Суржик — як монстр під ліжком. Хтось від нього тікає, а хтось вдає, що суржа не існує. Це явище маргіналізують (людей, які ним спілкуються, — теж).
Але ситуація кращає: над виконавцями, що співають на суржі, вже не сміються, а сприймають їх серйозно. Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ України, в інтерв’ю каже, що його улюблений гурт — «Курган і Agregat». А ще на суржі знімають фільми та серіали (ба більше, хороші фільми та серіали) на кшталт «Спіймати Кайдаша» або «Уроків толерантності».
Розбираємося, чи справді сурж у музиці, література та побуті — це жахливо. В цьому нам допоможуть мовознавець Остап Українець, Раміл із гурту «Курган і Agregat» і артистка Маруся Чуприненко.
Сурж 1.01 від Остапа Українця
Суржик — це явище в мові, що народилося з російської мовної та культурної експансії в Україні. Так українці адаптувалися до російськомовного середовища в умовах, де російськомовність домінувала і вважалася за норму.
Змішування мов відбувається постійно. Але не кожне з них — суржик. Власне, і в тому вигляді, що в нас, суржик навряд сформувався б, якби не типологічна близькість української з російською. Переважно, говорячи про змішування мов, маємо на увазі формування певного масиву запозичень, а не суржику як окремого соціолінгвістичного явища.
Чи є суржик в інших країнах прямо зараз
Білоруська трасянка є явищем схожого порядку, та поза цим мені про такі явища невідомо. Сурж потребує рецептивного білінгвізму (людина розуміє обидві мови, проте однією з них вільно висловлюватися не може, тож наближує її до рідної).
Ми досі погано розрізняємо перехідні діалекти української (які природно мають тим більше рис російської, чим ближче до росії ними балакають) і власне суржик. Тому південно-східне наріччя та його східний діалект стигматизовані. Ми схильні бачити в них сурж, тобто соціально зумовлену спробу перейти на іншу мову.
Чи це пройде? Найближчим часом — ні. Наша мовна політика досі половинчаста, а багато «мовних блогерів» просувають вихолощену медійну (навіть не літературну) норму як нейтральний стан розмовної мови.
Чи обов’язково сурж — це примітив та кітч
Суржик не може бути кітчем. Ймовірно, його використання трактують як ознаку кітчу. Іноді це виправдано, як у випадку з кітчуванням класики в Подерв’янського (він бере добре відомі літературні твори та переосмислює їх у контексті сучасного українського суспільства — прим. ред.).
Раніше суржик мав статус «мови неосвічених». Це нібито був ідіолект села (стиль мовлення, що відрізняється від загальноприйнятного — прим. ред.). Бо ж українську вважали «сільською». І цей ідіолект намагається асимілюватися в місті (бо ж «міста говорять російською»).
Суржик не є нормативним, він є наслідком асиміляційної політики. Сміх з нього — такий самий наслідок асиміляційної політики.
Мистецтво подорослішало
Опір суржику випливав зі статусу української в ті часи, коли росія колонізовувала нашу державу. З думки, що суржик є перманентною шкодою для української мови ще й на рівні втрати мовців. Мовляв, людина, що послуговується суржиком, — це людина, яка відмовляється від української.
Зараз, по-перше, українська має значно міцніше становище, ніж раніше. По-друге, мистецтво подорослішало, а з ним і мовні підходи. По-третє, і 10 років тому люди нарікали, що мова кіногероїв узагалі не схожа на мову живих людей.
Чи робить сурж високе мистецтво низьким
Ні. Раніше «висота» мистецтва залежала виключно від мовного регістру (стилю мови, який ми використовуємо в різних ситуаціях: при спілкуванні з дітьми, на роботі, на вечірках — прим. ред.). Це давно в минулому.
Суржик досі може бути інструментом заниження стилю (як у того ж Подерв’янського), але це вже не тенденція.
Ну і тут багато нюансів. Основний: кому належить суржик? Це авторський голос чи голос персонажа? На тему функціонування мовних регістрів у літературі добре висловився Майк Йогансен у своєму «Як будується оповідання». Його позицію цілком можна застосувати до суржа. Словом, раджу почитати.
Як подружити сурж із музикою? Розповідає Раміл Насіров
У «Курган і Agregat» ніколи не було мети нормалізувати суржик. Це банально, але ми були собою. Ми записували прикольні відоси й дєлали реп, який нам подобається, на суржику, бо ми так у житті говоримо. І ми намагались у всіх треках бути такими ж, як і в житті, — от і все.
Чи стає мистецтво трушним завдяки суржику
Думаю, шо стає. Є приклад у мене: ми знялися з Амілем у фільмі «Люксембург, Люксембург». Режисер фільму Антоніо Лукіч наполягав на тому, шоб фільм був саме на суржику. Ми спочатку думали, шо це неправильно, буде багато хейту.
Виявилося, він мав рацію: фільм вийшов такий живий, такий справжній. Ми були в незвичних амплуа акторів, але грали звичну роль, тому шо розмовляли на суржику, як і розмовляємо в житті. Показник того, шо це вийшло, — фільм попав у десятку найкасовіших часів незалежності.
Краще на суржику, ніж російською
Я не знаю, чи суржик став авторитетним. Але думаю, що суржик почали більш-менш сприймати люди, тому що, на щастя, багато людей перейшло з російської на українську. Їм не вдається поки шо зробити це максимально правильно.
Переходний момєнт між російською та українською — це суржик. Вони зупинились на суржику і бачать, шо от є люди, навіть медійні, які говорять на суржику, і це прикольно. Бо суржик — це більше українське, ніж російське. Тому не треба цього цуратися. Краще на суржику, ніж російською.
Уже прийшов час, шоби взагалі в Україні не було російської мови. росія може красти наші життя, руйнувати наші будинки, але вона не може вкрасти нашу мову. Тому треба розмовляти українською мовою, шоб вона жила.
Я не буду гнуть оцю лінію «треба суржик, суржик — це класно». Я зупинюсь на тому, шо треба розмовляти українською. В биту, вдома, я розмовляю на суржику. Зі своїми друзями, знайомими розмовляю на суржику, бо вони так звикли мене сприймати, ну і я так звик розмовляти. Але коли це медійний виступ, на загал, я намагаюся говорити українською. І своїм прикладом показувати людям, шо вже давно прийшов час говорити державною мовою.
Яких емоцій сурж надає мистецтву. Запитали в артистки Чуприненко
Інтимність і близькість. Це для мене найближча і найчесніша мова. І це в мені каже не дівчина, яка вчилась у Карпенка-Карого правильно говорити, і не учениця загальноосвітньої школи, яка вчить українську мову, а донька, сусідка, сестра або просто мешканка цього регіону і людина, яка проживала цей досвід.
Раніше це було, звісно, ще і як іронія, додавало комедійну складову. Але мені подобається, що зараз це змінюється. Дуже люблю суржик. Не іспользую його спеціально для красівого словца, а тошо ці пісні тока такі можуть буть. А якщо не такі, вони вже не будуть настоящими.
Суржик — це причетність
Балакать на суржику — це найпрекрасніше, чим мене могла нагородить Всєлєнна. Того шо це додатковий амулет захисту і додаткова можливість стояти міцно на своїй землі, не бути відірваним від свого краю, в якому ти виріс.
Коли дивишся у дзеркало і бачиш, якого кольору в тебе очі або волосся, ти відчуваєш причетність до свого роду, завдяки якому в тебе в організмі такі хромосоми й отак воно все відбувається. Так само із суржиком. Це звуковий якор, яким ти можеш зачепитись. Відчувати свою причетність до чогось, мені кажеться, це прекрасно. І особливо зараз це дає багато сил.
Це речові докази того, що я не просто так з'явилася на світ, не випадково і не нізвідки, що в мене є минуле, є минуле моїх рідних, минуле мого краю. Чим більше доказів цьому, тим краще і легше стає жити на світі. Завдяки цьому я можу сказать, що я — це я, шо я з мого села і шо я обожаю бути зі свого села.
Суржик складно зробити органічним, якщо він «не твій»
Зараз скажу свою любиму фразу у світі: «мимо жопи не сядеш». Якщо ти щиро можеш подивитись на себе і всередину себе, навіть образ того, як тебе будуть сприймати, буде трансформуватись, бо людина трансформується весь час. Всі наші клітиночки оновлюються, і навіть на фізичному рівні ми сьогодні зранку прокинулися не такі, як учора.
Те, чого б мені хотілось, — ще більше відкривати степову говірку і степовий діалект. Чистити при цьому свою мову від росіянізмів, але залишати прекрасні слова у формі «сидю, ходю». Мені здається, вони супернаші та супермісцеві, я ніколи нікому в жизні не отдам це.
Чи можна стати заручником свого образу, виступаючи на суржі
Мені кажеться, якщо людина у своїй творчості, у своїх проявах чесна сама перед собою, вона робить не те, що робила вчора, або не те, що від неї чекали або чекають, а те, що їй хочеться щиро зробить, те, шо іде від неї, від серця, те, в чому вона відчуває потребу, нічого страшного не случиться.
Буде вже не так важно, суржиком це чи не суржиком, може, я виучу якусь мову — і всьо, буду співать, тошо мені захочеться дуже італійською співать і писать пєсні. І шо, я буду не артісткою Чуприненко? Я теж буду артісткою Чуприненко, все буде харашо.