Біт є в серці, коді та репі. Може жити й в репі, і в серці одночасно — для цього є бітмейкери. Серед них — Ігор Куля, який у хіп-хопі понад 17 років. Він робив біти таким артистам, як AlexJazz & Настя Зникає, «Глава 94», Гоня, «Ціна Ритму» та Довгий Пес. Його гурт «Тулим» виступав на фестивалях Hip-Hop Kemp (Чехія), The Legits Blast (Словаччина), BeLive та Lviv Craft and Vinyl Fest (Україна).
Ми поговорили з Ігорем про те:
- — чи може фастфуд-музика затриматись надовго
- — чи задіває его бітмейкера популярність хіп-хоп-виконавців
- — чи може бітмейкер жити лише зі створення бітів (і як)
- — як ТНМК і ВУЗВ запозичували біти
Чи легко увійти в реп-індустрію?
З технічної та матеріальної точки зору — так. Зараз технології розвинені.
Щоб робити біти, потрібен комп'ютер, більш-менш пристойні навушники чи колонки, програма, доступ до інтернету — та і все. Ці технічні засоби має майже будь-яка людина. Поріг входження невисокий, порівняно з тим, що раніше треба було мати аналогову апаратуру. Зараз усе вдома на комп'ютері можна зробити мишкою, треба тільки бажання.
А як це впливає на індустрію?
Це і добре, і недобре. Інколи хтось лізе в реп, взагалі не розібравшись у темі. Я дотримуюсь думки, що варто заглиблюватися в історію того, чим ти займаєшся, і в те, звідки це почалось. А зараз, враховуючи, що поріг входження низький, увірватися в реп може будь-хто.
Чи легко було увійти в реп 20 років тому, коли ти починав?
Технічно було плюс-мінус те саме. Але тоді ще не було туторіалів, тому навчатися доводилося самостійно. Хтось зі знайомих підказував, обмінювалися знаннями, хто що знав.
Це хибне уявлення, що для таких штук потрібна якась наворочена техніка?
Зараз уже не потрібна. Та й тоді теж не треба було. У 90-ті — так, але я не застав той період. Тоді потрібна була аналогова апаратура та студія. Точно не всі підряд могли цим займатися, бо не у всіх був доступ до таких речей.
Коли в Україні з'явився бітмейкінг?
Коли з’явився перший хіп-хоп. Напевно, в 90-х. Я не застав той період у свідомому віці. Але знаю, що артисти тоді часто не мали можливості самі робити біти, бо технічно це було важко. І вони брали біти в американських артистів.
Так робили «Танок на майдані Конґо» та «Вхід у змінному взутті». Або повністю брали західні біти, або трошечки перегравали. Тоді це було нормально.
На що зараз орієнтуються українські бітмейкери?
Хто на захід, хто на росію. Є такі, що російською мовою виступають зараз і збирають немаленькі зали. Ми не знаємо про це, бо живемо у своїй свідомій бульбашці. А з неї боляче вилізати.
Бітмейкери не такі відомі, як виконавці. Чи це впливає на клімат всередині індустрії?
Я думаю, це нормально. Бітмейкер — це людина за кадром. У США є бітмейкери, що створюють особистий бренд, з'являються у кліпах. Їхні обличчя теж стають впізнаваними.
Найважливіше для бітмейкера — створити впізнаваний почерк у музиці. Це вже працює на бренд. Бо бітмейкера впізнають за його звучанням.
Скільки років тобі знадобилося, щоб з'явився власний почерк?
Не можу назвати конкретну цифру. Звичайно, це формується не одразу. Деякі бітмейкери на початку шляху запозичують свій стиль в інших — і це нормальний процес.
Я не запозичував у когось одного. Скоріше змішував стилі різних бітмейкерів, продюсерів, і з цього вимальовував свій стиль.
У наш час у мейнстримній хіп-хоп-музиці багато пісень, що мають схожий стиль. Вони звучать як одна довга пісня. Це фастфуд, він тут ненадовго.
Чи дійсно фастфуд — ненадовго? Потап робив фастфуд, який проіснував майже 20 років.
У Потапа не зовсім фастфуд — він брав чужу музику і просто її перекладав (офіційно). Він запозичував свої референси з непоганої музики й робив це грамотно. Можливо, тому вона досі жива. Я кажу про сучасніші речі — багато одноманітного.
Чи задіває его бітмейкера те, що він менш популярний, ніж виконавець пісні?
Звичайно, що ні. Це нормальний процес. По-перше, я і репом займаюся паралельно. Коли я роблю біти для когось, мене це не задіває. Я розумію, що я — людина за кадром. Але без неї теж нікуди, її теж треба поважати й цінувати.
На якому етапі кар'єри бітмейкер в Україні може жити тільки зі створення бітів?
Коли він буде працювати із закордонними артистами. Як я, наприклад. Музична індустрія в Україні (не тільки хіп-хоп) прекрасно демонструє, що вона тільки починає формуватись як бізнес. Якщо працювати тільки на внутрішньому ринку — це майже неможливо.
Що треба зробити, щоб музична індустрія з'явилася в Україні?
Це і від слухачів залежить, і від артистів, і від держави. Слухачу варто було б більше копати цікавої музики. Якщо відверто, у нас масовий культурний рівень в Україні не дуже високий.
Скільки заробляють бітмейкери в Україні?
Я знаю не так багато людей, які цим заробляють. І не знаю, скільки вони заробляють.
Наприклад, є бітмейкер Klim Beats. Він заробляє тим, що випускає інструментальні біти. Він пише біти для реперів також, але набагато рідше, ніж просто інструментальну музику. Це так званий ChillHop — таку музику слухають на фоні.
Він випускає цю музику на лейблі, на платівках, має прослуховування. Заробляє на цьому. Я не знаю, які там цифри, але думаю, що непогані.
Які основні гравці ринку бітмейкінгу в Україні?
Той самий Klim Beats. Є ще бітмейкер Dj Shon — у нього це не основна робота. Але він має впізнаваний стиль, бо давно цим займається. Можу назвати Wootabi та JointJay. І чувак LASTA з Дніпра, він теж цікаво робить.
Чим відрізняється музичний бізнес в Україні від США?
У США він є, а в Україні немає.
Чи є артисти, з якими ти ніколи не будеш працювати?
Хтось із російських або проросійських зірок.
Чи є ще якісь якості, за якими ви не заметчитесь?
Напевно, ні. Від ситуації залежить, треба пробувати. Наприклад, я продаю біти за кордон. Час від часу буває, що на них записуються неприкольні репери — треки виходять слабенькі. Це нечасто буває — може, два рази з десяти. Я поки не досягнув такого рівня, щоби перебирати.
Чи бувало таке, що до тебе приходив артист, і він з вигляду закордонний, а насправді там російський слід?
Один раз таке було, минулого року. Артист купив у мене біт. Мав скинути гроші за реквізитами. Він сказав, що випускатиме трек на якомусь лейблі, але не сказав, на якому. Коли настав час пересилати кошти, він пише: «Ой, щось PayPal не працює, може, тому, що лейбл російський?»
Коли він мені писав, був дуже жорсткий обстріл. Я був невиспаний, злий, тож не дуже м'яко пояснив. Він відмовився від лейбла — випустив пісню сам.
Чи відрізняється українська музика від закордонної? І як?
Є великий пласт людей, які думають, що хіп-хоп чи реп-музику створили росіяни. Для них український реп почався з російського, тож вони порівнюють це з російським продуктом. Хоча російське теж запозичене з заходу.
А на заході не слухають російський реп, це приємно. Цим і відрізняється. Це загальна тенденція, так у нас сталось. Ситуація змінюється потрошку, але ще є багато над чим працювати.
На нас вплинув совок. Багато музики до нас не доходило, і ми (українці) пропустили великий пласт західної культури. Тепер пожинаємо плоди. Можливо, це навіть займе кілька поколінь.
Чого ми можемо навчитись у закордонних фестивалів?
На фестивалях усюди атмосфера однакова. Наприклад, у Чехії був Hip-Hop Kemp. Він цікавий тим, що там люди з хіп-хоп-культури, які занурені в це і розбираються. Я там тричі був у різних ролях: і як звичайний відвідувач, і двічі як виконавець. За 3 роки я жодного разу не побачив там конфліктної ситуації. Щоб на тебе хтось підвищив голос, навіть ніяких сварок.
Я розумію, що це Чехія, там легалізована марихуана і всі накурені. Але не тільки це. Це і про загальний рівень культури, єднання, бо це основна філософія хіп-хоп-культури, це про мир і любов.
У нас на фестивалях можуть виникати якісь бійки, нікуди без цього.
У нульових в Україні проводили фестиваль SNICKERS URБАNіЯ, який став культовим для українського хіп-хопу. А з 1998 по 2005 у Харкові проходив (теж культовий) «ХарьковРапаСити». Чим від тодішніх фестивалів відрізняються фестивалі в Україні зараз?
На SNICKERS URБАNіЯ я був кілька разів — на початку і в середині нульових. Тоді стався бум хіп-хоп-культури. На фестивалі були й брейкданс, і скейтбординг, і графіті. SNICKERS URБАNіЯ була про первинну субкультуру — схоже на західні фестивалі.
Тоді це було нове, модне, свіже. Туди піти, перетнутися з людьми, познайомитись з однодумцями — вони збиралися в одному місці.
Зараз субкультурні рамки трохи стерлися. Яскраво виражених субкультурних речей вже немає, все глобалізоване, всі вже не відносять себе до однієї субкультури, не обмежуються рамками. Зараз можна прийти на фестиваль, і там можуть бути кардинально інші люди, з якими тобі не цікаво.
На тому ж «ХарьковРапаСити» на початку своїх кар’єр виступали ТНМК і Міша Крупін, які досі є гравцями ринку. Чи можуть фестивалі показати артистів, які через десятки років будуть мати попит?
Думаю, так. Якщо вони будуть так само активними, як умовні ТНМК, що засвітилися тоді й працюють досі. Це залежить від артиста, наскільки він буде далі творити й діяти протягом цих десятиліть.
Чи відчували ви, як українськомовний гурт, якісь бар’єри під час виступів на півдні та сході?
«Тулим» — гурт із Києва, українськомовний від самого початку. Коли ми починали, їздили всюди де можна. Якщо бачили якийсь фестиваль — ми їхали туди. Бачимо, що у Львові можна виступити, — їдемо у Львів. Бачимо, що в Донецьк можна поїхати, — їздили в Донецьк. Нас усюди добре сприймали українською мовою. В різних містах, де стереотипно може здатися, що до української ставились вороже.
Бліц. Найкращий та найгірший біти, що ти коли-небудь чув.
Найгірший не назву точно — навіщо слухати найгірші біти? А найкращий постійно змінюється — один подобається, потім інший. Немає універсального.
Чи існують класні пісні з поганими бітами?
Існують. Мені спала на думку пісня виконавця Kool G Rap — The Streets. Я її слухаю як репер, бо за римуванням, ритмом та інтонацією вона геніальна. А біт такий собі.
Пісня гурту «Тулим» під назвою «Кайф» стала офіційним саундтреком для кінофільму «Королі репу». Хто в Україні зараз королі репу?
Якщо будь-якого репера запитати, хто король репу, то він відповість, що він. Так заведено. Але насправді я не виділятиму когось одного. Це справа смаку.