Skvot Mag

«Куратор сучасного мистецтва» на власному досвіді

Інтерв’ю зі студентками першого потоку: свій проєкт, лайфхаки та погляд на кураторство.

«Куратор сучасного мистецтва» на власному досвіді
card-photo

Ханна Руденко

Редактор у SKVOT

1 квітня, 2021 Мистецтво Стаття

Дехто вважає, що місія куратора — вигадати круту концепцію виставки і гордо передати її на реалізацію. Цей дехто дуже помиляється.

Задача куратора сучасного мистецтва — не просто відчути художників, вловити ідею їхньої практики та перевести її у значення, цікаві людям. Він — та сама людина, яка майже (а іноді й буквально) своїми руками формує виставку, пояснює її ідеї та підігріває до неї інтерес на всіх етапах.

Теорію та практику роботи куратора сучасного мистецтва на своєму SKVOT-курсі пояснює Марія Вторушина. Поговорили з трьома студентками першого потоку, щоб дізнатися, як вони навчалися та створювали свою першу цифрову експозицію.

«Куратор — провідник між глядачем і художником»

Даша Канцур — 24 роки — PR-фахівчиня

Розкажи про свій бекграунд.

Я вивчала PR та рекламу, а нещодавно закінчила магістратуру в Німеччині у медіа та комунікаціях. Після захисту диплома з’явилося трохи вільного часу, і мені захотілося поринути у сферу мистецтва — спробувати зрозуміти, як влаштований артменеджмент.

Відповіді на які запитання ти шукала на курсі?

Глобального запитання не було. Мені хотілося познайомитися з людьми, які займаються мистецтвом, та подивитися, чим вони живуть. Просто доторкнутися до цього світу, скажімо так.

Раніше мене цікавило класичне мистецтво, а зараз — все більше сучасне. Я не художниця і не кураторка, але було цікаво більше дізнатися про цю сферу.

Яка лекція чи тема запам’яталася найбільше?

Не можу виокремити одну. Пам’ятаю, що ентузіазм у мене (і не тільки у мене) викликали лекції, на яких Марія пояснювала практичні кроки. Хоча в теорії також було досить приємно — коли звучали знайомі імена чи події у сфері мистецтва, з’являлася приємна думка: «Вау, та я вже в темі!».

Відчуття, що ми вже по-справжньому входимо у тему професії куратора, виникло десь посередині курсу приблизно тоді, коли почалися практичні задачі. Наприклад, нам потрібно було вибрати художника, провести з ним інтерв’ю та визначити з його слів концепцію. Мене це шалено надихнуло — у голові була думка: «Ого, я можу вибирати художника! Від мене так багато залежить!».

 

Розкажи про свою експозицію.

У рекомендаціях інстаграму мені часто випадають цікаві роботи. І ось одного разу на очі потрапила незвичайна, стильна картинка. Я зацікавилася, подумала, що можна зробити виставку з цим художником і написала йому. Все якось спонтанно вийшло.

Вже через день ми зідзвонилися з автором — Олексієм (який потім узяв творчий псевдонім Кирило Філіппов) — і почали спілкуватися, домовлятися. З’ясувалося, що він майже мій ровесник, тож спілкування пішло зовсім легко. Якраз під час першої розмови я й вловила концепцію, яка лягла в основу виставки.

На зідзвоні Олексій сказав, що йому цікава ідея створення речей із екологічних матеріалів, і додав, що зі своїх картин та фото він теж робить щось нове. Я подумала: «О, це ж ресайклінг, але в цифровому просторі». Звичайно, це не щось екологічне саме по собі, але змушує людей задуматися про переробку. У підсумку ця тема стала основою експозиції.

Під час підготовки виставки я багато консультувалася з Олексієм, цікавилась його думкою. Але мені було важливо зберегти свій підхід, тому іноді ми трішки сперечалися. Наприклад, він пропонував розміщувати картини за кольором, а мені хотілося іншої логіки — згрупувати роботи в естетиці музики 80-х: тут рейв, там техно і так далі. Ще Олексій хотів пофарбувати стіни у різні кольори — чорний, зелений, а я наполягала на тому, щоби залишити «сирий», нейтральний сірий.

Це все було непростим моментом — і я навіть радилася з Марією, як бути, коли художник не згоден із твоїм баченням. Начебто виставка — це моє вираження, але роботи ж його. Марія порадила стояти на своєму, але аргументувати свою позицію.

Наприклад, коли ми з Олексієм обговорювали, якого кольору буде простір, я зрозуміла, що треба пояснювати йому свою позицію, спираючись на концепцію вираження. Кожен елемент проєкту має бути з нею співзвучний. Як зелений коридор чи чорні стіни можуть бути співзвучні екології в цифровому просторі? Ніяк. А сірі стіни? Максимально. Заводи з переробки матеріалів — усі сірі, в індустріальному стилі. Я так це аргументувала — і Олексій погодився.

Твої must dos в організації експозиції.

Оскільки я працюю в комунікаціях, ця частина підготовки експозиції мені здається дуже важливою. Я б радила:

  • #1. Бути в контакті з художником. Дуже важливо спілкуватися з ним на всіх етапах. Слова — це наше все, будь-яку проблему чи конфлікт можна розв’язати, якщо пояснюєш усе грамотно та чітко.
  • #2. Комунікувати з авдиторією. Не лише до відкриття виставки, а й після неї також — розмови не повинні припинятися. Марія говорила, що навіть після закриття можна розповісти про виставку в соцмережах чи медіа. 
  •  

Наприклад, у мене був план зідзвонитися з невеликою групою та обговорити нашу виставку. Просто поговорити. Це залишить у людей позитивні враження і вони ще більше залучаться. І може, ми придумаємо ще щось цікаве.

Як ти розумієш роль куратора сучасного мистецтва?

Загалом роль куратора — бути провідником між глядачем та художником. Але в країнах пострадянського простору професія куратора сформувалася не так давно, як в інших. У СРСР куратор фокусувався більше на контролі смислів, це була радше чиновницька посада — не допустити, не пропустити. Потім все різко змінилося. Нам довелося наздоганяти решту світу, тому зараз все ще трохи змішано, розмито. Але, можливо, це навіть дає цікаві нюанси та інсайти.

Я сама ще неймовірно далека від задач куратора, але мені дуже хотілося б ними займатися. Щоб працювати зі сферою сучасного мистецтва, я повинна до неї потрапити — можливо, почати з PR, роботи в медіа. Поки що я не маю освіти у сфері мистецтвознавства, всі знання несистематизовані і поверхневі — але в недалекому (або далекому) майбутньому я могла б у це зануритися.

«Концепція виставки має бути прозорою та зрозумілою всім»

Катя Чичигіна — 32 роки — дизайнерка інтер’єрів

Розкажи про свій бекграунд.

Я завжди була опосередковано пов’язана з мистецтвом. Свого часу хотіла стати архітекторкою, але, грубо кажучи, засцяла — і після школи пішла вчитися на дизайнерку інтер’єрів. Зараз і займаюся цим на фрилансі, крім основної роботи.

Я переїхала з Сибіру до Ізраїлю і навчалася тут на факультеті історії мистецтв в університеті. Хотіла піти на магістра, але, коли здавала академічну різницю, зрозуміла, що писати роботи нерідною мовою мені дуже складно, і покинула.

Відповіді на які запитання ти шукала на курсі?

Мені завжди хотілося займатися галерейною справою чи чимось пов’язаним із мистецтвом. Тож таргет цього курсу мене знайшов дуже чітко: у назві та описі було все, що я люблю.

Я перейшла за посиланням, почитала. Потім побачила, що на інстаграм SKVOT підписана одна моя знайома піарниця — розпитала її, що вона знає про школу, вона сказала: «SKVOT — це дуже круто». І я записалася.

Я очікувала практичних прийомів, реальних прикладних порад та історій про те, як усе це робиться, — з погляду куратора.

Мистецтвом завжди займалася з боку його аналізу, а не оформлення виставок. І мені було цікаво нарешті подивитися на все в технічній перспективі. Я дуже зраділа, коли побачила в програмі інтенсивні практичні задачі — як-от написання пресрелізів, роботу з художниками.

Єдине, що було трохи лячно — я не знала, чи потягну. Все-таки я працюю фултайм, а на лекції та домашки потрібен час, це відповідальність. Але менеджери школи мене заспокоїли — сказали, що встигнути реально.

Яка лекція чи тема запам’яталася найбільше?

Початок курсу був доволі теоретичним, а теорію мистецтва я проходила кілька разів. Тож перші лекції для мене були як подкаст — я ходила квартирою і слухала їх у навушниках.

Що мене дуже зачепило, то це те, що з першого заняття стало зрозуміло: Марія реально шарить. На кожній лекції я офігівала, наскільки вона розуміється на своїй темі. Люди ставили запитання (іноді дуже специфічні), уточнювали, що почитати на ту чи іншу тему, а Марія відразу відповідала і ділилася списком рекомендацій. Для мене вміння класно відповідати ось так, з місця, — один із показників того, що людина у своїй справі розбирається.

Найважливішими для мене були практичні заняття, на яких ми розбирали етапи підготовки експозиції. Ще ми мали цілу лекцію з фінансування — звідки взяти гроші на виставку, як працювати зі спонсорами, меценатами, організаціями. Для мене все це було суперновим та цінним.

Розкажи про свою експозицію.

Як і багато творчих людей, я дуже схильна до синдрому самозванця — весь час здається, що не впораюся. І приступаючи до створення виставки, я хвилювалася: «А чи не підведу я художницю?».

Мені хотілося попрацювати саме з жінкою-художницею з Ізраїля. Я написала своїй знайомій, яка тут веде екскурсії та займається просвітництвом у темі мистецтва, і запитала: «Як думаєш, кого б запросити до проєкту?» Вона одразу запропонувала поговорити з Сонею Коршенбойм.

Це було ідеальне рішення — навіть дивно, чому я одразу не подумала про Соню. Я знаю її через спільних знайомих, ми обидві з Сибіру та обидві живемо в Ізраїлі. Мені дуже подобається стиль Соні у всьому — в ілюстраціях, художніх роботах, відео, танцях, масках. У неї все настільки щире, що просто вражає — таке нечасто побачиш.

Я пояснила Соні ситуацію (що пішла на курс, де ми робимо віртуальні виставки) та запропонувала їй вплутатися. Вона дуже зраділа та погодилася.

Ми зустрілися в її студії — тільки-но дозволили виїжджати з міста після локдауну. Соня показала мені роботи, які вона незадовго до карантину зробила на основі своїх дитячих малюнків та ще ніде не виставляла. Вирішили, що працюватимемо з цією серією.

Соня малювала такі картинки у 2–3 роки олівцями та ручками у зошитах, а її бабуся все це зберегла і нещодавно передала їй. Образи у цих малюнках первинні, у хорошому сенсі примітивні, але неймовірно потужні. Соня перенесла їх усі на полотно, додала їм кольору — так вона ніби поговорила зі своєю внутрішньою дитиною. І це дуже сміливо. Не кожен дорослий готовий ось так зазирнути у себе і потім поділитись цим з іншими.

У нашій експозиції були не лише картини на основі малюнків. На одній зі стін з’явилася точна чорно-біла копія картинки, яку Соня зробила у 5 років, — для цієї виставки вона перенесла її вектор. Важливо, що всі ці малюнки Соня представила у великому форматі — щоб дорослий міг відчути себе маленьким і бачити дерева, будинки, тварин у цирку величезними, як бачить їх дитина.

Обрати назву виявилося непросто. Хотілося, щоб вона й увагу привертала, й відображала суть. Зрештою ми назвали виставку «Капсула часу», бо Соня згадала це словосполучення в інтерв’ю. Вона сказала, що маленькою дівчинкою ніби запечатала цю капсулу з малюнками, а тепер відкрила її — і звідти посипалися образи та асоціації.

Технічних проблем не було — платформа Artsteps, звичайно, трохи громіздка і там обмежений функціонал, але вибудувати непоганий 3D-тур там можна, і це дуже прикольно. Хоча, якби не було цього інструменту, я б і так зробила 3D-інтер’єри.

Твої must dos в організації експозиції.

Починати роботу над виставкою задовго до її старту. Потрібно підігрівати авдиторію, запускати PR-кампанію. Не сподіватися, що саме якось бомбане.

Закладати у план більше ресурсу. Зі свого бекграунду в дизайні інтер’єрів я розумію: зробити проєкт-тридешку — верхівка айсберга. Потім починається процес створення проєкту в реальності, і там маса змінних, які потрібно поєднати. Щось зривається, бюджети порушуються. Якщо хтось називає якісь терміни, можна множити їх на два. Марія нас морально до цього готувала.

Делегувати. Мало запропонувати ідею, розписати концепцію та сказати: «Ось, малюйте». Куратору ще треба бути крутим менеджером — організувати масу людей, сконектити їх між собою — робити купу справ. Якщо береш усе на себе, дуже швидко зляжеш із нервовим зривом.

Зробити концепцію прозорою та зрозумілою. Усім — від будівельників до піарників — треба знати, що має вийти в результаті, навіщо і куди ми їдемо.

Як ти розумієш роль куратора сучасного мистецтва?

Роль куратора — бути тим, хто народив концепцію та довів її до реалізації.

Мій особистий досвід кураторства розпочався і поки закінчився на фінальному проєкті курсу SKVOT. Мені важко назвати себе кураторкою — я скоріше «кураторка-початківиця, яка подає надії, дивиться у світле майбутнє». Мені здається, я зможу назвати себе кураторкою, якщо ми перенесемо цю віртуальну виставку в реальність. Сподіваюся, у нас це таки вийде.

«Якщо про свою виставку ти почув тільки хороше — значить, почув не все»

Даша Дригола — 32 роки — кураторка сучасного мистецтва

Розкажи про свій бекграунд.

Я здобула дві економічні освіти, але завжди була абсолютно творчою людиною. Я постійно приєднувалася до творчих проєктів і добирала знання у процесі.

Свого часу я працювала маркетологинею, декораторкою весіль, артдиректоркою у відеопродакшені, а потім стала директоркою бренда еротичних шкіряних прикрас. Саме на цій роботі я отримала мікроскопічний досвід галеристки. У шоурумі ми відкрили галерею, щоб розширити авдиторію та привернути увагу до теми сексуальності, навчитися відкрито говорити про секс у стосунках. Там ми проводили drink-and-draw сесію та зробили соціальний проєкт з еротично-етичною фотосесією.

Потім я зрозуміла, що перевантажилася задачами і пішла. Я просто людина — швейцарський ніж, і дуже легко беруся за обов’язки, які мені дають. Але якоїсь миті зрозуміла: хочеться знайти ту роботу, яка стане моїм особистим вибором. На своєму кар’єрному шляху я багато навчалася. Курс «КУРАТОР СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА» став для мене можливістю поєднати напрацьовані знання та досвід у новому прояві.

Відповіді на які запитання ти шукала на курсі?

Я прийшла за глибшим розумінням професії куратора сучасного мистецтва, його задач і можливістю приміряти себе в цій ролі. Я відчула спрагу та внутрішню місію: хочу робити свій внесок у зміни, що відбуваються у культурній сфері моєї країни, України. І коли побачила анонс цього курсу, у мене загорілися очі — я зрозуміла, що він мені з цим допоможе.

Я знала Марію, дивилася її інтерв’ю, ходила на її проєкти — мені дуже подобалося. І записалася на курс буквально за день до старту. Єдине, чого я боялася, то це те, що в мене немає профільної освіти. Але Марія потім пояснила, що це не є принциповим — в історію мистецтва можна зануритися самому і розкрити для себе його смисли по-своєму, а не за застарілою програмою.

Яка лекція чи тема запам’яталася найбільше?

Лекція називалася «Дослідження та робота з текстом». Ми мали провести інтерв’ю з художником і на базі цього написати текст. Марія пояснювала, з яких боків дивитись на ключову ідею — як розглядати концепцію критично, враховувати і соціальний, і ландшафтний контекст.

Марія просто декілька разів акцентувала на тому, наскільки важливо реально зважувати всі слова в тексті з описом концепції, тому що вони дуже важливі. Перша версія мого тексту виглядала як реферат. І я зрозуміла, що вийшло поверхнево — треба було йти далі. Мені стало зрозуміло, що занурюватися потрібно не лише в тему, а й в ідею. Тож я переписувала текст кілька разів, щоб зробити все дуже точно.

На цій лекції я зрозуміла, що на мені, як на кураторці, лежить велика відповідальність — по суті, людина в цій ролі наповнює собою весь процес.

Розкажи про свою експозицію.

Мені дуже хотілося зробити виставку Дмитра Красного — він молодий український художник, який виставляється вже 5 років, а практикує понад 10 років. Мені припало до душі те, як він у своїх творах поєднує казкових милих персонажів і такі дещо потойбічні меланхолійні сюжети.

Я познайомилася з Дмитром на studio visit, розмовляла з ним, і ми визначилися з концепцією. Вся його творчість — про трансформаційні переходи: про те, як ми дорослішаємо, як змінюється усвідомлення себе та ставлення до світу, соціальні статуси та політичні погляди.

Буває, ти начебто перейшов якийсь етап, але частково залишився у минулому. Ці застрягання у сенсах життя мені були дуже близькі. Я теж думала: «Ось я вже доросла — але де ж все-таки мій шлях?» Але побачивши творчість Дмитра, зрозуміла, що це запитання ставлю собі не тільки я — і переживати це все нормально. Потрібно просто приймати досвід (навіть болісний) і рухатися далі. Я зрозуміла, що темою нашої виставки має стати пошук ресурсності у травмі. 

Ключовий елемент творчості Дмитра — це казковість. За допомогою міфічних персонажів він переписує травматичні моменти свого життя. З точки зору психоаналізу, спрощувати переживання до такого базового для сприйняття рівня дуже допомагає в опрацюванні травми.

Цю концепцію ми розкрили навіть через простір — він дуже допоміг. Відбирала роботи я, але консультувалася з Дмитром щодо об’єктів, які стоять у просторі експозиції, — ми назвали її Psychopark. Вони символічно відображають те важливе, що відбувається у житті.

Наприклад, сходи — це перехід з одного стану в інший, а колодязь символізує жіночий початок, в який можна провалитися. Глухі кути, вузькі коридори стали символом ситуацій, які пройти складно, але реально. Ще ми розставили тотемних звірів. На початку — стадо кіз, яке не розуміє, куди йти (вони як колективне несвідоме, яке впливає на нас, хоч ми часто цього не усвідомлюємо). Наприкінці — вовк, до якого у християнстві ставляться як до чогось негативного, а в язичницькій традиції вважали помічником, провідником душ.

Твої must dos в організації експозиції.

Вони загальні — і стосуються більше всієї діяльності куратора.

Мислити ширше. Коли ти не просто береш готовий матеріал, а й сам жадібно шукаєш, досліджуєш, намагаєшся осмислити, сформувати думку.

Загалом для куратора дуже важливо займатися саморозвитком, бо ідея будь-якої нової виставки вже в тобі. Як каже Девід Лінч, ідею не потрібно вигадувати — її потрібно спіймати.

Комунікувати. Це той фундаментальний елемент, від якого залежить вся кураторська діяльність. Це і спілкування з однодумцями, і з художниками, і обмін ідеями. Потрібно розуміти, що спілкуватися треба багато — і це чудово.

Були моменти, коли треба було написати комусь — і в мене тряслися руки, але коли я все-таки заспокоювала себе, спілкування йшло кайфово. Не треба боятися та применшувати свої наміри.

Не боятися чути критику. Марія казала: «Якщо ви не почули критику, то вашу виставку побачили не всі, хто мав її побачити». Світ не лише білий, він — різний, різнокольоровий. І якщо ти почув тільки хороше — значить, почув не все.

Як ти розумієш роль куратора сучасного мистецтва?

Мені здається, що куратор — це людина, якій небайдужий культурний простір своєї країни. Їй важливо, про що говорять у її країні, що болить і що треба зробити, щоб наповнити себе та інших спільними смислами та цінностями. Куратор повинен критично ставитися до себе, переоцінювати та переосмислювати явища.

Наприклад, нам, українцям, актуально переосмислювати себе, свою пам’ять та своє сьогодення — на тлі війни та інших подій у країні та суспільстві ми формуємо свою ідентичність. Діяльність куратора — порушувати такі теми та підсвічувати не готові відповіді, а влучні запитання, з якими глядач піде з виставки.

Спільно з художниками куратор представляє країну за кордоном, стимулює інтерес до мистецтва у локальному суспільстві. Створюючи культурні проєкти, він допомагає зберегти історію творчості сучасних художників і теми, що хвилюють суспільство зараз, щоб передати напрацьовані результати майбутнім поколінням для переосмислення нашого досвіду.