Зараз українські бренди відомі у світі — селебріті вдягають капелюшки Руслана Багінського, Сабріна Карпентер і Джей Ло замовляють сукні в Івана Фролова, на світових подіумах показують колекції українських дизайнерів, а ЦУМ заповнений вітчизняними брендами, як і наші шафи.
Та ще в 90-х про український фешн ніхто не чув.
Як покази мод у 90-х, що вважалися розважальною програмою, перетворилися на системну й сильну інституцію, — дослідили разом з людиною яка і запустила всі ці зміни 29 років тому і стала героїнею документального фільму про український фешн «Весна-Літо», — Іриною Данилевською.
Парад моди
Концепція тижнів моди виникла наприкінці ХІХ століття в Парижі. Модельєри та маркетологи одягали жінок в луки от кутюр та відправляли гуляти громадськими місцями: від іподромів до салонів краси. Невимушено прогулюючись, жінки привертали увагу до своїх стильних образів — такий собі UGC тих часів.
З часом ці прогулянки переросли в цілі події під назвою défilés de mode — як і досі називають покази у Франції, що дослівно перекладається як «покази моди» або «паради моди».
Вже на початку ХХ століття кутюрні будинки почали регулярно проводити покази моди двічі на рік (як це відбувається й досі) — щоби продемонструвати іноземним покупцям останні колекції.
Джерело: Boutique Temps Forts
Втім, перший офіційний Тиждень моди в Парижі відбувся вже після Другої світової війни. Поки Європа відновлювалась, флагманом високої моди став неушкоджений Нью-Йорк. Та ненадовго — в 1973 році створюють Французьку федерацію високої моди, а показ, який відкриває перший тиждень моди, називають «Битва у Версалі» — символічна битва між паризькою та нью-йоркською модою.
Згодом до Парижа та Нью-Йорка приєдналися Лондон і Мілан, утворивши «Велику четвірку».
Тиждень до моди
Тим часом Україна поруч із цими гігантами здавалася зовсім не модною. Хоча насправді вже готувала підґрунтя для власної фешн-історії. В незалежній країні були молоді дизайнери, Будинок моди «Хрещатик», професійні моделі, які встигли попрацювати за кордоном.
Але не було інституції.
Знайомтесь, Ірина Данилевська, на той момент головна редакторка першого українського глянцю «Єва»:
«Як редакторку мене часто запрошували на різні фешн-події. І що мене жахливо дратувало в нас — те, що моду сприймали як частину розважальної програми: виступає фокусник з голубами, потім показ колекції, потім співак, потім танцювальна пара, потім знову фокусник з голубами, потім знову колекція.
Я розуміла: для того, щоб українські талановиті дизайнери змогли стати індустрією, потрібні системність і стабільність».
Власне пані Ірина й взялася за цю нелегку задачу — побудувати модну інституцію в поки що не модній країні.
«Це 90-ті. Ніяких затверджень не треба. Якщо ти мав бажання, якщо ти мав розум, якщо ти знав, як знайти гроші, — ти міг зробити все».
Тож за ніч Ірина з Сергієм Бизовим, українським дизайнером, і Володимиром Нечипоруком (нині генеральний продюсер UFW) склали план, надіслали факс у Палату високої моди Франції, отримали устав і почали роботу.
Перший тиждень моди / Архівні фото надала Ірина Данилевська (тут і надалі)
«В результаті — в березні 1997 року ми все придумали, і в листопаді пройшов перший тиждень моди».
29 років тому
Перший Ukrainian Fashion Week, а на той час він мав назву «Тиждень прет-а-порте “Сезони моди”», проходив у Караїмській кенасі (зараз — Будинок актора).
«До нас постійно приходили різні інспекції, бо це пам’ятка архітектури, дивились, чи ми не забили якийсь цвяшок в стіну. В нас усе — світло, подіуми — стояло на войлочних підкладках, хоча там лежав радянський паркет».
Свої колекції представили 13 брендів та дизайнерів, серед них — Сергій Бизов, Лілія Пустовіт, Михайло Воронін, авторський салон «Іванна», Будинок моди «Хрещатик» та інші.
«На показах працювали моделі, які вже були за кордоном, наприклад із показами Будинку моди “Хрещатик”».
Перша спроба — і одразу вирішальна для подальшого розвитку українського фешену. У своєму пострелізі події Ірина Данилевська написала, що раніше на моду дивилися зверху вниз — покази зазвичай проходили в театрах, де сидіння розміщувались на балконах і височіли над сценою.
«А ми побудували високий подіум — і я написала: вперше в Україні дивляться на моду знизу вгору. Був створений певний п’єдестал для моди. Але я завжди казала, що саме завдяки українським талановитим дизайнерам це все могло відбутися».
Після оплесків, позитивних відгуків і захвату глядачів та учасників показів у повітрі літало лише одне питання — «що буде далі?».
«Після першого тижня моди до мене підійшов Олег Єфремов, дуже модний режисер-постановник, обійняв мене і каже: “Ірочка це було просто прекрасно. Ну все, ти награлась? Ти довела свою силу? Все?”
Я кажу: “Ти не розумієш, що значить “все”? Це тільки початок”».
Христина Бобкова, 1999 рік
Це тільки початок
Так Україна стала першою країною в Центральній Європі, де відбувся Тиждень моди.
«Ми були першими ще й тому, що російська пиха зіграла з ними злий жарт. Вони одразу зареєстрували тиждень високої моди. Ну, вся Європа посміялась: де Москва — і де висока мода. Бо висока мода насамперед передбачає інституцію. А синдикат високої моди є тільки у Франції».
Та першості в році заснування недостатньо. Потрібна системна і кропітка праця.
«Дизайнери одразу зрозуміли, що це правильний напрямок і що це шанс побудувати індустрію».
Lilia Pustovit, 1998 рік
Якщо на початку успіхом здавалося те, що дизайнер міг розпродати всю колекцію ще на бекстейджі, то вже за кілька років, заручившись підтримкою глянців, які тільки заходили на український ринок, UFW заохочував митців планувати колекції на пів року вперед.
Також з другого тижня моди покази почали виходити за межі головної локації. Дизайнер Олексій Залевський свій перший показ переніс у недобудоване приміщення, серед будівельних матеріалів, фарби та захисної плівки.
«Всі сиділи по щиколотку в цементі, а недобудованими сходами та бетонними коридорами ходили моделі. В тому числі на одній моделі була шуба з памперсів».
Успіх перших Тижнів моди довів, що для швидкого розгону Україні потрібно формувати й розвивати наступне покоління дизайнерів. У 2000 році з'являється Всеукраїнський конкурс молодих дизайнерів одягу «Погляд у майбутнє». Імена, відомі зараз багатьом за межами нашої країни, починають свій шлях саме з цього змагання: Іван Фролов, Андре Тан, Наталя Каменська, Олеся Кононова, Ксенія Шнайдер, Олександр Каневський і багато інших.
Андре Тан, 2004 рік
UFW також береться за пошуки молодих талантів — у 2003 році започатковує платформу «Нові імена». Кожен дизайнер-початківець отримує сапорт на всіх рівнях для того, щоби провести свій перший показ на тижні моди: їм дозволяли представляти лише 10–12 луків (вполовину менше звичайного), а візажисти, стилісти та інша команда йшли комплектом абсолютно безплатно.
Тим часом межі UFW починають розширюються настільки, що будь-хто може подивитися показ просто увімкнувши телевізор.
«Завдяки божевільні ідеї М1 ми вирішили робити прямі трансляції. Це абсолютно безпрецедентна історія».
З 2003 року ефірна сітка музичного каналу змінюється — замість кліпів «Океану Ельзи» глядачі дивляться інтерв’ю з дизайнерами, слідкують за показами та підготовкою до них на бекстейджі.
«Ніхто у світі не транслював Тиждень моди повністю. Нью-Йорк транслював, але фрагменти. Хтось транслював із запізненням. Ми вирішили транслювати прям напряму».
З того часу всі дизайнери та постійні гості знали головне правило: показ почнеться вчасно, навіть якщо вас на ньому ще немає. Правило розповсюджувалося на всіх, навіть на першу леді. Хоча дехто, звісно, не вірив, що можливо транслювати напряму всі події та не накосячити.
«”Колеги” з росії не вірили, що це можливо, думали, що є монтаж або якісь факапи постійно. Ми тоді заставились на ящик коньяку, що вони приїжджають усією командою, дивляться, як усе відбувається, переймають наш досвід. На що я сказала: краще дайте гонорар за те, що ваші люди будуть підвищувати свою кваліфікацію. Ну, в результаті жодного факапу не було. І за давньою російською традицією, коньяк я так і не побачила».
Поки індустрія лише формувалась, дизайнери часто працювали в суміжних сферах — наприклад, на телебаченні. На талант-шоу «Шанс» образи для учасників створювала відома українська дизайнерка Лілія Літковська. Такий досвід був типовим для того часу: українська мода формувалася не в ізольованих шоурумах, а всередині попкультури.
Таким чином український фешн почав просочуватись і в культурний простір. Руслана їде на Євробачення з легендарними «Дикими танцями» в костюмі, який створила українська дизайнерка Роксолана Богуцька. Вона надихалася гуцульськими мотивами, які простежувались у пісні, та ідеєю «нової амазонки». А в сам костюм заклала ідею, що це обладунок жінки-воїна. Серед леліток і блискіток, які так любили учасники Євробачення, «шкіряний» образ Руслани дуже виділявся і досі є одним із впізнаваних в історії конкурсу.
З часом це переросло в традицію, що українських виконавців одягали на конкурс українські дизайнери. У 2016 році, коли країну представляла Джамала, відбувся цілий конкурс на найкращий костюм, у якому змагалися кілька дизайнерів. Переможцем став Іван Фролов, молодий дизайнер, який дебютував на Тижні моди лише кількома роками раніше. А вже зараз співпраця з ним для Євробачення вважається престижною та автоматично переможною.
Попри всі соціальні, політичні та навіть пандемічні події в країні, UFW ніколи не скасовували.
«Як би важко не було, в нас не було думки не провести тиждень моди».
В кризу 2008 фешн вік планували попри все, навіть якби моделям довелося крокувати не подіумами, а парком Шевченка. А в часи ковіду — покази перенесли в діджитал-формат.
«Ми перетворили Мистецький Арсенал на кілька сезонів на знімальний майданчик. Ми зробили дуже багато всього для того, щоб не зупинятись. Разом із ресурсом Megogo запустили трансляцію показів — глядачі сиділи вдома і начебто були присутні в першому ряду на Ukrainian Fashion Week».
Фешн і політика
Як культура невіддільна від політики, так і фешн завжди відчував і часом випереджав політичні зміни в країні.
В нульових політичні лідери почали звертатися до українських дизайнерів по допомогу у створенні образів. Наприклад, одну з найвідоміших сірих суконь Юлії Тимошенко створила дизайнерка Айни Гассе, яка дебютувала на UFW у 2001 році.
Джерело: News Telegraf
Якщо попередні перші леді обирали не дизайнерський одяг для виходу у світ, то Катерина Ющенко змінює цю тенденцію. На інавгурацію свого чоловіка вона одягнула білий костюм, який створила Роксолана Богуцька. А для старшої дочки Ющенка сукню пошила Лілія Пустовіт.
Та до інавгурації Віктора Ющенка країна мала пройти революцію, яка вирішила подальший хід подій. У 2004 році українці вийшли на Майдан для боротьби проти несправедливих результатів виборів. Кожен одягнув щось помаранчеве — колір партії «Наша Україна». Цей відтінок пресслужба партії обрала невипадково. Pantone якраз оголосив кольором року Tigerlily (Тигрова лілія) — яскравий, насичений помаранчево-червоний. Тож він був усюди.
Окрім прихильників Ющенка він прикрашав вітрини відомих брендів та був присутнім у колекціях дизайнерів. Тож фешн також доєднується до революції — хтось випадково, а хтось навмисно.
«На вітрині Diesel було все помаранчеве — тому що це був і колір сезону, і також своєрідний протест з боку нашого великого ритейлу».
Тим часом українські дизайнери та організатори Тижня моди об’єднались щоб зробити помаранчевий показ у штабі Ющенка.
Джерело: PLATFOR.MA
Перша леді Марина Порошенко продовжила тенденцію своєї попередниці Катерини Ющенко — її так само часто можна було помітити в українських брендах: Poustovit, Victoria Gres, Must Have. У 2015 році Марина знялась для першої своєї обкладинки ELLE у вишиванці від Віти Кін.
Але хоч на обкладинці були айтеми українських дизайнерів — мова, якою друкувався журнал та інші глянці ще довго залишалася російською.
«Для мене це сумний шматок нашої індустрії. Була ілюзія, що російською мовою журнали будуть успішнішими, швидше будуть розкуповуватись. І, на жаль, дуже трагічні обставини призвели до того, що мої колеги переглянули свою політику.
Єдине, чим я можу пишатись, — що Ukrainian Fashion Week ніколи не був російськомовним. Наш сайт був українською, англійською та якийсь час французькою. Всі написи, таблички на самих подіях теж були лише двома мовами: українська/англійська».
Розвиток подій 2014 року, який поклав початок російському вторгненню на українські землі, значною мірою відобразився і в колекціях дизайнерів. Кожен рефлексував ці події у свій власний творчий спосіб.
«Була колекція Залевського, де моделі були в сукнях у тюремну смужку, які ходили крізь решітки та ламали їх. Було поле з пшеницею, блакитне небо на показі ELENAREVA. Христина Бабкова зробила показ під музичну адаптацію гімну. І знаменита колекція Лілі Пустовіт, яка була в таких ніжних, блакитних та ніжно-жовтих кольорах, жилетки були схожі на бронежилети. І ця колекція почалася без музики, це фактично була хвилина мовчання на честь Небесної сотні. Так працюють наші дизайнери, ніколи не буквально, вони вміють говорити так, щоб сказати глибше. Так вони працюють і досі».
Ми — інституція
Вже понад 4 роки український фешн разом з усією країною проживає трансформації та бореться за своє існування. Але як би це не було складно — дизайнери випускають нові колекції, представляють Україну за кордоном, беруть участь у світових тижнях моди.
«Ми шукали всі шляхи та всі формати для того, щоб дизайнери могли зберегти бізнеси, зберегти себе. І тому, наприклад, на нашому першому Тижні моди в Копенгагені бренд the COAT by Katya Silchenko представив digital fashion фільм».
«Хоч фізично Ukrainian Fashion Week у Києві повернувся у 2024 році, Ukrainian Fashion Week постійно відбувався, і ми провели 4 сезони виключно на платформах наших колег. Це були різні формати — покази, презентації, діджитал-формати. Для нас було надважливим, щоб колекції, створені дизайнерами, відшиті в Україні в усіх цих умовах, були представлені на міжнародних подіумах, на міжнародних професійних платформах. І це унікальний кейс взагалі в історії світової фешн-індустрії, коли один тиждень моди відбувався на платформах інших тижнів моди», — додає голова департаменту комунікацій UFW Єлизавета Ущека.
Кожна колекція, показана на міжнародних платформах, — це спосіб комунікувати зі світом про те, що зараз відбувається в Україні, про те, що болить.
У 2023 році бренд KSENIASCHNAIDER випустив колекцію, пошиту з краваток. Хоч це й апсайклінг-бренд, та до цього краватки не використовувалися в розробці їхніх айтемів. Як виявилося, колекцію пошили з дестоку великого магазину краваток, який закрився, бо в них відпала потреба — чоловіки замість костюмів одягли військову форму. З цією комунікацією бренд вийшов на подіум Лондона.
Наступного року український бренд NADYA DZYAK також на London Fashion Week представив колекцію «весна-літо 2024», натхнену творчістю Поліни Райко, музей якої був зруйнований після атаки росіян на Каховську ГЕС.
«Попри те, що росіяни фізично зруйнували, творчість художниці продовжує жити й продовжує жити в колекціях дизайнерки», — каже Єлизавета.
Джерело: Vogue Ukraine
В Мистецькому Арсеналі тільки-но завершився ще один UFW, де ми знову бачимо рефлексії на наше сьогодення — багато колекцій стають ще більш адаптивними, автентичними і ще більше підсилюються увага до інклюзивності. Ми бачимо що фешн, держава, нація знаходяться on the same page — були, є і будуть.
«Я виконала своє зобов'язання перед Україною та перед дизайнерами — створити системну і стабільну подію, яка була б підґрунтям, великою цеглиною у створенні fashion-індустрії. І такою цеглиною став Ukrainian Fashion Week».