Зробити портретну або репортажну зйомку — це дещо більше, ніж просто навести об'єктив та натиснути кнопку. Потрібно вибудовувати сюжет, попрацювати зі світлом, композицією та кольором, а потім правильно обробити фото та презентувати роботу. Звучить як купа завдань.
На своєму курсі Photography Аня Грабарська пояснює, як робити це все чітко та методично, при цьому не забуваючи про магію. Студентки її курсу розповіли, як йшло навчання та якими були їхні перші системні зйомки.
«Досвід — це те, що допоможе відточити майстерність»
Оксана Косенко — 35 років — директор заводу — Canon EOS R
Розкажи про свій бекграунд.
За плечима у мене є диплом магістра права (з відзнакою), 5 років роботи у Верховному суді України. Вже кілька років я працюю в агросфері — тій частині, яка пов'язана з мікробіологією. Я директор компостного заводу :)
Але творчість завжди була частиною моєї природи — для мене це можливість підтримувати баланс між структурованою роботою та чимось творчим (і трохи хаотичним).
Чому ти прийшла на Photography? Чи була якась велика мета?
Я побачила рекламу курсу та зрозуміла: хочу стати фотографом, спробувати себе у фотографії як мистецтві. У мене навіть виникла ідея колись відкрити власну студію.
Я хочу рухатися в цьому напрямку неспішно, наповнюючи своє портфоліо та отримуючи задоволення від процесу.
Що з теорії запамʼяталося найбільше?
Для мене все було новим та цікавим. На старті я навіть не знала, навіщо потрібні ручні налаштування, що таке ISO, витримка та діафрагма.
Не можу виділити якусь тему — кожна лекція була цікавою та місткою. Деякі лекції могли тривати більше двох годин, а я навіть цього не помічала — атмосфера була така, що все як на одному подиху. Ми жартували, говорили про серйозне, вчилися мислити нестандартно.
Розкажи, як ти робила зйомку. Що було просто, а що — важко?
У мене було три портретні зйомки з дівчатами, кожна з яких має свою історію, пов'язану з війною. І кожна з цих героїнь мене надихає. У процесі фотосесій я пережила цілу гаму емоцій: дивовижну суміш трепету, хвилювання та захоплення.
Аліна була першою людиною, з якою я познайомилася в Гданську (я зараз мешкаю тут). Вона вже довгий час живе в Польщі, але взагалі вона з України — і війна позбавила її можливості повернутися додому. А без усвідомлення, що ти можеш знову побачити дім, дуже непросто.
Аня тікала з Маріуполя з 12 собаками після трьох тижнів, проведених у підвалі 2х3 метри. Її історія — особлива, складна, викликає і біль, і полегшення. Я дуже рада, що їй вдалося вибратися.
Ліза — з Білорусі, вона поїхала до Польщі через страх війни після початку повномасштабного вторгнення в Україну. Так само, як і я, вона зараз будує життя з нуля. Перше, про що ми з нею говорили, коли познайомилися, — чи буде Третя світова війна. Дивні реалії нового світу.
Зліва направо: Аліна, Аня, Ліза
Не можу сказати, що в роботі було щось складне, навпаки, все йшло ідеально. Наче я просто робила те, що маю і можу. Загалом для мене портретна зйомка — можливість розкрити людину. Дивно, як люди розслабляються і змінюються під час зйомки.
Головний інструмент, лайфхак та інсайт цього курсу.
Мені найбільше запам'яталася рекомендація Ані не сумніватися у собі. З одного боку — прості та очевидні слова, але якщо вони сказані переконливо, це врізається у пам'ять.
Ще вона говорила про те, що навіть досвідчені фотографи хвилюються та можуть бути незадоволені результатом зйомки. Це наче розв'язує руки й дає право на помилку.
І ще одна порада — знімати, знімати та ще раз знімати. Досвід — це те, що допоможе відточити майстерність.
Як курс тебе змінив — і як ти хочеш розвиватися далі?
Курс зробив мене більш відкритою, легкою на спілкування та сміливою. Мені здається, тепер я можу підійти до будь-кого та запропонувати зйомку, якщо мені сподобається типаж. А ще я зробила свої перші фотосесії та вони мені дуже подобаються.
Раніше я часто замовляла собі фотосесії та чітко знаю, за якими критеріями обирала фотографів. Можу сказати, що моє портфоліо мені однозначно сподобалося б.
Наразі я планую провести ще 5–6 фотосесій. Хочеться відпустити себе і зробити серію артфотографій — мене на це надихнули мої однокурсники Ігор Шепель і Ліза Саєвич. Ще планую поповнити портфоліо та презентувати його у себе в інстаграмі.
«Еталонної фотографії не існує — кожен фотографує, як бачить, в цьому і є еталон»
Ліза Саєвич — SMM-спеціалістка — 24 роки — Sony A7III
Розкажи про свій бекграунд.
Я займаюсь SMM для українського бренду Anoeses, що виготовляє еротичні шкіряні аксесуари, корсети, портупеї тощо. Я багато працюю з класним візуальним контентом — ми робимо свої фотосесії та співпрацюємо зі світовими фотографами та різними моделями. І моя задача — використовувати цей готовий контент: планувати різні дизайни, візряди в соцмережах тощо.
Так у мене сформувалося навчене око — але я сама не фотографувала. На іншому проєкті я достатньо довго займалась відео — організовувала зйомки та інтерв'ю, продюсувала, багато монтувала і зовсім трошки знімала. Тобто я працювала з контентом, але не була тією людиною, яка створює його з нуля.
З початку війни я пішла з того проєкту — і моя класна камера, яку я раніше використовувала для зйомки відео, тепер була без діла. І я зрозуміла, що настав час використовувати її на повну.
Чому ти прийшла на Photography? Чи була якась велика мета?
Я просто таскалася з фотоапаратом — і знімала. Мені здавалось, що я вже фотографую, це ж так просто — просто клацаєш. Але коли я передивлялась свої зйомки, з цілої сесії бачила лише один-два хороших кадри. Цього було замало, щоб комусь показати, — і вся фотосесія просто лягала в стіл.
До мене прийшло усвідомлення, що треба все ж таки вчитися. Спочатку були ютуб-курси про елементарні речі — щоб зрозуміти ISO, фокусну відстань і так далі. Для мене слухати про це все було просто стражданням (а Аня згодом пояснила все на першому уроці)
Курс Photography я побачила випадково — тоді збиралася на літак в Ісландію, натрапила на анонс курсу і вирішила, що він мені дуже-дуже потрібен. Написала в школу, мені одразу відповіли менеджерки, я внесла оплату — і в літаку вже дивилася перший урок (три-чотири заняття вже були в записі).
Я дивилась цей перший урок — і паралельно клацала все, що було навколо. І вже бачила результат. Я усвідомила, як моя камера може фотографувати. До цього я не розуміла, хороша вона чи погана, чи взагалі у мене руки не так стоять.
Що з теорії запамʼяталося найбільше?
Я була приємно здивована, тому що ми на уроках переглядали величезну кількість робіт світових фотографів. Це допомогло мені загалом збільшити свої знання про те, які є фотографи — про різні стилі. Я прийняла той факт, що еталонної фотографії не існує — кожен фотографує, як бачить, в цьому і є еталон.
Дуже цінними для мене були знання з налаштувань камери. Ми розібрали базові штуки — і далі я вже пішла в різні режими. Звісно, це дуже вплинуло на рівень моєї фотографії. Цього всього немає в телефоні — він завжди тобі зробить класну фотку, якщо ти рівно руки тримаєш. А в камері не так (хіба що на авторежимі, але це не тру). Творчість починається на мануальних налаштуваннях.
Розкажи, як ти робила зйомку. Що було просто, а що — важко?
Я створила дві зйомки — портретну та репортажну.
У портретній я просто «експлуатувала» своїх рідних. Не сказала б, що я якось готувалась морально — радше готувала модель. Це була моя мама, і вона хотіла позувати, а я намагалась донести ідею, що для класної зйомки потрібні реальні емоції, а позування краще відставити. Але в цілому все пройшло легко.
А ось із репортажною зйомкою було непросто (але також цікаво). Я тоді жила в Греції та знайшла скейтерів, які щотижня в неділю катаються в центрі міста. Спитала, чи можна їх сфотографувати, — і вони сказали: «Так, звичайно, приходь о п'ятій». Я собі зробила мудборд, напридумувала крейзі-ідеї, ракурси. Уявляла собі, що ледь не буду розказувати, як їм стати та проїхати. Але о п'ятій на місці нікого не було.
Я подумала: «Ну ось, не прийшли». Вирішила походити навколо — фотографувала машини, перехожих. Але все в радіусі декількох метрів, бо все ж таки сподівалася. Потім хлопці почали сходитися. Це були і підлітки, і дорослі хлопці, які помідори продають на базарі та люблять покататися на скейті у вільний час. Мені сподобалось, що вони — не типові скейтери «з реклами», а звичайні люди.
Цікаво, що коли я показувала їм кадри в процесі й вони гортали фотки та казали: «ні, це не дуже класна фотка», «а це — хороша фотка», я не вловлювала, чому фідбеки саме такі. А потім зрозуміла: вони реагують на те, як я вхопила трюки. Навіть якщо з погляду композиції мені якесь фото здається дуже красивим, то в плані трюку воно може бути не дуже (не видно, як дошка стоїть, що саме вони роблять). Тож в репортажному фото треба дуже чітко розуміти ціль.
Атмосфера була супер, наробила купу фотографій — потім обробила все та їм віддала. Мені сподобалось, що вони почали виставляти у себе в інстаграмі не лише свої фото, а й ті, що я зробила в той день (якісь авто, велосипедисти, тіні). Деякі вони навіть захотіли надрукувати як принти.
В портретній зйомці все було швидше і простіше — я знімала маму, ми швидко зрозуміли, який має бути гардероб, обрали класне контрастне місце неподалік та одразу зрозуміли, що має бути в кадрі. Швидко вибігли, пофотографувались. Почався дощ — ми забігли назад.
А у репортажному фото зі скейтерами була невідомість. Я не знала, як вони будуть виглядати (а це також дуже важлива складова кадру), який у них буде настрій, чи будуть вони мені підігравати, чи будуть багато разів виконувати один і той самий трюк.
Головний інструмент, лайфхак та інсайт цього курсу.
Я ще ніколи не робила стільки домашок. Але Аня сказала: «Я хочу, аби ви приготували возик — та були готові вивезти з цього курсу так багато, скільки зможете. Тож давайте, готуйте свої возики».
Тож коли чи в мене не було якогось натхнення або я відволікалась — думала собі: «Камон, давай свій возик, бери всю корисну інформацію, все у твоїх руках».
Ще був такий лайфхак: перед тим як почати фотографувати, краще пів години поговорити з людиною, яку будеш знімати. Так ви налаштуєтесь один на одного — і зйомка піде легше.
Я докрутила цей лайфхак. Інколи кажу людині: «Я просто налаштовую камеру, не звертай на мене уваги, роби свої звичні речі» — і хоча я й справді налаштовую камеру, стирається межа між підготовкою та фотографуванням. Людина не затискається, в неї залишається природна поведінка. А це для мене дуже цінно.
Як курс тебе змінив — і як ти хочеш розвиватися далі?
Я вважаю, що участь у цьому курсі була однією зі знакових подій мого життя. Зараз я вірю в себе більше, більше віддаюсь творчості.
Коли на початку навчання я скинула свої фотографії Ані (для однієї з перших домашок треба було відібрати кращі зі своїх фото), вона сказала, що їй подобаються ці кадри — є над чим працювати, але не треба боятися експериментувати. Мовляв, зараз можна дозволити собі ризикувати й пробувати абсолютно різне. «Ми будемо разом дивитися, що працює, а що ні, я буду давати тобі фідбек», — додала вона.
Мені здається, що я не сильно експериментувала — мені було цікаво йти класичним шляхом. Але наразі я готова розширювати свою сітку знайомств — та робити нові колаборації.
Наприклад, збираюся зустрітися з Оскаром, який читав лекцію на курсі Ані, — він також з Ісландії, вони з дружиною роблять килими ручної роботи й зараз виставляються в галереї Рейк'явіка. Сподіваюсь, я його трошки пофотографую, поки він буде показувати килими.
І нещодавно я запропонувала готелю Radisson у Рейк'явіку зробити фотосесії деяких номерів. Я дивилася їх сайт і помітила, що у них не всі номери зі світлинами — тож написала менеджеру, він дозволив познімати та пообіцяв оплатити фото, якщо вони сподобаються. Зараз я вже обробляю фото — і мені здається, що вони прикольні. Можливо, щось із цього вийде.
«Щоб вийшов шикарний кадр, потрібно не просто “покрутити коліщатко”»
Софія Палєга — 17 років — фотограф-початківець — Canon EOS 77d
Розкажи про свій бекграунд.
Я вчуся фотографії десь 3 роки. Ходила на різні воркшопи та курси для початківців — пробувала food, lifestyle, предметну та fashion-зйомку, але закохалася у портретну фотографію.
Цього року я закінчила школу — і зараз вступаю до університету на маркетолога. Хочу для себе зв'язати маркетинг та фотографію, але з акцентом на кар'єрі фотографа.
Зараз я багато практикуюсь — формую нові ідеї та роблю зйомки.
Чому ти прийшла на Photography? Чи була якась велика мета?
Мені захотілося зануритися у сферу фотографії глибше. Хотілося покращити свої технічні навички та подивитися на цю сферу з творчого боку. Для мене фотограф — не просто робота, це мій інтерес та моє життя. Мені шалено подобаються портретні та репортажні зйомки Ані — хочеться навчитися робити так само.
Якщо чесно, коли я записалася на курс, то дуже сумнівалась у собі. Спочатку через вік — я розуміла, що в групі будуть люди старші за мене (і, напевно, вони знають більше). Потім через можливості — багато хто з тих, хто був зі мною в групі, через війну опинилися за кордоном і мали більше можливостей, ніж у мене, яка залишилася в Україні, в маленькому містечку, де лише дві фотостудії (і то, в оренду здається лише одна).
Потім ці страхи зникли — я познайомилася з групою і зрозуміла, що ми всі дуже різні, сильні й талановиті по-своєму.
Що з теорії запамʼяталося найбільше?
Думаю, це правило третин, діагоналей та колірні кола. Я вперше настільки сильно заглибилася в роботу зі світлом і тінню — і мені це дуже сподобалося.
І ще я зрозуміла, як працювати з моделлю. Наприклад, Аня розповідала, що за 30–40 хвилин до фотосесії важливо зустрітися з моделлю (або людьми, які записані на зйомку), поговорити, дізнатися краще. Ще на зйомку можна взяти шоколадку або просто щось солоденьке, щоб підняти настрій собі та моделі.
Розкажи, як ти робила зйомку. Що було просто, а що — важко?
Я здебільшого працювала лише з тінейджерами. На завданні «Колір і ч/б» у мене з'явилася ідея зробити щось яскраве, кольорове.
Знайшла дівчину, яка була не проти побути моделлю, і з нею ми продумали образ, макіяж, зачіску. Містечко у мене невелике — дуже складно було знайти локацію, але я впоралася — знайшла місце зі стінами, вкритими графіті. Яскравий образ, барвисті стіни — просто нереально круто.
Продумати образ і знайти локацію було найскладнішим, а процес зйомки виявився дуже простим — ми постійно балакали, веселилися. Коли зрозуміли, що апельсин, який ми вирішили додати до зйомки, нема чим розрізати — довелося чистити його руками, це було дуже весело :)
Головний інструмент, лайфхак та інсайт цього курсу.
По максимуму спілкуватися з моделлю — головне, щоб їй було комфортно. Твій настрій (якщо він поганий), точно не повинен відбиватися на фотосесії.
Ще важливо знімати в кількох ракурсах, щоб зйомка виглядала цікаво.
Не треба боятися називати свою ціну — фотограф має отримувати гідний гонорар, бо він витрачає на процес час та сили, вкладає вміння. Аня казала, що «робота фотографа — не завжди про креатив і магію», і це правда. Щоб вийшов шикарний кадр, потрібно його добре обміркувати, а не просто «покрутити коліщатко».
Як курс тебе змінив — і як ти хочеш розвиватися далі?
Тепер я впевнено йду до своїх цілей — не боятися озвучувати ціну своєї роботи, почати більше знімати та переїхати до іншого міста (наразі я живу в передмісті Дніпра та хочу переїхати у саме місто). Думаю, після переїзду відкриється більше можливостей — там багато студій, локацій, а в університеті будуть нові знайомства (і, можливо, нові клієнти).
Клієнтів зараз небагато. Поки що займаюся створенням портфоліо. Думаю, потрібно проводити більше зйомок, фотографувати дітей та тінейджерів у різних стилях — це може бути моя ніша.