Мартін Маржела — зразок великої сміливості у світі візуального мистецтва. Рік за роком він не грав за встановленими правилами, а створював власні закони світу моди — з обмеженими ресурсами, але з армією послідовників. Цей бельгієць став віртуозом мінімалізму й одним з найбільш обговорюваних перформерів, не мелькаючи на публіці.
Визнання — не мета, а наслідок діяльності Маржели. Розбираємось, як цей фешн-художник змінив правила моди і зумів показати світові бунтарську, але по-справжньому тонку естетику wearable деконструктивізму.
Дитячі враження
Мартін Маржела народився 1957 року в бельгійському місті Левен. Його батько був чоловічим перукарем, і син часто спостерігав за тим, як він працює. Що хлопчика особливо цікавило, так це те, куди ж дівається волосся після стрижки. Але ніякого секрету в цьому не було: волосся просто викидали.
Це було загалом логічно, але не дуже економічно. У фільмі «Маржела: Своїми словами» Мартін згадував, що одного разу його мама запропонувала не утилізувати зістрижене волосся, а робити з нього перуки — і продавати одразу в перукарні.
Батько був проти: клієнти, які там стриглися, його не зрозуміли б. Але мати від ідеї відмовлятися не хотіла. І пізніше відкрила «нічний магазин перук» — ця крамниця мала вже своїх клієнтів. Ці перуки настільки вразили Мартіна, що він (через багато років, коли потрапить у світ дизайну) почне робити з волосся моторошні, але неймовірні жакети.
«Волохатий» піджак Maison Martin Margiela, осінь-зима 2008/09: vogue.fr
Коли Мартіну було 7 років, він побачив по телевізору паризький показ мод. Особливо йому сподобалася модель у літній сукні та зимових черевиках без носа. І щойно показ закінчився, Мартін одразу ж подався до своїх ляльок (так, він ними грався) і «підрівняв» їм взуття — відрізав носи.
На цьому експерименти не закінчились. Якось юний Маржела — як справжній художник — залив перуки для своїх ляльок оцтом, щоби змінити їхній відтінок. І це були не просто пустощі: він хотів досягти такого ж кольору, як в однієї з суконь Pierre Cardin колекції 1966 — його бабуся-швачка зробила для нього мініатюру цієї моделі.
Коли дорослі питали маленького Мартіна, ким він хоче бути, він упевнено відповідав: дизайнером одягу. Начебто нічого поганого: так він продовжив би сімейну традицію за лінією бабусі, але друзі батьків вибір хлопчика висміяли. І мама з татом просто попросили Мартіна про свою мрію не говорити.
Вдумливий старт
Ще до того, як вступити до Королівської академії образотворчих мистецтв в Антверпені в 1979 році, Мартін закохався в образ Бріджит Бардо. Її природна сексуальність, самоіронія та свобода самовираження стали для Маржели «золотим стандартом» — його він транслюватиме у своїх жіночих моделях.
Після закінчення академії та знайомства з «Антверпенською шісткою» (колективом дизайнерів-авангардистів, які прославили бельгійську моду на весь світ) Мартін переїхав до Парижа. Там він познайомився з Жаном-Полем Готьє і став його помічником. Кумедно, що Готьє порекомендував йому відкрити свій модний дім, а не працювати на когось. Але Мартін хотів почати з цієї сходинки — щоб побачити індустрію зсередини.
Жан-Поль Готьє (праворуч) та його асистент Мартін Маржела (ліворуч). Джерело: crfashionbook.com
Мартін пропрацював у Jean Paul Gaultier два роки, а в 1987 році заснував власний бренд — Maison Martin Margiela — разом із власницею брюссельського бутика одягу Дженні Мейренс. За словами Маржели, якщо Дженні бачила світ у чорних тонах, то він у білих. І ще вони любили японських радикальних дизайнерів — Кавакубо та Ямомото.
Тоді більшість дизайнерів прагнули до строкатих, яскравих, обтягуючих і зухвалих силуетів, а Мартін і Дженні були прихильниками спокійнішого підходу. «Мене завжди дратували жінки, яким важливо бути сексуальними. Я думаю, що ти або сексуальна, або ні. Це не залежить від того, чи оголюєш ти груди або ноги», — якось сказала Дженні Мейренс.
Наприкінці 80-х настав сприятливий період для філософії Maison Martin Margiela. Ті, хто був близьким до світу високої моди, стали більш усвідомленими: почали думати про фінансову та екологічну кризу, носити одяг із натуральних тканин, бути стриманішим.
Так, як треба, а не так, як кажуть
Показ Маржели у 1989 році змінив усе. Подіумом став ігровий майданчик у 20-му окрузі Парижа — і під час шоу на цьому п’ятачку продовжували бігати діти. Начебто не відбувалося нічого особливого.
Замість професійних моделей на цьому показі були перехожі, друзі та знайомі, а замість суворих запрошень — дитячий naïve art. Незадовго до показу Дженні та Мартін віднесли до місцевих шкіл картонки і попросили дітей щось на них намалювати:
Шоу викликало «бум» в індустрії, але критики його не схвалили. Вперше моделі виглядали не так, як їм сказали, а так, як вони хотіли. «Він ніколи не казав нам, чого він хоче, тільки те, чого не хоче. Йому подобалося, коли все виглядало так, начебто дівчата все зробили самі», — розповідала Інге Грогнард, візажистка Maison Martin Margiela, яка також працювала на тому показі.
Анонімність — не безіменність
Як модний дизайнер Мартін Маржела запускав колекції протягом більш ніж десяти сезонів. Але він жодного разу так і не з’явився на подіумі, щоб завершити показ — цю традицію у світі фешну Мартін принципово не підтримує. І не лише її.
Відсутність імені Мартіна торкнулася навіть бирок на одязі його бренда: спочатку вони були чисто білими, а зовні залишалися лише чотири білі стібки. Мартін і Дженні придумали такий хід, щоб люди перестали дивитися на лого і почали фокусуватися на тому, як виглядає річ.
Культова бирка Maison Martin Margiela з чотирма стібками. Джерело: maisonmargiela.com
Юристи такий крок не підтримали: за правилами, на бирці має вказуватися бренд та виробник. Тоді Маржела та Мейренс пообіцяли, що надрукують назву бренда на тильній стороні своєї бирки, але все одно цього не зробили. Натомість на ярлик стали наносити цифри.
Ці написи схожі на безглуздий набір цифр або комбінацію від сейфа, але такий підхід має практичне застосування: 0, 1, 4, 6, 10, 11, 14 і 22 позначають номер лінії одягу — а решту цифр на бирці багато хто досі намагається розшифрувати.
Бирка на сукні Maison Martin Margiela. Джерело: highxtar.com
У 90-ті, коли у світі розбушувалася брендоманія, відмова від лого була сміливим рішенням. Щоб довести цю ідею до абсолюту, Мартін (надихнувшись роботами сюрреалістів) почав приховувати обличчя моделей на показі перуками і не тільки. Ідея була в тому, щоб глядачі дивилися на одяг, а не на тих, хто його носить. І, звичайно, це був чудовий PR-хід — усім було цікаво вгадати, хто саме йде подіумом.
Переосмислення того, що під рукою
Мартін Маржела вважається майстром деконструктивізму у фешні. Він — той, хто створив інструкцію з пошиття джемпера з трикотажних шкарпеток, жилет із розбитих блюдець і топ із пластикового пакета.
Маржела любить будматеріали — настільки сильно, що навіть ввів в одну з лінійок сандалії-конструктор із двох підошв та одного мотка звичайного скотчу (так, той, хто купував це взуття, сам примотував чорну підошву до ноги липкою стрічкою «з набору»).
DIY-сандалії Maison Martin Margiela. Джерело: thefashioncommentator.com
Взуття Маржели — окремий культ, і розпочався він із першої колекції. Тоді Мартін створив черевики, дизайн яких був переосмисленням традиційного японського взуття табі з роздвоєним носом. У цих туфлях моделі ходили по білій тканині на подіумі, залишаючи за собою дивні сліди — як від копит. Цей хід згодом скопіювали і Nike, і Balenciaga.
Маржела перепридумав і спосіб контакту з пресою. Так, оголошення про свій показ осінь-зима 1989 року він розмістив у звичайній газеті за безцінь. Потім викупив потрібну кількість екземплярів, червоним фломастером обвів своє оголошення — і розіслав ці копії особисто журналістам, яких кликав на показ:
Запрошення в газеті на показ Maison Martin Margiela осінь-зима 1989 року. Джерело: anothermag.com
Обмеження — запорука геніальних рішень
Бізнес-партнерка Мартіна Дженні Мейренс стверджувала, що вони ніколи не мали грошей — але й ніколи не були у боргах. Фінансів завжди вистачало рівно стільки, щоб рухатися далі.
Колись у Маржели не вистачало грошей буквально ні на що. Тому для інтер’єру свого магазину він скуповував старі речі на барахолках. Щоби різноманітний мотлох виглядав охайно й уніфіковано, він фарбував усе у білий колір. Виходило бюджетно, але круто.
Зараз грошей у Маржели набагато більше, ніж на старті, а штори цього бренда залишаються білими. У примірочній одного з магазинів Maison Margiela є білі двері з написом ortir. Ці двері знайшли десь на вулиці — там було слово salir (фр. — «вихід»), але буква s відвалилася і безповоротно зникла.
Ательє Мартіна Маржели. Джерело: anothermag.com
Через обмежений бюджет на старті Мартін Маржела пішов в апсайклінг: у 1991 році він створив колекцію вечірнього вбрання з дешевого одягу, купленого на блошиних ринках. У 1992 — пошив серію речей зі старих хусток. Ще через рік основним матеріалом для колекції стали «списані» спідниці та театральні костюми.
За словами очевидців, Мартін ходив секонд-хендами і масово скуповував там речі. Перекроюючи їх, він не просто вивчав, як влаштовані вінтажні фасони, а й надихався — і в підсумку запустив окрему лінію Replica з одягу, купленого на барахолках, а потім перешитого. На бирках цієї колекції Мартін вказав час та місце, де знайшов речі, з яких створив нові вбрання.
Бирка на куртці з колекції Replica. Джерело: maisonmargiela.com
У 1994 році Мартін пофарбував найходовіші речі з попередніх сезонів у сірий і назвав це Retrospective. Але не тому, що «виписався» — скоріше просто хотів показати, що може дозволити собі будь-яке дивацтво. «На той час ми зробили 10 сезонів і пройшли шлях від повного нерозуміння до впливу на моду. Мода почала змінюватися у напрямі, який задав їй я», — розповів Мартін у документальному фільмі «Маржела: Своїми словами».
Не показ, а перформанс
Крутість вкладу Мартіна в моду не в тому, що він епатував публіку крок за кроком. Культовим Маржелу зробило особливе бачення. Сценографія його показів обов’язково наголошувала на ідеї, яку він закладав у кожну річ.
Парковка, дитячий майданчик, старий театр, метро чи навіть цвинтар — усі ці локації епатували фешн-богему. Зате зараз підхід Маржели цитують «великі»: брати Гвасалія та їх показ Vetements у паризькому Макдональдсі або Раф Сімонс з його чоловічою колекцією серед битих пляшок і танучих свічок.
Мартін Маржела хотів, щоб гості на показах не відводили очей від колекцій. Так, у 2006 році речі змінювали колір прямо на подіумі: на білих сукнях, сорочках, спідницях та штанах вільного крою висіли, як бурульки, рожеві та блакитні шматки льоду. Коли він танув, білий одяг перефарбовувався на очах у глядачів.
У 1997 році Мартін вийшов за межі свого деконструктивізму і вирішив провести незвичайну виставку разом з мікробіологом А. У. С. М. ван Егераатом.
Мартін взяв 18 речей зі своїх минулих колекцій, переніс на одяг бактерії — і помістив у теплиці, спеціально збудовані в будівлі Музею Бойманса ван Бенінгена в Роттердамі. Пліснява розмножувалася на одязі дуже швидко — колір та текстура тканин змінювалися на очах.
Коли речі трансформувалися рівно настільки, як хотів Мартін, їх надягли на манекени — і виставили перед музеєм. Перебуваючи всередині будівлі, через панорамні скляні вікна відвідувачі могли бачити живі експонати Маржели.
Виставка Maison Martin Margiela у Музеї Бойманса ван Бенінгена. Джерело: artguide.com
Втеча від комерції
Мартін Маржела не приймав моду такою, якою вона була. Тому він її перевигадував і грав за своїми ж правилами. Поки що йому не набридло. Він вирішив вийти з цієї сфери, хоча зізнається, що ще не все сказав індустрії фешну.
З 1997 до 2003 року, окрім роботи у своєму модному домі, Мартін був креативним директором Hermès. Своїми колекціями для цього бренда він показав, що розкіш — це простота, тиша та спокій. Маржела заявив усьому світу: людина, яка не підкреслює свій матеріальний стан, виглядає багатшою за тих, хто хизується ним.
У Hermès Мартіна більш ніж визнали. Його роботі над брендом присвятили виставку — Margiela: The Hermès Years. Вона викликала ажіотаж, тому замість одного разу її показували щонайменше три: в Антверпені, Парижі та Стокгольмі.
Але щодо його модного дому, то в 2002 році контрольний пакет акцій Maison Martin Margiela купила OTB Group, до якої входять Jil Sander, Marni і Diesel — а очолює групу компаній Ренцо Россо. Його погляди не резонували з баченням Мартіна, а відповідали філософії Diesel. Незабаром Маржелі довелося залишити свій модний дім. Це сталося не тільки через розбіжності з Россо — просто індустрія чекала від Мартіна не того, що він міг їй дати.
На посаді креативного директора несподівано для всіх Мартіна замінив Джон Гальяно. Це стало справжньою інтригою. Якщо замислитися, то двох дизайнерів об’єднувала любов до бунтарства, але підходи до порушення правил у них протилежні: у Маржели — інтелектуальна стриманість, у Гальяно — пристрасть до бурлеску. Але колишній креативний директор Dior чудово справляється зі спадщиною Мартіна.
Багато років ніхто нічого не чув про Мартіна Маржелу. До жовтня 2021 року, коли він оголосив свою першу виставку в паризькому фонді Lafayette Anticipations. Серед експонатів — портрети знаменитостей, прихованих перуками, чи шкіряний чохол, під яким невідомо що. Все це — на 100% Маржела. Це спадщина, яку нікому не вдалося ні купити, ні відібрати, ні змінити.
Підказки Маржели
Радикальні рішення принесли Мартінові Маржелі величезне визнання. Його головна сміливість — бути собою. Незважаючи на заборони батьків, відсутність грошей, диктатуру індустрії. Маржела не став тим, ким його хотіли бачити, але залишився тим, у кого вистачає сміливості бути собою до кінця.
Якби треба було звести правила життя Мартіна Маржели до кодексу, він був би таким:
#1 Не прагни успіху, а роби справу. Тому що успіх — не результат, а наслідок. Мартін Маржела не ставив собі за мету бути популярним. Поки інші намагалися завоювати любов мас, він створював те, що хотів, і тому став не першим, але унікальним.
#2 Зберігай спокій. У статтях та фільмах про Мартіна немає зайвої драми. У всьому, що він робив, — впевнений спокій. Це не про «тихіше їдеш — далі будеш», а про внутрішній баланс і впевненість у цілі.
#3 Вигадуй. Наївно вважати, що можна придумати щось абсолютно унікальне. Але це не привід бути задоволеним лише тим, що вже вигадав хтось інший. Мартін брав предмети, які були під рукою, щоб їх трансформувати. Його підхід — поєднувати, винаходити, розважатися.
#4 Не бійся розчаровувати. Мартін не виправдав очікувань індустрії: він не став робити те, чого від нього хотіли, але залишив спадщину для інших — тих, хто зараз робить йому ніжні омажі чи нахабно цитує. Чого сам Маржела хоче від цього світу — невідомо. Може, він сам не знає.