Бетонна плита товщиною 40 см, стеля різної висоти й підлога, яка пам'ятає виробничі лінії Tetra Pak.
SDS не стали все це закривати гіпсокартоном та білою фарбою — і у травні запустили Smartass Garage –– шостий клуб мережі і перший на Подолі.
Ще на старті команда визначилася з підходом: не будувати клуб у новому приміщенні, а піти шляхом ревіталізації — коли старій промисловій будівлі замість знесення або капітального ремонту під нуль дають нове функціональне життя, максимально зберігаючи її оригінальні стіни, підлогу й конструкції. Для Smartass це означало взяти будівлю з історією та адаптувати її під сучасний фітнес-простір. Вже з цим фокусом почали шукати конкретну адресу на Подолі, адже в цьому районі до того не було клубів мережі.
Перед тим як зупинитися на приміщенні на Межигірській, команда місяцями перебирала варіанти. Garage був на радарі давно: там постійно щось відбувалося, тимчасові заходи, нерегулярні події — локація не давала про себе забути, але й не мала ні стабільної концепції, ні постійних гостей.
Був і конкурент — приміщення буквально на сусідній вулиці, біля «Продбази Центр». Новіше, вже реконструйоване, дешевше в ремонті. Здавалося б, очевидний вибір. Але бентежило те, що не всі потенційні сусіди гарантували клієнтам той досвід, на який розраховував бренд. Garage переміг — тим паче що там на команду вже чекали класні друзі поруч із гастропростору M82.
Головним викликом було вписати два бренди в одну будівлю так, щоб ніхто нікому не заважав. Частину площі займає суто Smartass, частину — падельні корти Еліни Світоліної, а роздягальні та лаунж зробили спільними для обох.
Довелося також порахувати потоки людей та збільшити кількість посадкових місць і душових з оглядом на те, що під час турнірів з паделу натовп зростає в рази.
«Назву ми намагаємось адаптувати й прив'язати до району, щоб відвідувачі могли ідентифікувати ці локації не лише за адресою. Тому тут ми багато не фантазували та використали прив'язку до основної локації — гаража», — говорить Валерія Дегтярьова, керівниця SDS.
Так народився один зі слоганів локації –– Every legend started in a garage («Кожна легенда починала в гаражі») –– заклик діяти незалежно від умов та обставин.
Планування вибудували навколо готового мезоніну з панорамними вікнами — туди заїхали зали реформера й барре. Перший поверх виділили для гучніших форматів занять, другий — для барре, йоги, саунд-хілінгу.
Над світлом команда Smartass працювала найдовше, адже від нього залежить не лише загальна атмосфера залів, але й вигляд тіла в дзеркалі та стан гостей під час тренування.
«У залі Run (з біговими доріжками) є повноцінні світлові сценарії, які є і в інших наших класичних клубах. Вони працюють із мозком і тілом завдяки кольору: жовтогарячий та помаранчевий починають тренування, насичений червоний загоряється в пік навантаження, синьо-зелений з’являється ближче до фіналу — щоб тіло та психіка плавно перейшли в режим розслаблення», — уточнює Валерія.
В інших залах першого поверху в хід пішли LED стрічки: в одному — світло відображається в люстерках, створюючи ефект задзеркалля, в іншому — лінійні світильники наче плющ в’ються навколо колон.
Загальне правило — максимум кольору, мінімум світла зверху (рай для зумерів). Виняток — реформер і барре, де верхнє світло потрібне функціонально: для них зробили окремі світильники з литого алюмінію з розсіяним світлом, спрямованим вгору. Під час асан із заплющеними очима таке світло не б’є в обличчя та не руйнує моменти розслаблення.
Зазвичай промені світла, що спрямовані прямо вниз, кидають небажані тіні на обличчя й тіло — саме такі, як у найгірших роздягальнях торгових центрів. Команда це розуміла, тому знайшла рішення –– завжди перехрещувати промені між собою, щоб вони підкреслювали вигини фігури та результати праці на тренуваннях.
Саму будівлю ще на етапі планування вирішили зберегти настільки автентичною, наскільки це можливо.
«Ми не закривали наявну підлогу, а залишили її відкритою. Керувалися досвідом своїх європейських колег, бо є дуже багато концептуальних (і не лише спортивних) закладів, де видно місцями побиту часом, кострубату підлогу. Вони її не закривають, а локально реставрують. І вона продовжує жити своє життя.
Тут ми зробили так само, бо простір прожив декілька життів. Це колишній завод Тетрапаку, і на цій підлозі свого часу стояли великі виробничі машини», — каже Валерія.
До того ж плита завтовшки приблизно 40 см і так розрахована на серйозні навантаження, тому додатково зміцнювати її потреби не було.
Цеглу, яку попередні власники ховали під гіпсокартоном, команда відкрила, зачистила й не стала перефарбовувати — лише прибрала пил.
Єдиним серйозним втручанням була нова стеля, яку органічно ввели в оригінальну конструкцію за принципом «коробка в коробці». Стеля в приміщенні різна за висотою: десь 7,5 метрів, а в центральному атріумі — майже 15. Для залів та роздягалень такий розмах не потрібен, тож висоту штучно зменшили — і заодно зекономили на опаленні та охолодженні.
Завдяки новій стелі з’явилась і класна фіча: з балкона можна обійти простір по колу і роздивитися будівлю зверху майже з усіх боків, як на тих самих найкращих місцях у залі. На відміну від класичних клубів мережі, де денне світло зазвичай не в пріоритеті, тут 15-метровий атріум, навпаки, заливає лаунж м'яким природним світлом.
Довелося попрацювати й зі складнішими технічними моментами. В роздягальнях каналізацію та водовідведення побудували майже з нуля — товста плита перекриття не давала просто прорізати штроби під проводку по підлозі.
Для того щоб таки змогти провести воду в душові, команда встановила зовнішні каналізаційні установки та підняла подіум підлоги в душових. З вентиляцією спершу хотіли заощадити й залишити старі блоки, але старе обладнання програло сучасному і в енергоефективності, і в екологічності.
В мріях команди вже є наступний простір, в який планують вдихнути нове життя за таким самим принципом. На горизонті — схоже приміщення в Києві, але в складнішому стані, через що передбачений бюджет, ймовірно, доведеться підвищити.
«Ми завжди боремося за бюджетні рішення, тому перебуваємо в постійному пошуку чогось такого, що можна реалізувати класно, з простих матеріалів і не за всі гроші світу», — додає Валерія.
Водночас команда студії підсумовує: челенджі у вигляді неідеальних приміщень –– це скоріше цікаві виклики, ніж непосильні задачі. І руйнувати або закривати будівлі з історією –– ніщо інше, як неповага до них:
«Немає схожих одне на одне або ідеальних приміщень. Такі будівлі з історією мають повно нюансів, яких не знайдеш у новобудовах. Але саме в цьому полягає вся цікавість таких кейсів для нас, бо зносити або закривати автентичні цегляні стіни, плитку, ліпнину — це якесь відьмацтво».