. Хизуватися ідеальними стегнами в мінішортах — відповів би Пол Мескаль.
Джерело: people.com
Вирок: ми все ще женемося за ідеальною картинкою. Але тепер хоча б вміємо посміятися над собою: як Jacquemus під час відкриття бутика в LA, Дюран Лантінк зі своїми «силіконовими грудьми» або Демна в прощальній колекції для Balenciaga.
Джерела: gq-magazine.co.uk, regiamag.com