Ніщо так не драйвить і не задає високих очікувань, як випуск другого альбому. Стас Корольов готував другий лонгплей «Round 2: Цифровий утікач» понад два роки, тому пройшов з ним усі стадії. Як говорить про нього сам Стас, «він почався несподівано, разом із російським повномасштабним вторгненням, розвивався у зворотному напрямку (спочатку багато-багато концертів, а потім у фіналі — альбом). Це дало йому пластичність для реагування на нову реальність».
Виходу лонгплею посприяла міцна спільнота артиста, яку лагідно називають «Яхта», а її учасників — «юнгами», «матросами», «боцманами» — залежно від рівня підтримки. Без них цього альбому не було б. Щоб дослідити це ком’юніті й достукатися до Стаса, редактор цієї розмови сам вступив до відкритого клубу через buymeacoffee та залишив меседж Корольову про запис інтерв’ю.
Крім нового альбому обговорили:
- — зміни в собі через війну
- — як відбувається тестування лонгплею
- — найважче та найлегше у підтримуванні спільноти
- — улюблені звуки та дивні речі під час повітряної тривоги.
Через те, що ти вклав багато сил у другий альбом, може скластися враження про твоє вигорання/страждання.
Ні, я особливо не страждав під час роботи над альбомом. Це велике щастя — мати можливість займатися великою формою. В мене була психологічна яма від подій всередині проєкту (раптовий відхід двох артистів), які призвели до того, що я залишився один. Довелося певний час йти до розуміння, яке ж це щастя — ні на що інше не відволікатися в такій роботі.
Обкладинка альбому «Round 2: Цифровий утікач»
Мистецтво надійне, воно нікуди не дінеться. У ньому знаходиш відраду і любов. У серпні 2023 року ми лежимо в ліжку з Весною (партнерка Стаса — прим. ред.), дуже депресивно, і вона каже: «Стасе, тепер ти сам на сам із цим матеріалом. Візьми його і зроби саме так, як ти хочеш». І мені стало легше. Я пішов на терапію саме тому, що побачив шлях. Тому альбом — це скоріше порятунок і єдиний спосіб вийти зі складної ситуації у виграші. Бо головна боротьба насправді — за створення безкомпромісного витвору.
Чим другий альбом відрізняється від першого?
Він відрізняється так сильно, як я був на те здатен, бо це є шлях. Річ у тім, що все життя я досліджую одне питання — чому більшість артистів стають менш цікавими з часом? Я виділяю тих артистів, які не стають менш цікавими з часом, і намагаюся зрозуміти, що ж їх відрізняє від перших.
Мені здається, їх відрізняє те, що вони себе перевинаходять кожну артистичну фазу. Бо ти змінюєшся і світ змінюється. Ти маєш бути відповідним світу і собі. Відповідним у плані своєї діяльності та відповідним у плані рефлексії на світ, якщо вона відіграє роль у твоєму мистецтві.
Я придумав сезонність до запуску артистичного проєкту взагалі. Маючи перший альбом, я знав, що другий буде максимально інакший. Існує таке поняття, як «проблема другого фільму». Якщо ти успішно дебютував у кіно, то з другим тоді проблема, бо люди мають очікування після попереднього успіху. Свідомо або несвідомо ти боїшся не повторити, не перевершити першу роботу. Це боротьба з собою, і вона тисне, робить твою роботу ще складнішою, впливає негативно.
Я зрозумів, що найкращий шлях, щоб не стати гірше як артист і уникнути «проблеми другого фільму», — це не змагатися з собою та йти в інший напрямок після кожної фази. До того ж дійсно є багато різних власних запитів, і вони по черзі втілюються.
От був у YUKO, робив там музику, дуже подобалось. Воно все закінчилось, тебе відштовхнуло в інший бік — і тепер ти хочеш висловлюватись, ти хочеш ексцентричності. Далі ти це зробив (у першому альбомі), тобі більше не хочеться цього. Ти хочеш красу, символізм, композиторство. Це закінчилось, переходимо до третього. І це класно. Це не дуже комерційно успішно, бо вигідніше бити в одну точку. Але стагнація — це найгірше, що може статися з митцем, тому це не варіант.
Стас Корольов змінює себе, щоби підтримувати інтерес до себе. Чи це так?
Звісно, мені потрібен інтерес до моєї музики, потрібна авдиторія, але це не первинно. Первинно — бути собі відповідним. Моя головна задача — якомога ефективніше використати свій ресурс і перетворити його на мистецьке надбання. Найкращий шлях для цього — постійно перевіряти, чи ти відповідний собі. Якщо ти відповідний собі, у тебе є природне паливо, тебе драйвить це робити.
А коли починаєш найобувати себе, або найобувати людей, або робити те, що тобі має принести якусь користь, але це не відповідно тобі, там і результат не такий завзятий, не такий щирий.
Стосовно авдиторії, моя задача була не підтримувати інтерес до себе, а привчити людей до сезонності, щоб їх не відштовхували зміни. Моя задача була привчити авдиторію, що вона має підписуватись на Стаса Корольова не тому, що їй сподобалась пісня «Який день війни», а тому, що вони побачили, що він випускає стабільно яскраві прикольні речі. Тобто якщо це джерело може давати багато різного та цікавого, треба його підтримувати й за ним стежити. Моя задача — бути джерелом, а не ремеслом.
Як ти себе визначаєш?
Митець, звичайно, митець. Це трошки еволюційний шлях і не дуже однозначний, але він був приблизно таким. Спочатку ти музикант, якщо йдеш у музичну школу, вчишся грати на гітарі, потім граєш на гітарі. Коли починаєш намагатися писати пісні, ти сонграйтер. Потім ти зібрав гурт — ти фронтмен цього гурту. Ти продюсер, якщо починаєш аранжувати свої треки.
Коли починаєш насамперед займатися взаємодією з авдиторією, створювати певний досвід — ти артист. А коли починаєш розуміти, що все, що ти робиш, — це шлях, місія, і все, що тут і зараз, вторинне, а первинне те, що високе, — це вже робота в мистецькому світогляді.
Немає правильного і неправильного шляху. Є відповідний та невідповідний. Не буває так, що шлях митця — це добре, а шлях комерційної музики — це погано. Якщо ти бізнесмен, нахуя тобі займатися мистецтвом, коли в тебе класно виходить заробляти музикою гроші й це твій щирий запит.
Я прийшов до розуміння, що шлях митця у мене в найвищому пріоритеті. Так було і раніше, але я просто це усвідомив тепер. Через читання книжок, через спілкування зі своєю дружиною, яка має режисерську освіту і відповідно має більше наукового знання про творчу роботу й діяльність. У процесі своєї сольної діяльності я зрозумів, що з цієї дороги не зійду, навіть якщо програю все.
Умовна матеріальна та успішна складова існує в першу чергу лише для того, щоби підтримувати життєдіяльність і засоби для зайняття своєю діяльністю. Коли ти це приймаєш, стає простіше, бо розумієш, що ти не змагаєшся з рєбятами, які конкурують за успіх, і це класно. Це звільняє — чесно визнати, що ти хочеш не цього.
Багато хто з артистів, особливо молодих, не може чесно визнати, що вони хочуть просто бути успішними. Це нормально, бо це его, і йому хочеться визнання.
Коли тобі, блядь, 22 роки, ти маєш ще з'їсти всю цю історію, розчаруватися в ній, отримати відчуття, що тобі треба щось більше, почати шукати це відчуття, знайти його. І потім уже бути відповідним чомусь новому. Я теж дуже хотів визнання, щоб мене всі любили.
Стас Корольов, фото Олени Кудрей
Це проходить, бо це не дає тобі того, на що ти розраховуєш. Тоді ти починаєш шукати щось більше. Мені не подобається, як девальвуються слова «митець» і «мистецтво», бо я до нього йшов 33 роки, а зараз воно звучить звідусіль. Але й поняття доволі широке та розмите.
У другому альбомі зменшилась кількість тексту. Як ти до цього прийшов?
Насамперед я вирішив, що не можу розігрувати ту саму карту другий раз. Я не хочу, щоб це була ще раз історія чувака, який за барною стійкою розказує тобі все своє життя знову, бо нашо? Я обіцяв ще до того, як ділився матеріалом на другий сезон, що наступна фаза буде не стільки про мене, скільки про нас. Я хотів зробити більш суспільний, колективний альбом.
Слово як інструмент стало більш вагомим для мене. Не факт, що через війну, хоча і через війну теж. Можливо, через те, що я висловився в першому альбомі. Але в Round 2 для мене вкрай важливо, що тут є простір для інтерпретації. Це офігенно. Тому й з текстом тут поводжуся дуже обережно. Щоб слова і фрази були маячками, щоб це були камінчики, розкидані в японському саду, щоби під різним кутом можна було бачити різні фігури. Щоби простіше можна було віднайти себе.
Умовно, пісня «1991» — це присвята моєму рідному місту. Але це пісня більше про рідне місто, ніж пісня про Авдіївку. Якось так я підходив до кожної пісні. Крім однієї, особистої. Це альбом, який я не маю пояснювати, тому я буду ігнорувати багато запитань про зміст, меседжі та сенс. Бо це його вбиває. Це той альбом, який не можна пояснювати дуже розлого.
Як ти його тестив?
Я робив те саме, що й минулого разу. Запрошував людей на прослуховування, дуже уважно дивився на те, як вони його слухають. Насамперед на фізіологічні реакції. Працюючи над альбомом нон-стоп щодня, ти не можеш подивитися на нього здалеку. Тому я влаштовував приватні аудішени.
Важливо розуміти customer journey, шлях споживача — з погляду драматургії. Є композиція в пісні, є композиція в альбомі. І ця композиція критично важлива для того, як він сприймається. Бо це велика форма. «Повітряна тривога» на 8,5 хвилин не могла б бути 8,5 хвилин і не могла б бути такою, якою вона є, якби не вісім пісень перед цим.
Стас Корольов, фото Олени Кудрей
Інколи на цих прослуховуваннях відбуваються цікаві розмови, які змушують повернути трек в альбом, або прибрати, або порізати. Але десь на п'яте-шосте прослуховування я зрозумів, що мене це вже починає плутати, і я їх стопнув.
Ти тестив альбом на фонове звучання?
Коли вже пройшов мастеринг, слухав його на різній апаратурі та різній гучності. Я знаю, що О_х не заходить фоном, а тут мені було прямо цікаво, чи зайде цей. Альбом, з одного боку, елітарний та нішевий, а з іншого боку — він інструментальний, і тому може бути просто красивою музикою. І насправді, як не дивно, я затестив — і він цілком працює фоном. Не те щоб я хотів, щоб його так слухали, але цікаво. Це, навпаки, знижує поріг входження.
Розкажи про свою фан-базу.
Я щаслива людина, тому що люблю свою фан-базу. Це не означає, що мені подобається все, що вони роблять і що вони говорять. Це значить, що мені подобається те, які в нас стосунки та як вони себе проявляють. Моя фан-база іронічна, розумна, творча. Вона відповідна моєму творчому акту, вона з'явилась і вона така класна саме тому, що мій творчий акт відповідний мені і я транслюю свої власні щирі меседжі.
Обкладинки телеграм-чату Стаса Корольова зі спільнотою O_x космояхта. Віжуал розробляла Весна
Я не кажу, що в YUKO була авдиторія гірше, але вона була далі від мене. Я її добре розумів, але не так сильно вкидався в розбудову фан-бази. А тут я одразу зрозумів, що це нішевий артистичний проєкт, він явно не для всіх, як би я не хотів, щоб він був для всіх. Я зрозумів, що з цими святими людьми, що пройшли через перші три треки на альбомі O_x, треба вибудовувати комунікацію.
Так заклався фундамент для найближчого кола — людей, що підтримують нас фінансово, морально, а також власними компетенціями. Навіть музичною апаратурою! Ми їм відповідаємо так само підтримкою їхніх творчих задумів, ділимося з ними бекстейджем, інсайдерськими штуками, досвідом, а також у кожного з них є можливість прийти до мене проконсультуватися про свій трек або ще про щось, де я можу допомогти. Прикольно, що це не відчувається як робота. Бо це одночасно і місце, де я наповнююсь.
Окрім цього є ширші кола шанувальників — ці люди не підписані на Buy Me A Coffee, але вони так само вриваються, слідкують, підтримують. Я бачу їх на концертах. Це дійсно особливі стосунки з авдиторією. І це дійсно щастя, що це не змушує мене робити щось, що не є в моїй природі.
Що тобі здається найлегшим і найважчим у тому, щоби підтримувати таку спільноту?
Я пишу великі лонгріди. У ключові моменти артистичного проєкту вони мають знати, що відбувається, як акціонери, на що йдуть їхні гроші. Якщо щось погане відбувається, вони мають це також знати. Це дуже круто — відчувати відповідальність перед акціонерами. З собою домовитись іноді все ж таки можна.
Найскладніше в цьому — не впасти в ехокамеру. Під цим терміном розуміють спільноту, в якій повторюються одні й ті самі ідеї, а інші не дозволяються. Ми жартуємо, що це трошки ехокамера. Але ми вербалізуємо, що ми в цій спільноті легко висловлюємо різні думки. Якщо ви не погоджуєтесь або ці думки входять у контраст з іншими думками, це не значить, що вас атакують. Думки можуть розходитися. І зіштовхувати на рингу їх, а не людей, — справа продуктивна. А людину в нас атакувати заборонено. Це одне з небагатьох правил.
Ти знаходиш ресурс, щоб їм постійно відповідати, тримати розмову?
Коли любиш свою спільноту, це не таск. Я навіть писав, що інколи трекаю час, який витрачаю на тусовку в «Яхті». Але іноді не трекаю. Іноді там просто відпочиваю.
Але це ще й моя екстравертність, це відповідає моїм особистісним якостям. Останні роки в мене є певні складнощі в спілкуванні з людьми, але це наслідок величезного нетворкінгу в минулому. А загалом мені дійсно хочеться багато віддавати. Тому для мене це не складно, а органічно. Знову ж таки — це відповідно мені. Я знаю одну артистку, яка скоро запуститься. Вона каже, що хоче не бути в соцмережах. Я думаю: боже, яка мрія.
Бліц. Якби ти був у фільмі Йоргоса Лантімоса «Лобстер», то яку б тварину обрав і чому?
Кіт. Неоригінально, але не можу сперечатись. Хочу бути котом.
Який твій улюблений звук?
Стакато тромбон.
Колись давно я почув фразу, ще до продакшену: якщо тобі подобається щось, юзай це, поки не набридне. От у мене зараз це стакато тромбон. І керований клавішею вокальний поліфонічний гармонайзер.
Що найдивніше ти робив під час повітряної тривоги?
Дивився фільм із пострілами та вибухами. І крінжував з цього. Але продовжував дивитися. Це було у квітні 2022 року. Captain America: Civil War, здається, а він з усього Марвела найбільш бойовиковий. Я такий думаю: оце в мене ескапізм дивний.