Єдиний серіал, який у 2025 нашумів більше за «Поділ» від Apple TV+, — «Юнацтво» Стівена Грема та Джека Торна. Це чотири напружені епізоди про школяра Джеймі, який вбиває однокласницю Кеті. Не хвилюйтесь, це не спойлер, адже творців серіалу хвилює мотивація головного героя та вплив його вчинку на родину.
Всі чотири серії зняті одним кадром, щоб спровокувати в глядача таку ж тривогу, яку відчувають персонажі. Тривожно було й знімальній групі, адже їм треба було мотивувати не лише дії Джеймі, але й поведінку камери, яка завжди йде слідом за героями. Кінокритик і ведучий подкасту «Додивитесь у кіно» Юра Самусенко пояснює, чому всі у захваті від «Юнацтва».
Історія про злочин, який (не) скоїли
Нам завжди хочеться виправдати харизматичного героя, який скоїв злочин. Так було з «Декстером», «Пуститися берега» та «Кланом Сопрано», коли персонажі вбивали, катували та варили мет, але робили це так невимушено, що глядачі вболівали за них. У коротких форматах цього ефекту досягнути важче, тим паче коли знімаєш чотири серії. Тож «Юнацтво» заслуговує уваги хоча б тому, що з перших секунд авдиторія вже переживає за хлопчика Джеймі, якого витягають з ліжка прямо в поліційний відділок. Він пісяє в штани, і це підказує нам, що Джеймі зовсім малий — ну куди його у відділок?
Наприкінці першого епізоду завдяки камерам з вулиці глядачі пізнають перший шок — Джеймі кілька разів вдарив ножем однокласницю Кеті. В такому самому шоку перебуває і його батько Едді, до якого ми повернемось у фіналі. Схожі емоції також переживає головний герой ще одного проєкту Apple TV+ — «Захищаючи Джейкоба». В цьому серіалі персонаж Кріса Еванса — відомий адвокат, який дізнається про вбивство, скоєне його ж сином. І хоча серіал там грається формулою «вбив — не вбив», авдиторія теж вболіває за ментальне здоров’я батька. Тож історія не нова.
↑ Більше інформації про курс шукай тут ↑
Але що класно виходить у «Юнацтва» — то це зберігати інтригу в мотивації Джеймі, який занурився в культуру інцелів з головою. Хто не в курсі — це термін, який описує людей (переважно чоловіків), які відчувають, що не можуть побудувати романтичні або сексуальні стосунки, попри бажання мати їх. Ідея в тому, що це не їхній вибір, а нібито жорстока несправедливість з боку суспільства, жінок або «популярних чоловіків».
Саме інцел-культура створює навколо Джеймі атмосферу не стільки містичності, скільки психологічного тиску. У третій серії він запитує психологиню, чи він їй подобається, і залишається без відповіді. Тож це й історія про любов, яку діти недоотримують від своїх батьків, — у вигляді обіймів, поцілунків, компліментів за успіхи в житті й підтримки, коли цих успіхів небагато.
Шукаємо мотивацію для оператора
Коли дивишся серіал вперше, ловиш себе на думці: ну навіщо так заморочуватися зі зніманням одним дублем, коли є моменти, де можна було б підклеїти на монтажі? Це ускладнює і роботу акторів, яким треба не лише прожити емоцію, не забути вивчений текст, так ще й зорієнтуватись, куди стати в потрібний момент, щоб оператор не бахнувся головою об стіну. Знову ж таки, не хвилюйтесь — оператори цілі, а ось камера в стіну один раз (як мінімум) врізалась.
В інтерв’ю Variety оператор Метью Льюїс розповідав, що знімання здавалися пеклом — то глючила техніка, то дітей в школі треба було добряче контролювати. І моя улюблена цитата з матеріалу: «Камера сама собою долає надто великий шлях, і нам потрібна мотивація, щоби перейти з одного місця в інше». Тож серіал знімали без шот-листа. Натомість на знімальному майданчику малювали, хто й куди має рухатися в потрібний момент. Така собі хореографія, або ж «танець», як його називають творці серіалу.
І за цим рухом камери цікаво спостерігати, адже з руки оператора її можуть посадити на дрон, на капот автомобіля або випустити у вікно під час гонитви. Найбільший виклик лежить на фокус-пулері — людині, яка наводить чіткість зображення в моментах наближення/віддалення персонажів від лінзи об’єктива.
Більше, ніж історія і технічний трюк
Про серіал говорять не лише через те, що всі епізоди зняті без монтажних склейок. І навіть не через те, що ця історія з Великобританії відгукується всім, хто боїться за своїх дітей-школярів. Про нього говорять через поєднання всіх речей, які присутні в кадрі та за кадром.
↑ Деталі курсу тут ↑
Натхненням для проєкту стала книга Ґітти Серені Cries Unheard: Why Children Kill про 11-річну дівчинку, засуджену за два вбивства в 1968 році. Хоча читач з першої сторінки знає, хто винен, книжка тримає до кінця. Але в кейсі «Юнацтва» хочеться похвалити акторів. У медіа найбільшу увагу справедливо приділяють Овену Куперу, який зіграв Джеймі. Це його перша поява на екрані, але він органічно та переконливо показує переляк, агресію, зацікавленість і каяття.
Другий шоуранер серіалу, Стівен Грем, який зіграв батька Едді, теж вдало поєднує розпач і спробу тримати обличчя попри трагедію. В його акторській грі бачимо прояви відчаю, які ховаються за маскулінним образом сім’янина-роботяги. Остання серія концентрується на його способі прожити злочин свого сина, який травмує його найбільше в 50-й день народження.
Торн і Грем в інтерв’ю щоразу повторюють, що хотіли дослідити багато речей, серед яких маскулінність, батьківство та дружба. Тож по факту це серіал не стільки про дорослішання, як заявлено в назві, скільки про виклики, пов’язані з вихованням дитини. Глядачі можуть проасоціювати себе з 13-літнім підлітком, замкненим у колонії для неповнолітніх, але й можуть відчути біль батька, який «щодня розв’язує проблеми в міру їхнього надходження». Для цього й існує кіно — щоб ми могли прожити таке життя, про яке могли тільки мріяти. Або таке, про яке не мріяли ніколи.
