Станом на липень 2025 року в Силах оборони України досі немає офіційних сухпайків для веганів або вегетаріанців. Попри діалог із владою та петицію зоозахисної ініціативи «Кожна Тварина», проблема залишається нерозв’язаною.
За даними Міноборони від червня 2023 року, в армії служили 50 веганів і 135 вегетаріанців. Але волонтери «Кожна Тварина» тоді опікувалися щонайменше 300 військовослужбовцями з етичними переконаннями.
Команда «Кожна Тварина» розробляє та відправляє веганські пайки для Сил оборони. Ти можеш підтримати ініціативу тут.
Забезпечення харчуванням для військових і далі залежить від волонтерських ініціатив, взаємодопомоги побратимів та внутрішнього ресурсу самих веганів на фронті.
Це перша частина матеріалу про веганів в українському війську. Ми поговорили з трьома військовослужбовцями — людьми, які не змінили світогляд навіть під час повномасштабної війни. Вони розповіли про щоденні виклики, стереотипи та армійську їжу.
Третє інтерв'ю — з військовослужбовцем Сергієм — ми вирішили виділити в окремий меморіальний матеріал. Читай його тут.
Далі — розповіді двох інших наших співбесідників.
«Хотілося бачити тих тварин, з якими я дружу, вільними від використання та загрози вбивства».
Військовослужбовець Зоравар, НГУ.
Чому ти вирішив стати веганом? Як це почалось і що тебе мотивувало?
Рослинний раціон — це наслідок мого веганського світогляду. Це життєва позиція, що тварини не мають бути експлуатовані для жодних цілей. Вони заслуговують на базову повагу до їхнього життя, материнства, батьківства.
Це дуже давня історія. Почалась вона з дитинства. Там, на жаль, вона була чисто на інтуїтивному рівні. У свої 5 років я не чув про повагу до прав тварин, але вже тоді в мене були кроки в цей бік. Хотілося бачити тих тварин, з якими я дружу, вільними від використання та загрози вбивства. Десь у 6–7 років був епізод, коли одну з тих тварин, яку я знав і любив, вбивали в мене на очах. Я відмовлявся їсти плоть пару тижнів, але якимось чином мене переконали.
Мене вчили любити тварин декоративно, як усіх. «Тварин люби, але “продукт” їхньої експлуатації використовуй». Але таку страшну любов мені нав'язали, вона аж до 18 років була непохитною.
Коли я тільки почав наважуватись на відмову від плоті — це був 2008 рік, — я навіть сумнівів не мав, що в мене будуть великі проблеми зі здоров'ям. Настільки в мене були заангажовані знання про харчування.
Але через рік без плоті в раціоні я зрозумів, що не хворію. Стандартне «двічі на рік похворіти» — не відбулось, і я зрозумів, що це затягнеться. Але це був чисто бонус від харчування. Найважливіше, що тут відіграє роль, — це життя і свобода тварин.
Я собі так зважив, що один обід — це чиєсь життя. Можу я пропустити? Можу. Хочу я цього? Хочу. Чесно кажучи, я тоді навіть не підозрював, що це може вилитись у 17 років без плоті, як воно зараз є.
Фото надав Зоравар
Чи стикався ти під час служби з булінгом або упередженнями через веганство?
Навіть зважаючи на те, що я зараз у якісному підрозділі, тут також є упередження. Звичайно, коли ти показуєш якісь результати чисто по фізо, по бойовій роботі, це ставлення змінюється. Але тренд на тролінг веганів завжди є. Я дуже мало зустрічав людей у війську, які можуть позитивно сприймати це.
І навіть коли вони є, вони про це зізнаються дуже тихенько. Зізнаються, що вони колишні вегани. Хоча я не дуже розумію, як можна в якийсь момент свого життя вирішити, що тварини — це не ресурси й не раби для людини, а потім вирішити, що вони таки є такими.
Колишніх веганів не існує. Є колишні вегетаріанці, а також люди, які були на повністю рослинних практиках з різних мотивів, але не утвердились у повазі до прав тварин, тому й не були веганами насправді.
Як ти забезпечуєш себе веганською їжею в армії?
Чомусь держава, попри петицію навіть у 25 тис. підписів, просто проігнорувала це питання. Я зараз у Нацгвардії. Немає жодних натяків на зміни. На жаль, в українському сухпаї немає нічого суто рослинного, крім крекера. Нещодавно знову взяв у руки, подивився, що нічого не змінилось, і навіть не відкривав. Якби щось таке відбувалось, ми, вегани, знали б про це.
Вихід на передній край забезпечується в більшості сухпайками, і дуже добре, коли вони не українські, бо там є шанс знайти щось рослинне або якісь страви вегетаріанські. Проте це також експлуатація тварин і не є чимось іншим від вживання плоті.
Кожен готується як може. Хтось купляє горішки, різне насіння. Я беру із собою веганський протеїн, веганські мультивітаміни. Я повноцінно продумую свій раціон.
Читаю складники спорядження перед купівлею. Коли знаходжу етичне та якісне, без тваринних складників, то закупляю його. Альтернативи не завжди знаходяться, на жаль. Пріоритет на бойовій ефективності, звичайно. Знищити ворога і зберегти своє життя — це мета №1.
Мудрішими стали самі вегани. Ми самі себе навчилися забезпечувати. «Кожна Тварина» дуже круто за це взялась. Кожен раз, коли висуваюсь на бойову роботу, несу рюкзак, наполовину напханий їхніми субліматами. Це прекрасне рішення наразі.
Чи були ситуації, коли ти замислювався про відступ від веганства через брак їжі або складні умови?
Коли я не їв плоті тварин 6 років, уже будучи активістом «Кожної Тварини», я постійно ріс у цьому питанні. І тут я мушу у 2022 році, будучи медиком роти, робити вибір проти веганства на користь людей. Це прикро. Це особиста трагедія.
Але я розумів, що від мене залежать 100 людей. Там недоїдав не тільки я, там недоїдали всі. У нас було декілька сухпаїв, які містили плоть тварин, і ми їх розділили. Тиждень мені довелось їсти плоть тварин у 2022 році, будучи в ЗСУ.
Але це — наслідки невеганського світу, а не дефект веганської ідеї. Багато європейських країн мають опції для веганів, там більше шансів зберегти недоторканими свої принципи.
Як мені тепер з цим жити — це питання, яке я сам собі ставлю. Більшу вину я вбачаю — свою тупість, свою наївність. Я засуджую себе, що не підготувався.
Проте варто розуміти, що веганство — це не набір окремих практик, а етична позиція як така, з якої логічно витікають певні практики. І тільки тому, що світ невеганський, а в деяких надскладних, екстремальних випадках важко дотримуватися певних практик — це не змінює мою позицію: люди не мають експлуатувати тварин.
Чи бачиш ти позитивні зміни в армії щодо ставлення до веганства?
У порівнянні з 2022 роком мисливці та браконьєри в підрозділах дозволяють собі менше токсичності. Вони побачили, що вегани не слабкі, не вимерли й не вимруть. І вегани включаються — і також борються на рівних.
Був на навчаннях за кордоном. Там нам такі умови поставили, що я недоїдав жорстко близько місяця — і зрозумів, що не витримую таких фізичних навантажень. Тому там я також мусив поступитися своїми принципами задля підвищення боєздатності, відкрив собі опцію молочних продуктів на два тижні.
Через те, що армійська квадратність навіть у Європі примудрилась надиктувати свій невеганський підхід, я був змушений знову переступити через власні принципи, щоб хоча б з мінімальною боєздатністю вийти з того курсу.
Варто підкреслити дуже важливий аспект ідеї веганства. Ідея поваги до прав тварин не заважає мені виживати, коли справді таке питання стоїть.
Мене поранили, і я втратив усе своє майно. Перебував на чужій позиції понад 2 тижні. Десь на 8–9 день, після 3 днів на самих сухарях, зрозумів: далі так не витягну, не відновлюсь, не зможу подолати дорогу до евакуації. Тому на декілька днів я знову був змушений їсти те, що було.
Але це не робить із мене невегана. Переконувати мене у зворотному може тільки вкрай нетямуща людина.
Чи вдавалося тобі зацікавити інших людей веганською їжею або світоглядом?
Може, я не дуже підходящий в цьому плані промоутер. Але й місце не дуже підходяще. Я не вмію агітувати за рослинний раціон. Я вмію доносити веганський ідейно-світоглядний конструкт, що ми не маємо морального права використовувати інші види для наших цілей: одяг, їжа, тестування тощо.
Так, звичайно, в багатьох змінюється думка, що це необхідність. І що рослинне харчування не є неповноцінним, як їм здавалось.
Навіть якщо в когось десь щось у цей бік рухнулось, я вже вважаю, що я свою роботу виконав. Цей булінг — у дуже агресивних формах, що люди як сектанти кидаються на нас. Нічого, ми спокійно це перетравимо.
Я розумію, що у війську зібралась каста воїнів, і вони тут зібрались, щоби вбивати. Робити з них гуманістів — це як гладити кота проти шерсті. Я і сам сюди прийшов вбивати — ворога, звичайно. Я прийшов на фронт захищати наші цінності, базову етичну позицію.
Ніхто з нас не став би виправдовувати людське рабство, тому що зараз у країні війна. Це вкотре показує: проблема не в реалізації принципів гуманності щодо людей і тварин, а в небажанні сприймати жертв серйозно.
росія — це як браконьєр, а Україна — як вільна істота, яка хоче жити й бореться за це. Те, що я цю річ тягну і реалізую, наскільки вдається, — це всупереч, а не завдяки. Тут середовище дуже непідходяще для цієї практики. Першою чергою — через байдужість держави.
Загалом веганство бореться з коренем проблеми: з відсутністю поваги та адекватного ставлення до прав тварин. Сподіваюсь, колись усім буде очевидно те, що тварини заслуговують на повагу до їхніх прав.
«У цивільному житті доводиться більше думати, де взяти веганську їжу, ніж в армії».
Військовослужбовець Денис, ЗСУ.
Чому ти вирішив перейти на веганство? Як це почалось і що тебе мотивувало?
Я почав із вегетаріанства ще до повномасштабної війни, десь у 2020 році. Як містянин я відчував себе відірваним від процесу виробництва м’яса. В дитинстві у селі я бачив усе: як ріжуть свиней, гусей, навіть собаку довелося забити на прохання бабусі. Але в місті ми наче сліпі поросята — їмо, не замислюючись, звідки це все береться.
Мені це здалося несправедливим, як якесь знущання. Етичний бік став основним: я не хотів бути частиною цієї системи. У 2022 році через стрес, розлучення та все, що тоді відбувалося, я ненадовго повернувся до курятини, але це тривало недовго. Вже у 2023 я оклигав і повернувся до вегетаріанства, а потім, на початку цього року, після книги Еда Вінтерса This Is Vegan Propaganda, остаточно перейшов на веганство. Вона допомогла мені все осмислити.
Для мене це не лише про їжу — я відмовився від одягу, виробленого з тварин, та інших продуктів і форм їхньої експлуатації, як то мед або вирощування та продаж породистих тварин. Це про повагу до світу, екологію, перероблення сміття. Їжа — це база, бо ми їмо щодня, і це тонни продуктів на рік. Я навіть планую записати влог про те, чому веганство для мене важливе.
Чи стикався ти під час служби з булінгом або упередженнями через веганство?
Я в армії вже більше ніж рік, і якогось прямого булінгу чи хейту немає. Іноді є враження, що мене сприймають як інопланетянина, бо крім веганства я ще не п'ю алкоголю, активно займаюся спортом — наприклад, бігом. Загалом відрізняюсь.
У нас багато не кадрових військових, а мобілізованих або добровольців, тож люди не дуже вдаються в різницю між веганом і вегетаріанцем. Для них це просто мій вибір, і їм, по суті, байдуже.
У кадрових офіцерів іноді буває настороженість. Бувають підколи, особливо якщо згадують мого попередника, якого, здається, трохи підтравлювали. Але я себе не ховаю — відкрито кажу, що веган, можу критично відреагувати на ту постійну кількість м'яса, яку щоденно готують, і частину викидають.
У моєму підпорядкуванні 15 людей — від художників до танкістів, і всі нормально ставляться. Вони бачать, що я не «надломився», що я той самий без алкоголю, без м’яса, і це викликає повагу.
Був один начальник, який затіяв дискусію про веганство — мовляв, без м’яса людство виродиться, бо еволюційно ми м’ясоїди. Я спокійно пояснив, що відмовитись усім від м'яса зараз — це велика утопія, користь веганства після 30–40 років і те, що веганство (крім дієти) — це шлях кращого розуміння світу, адже зникає автоматизм споживання. Він залишився при своїй думці, але розмова допомогла мені посилити власну позицію.
Як ти забезпечуєш себе веганською їжею в армії?
Офіційних веганських сухпайків від Міноборони немає, і це проблема. На передовій пайки рідко доходять, бо вони важкі, а логістика складна. У нас їжу часто готують централізовано — на рівні батарей, дивізіонів. Зазвичай це борщі, супи з м'ясом, каша з тушонкою, відбивні — все на м’ясній основі.
Я покладаюся на волонтерів. Ну і сім’я надсилає мені коробки по 10–15 кг з хумусом, горіхами, готовими веганськими стравами. Раніше присилали цукерки або зефір, але я просив тільки те, що мені справді потрібно.
На базі бувають салати — помідори, огірки, зелень з олією, це ідеально. Іноді трапляються вегетаріанські страви, типу ризотто з овочами, але часто на вершковому маслі, тож доводиться йти на компроміси. Є ще галети, батончики з насінням та фініками — вони веганські. Плюс я отримав ящик американського гуманітарного пайка — не військовий, але там рис, бобові, сочевиця, крекери. Все це розтягую, комбіную з фруктами, які видають, — банани, яблука, апельсини. Якщо зовсім нічого немає, беру рис або овочі, приготовані для всіх, вибираючи без м’яса. Такий компроміс із собою. Але голодувати не варіант — треба їсти, щоби працювати.
Чи були ситуації, коли ти замислювався про відступ від веганства через брак їжі або складні умови?
Відмовитися від веганства чи вегетаріанства — ні, такого не було. Я твердо налаштований. Хоча, зізнаюся, після відпустки трохи складніше — в цивільному житті доводиться більше думати, де взяти веганську їжу, ніж в армії. Тут я вже налагодив систему.
Коли приїздиш на відновлення, часто в меню бракує по-справжньому веганських страв, хоча варто визнати, що позитивні зміни все ж відбуваються.
Компроміси бувають, бо часу готувати самому немає — у мене купа оперативних задач, вогневих, організаційних. Кухня в нас маленька, мене б, мабуть, вигнали, якби я там щось варив. Але веганство для мене — це не просто дієта, а принципи, і я тримаюся їх навіть у таких умовах.
Чи бачиш ти позитивні зміни в армії щодо ставлення до веганства?
Зміни є, але вони повільні. В їдальнях іноді з’являються веганські опції — наприклад, запечена картопля з салатом, чисто рослинна страва. Але це скоріше випадковість, бо люди не можуть їсти м’ясо щодня.
Опитування в «Армія+» про харчування — це вже крок, там прямо згадали веганські страви. Але на офіційному рівні прогрес гальмує бюрократія. «Кожна Тварина» робить дослідження, але інформація про веганів в армії або не збирається, або має низький пріоритет. Змінити систему закупівель, додати веганські пайки — це дорого й складно, особливо коли навіть базові бойові стандарти впроваджуються повільно.
Але я бачу, що люди не закриті до цього. Вони просто не думають про веганство, бо війна забирає весь фокус. Та якщо правильно подати ідею, пояснити про екологію, позитивний вплив на здоров'я, етику, здоров’я, то діалог можливий.
Чи вдавалося тобі зацікавити побратимів та інших людей веганською їжею або світоглядом?
Я не ставлю собі за мету когось переконувати або вербувати у вегани. В моєму підрозділі ідеї потроху приживаються — я пригощаю пайками, ділюся їжею, і люди пробують. Хтось епізодично їсть без м’яса, але системно ніхто не перейшов.
Мене бентежить, коли бачу, як викидають купу недоїденого м’яса в яму — це сліпота, яка дратує. Я не кричу про веганство, але коли є нагода, пояснюю, чому це важливо. Зараз я почав більше ділитися думками в інстаграмі, планую записати відео про веганство з нормальним текстом і якістю.
Моя мета — не швидкі результати, а поступовий вплив. У сім’ї, наприклад, сестра реагує, цікавиться. Люди готові змінюватися, коли в них є внутрішній запит, а війна, як не дивно, може бути хорошим моментом для таких розмов. Усі шукають сенс, і веганство — це про ширший погляд на світ, про етику, екологію, відповідальність. Я просто живу своїм прикладом і, якщо є нагода, говорю про це.