Венеційська бієнале цього року є місцем, де можна споглядати останні тенденції сучасного мистецтва, але водночас є і територією політичних протестів. Не в останню чергу через російсько-українську війну.
До українського павільйону привернуто багато уваги. Україна представила проєкт Жанни Кадирової «Гарантії Безпеки». Головний елемент проєкту — скульптура «Олень оригамі», який був демонтований з Покровська за декілька місяців до окупації міста. Скульптура представлена на вантажівці. Рішення показати її буквально в причепі є символічним — «оленю» немає куди повернутися. Крім цього, в основній будівлі Арсенале також показаний фільм про процес демонтажу скульптури, яку Жанна встановила всього лише 2019 року на місці радянського військового літака. А також копії будапештського меморандуму та інших документів, повʼязаних із гарантіями безпеки, які обернулися для України повномасштабним вторгненням.
Окрім цього, у Венеції є ще один український проєкт — Still Joy від PinchukArtCentre. Це групова виставка, яка частково дублює київську, але в залах середньовічного палаццо набуває додаткових сенсів — проєкт про війну звучить там дуже виразно на контрасті зі святковим життям Венеції.
Проте мистецтвом на бієнале нікого не здивуєш. Є великий ризик навіть зі змістовним і яскравим проєктом залишитися непоміченим. Також, чесно кажучи, довкола багато схожих один на одного проєктів, масштабних LED-інсталяцій, підсвічених то синім, то червоним кольором. На бієнале загалом представлено понад 150 проєктів, тому загубитися неважко. Водночас на цьому фоні гримить розміщений в садах Джардіні австрійський павільйон. До нього постійно стоять черги на декілька годин, їх займають до відкриття бієнале о 10 ранку. Такий інтерес викликаний надзвичайним перформативним проєктом Флорентіни Хользінгер, художниці та режисерки, яка вже декілька років шокує публіку своїми радикальними перформансами та виставами. Разом зі своєю трупою вона приїхала на бієнале і раз на годину сама (або її акторки) підіймається абсолютно голою по канату під величезний дзвін, звисає вниз головою та бʼється об його краї тілом. Дзвін висить на крані прямо над входом у павільйон.
Усередині будівлі одразу декілька інсталяцій, які поєднують воду і технології, абсолютну владу людини над природою та водночас повний відчай від відсутності будь-якого розуміння того, що на нас чекає. Тут і водний мотоцикл, на якому акторка намотує кола по басейну галереї, і інсталяції з живих людей, які чи то позують у жанрі ренесансу, чи то намагаються вибратися з абсурдних обставин. Цей проєкт має так багато сенсів, що їх цікавіше розкодовувати, ніж читати опис. Загально це проєкт-попередження про те, що людство перейшло всі можливі межі та рухається до самовинищення, а дзвін є сигналом, яким Флорентіна намагається пробудити суспільство. Водночас це масштабний проєкт, бюджет якого перевищує більшість інших павільйонів, і спосіб говорити про глобальне потепління, використовуючи так багато енергії та, відверто, пластику, що навіть цей момент контроверсійний, як і в цілому практика Флорентіни. В будь-якому разі, роль художника в тому, щоб звернути увагу на суспільно важливу тему, і Флорентіні це точно вдалося.
На третій день прев’ю австрійський павільйон просто закрили через те, що всі його художники та учасники ще 18 країн пішли на протест проти участі терористичних держав у бієнале, а саме росії та Ізраїлю. Взагалі протести й акції цього року чітко відображають настрої суспільства. Попередні два роки, наприклад, росія не брала участі. А у 2026 вони вирішили зробити це попри все.
Штука в тому, що росія як власник павільйону орендує землю в міста не за правилами й не має питати бієнале про те, чи можуть вони брати участь. Вони можуть просто проінформувати. Що вони й зробили. І прийняли рішення відкритись у дні превʼю — найважливіші дні, коли присутній політичний істеблішмент інших країн. Відверто кажучи, бієнале вже давно є саме політичною, а не просто мистецькою подією.
Участь росії активно обговорювалася в пресі останні два місяці. Італійський міністр культури засудив директора бієнале за те, що вони допустили росію та, як він сказав, допустили також перемогу путіна в полі культурної дипломатії. Кураторка бієнале неочікувано померла минулого року щойно після того, як її обрали, тому вона на цей процес вплинути вже не могла. Єврокомісія зупинила грант на 2 млн євро. А журі, яке оцінює проєкти кожного року, в останній день прев’ю повним складом пішло у відставку. Але навіть це не зупинило керівництво Венеційської бієнале, які заявили, що вони не дозволять обмежувати свободу мистецтва. Але яку саме свободу вони не хочуть обмежувати для росії — не уточнили.
В перший день прев’ю перед російським павільйоном Pussy Riot і Femen влаштували політичний перформанс. А наступного дня пройшла політична хода від Балтійських країн. В цілому в певний момент Венеція перетворилась на одну велику акцію протесту, яка заполонила місто свідомими, красивими людьми, що борються за свободу слова. Але водночас двері російського павільйону в цей час залишалися відкритими. На превеликий жаль, це говорить про те, що на великій політичній арені, заставленій красивими артінсталяціями, досі перемагають влада і гроші, а не демократія.
