Крістофер Нолан, один із найвпливовіших та комерційно успішних режисерів ХХІ століття, презентував в українському прокаті свій новий фільм «Одіссея». Майстер гри з часом, запеклий традиціоналіст, який ігнорує комп’ютерну графіку, амбасадор плівки та формату IMAX повертається на екрани з авторською інтерпретацією однойменної епічної поеми Гомера.
Стрічка з бюджетом у $250 млн та приголомшливим зірковим складом стала найочікуванішим релізом 2026 року, про який дискутували задовго до прем’єри — і будуть ще довго після.
Режисер і лектор курсу «Режисура» Дмитро Авдєєв уже подивися цей фільм та ділиться своїми думками з читачами Skvot Mag.
Режисер взявся за сценарій ще під час абсолютного тріумфу на церемонії «Оскар», де його попередній хіт «Оппенгеймер» забрав 7 статуеток, включно з «найкращим режисером» і «найкращим фільмом». Писали, що робота над похмурою темою ядерного апокаліпсиса та людської самознищувальної природи виснажила Нолана морально.
Після «Оппенгеймера» режисер не приховував, що хоче відійти від такої важкої теми. В одному з інтерв'ю він зізнався, що прагне «зробити щось не настільки похмуре» — і «Одіссея» стала саме таким поворотом до масштабного пригодницького епосу. Тож замість того, щоб узяти тривалу відпустку, Нолан майже одразу занурився в новий проєкт.
Поява «Одіссеї» багато в чому стала можливою завдяки успіху «Оппенгеймера». Після тріумфу попереднього фільму Universal погодилася профінансувати 250-мільйонний епос, повністю знятий на IMAX-камери, — проєкт, який ще кілька років тому здавався б надто ризикованим навіть для Крістофера Нолана.
Успіх «Оппенгеймера» дав йому карт-бланш, який треба було реалізовувати негайно. Крім цього, саме $1 млрд у прокаті й купа статуеток у березні 2024 року створили потужний приплив адреналіну та відкрили «золоте вікно можливостей».
Чому «Одіссея» Гомера?
Чому Нолана так захопила ідея дослідити тему провини, війни та повернення додому через призму тисячолітнього міфу? Здавалося б, усе просто. Теми майже всіх його фільмів — про «повернення».
«Інтерстеллар» — про те, як відбулося фізичне повернення, хоча повернути назад час — неможливо. «Початок» — про повернення до своїх дітей, що перетинається з поверненням у реальність. «Темний лицар: Відродження» — про повернення в Ґотем і до самого себе.
Тому рано чи пізно «Одіссея» Гомера мала стати новим матеріалом для фільму режисера. Навіть саме слово «одіссея» вже давно вийшло за межі суто літературної назви давньогрецького епосу Гомера і перетворилося на загальну назву.
Сьогодні «одіссея» — це тривала, сповнена пригод і небезпек мандрівка. Складний шлях випробувань і трансформації в метафоричному значенні.
Але крім цього існує думка, що «Одіссея» Нолана — це насправді його особистий сиквел «Оппенгеймера». І ось що цікаво. Якщо дивитися на ці дві картини не через призму кінематографічних всесвітів або жанрів, а через філософську концепцію та еволюцію ідей режисера, можна побачити, що ці історії перетинаються.
«Оппенгеймер» — про те, як людина винайшла зброю судного дня і випустила «джина з пляшки». Фільм зупиняється на моменті, коли світ змінюється, а творця охоплює страх за майбутнє.
«Одіссея» починається з троянського коня. По суті, це «зброя масового знищення» бронзової доби, яка спалила велику цивілізацію. Перемога над нею не приносить щастя або спокою. Герой бореться з наслідками.
Оппенгеймер та Одіссей у Нолана — це, по суті, один і той самий архетип: геніальний стратег/вчений, чий розум створює деструктивний феномен, а потім цей же феномен його і руйнує. Обидва є «винуватцями» катастрофи. Перший стикається з розумінням того, що він накоїв. Другий стикається з наслідками.
Дивлячись на все це, порівнювати «Одіссею» Гомера з «Одіссеєю» Нолана абсолютно недоречно. Тому всім фанатам рубрики «Що краще — книга чи фільм?» навіть немає сенсу з цим розбиратися.
Джерело: ІMDb / тут і надалі
«Одіссея» Гомера — це відомий всім класичний давньогрецький епос про багаторічне повернення царя Ітаки додому після завершення Троянської війни. Поки сам Одіссей долає гнів бога Посейдона, бореться з міфічними чудовиськами на кшталт Циклопа і роками страждає в полоні німфи Каліпсо, його вірна дружина Пенелопа і син Телемах в облозі захищають палац від нахабних залицяльників.
«Одіссея» Нолана — масштабна і досить радикальна адаптація поеми Гомера, що не тільки слідкує за пригодами героя епосу, але ще й показує нам важке, повне галюцинацій та психологічних травм повернення царя Ітаки додому. Режисер тут сфокусувався на темах посттравматичного синдрому воїнів, долі, провини та людської вразливості перед обличчям хаосу. І, на мій погляд, йому це вдалося.
Якщо взяти все це до уваги, можна зрозуміти, що вибір був очевидний.
Гра з часом
Звісно, адаптація Нолана має і свою драматургічну побудову. А чого ви хотіли від режисера, який відрізняється від більшості своєю вмілою роботою з нелінійною хронологією в кіно. Згадайте зворотний порядок сюжету в «Мементо», інверсію часу в «Тенеті» або три різні часові лінії в «Дюнкерку». Хронологія на екрані — головний інструмент драматургії Нолана. І «Одіссея» тут не виняток.
Нолан вільно переміщується між минулим і теперішнім. Час тут працює не як фізична петля, а як психологічний тягар. Режисер використовує його як інструмент дослідження людської пам'яті, травми та суб'єктивного сприйняття і ділить фільм на три часові лінії: потік спогадів (10 років), потік застійного часу на острові (7 років) і прискорений потік подій на Ітаці, що зливаються в єдиній точці, де старий Одіссей мусить зустрітися з наслідками часу, який він пропустив.
Насправді, готуючи скрипт, Нолан детально вивчав і порівнював кілька різних перекладів оригінального епосу Гомера, щоб знайти правильний баланс між класичною поезією та фірмовою кінематографічною динамікою. І скласти історію саме так — це дуже продумане, виважене та притаманне режисеру стилістичне рішення.
Магія раціоналізму
А ще треба не забувати, що Нолан — режисер-раціоналіст.
Його троянський кінь — це не красива гладка статуя з казок, а грубо збита з уламків кораблів похмура споруда, яка реалістично напівзагрузла в піску на реальному пляжі.
Замість намальованого на комп’ютері Циклопа — гігантська 18-метрова аніматронна лялька з текстурою висушеної шкіри, виготовлена фізично для зйомок у печері.
Замість канонічної казки про пригоди та повернення царя-переможця — історія про воєнну травму, провину і спробу знайти шлях назад до власного серця після того, як ти спалив чужий світ.
Нолан очистив канонічну історію від казкового глянцевого пафосу і поставив запитання: «Якби це сталося насправді з реальними людьми у суворому фізичному світі, який би вигляд це мало?»
Монстри та магія в стрічці зображені або як результат психологічних галюцинацій та виснаження екіпажу, або через раціональні, дещо «боді-горорні» та матеріальні явища. Багатьох це або здивує, або навіть розчарує. Інтерпретація міфів та зображення богів на екрані від Нолана точно стане однією з найгарячіших тем для обговорення після перегляду фільму.
Той самий каст
А ось що встигли обговорити ще до релізу стрічки — так це зірковий каст. Після виходу першого трейлера «Одіссея» викликала справжню істерику в ультраправих та консервативних онлайн-колах, які звинуватили Нолана в підіграванні «ліволіберальному порядку денному».
До критики долучився навіть Ілон Маск, який заявив, що Нолан «опустився на коліна перед правилами Оскара».
Найбільше за всіх отримала темношкіра акторка Люпіта Ніонго в ролі Єлени Прекрасної. Критики та глядачі апелювали до того, що в античній традиції та текстах Гомера Єлена описується як «білораменна» і золотоволоса спартанська царівна.
Рішення запросити популярного репера Тревіса Скотта викликало подив та скепсис навіть серед багатьох відданих фанатів Нолана. Глядачі побоювалися, що поява зірки сучасної хіп-хоп-індустрії в античному сетингу спотворить занурення в атмосферу
Ну і залучення трансгендерного актора Елліота Пейджа на роль Сінона — хитрого грецького воїна, який переконав троянців затягнути коня в місто, — теж стало тригером для полеміки в ЗМІ.
Попри інтенсивний «кастинговий скандал» і спроби бойкоту стрічки в окремих онлайн-спільнотах, суперечки лише підігріли інтерес до фільму. Ну і будемо чесними, режисер, який став королем бокс-офісу, який отримав унікальне право знімати авторське кіно з неймовірними бюджетами, якому багато чого прощають голлівудські продюсери та який взагалі робить що йому заманеться, малоймовірно пішов би на вибір акторів за чиєюсь командою або для «квот». Вибір Нолана — його особистий.
Що хочеться додати від себе. Кастинг справді неймовірний. І навіть Метт Деймон у ролі Одіссея на своєму місці. Але якби ролі Телемаха (Том Голланд), Пенелопи (Енн Гетевей), Афіни (Зендея), Каліпсо (Шарліз Терон) виконував хтось інший, скоріше за все, ніхто б цього не помітив.
Загалом скільки б скандалів не переслідували «Одіссею», треба визнати, що фільми Нолана — це завжди подія. І якщо ви із задоволенням досліджуєте шлях цього режисера, то скоріше звернете увагу не на скандали або політичні ігри.
Ви почуєте неймовірний саундтрек Людвіга Йоранссона і помітите, як він перетворив головний символ Одіссея — лук — на музичний інструмент. Побачите винахідливість оператора Хойте Ван Хойтема, який вміло працює з масовими сценами. Звернете увагу на приголомшливу роботу художників-постановників. І не помітите хронометраж фільму 2 години 52 хвилини, бо є повне відчуття, що він не має нічого зайвого.
Історія кінематографа починалася не з мистецтва — перші 15 років його скоріше вважали атракціоном. В кінотеатр йшли не за глибокими сенсами, а заради візуального шоу.
Лише з часом, завдяки продуманим сюжетам, складному монтажу та руху камери, кіно трансформувалося в мистецтво, що синтезувало в собі літературу, театр, живопис, фотографію та музику.
Зараз найкращі приклади світового кінематографа доводять, що перетворення атракціону на мистецтво — це і є найвища майстерність режисури. Крістофер Нолан, здається, пішов ще далі. Бо кожен його новий фільм — це не тільки видовищний, але й «інтелектуальний атракціон», на який так чекаєш. І який хочеться передивитися знов.