Skvot Mag

Ірина Бекетова: «Досвід, душу та знання не можна вкрасти або зруйнувати»

Студентка курсу «Куратор сучасного мистецтва» — про charity-виставки для евакуації людей з Маріуполя, енергію від навчання та правила самопідтримки.

Ірина Бекетова: «Досвід, душу та знання не можна вкрасти або зруйнувати»
card-photo

Ханна Руденко

Головна редакторка SKVOT MAG

9 червня, 2022 Мистецтво Стаття

Волонтерство, особливо на тлі війни, це вже справа честі — більшість українців спрямувала частину своїх сил та часу (інколи це майже 24/7) на підтримку інших. Одні в цих процесах почали робити щось абсолютно нове, інші — продовжили свою справу, але з фокусом на благочинність.

Ірина Бекетова — серед других. Вона адаптувала свою любов до арткураторства для допомоги маріупольцям: досвід та знання, отримані на курсі «Куратор сучасного мистецтва», вона застосовує у благодійних виставках в Європі для збору коштів на евакуацію людей. 

Поміж нон-стоп поїздок, спілкування за волонтерськими справами та навчанням Ірина знайшла час, аби розповісти нам:

 

В якій точці ви зрозуміли, що волонтерство — ваша місія зараз і по-іншому не зможете?

Допомагати тим, що я вмію і що необхідно, є сенсом мого життя

У Революцію гідності ми пекли печиво з донькою — та носили його на Майдан. У серпні 2014 року, коли я з Києва приїхала у відпустку до Маріуполя, то просто прийшла до волонтерського осередку та запитала: «Чим можу бути корисною?». Мені відповіли: «Треба годувати». Так я і записана в цих моїх друзів у телефоні: «Іра бульйон».

До початку повномасштабної війни ми збиралися робити серію благодійних виставок в Одесі, Дніпрі, Києві для збору коштів на лікування дитини з онкологією. Війна внесла корективи у наші плани, але бажання допомогти залишається незмінним.

Зараз моя рана — це Маріуполь, в якому залишилася моя рідня (частину ми змогли витягти, з рештою на зв'язку). І я розумію, що мені важливо допомагати виїхати всім, кого є шанс вивезти.

Розкажіть, в чому полягає ваше волонтерство зараз? 

Моє волонтерство — це виставки та збори, які надають фінансову можливість іншим вивозити людей. Зараз ми організовуємо благодійну художню виставку «Квіти. Душа» Європою для збору коштів, які йдуть на вивезення мирних маріупольців, людей похилого віку і тих, у кого немає можливості виїхати самим. Ці гроші допомогли волонтерам врятувати вже понад 500 людей.

Ще одна грань волонтерства — скоординувати тих, кому потрібна допомога, і тих, у кого є кошти, надати все потрібне — від медицини до пошуку квартир. Зазвичай людей треба просто підтримати, решту вони вирішують самі.

Але бувають і дивні завдання — і рішення до них ще більш неймовірні. Наприклад, допомагати подрузі везти кошеня, яке народилось в окупованій Бучі, переходити з ним через кордон, почуваючись наче в фільмі, — а потім плакати разом із новими господарями від щастя. Провозити тактичний шолом через кордон, видаючи за бутафорію для зйомок. Діставати турнікети, медицину, шукати ще десятки незрозумілих, але дуже потрібних речей для тих, хто на передовій. 

Що для вас зараз — найскладніше?

Найскладніше — заходити на сайти з фотографіями та іншими даними наших полонених та померлих бійців. Це дуже виснажує емоційно

На цих сайтах ми шукаємо чоловіків деяких моїх подруг (військових, що залишалися у Маріуполі) — і віримо, що вони живі. Ми навіть кілька разів розкривали фейки (хтось викрадав документи живих та докладав їх до загиблих).

Скільки часу та сил займає волонтерство? 

Я не можу дозволити собі графік допомоги 24/7. Є близькі, котрим потрібна увага. Є виставка, що стала великою частиною волонтерства, та десятки переговорів, поїздок. І доводиться розставляти пріоритети.

Так, наприклад, довелося частково пожертвувати своїм денним режимом, аби звільнити його для пошуків рідних. Також зменшила обсяги свого спілкування — тепер контакти майже виключно з волонтерської роботи, на решту замало часу. І ще я урізала кількість часу на самоосвіту. Але нескінченно сумую за відвідуванням музеїв, галерей та творчих зустрічей. 

А розкажіть, який курс ви проходили у SKVOT і чому вирішили не покидати навчання?

Ще до початку повномасштабної війни я почала навчатися на курсі «Куратор сучасного мистецтва».

Після 24 лютого я зі сльозами гордості за свою країну та людей побачила жорстку та чесну проукраїнську позицію школи — і зрозуміла, що дуже хочу продовжувати вчитися «у своїх за духом». Коли побачила повідомлення, що продовжуємо вчитися теж, тішилася, бо для мене вчитися — це розвиватися та жити.

Залишаючи будинок з одним рюкзаком, ти розумієш: досвід, душу та знання ти забираєш з собою, їх не можна вкрасти або зруйнувати.

Дізнатись більше

Ви здобували навички у кураторстві. Це допомогло вам у волонтерстві?

Навчатися та переглядати роботи тих, з ким я вчуся, — бачити, що вони створюють, гуляти в онлайн-просторі галереї — це ковток свіжого повітря. І мене це підтримувало.

Процес навчання мені також допомагав. Зараз час змін, і кожен з нас просто зобов'язаний створювати навколо себе новий світ, тож відволікатися від війни та створювати щось нове — це дуже цінно, бо конструктивно. 

На курсі я отримувала і емоційну, і практичну допомогу — у розв'язанні питань щодо моєї благодійної виставки. Я почала бачити суть професії куратора: бути автором і організатором подій, які наче криголам зсувають тектонічні плити старого світу, — це чудово.

Що б ви порадили тим, хто хоче поєднувати волонтерство та навчання?

Важливо чітко зрозуміти, чим можете і хочете бути корисними.

Волонтерство у всіх різне — у когось воно в інтернеті, у когось на кухні, у когось за кермом автівки. Це може бути заняття, яке вам і в мирний час подобалося, а тепер ще пов'язане з колосальною допомогою людям і країні.

Відстежуйте ті завдання, які вас геть виснажують, і чесно скажіть своїй команді, що вам потрібна допомога. Найскладніше зізнатися собі, що ти — не робот.

Вкрай важливо відчувати, скільки ти можеш зробити, щоб не вигоріти й не збожеволіти. Залишайте сили на життя.

Війна закінчиться нашою перемогою — але це буде лише початок шляху у побудові нової України. Аби мати на це сили згодом, зараз бережіть та хваліть себе. Я вже заздалегідь всіх обіймаю і хвалю. Слава Україні.