Будь-яка ілюстрація починається з ідеї. Чим вона глибша і вагоміша, тим більше шансів, що картинка зачепить — роботу захочуть розглядати, аналізувати і навіть переказувати.
Настя Когос — художниця, аніматорка, комунікаційна дизайнерка та випускниця курсу Антона Або з ілюстрації — пояснила, як формулювати, відбирати, міксувати та опрацьовувати ідеї для ілюстрацій. Усі на прикладі своїх навчальних робіт.
Розгойдуй уяву
Мозок любить економити енергію — тому він за швидкі рішення. Але часто вони дуже банальні, а в ілюстрації так не можна. Тому роби все, щоб навчити свій мозок не зупинятися на чомусь «звичайному», а легко формувати нові цікаві образи.
Для цього прокачуй навички вигадування. Занурюйся в незвичний контекст, хвилюй нейронні зв'язки, відмовляйся від звичних патернів.
У цьому допоможуть такі вправи (на 3-10 хвилин на день):
- #1. Малюй каракулі — вибудовуй із них образи та сюжети. Чим шаленіше, тим веселіше.
- #2. Поєднуй предмети, якості, емоції — і помалюй нові образи, які спадають на думку. Чим подалі «компоненти» один від одного, тим несподіваніше рішення.
- #3. Бери щось звичне — і змінюй його властивість, функцію, розмір чи матеріал. Міняй контекст в улюблених картинах, сценах із фільмів чи мемах.
- #4. Став собі дуже дивні запитання — наприклад, «що думає тенісний м'яч у зубах у собаки?».
Якщо робити це тренування регулярно, згодом у тебе накопичиться бібліотека власних ідей, образів та метафор, якими можна жонглювати в інших проєктах. Це врятує, коли дедлайни жорсткі та натхнення зовсім немає.
Наприклад, на курсі було швидке завдання поєднати різні об'єкти, щоб створити нові образи — я зробила декілька замальовок:
Один із образів цього сета, рогатка з маскою, мені здався дуже вдалим, хотілося його десь використати. І дуже скоро у мене з'явилася така нагода.
Наприкінці курсу нам потрібно було зробити музичний постер. Я впіймала себе на думці, що через пандемію сам факт існування музичних івентів став здаватися чимось нереальним. Тоді я розгорнула ідею так: усі концерти будуть з датами «ніколи» та локацією «ніде», допоки ми всі не почнемо носити маски. У цьому плакаті використовувала ту саму рогатку з маскою зі «швидкого» завдання:
Встанови обмеження
Коли завдання сформульоване чітко і є зрозумілі рамки, направити енергію в правильне русло простіше. Якщо рамок немає, ти просто не знаєш, у який бік рухатись, і впадаєш у ступор.
Буває, рамки з'являються на самому початку (від замовника або ти ставиш їх сам), буває — у процесі через складнощі, які виникли. Всі ці моменти можуть стати чудовим імпульсом для креативу.
Одне із завдань, яке нам дав Антон, звучало так: зробити набір телеграм-стікерів для студії шовкографії Printostan — реального замовника. Потрібно було придумати персонажа, який відображав те, чим вони займаються, якими інструментами користуються і так далі.
Інструменти студії виглядали дуже складно, а робочі процеси (хоч і дуже цікаві) на конкретні образи мене не надихали. І тут я подумала: «Кольори — це теж інструмент». І вирішила зробити пантони, якими хлопці друкують свої роботи, головними героями: вони символізували певний стан чи емоцію.
Збери майндмеп
Спростити та структурувати пошук виразних асоціацій (особливо у новій темі) допоможе майндмеп — ментальна карта, або дерево асоціацій. Працюй із цим інструментом так:
#1. Поринь у контекст. Залий у себе максимум інформації: дізнайся у клієнта інсайти щодо теми (він у ній експерт і напевно знає щось цікаве), подивися фільми про це, почитай форуми та пости у профільних соцмережах, проаналізуй мемчики.
Чим більше фактів «не на поверхні» збереш і чим краще зрозумієш, що реально «болить» людям, яких ця тема стосується, тим вищі шанси зробити образ цікавішим і потрапити в точку.
#2. Випиши ключові слова. Після глибокого ресерчу в голові буде достатньо образів, щоб зробити карту асоціацій. Запиши слова, пов'язані з головною темою, і до кожного кореневого слова підбери сет асоціацій. І так ще 2–3 кола.
На курсі ми складали майндмепи до слова «гіперреальність» — ось як мій виглядав:
#3. Вибери своє. Дерево асоціацій може вийти занадто великим. Щоб не заплутатися, зосередься на словах і темах, які тобі відгукуються або стикаються з особистим досвідом.
Навіть якщо тема здається новою, завжди можна знайти її перетин з тим, що ти вже знаєш. Відчуй ці точки і створюй нові кола асоціацій, відштовхнувшись від них.
Коли карта готова, почни перебирати пари слів, намацувати цікаві образи та міксувати їх.
Гіперболізуй, утрируй, використовуй метафори
Якщо ілюстрація надто суха і недостатньо виразна, я згадую про свої улюблені стилістичні прийоми (стежки): утрирування та гіперболізацію.
Зазвичай їх використовують для посилення великого образу/думки — того, на чому зроблено акцент у роботі. Наприклад, щось велике робиш величезним, що не вміщується у формат аркуша. Позу людини, що впала, — ще більш кривою і вигнутою, а частини її тіла — суперзаплутаними. Емоції — викручуєш на 200%. У сюжеті це теж працює: якщо сенс плоскуватий, просто підніми градус абсурдності.
Наприклад, у роботі про гіперреальність я відштовхнулася від слів «ілюзія» та «ідентичність» — і використала ілюзію з кімнатою Еймса (напередодні дивилася фільм про дівчину з аутизмом, яка зробила модель такої кімнати). І найбільшу фігуру в цьому просторі я довела до просто неприродно гігантського розміру. Це підкреслило ідею роботи:
Друга улюблена стежка — метафора, переносне значення на основі аналогії чи подібності. По суті, метафора — це спосіб створити цікавий смисловий ребус, і коли його глядач розгадує, у нього з'являється радість від розв'язання. Якщо моменту приємного розуміння не станеться, картинка не зачепить — і глядач піде розчарованим.
Одним із завдань курсу був пошук метафори до якоїсь риси свого характеру. Я обрала overthinking — багато думаю про це останнім часом (ха!). Саме слово overthinking занурює мене в тривожність — і схоже відчуття виникає, коли скролю стрічки соцмереж. Нібито я відпочиваю і просто дивлюся в телефон, але насправді в мене вливається море інформації — замість потоку власних думок. У цих станах я знайшла емоційну та функціональну подібність:
Настоюй та відсівай ідеї
Коли вигадаєш щось (або навіть замалюєш), переспи з ідеєю хоча б одну ніч — а вранці оціни її свіжим поглядом, докрути/перероби непрацюючі частини або зміксуй сильні сторони. Ну або усвідом, що вийшло банально, — і відмовся від ідеї.
Потрібно вміти як вигадувати ідеї, і вбивати їх. Не стався до кожної з концепцій як до рідної дитини — сміливо піддай її сумнівам та критиці, тестуй на міцність.
Перевіряй на актуальність
Ти сприймаєш власну роботу через призму особистого досвіду — але кожен має свій бекграунд. Якщо сумніваєшся, що твоя ідея зчитується, попроси друзів чи рідних сказати, що вони зрозуміли. Якщо схопили все так, як і думалося, — чудово. Якщо ні — є сенс доопрацювати.
Ще корисно подивитися на свою ілюстрацію в контексті подій, що відбуваються, і сучасної культури — і, якщо хочеться, докручувати роботу так, щоб вона була актуальнішою і гострішою.
Наприклад, в ілюстрації про поліцейське свавілля мені хотілося висловитися, але не в лоб. І я знайшла спосіб: замість облич у людей з натовпу поставила емоджі (як маски), а на поліцейських одягла шоломи, як у Daft Punk. Ось такий омаж сучасній культурі. Вийшло сюрреалістично, зате головний меседж зберігся і заграв по-новому:
Слухай себе
Навчене око й справді допомагає творити, але спиратися тільки на це — недостатньо. Інформація ззовні — це лише тригер чи дзеркало, у якому відбиваються думки, пробуджуючи різні асоціації. Ключове джерело креативу — ми самі, наші почуття, думки та досвід.
На цю думку мене наштовхнула німецька драма «Робота без авторства» — там художник-початківець наслідував роботи відомих майстрів, намагаючись так знайти себе. Технічна сторона його картин була на висоті, але з погляду художньої та смислової цінності — нічого вартісного не виходило. Зате коли герой сфокусувався на особистих переживаннях (біль, страх війни, втрата близьких), йому вдалося сформулювати і думки, і стиль.
Тож що б ми не робили, за які б проєкти не бралися, які б теми не розвивали, важливо опиратися на себе. Тільки тоді вийде жваво, глибоко та чесно.