*Авторка фото на обкладинці: Анна Озерчук.
Анна Озерчук у фотографії 14 років. Вона працювала з Intertop, Rozetka, Royal Opera House London і фотографувала Лондонський тиждень моди. А у вільний час Анна виходить на вулиці Лондона і знімає фотосеріал за мотивами Sex and the City.
Ми поговорили з Анею про те, як фотографу побудувати сторітел, якою буває стрит-фотографія і що потрібно, аби розговорити модель перед зйомкою.
Сторітелінг потрібен кожній зйомці?
Сторітелінг не потрібен кожній фотографії. Хоча, глобально, кожне фото — про щось. Просто якась фотографія матиме глибший зміст, а інша — буде більш поверхневою. За якимось кадром може бути величезна історія, а якийсь кадр — просто про сукню. Це теж історія, але проста.
Я думаю, що сторітелінг важливий. Але вибір, чи робити сторітел — за тобою. Головне — зрозуміти, чого ти хочеш від фотографії. Чогось багатогранного, змістовного, просто гарного — всі варіанти ок.
Сторітелінг — це лише про те, що на фотографії, чи її бекграунд теж враховується?
Історія не завжди зчитується з фотографії — часто це про щось, що за кадром. Але ми можемо про це і не дізнатися. Буває, перед тобою просто портрет на білому фоні. Там також може бути історія, але ми дізнаємося про неї лише якщо автор розповість.
Щоби зашифрувати в кадр суперсторітел, треба постаратися, нашарувати багато прийомів — світло, одяг, інтер’єр, відсилки. Розказати історію одним кадром можливо, але, звісно, серією фото — це легше.
Щоби розказати історію текстом, потрібні зав’язка, кульмінація і розв’язка. А як щодо фотографії?
У фотографії сторітелінг працює трохи інакше, бо в літературі ми маємо багато тексту, який описує те, що потрібно уявити. Або кіно — це жива картинка. Якщо порівнювати з цими медіумами, розповідати історії фотографією — найважче, бо в тебе є лише один момент. Так само з картинами в галереї. Ти бачиш одне, а потім читаєш опис і розумієш «ага, це я побачив, це ні, а тут взагалі інакше зрозумів».
Якщо фото не працює без тексту — це окей. Саме тому в нас стільки способів представляти фотографії: виставка, фотокнига, артпроєкт, едиторіал.
Як ти будуєш історію, коли знімаєш?
Бувають комерційні зйомки, де просто треба відфоткати аутфіт. Тут сторітел короткий, простий і зрозумілий — у неї є аутфіт, все. Але якщо говоримо про індивідуальну зйомку, я дуже люблю починати знімати ще на етапі підготовки. Наприклад, як ми зустрілися і п’ємо каву. Мені подобається розповідати історію про час, який ми провели разом. Показувати, як ми кудись йдемо, десь перевдягаємося, їмо, п’ємо, розмовляємо.
Побудувати образ (обрати певні одяг, реквізит, мейкап) — це теж сторітелінг? І як придумуєш образи ти?
Я дуже люблю безлад і фотографії з їжею (можливо, це моя фішка). Наприклад, у мене була зйомка з бананами — тоді мені хотілося зробити щось зовсім дурне. Я приїхала до дівчини-моделі додому, і перш ніж братися за серйозний едиторіал, провела зйомку-знайомство. Це коли ви варите каву, їсте булки, про щось говорите і робите кілька кадрів — але дуже ненапряжно, щоб у людини не було відчуття, що ти прийшов задовбати її вранці в неділю.
Є такі меми з чортенятками, які приходять додому, скидають шкуру і лягають у ванну. Приблизно такий образ я хотіла втілити на цій зйомці — у тебе дейоф, ти зняв шкіру і відмокаєш у ванній, як ось це чортенятко. Модель принесла роги, портупеї, шкіряні маски. Я фоткала її в цьому, а водночас вона їла банан — така замальовка вихідного дня. А потім захотілося повісити шкурку їй на рога.
Ти створюєш фотосеріал за мотивами Sex and the City. Як прийшла така ідея?
Я почала робити його в березні-квітні. Щотижня щось знімала, і кожна серія фотографій була окремим епізодом. У мене багато подруг у сфері фешену, тому зазвичай це було легко — ми часто зустрічалися на каву і щось підзнімали. А ідея прийшла так — якось я шукала референси для зйомки, і алгоритми пінтересту підкинули мені скрин із серіалу «Секс і місто». Я подумала, що класно було би закосплеїти легендарні кадри і фрази.
Мої перші епізоди були максимально подібними на кадри з серіалу. Плюс на субтитрах — оригінальні фрази. А потім айконік моменти закінчилися, і я почала вигадувати кадри сама та підбирати цитати, які підходили найбільше.
Скільки сезонів ти вже відзняла і чи плануєш наступні?
У мене вийшло сім чи вісім епізодів, тому, фактично, я відзняла тільки перший сезон. Уже час починати наступний.
Що таке стрит-зйомка і на які види вона поділяється?
Існує безмежна кількість варіацій стрит-зйомки. Але в класичному розумінні, стрит-фотографія — це коли ти виходиш на вулицю з камерою і знімаєш все, що бачиш, тобто робиш фоторепортаж. Сьогодні вулична фотографія — це більше про гарно вбраних дівчат, яких ти фоткаєш у двіжняку міста. Додаєш зйомці такого папарацці-ефекту.
Якщо ти обираєш першу стратегію (бути спостерігачем), можеш зайняти одну точку і протягом якогось часу знімати лише з неї. Наприклад, сісти в кафе чи на станції метро і фотографувати всіх, хто проходить повз тебе. Або можеш обрати маршрут, і робити фото дорогою від точки «А» до точки «Б». Ще один варіант — слідувати за людиною і знімати її день у місті. Тільки бажано, щоби це були твої друг чи подруга — незнайомих людей сталкерити не треба. Але можеш ходити за вуличним котиком чи собакою — це цікаво, і вони не поскаржаться.
До чого треба бути готовим, коли зі студії виходиш фотографувати на вулицю?
Якщо в студії ти маєш відштовхуватись від чотирьох стін і вікна, на вулиці можеш бути мобільнішим. Плюс тут завжди різне світло, і виходити шукати його — це дуже прикольний квест. Восени світло суперпрекрасне, і є мільйон варіантів, як воно може падати — десь відбивається від вікна, десь пробивається крізь дерева, десь виходить контражур (коли джерело світла розташоване за об’єктом — прим. ред.), etc.
Навіть якщо виходиш на вулицю з телефоном, все одно маєш дуже багато свободи. Можеш потренуватися розташовувати людину в кадрі — покрутити її, покрутитися самому, знайти найкращі ракурси. Або дослідити те ж світло — коли і де воно найкраще, який ефект створює тощо.
Ти часто фотографуєш на вулицях. Чому тебе це драйвить?
Я живу в дуже красивому місті, у Лондоні, тому вирішила цим користуватися. Хоча будь-яке місце, навіть село в полі — це суперлокація, бо ні в кого більше такого немає. Я не згадаю момент, коли зрозуміла, що стрит-фотографія — це кайф. Мабуть, це було 5-6 років тому, коли всі робили чисті фотки на бежевому та білому бекграундах. Я подумала «та скільки можна» і вийшла на вулицю. Там бекграундом могло стати будь-що. Плюс навряд чи хтось опиниться в тому ж місці, що й ти. А навіть якщо опиниться, у вас буде зовсім інший сетап. У цьому вся цінність стрит-фотографії — можна робити гарно, неповторно і є, де розгулятися.
Як думаєш, чому люди сьогодні фотографують на плівку і мильнички з нульових?
Це ностальгія, а ще щось зовсім нове, незвичне. У мене є мильничка — я беру її, коли змучуюся від вилизаних фоток. А плівка — це вічна історія. Скільки би модних цифрових камер не придумали, плівка залишатиметься. Зараз багато хто робить аналогову фотографію — повертається до витоків.
Я починала з плівки і зараз нею займаюся. Це насправді не так складно, як здається. Плівка багато робить за тебе — зазвичай її не потрібно обробляти. Проявлення плівки в лабораторії — це практично те саме, що ретуш цифрової фотографії в лайтрумі. Хоча якщо ти добре підготувався до зйомки на цифру, таке фото теж вимагає мінімальної обробки.
Ти часто знімаєш на плівку, коли співпрацюєш з брендами, чи аналогове фото — це більше про особисті проєкти?
Бренди часто замовляють зйомку на плівку. Але якщо це серйозна комерція, я знімаю одразу на дві-три камери, зокрема на цифру. Балансую за відчуттями. Наприклад, розумію, що щойно був класний кадр на плівку, і повторюю його в цифрі — щоби точно не провтикатись. Це найпростіша і найспокійніша схема. Але якщо я роблю щось творче, фоткаю подружку, можу працювати лише з плівкою.
Бліц. В яку малодоступну локацію ти мрієш пробратися, щоб провести там зйомку?
У Лувр.
Міф про фотографію, який бісить.
Мені в родині вкладали в голову, що це несерйозна робота і взагалі хєрня. Так от, фотографія — це не хєрня.
Секретне слово фотографів, про яке не знають інші?
Не знаю такого. Але якщо ви знаєте — скажіть мені. Може, мені весь час казали якесь кодове слово, а я не розуміла.