В українському прокаті — фільм «Кривавий лідер» австралійського режисера Джастіна Курзеля з Джудом Лоу та Ніколасом Голтом у головних ролях. Наталія Серебрякова побувала на круглому столі з акторами та записала розмову спеціально для Skvot.
«Кривавий лідер» — напружена кримінальна драма, заснована на реальних подіях, що досліджує зловісне підґрунтя американського неонацизму. Події розгортаються в США на початку 1980-х, коли з екстремістської церкви виокремлюється радикальне угрупування, налаштоване не лише на проповідь, але й на криваву реалізацію своєї білої расистської утопії. Головний герой — агент ФБР Террі Гаск у виконанні Джуда Лоу — приїздить у північно-західний регіон США, щоб вистежити фанатиків, маючи за плечима досвід боротьби з Ку-клукс-кланом і мафією. Він укладає крихкий союз з місцевим копом (Тай Шерідан), але справжній центр цієї темної історії — харизматичний та холоднокровний лідер бойовиків Боб Метьюз (Ніколас Голт), який керується расистським маніфестом The Turner Diaries.
«Кривавий лідер» — це проникливе і тривожне дослідження витоків сучасного американського фашизму. Фільм, що резонує з реальністю навіть у своїх найапокаліптичніших сценах.
Між вами була дуже напружена динаміка на екрані. Щоб створити її, чи доводилось вам уникати спілкування на знімальному майданчику, тримати дистанцію, щоб не заважати грі? Чи це взагалі не мало значення?
Джуд Лоу: Ми навіть не мали вибору — режисер тримав нас окремо. Не знаю, чи це було заздалегідь заплановано, але в підсумку такий підхід був дуже доречним. Фактично обидві команди акторів з двох сюжетних ліній також були ізольовані одна від одної. В кожному «таборі» поступово формувалася своя «бойова» атмосфера. І тому, коли через 3–4 тижні настав момент знімати сцену, де Метьюз переслідує Гаска, ми досі не бачилися. Навіть не привіталися того ранку. Просто вийшли та зіграли сцену. Тож те, що ви бачите, — це справжня зустріч двох персонажів уперше.
Навіть як продюсер ти не перевірив, що там у Ніколаса?
Джуд Лоу: Ні.
Ніколас Голт: Це якось грубувато (сміється).
Джуд Лоу:Просто зник.
Ніколас Голт: Так. Жодного кошика зі смаколиками, коли я приїхав. Жодного «З любов’ю від Джуда». Жах просто.
Обидва персонажі дуже не схожі на тих, яких ви грали раніше. Що надихнуло вас на ці ролі — що було нового та несподіваного в цьому досвіді?
Ніколас Голт: Це завжди головне питання для мене, коли я читаю сценарій: «Чи відрізняється персонаж від усього, що я робив раніше? Чи ця історія інша? Чи це щось нове?». І в цьому випадку мені пощастило, бо я вже працював із Джастіном. Цей персонаж складний, його важко розкрити — і психологічно дуже непросто в нього зануритись.
Але знаючи, як працює Джастін, я був упевнений, що отримаю багато підтримки, несподіваних підказок, нових підходів до того, як вивести Боба Метьюза на екран. В мене буде режисер, якому я можу довіряти.
Джуде, а для тебе це також був той тип ролі, яка викликає страх або тривогу?
Джуд Лоу: Ролі, які лякають, зазвичай і є найцікавішими — бо це виклик. І те, що сказав Нік, — абсолютно правильно. Обидва ми хотіли бути в надійних руках. Ніхто не хоче опинитися в темній історії наодинці. Хочеться бути впевненим, що тебе як актора підтримають і захистять. А ще — що режисер гідно та обережно впорається зі складністю персонажів. І Джастін — саме такий.
У мене була трохи інша ситуація, бо Зак (Бейлін, автор сценарію — прим. ред.) ухвалив дуже розумне рішення — не включати в сюжет справжнього агента ФБР. Він створив вигаданого агента — і це дозволило перетворити Гаска на певний символ. Ми розробляли його образ командою. Наприклад, додали йому стент через наслідки стресів та нездорового способу життя. Джастін згадував, що його родич також приймав ліки, які спричиняли кровотечі з носа, — і так народжувалися деталі.
Я просто хотів, щоб він виглядав зламаним. Я хотів, щоб у глядача виникло відчуття тривоги — герой може й не дійти до фінішу. Чи вистачить у нього сил? Я сам докладався до ДНК цього персонажа вже на ранньому етапі. Фізично я довго чекав моменту «кліку», який допоміг би мені його відчути. І це трапилося, коли я захворів — був абсолютно виснажений та втомлений. І Джастін побачив у мені тоді щось (я сопів, кашляв, мав виснажений вигляд) і сказав: «Ось це — він. Ми маємо зберегти цього хлопця».
Ніколасе, у твого персонажа є небезпечна харизма — ти прекрасно передав це в ключовій сцені, де він виступає з промовою в церкві. Який виклик подібні сцени кидають акторові?
Ніколас Голт: Я ніколи не намагаюся «грати харизму». Якщо мені кажуть, що персонаж харизматичний, я одразу відповідаю, що не знаю, як це зробити. З Бобом було трохи інакше: я знав, що він не п’є, слідкує за собою, тягає вагу, захоплюється природою. Тож я перестав пити, зайнявся спортом, почав уважніше ставитися до тіла — і відчував певну чистоту. Навіть якщо його думки — зовсім не чисті, сам він сприймає себе як частину природи, землі, чогось первісного.
А щодо промови, мені вдалося знайти запис, де Боб виступає з подібною. Її також описують у книжці «Мовчазне братство». До речі, той вигук наприкінці сцени я знайшов і запропонував сам. У них є це гасло: «Поразки — ніколи. Перемога — назавжди». І я подумав: це може спрацювати як бойовий клич, що завершує сцену.
Але сам момент у цій сцені був доволі страшним. Боб намагається створити зовнішній образ: спільнота, родина, прийняття, тепло. Наче він дає людям прихисток. Тим, хто самотній, ізольований, кому потрібна підтримка, хто відчуває, що держава ними знехтувала — ким би вони не були. Є відчуття, що всі там — спільнота. А потім раптом ти опиняєшся в залі та виголошуєш промову ненависті.
Пам’ятаю перший дубль. В момент, коли режисер сказав «стоп», всі мовчали. Було реально моторошно. Але так і мало бути. Один з акторів сказав мені, що бачив, як у мене пульсувала жилка на шиї. Зовні мій персонаж спокійний, але в ньому — буря, темрява, маніпуляція, напруга. Це просто виходило зсередини.
Знімати такі сцени довгих промов дискомфортно ще й з технічного погляду. Бо це момент, коли всі дивляться тільки на тебе.
Ти колись відчував щось подібне — на тобі сотні очей, тебе пронизують погляди?
Ніколас Голт: Мені це не подобається. Ненавиджу говорити перед людьми. Але сама ситуація та Боб настільки далекі від мене справжнього, що здавалося, ніби мене там насправді й немає.
Якби перший дубль вийшов невдалим — я б, мабуть, рознервувався. Почалась би паніка, і далі все пішло б шкереберть. Але перша спроба була досить вдалою, і Джастін залишився задоволеним, і атмосфера в залі була просто вибуховою, всі викладались на повну — це дало мені добру відправну точку. Ти не метаєшся в голові, намагаючись загасити пожежу. Бо коли щось іде не так, а на тебе при цьому дивляться сотні очей, — тиск стає вдвічі більшим. І тоді вже справді страшно.
Яке дослідження ви провели для своїх ролей?
Джуд Лоу: Я багато вивчав біографію Боба Метьюза. А ще говорив з кількома спецагентами, які працювали в ті часи. Бо це був зовсім інший період — у 80-х у ФБР все дуже змінилося: і методи, і зброя, і підхід. А мій герой, Гаск — це уособлення старої школи. Це була основна частина моєї підготовки.
Ніколас Голт: Ще Джастін надіслав нам обом різні версії маніфесту — і я частково спирався на них, коли готувався. Я грав сцени, де планував пограбування банку, писав листи близьким, ніби знаю, що скоро помру, ділився через голосові повідомлення з Джастіном — у ролі персонажа — думками про зброю, про ставлення до Америки, про ідеї, якими живе цей чоловік.
Була і фізична підготовка. Я знову і знову слухав записи виступів Боба. Читав те, що читав він. Працював над створенням відчуття тієї спільноти. Джастін казав: «Слухай, стеж за тим, щоб забезпечувати свою родину. Готуй їм вечерю щовечора. Саме так робив би Боб». Звертайся до людей з «сер» і «мем», будь максимально ввічливим — більше, ніж будь-коли в житті. І всі ці дрібниці, крок за кроком, допомагали мені відчути себе цією людиною — в її часі та світі.
Чи залишається з вами хтось на кшталт Боба після завершення зйомок? Скільки треба часу, щоб «скинути» таких героїв з себе?
Ніколас Голт: Одна з переваг акторської професії — ми можемо переживати різні історичні епохи, різних людей, ідеї, місця. Це неминуче розширює світогляд. Навіть коли доводиться поринати в темні, страшні речі — те, чого ти не хочеш бачити в реальному житті, — навіть це має свою цінність.
Розділ між протилежними групами — між «нами» та «ними» — завжди був і буде. Але ти маєш зробити зусилля, щоби спробувати їх зрозуміти. Так, просто спробувати зрозуміти, що там всередині. Іноді ти бачиш, що базові ідеї цих людей повністю суперечать твоїм, але водночас ти можеш простежити, як саме вони до цього дійшли. І розумієш, що та межа, яка здається величезною, насправді дуже тонка. Вона велика, але тонка.
Джуд Лоу: У певному сенсі ти надаєш їм сили. Бо якщо просто замовчувати це все, казати «вони погані та божевільні», то нічого не зміниться. Щоб зрозуміти по-справжньому, треба подивитись на них повністю. І, як ти сказав, спробувати простежити, що довело їх до цього.
Ніколас Голт: Нещодавно я читав про те, що бути людиною — означає досліджувати темряву та зло в собі. І це звучить абсолютно божевільно. Більшість із нас хоче вірити, що ми не маємо в собі жахливих імпульсів, емоцій, темних бажань. Але вони є в кожному. І те, як ти з ними поводишся, як розумієш і приймаєш їх, — ось це і є шлях до трансформації. Бо якщо ти здатен перетворити це усвідомлення на щось конструктивне — з цього може вийти багато доброго.
Звісно ж, я не ношу з собою Боба — не беру його з собою додому. Але кожного разу, коли граєш подібну роль і вивчаєш таких людей, ти отримуєш глибше розуміння світу й того, що значить бути людиною. Мабуть, саме це ти в собі й несеш далі.
Чому цей фільм важливо випустити саме зараз?
Джуд Лоу: Рідко трапляється правдива, актуальна історія, невідома широкому загалу, яка при цьому цілком самодостатня як кіно. І водночас вмонтована в жанр, на який можна спертися — щоб дати глядачу відчуття напруги, трилера «кішки-мишки».
Як продюсер я побачив у цьому проєкті щось велике. Але, знову ж, це командна історія. Можна побачити хорошу ідею — але все залежить від того, хто до неї долучиться, щоб вивести її на інший рівень. У нас був чудовий сценарист. Ключовим було залучити Джастіна — він повів усіх уперед. А потім ми зібрали просто неймовірний акторський склад. Тож усе дуже швидко перетворилося на спільну справу, яка стала важливою для кожного.
А щодо «чому саме зараз» — мене шокувало, що ніхто раніше не взявся за цю тему. І ця історія, на жаль, надзвичайно актуальна. Знаєте, це саме той випадок, коли думаєш: якщо не зараз, то коли? Цей фільм м’яко, але виразно висвітлює серйозні речі.
