*Ця стаття — частина проєкту «Дуже важкий рік»: серїі інтервʼю та колонок креаторів до річниці повномаштабного вторгнення росії в Україну
Попри те, що повномасштабне вторгнення триває вже рік, є думка, від якої стає спокійніше: будь-яка війна закінчується. А наша перемога — це лише питання часу. І хоча стосунки з майбутнім ускладнилися, мріяти, планувати й думати про те, яким буде наше життя після перемоги, можна (і треба) вже зараз.
Ми поговорили з:
- 1/ режисеркою та сценаристкою Марисею Нікітюк про те, яким буде українське кіно, кіберсередньовіччя й чому розповідати правдиві історії — це обов’язок кожного
- 2/ архітектором Емілем Дервішем про розвиток української архітектури, велику відбудову й те, чому будівлі минулого кращі, ніж сучасні
- 3/ співзасновником дизайн-студії CREVV Антоном Івановим про українську ідентичність, а також те, чому дизайнерам треба пірнати вглиб і чому напис «Одеса» на спортивному костюмі крутіший за California
Що 24.02.2022 назавжди змінило у твоїй сфері?
Марися: Кіноіндустрія призупинила свою роботу. Що змінилось — побачимо, коли все відновиться, тобто після перемоги, але декотрі зміни можна спостерігати вже зараз.
По-перше, багато діячів кіноіндустрії пішли до війська. Особливо освітлювачі, оператори, піротехніки, режисери монтажу — це люди, які вчилися професії роками. Тому ми вже маємо безповоротні втрати професіоналів в індустрії.
По-друге, фокус із художнього кіно змістився на документальне — щоб правдиво розповідати про те, що відбувається зараз. Воно не потребує таких великих коштів у реалізації, як художнє. Закордонні фонди виділяють невеликі суми на знімання — цього достатньо, щоб написати сценарій, почати фільмування та якось вижити.
По-третє, повномасштабна війна актуалізувала Україну у світі. Раніше подати українське кіно на хороший європейський фестиваль або добитися, щоб твій сценарій почитали, — було важко. Зараз роботи українських кіномитців дивляться в першу чергу.
Я працюю над сценарієм до повнометражного проєкту «Цвіт вишні», який присвячений нашим подіям після 24 лютого 2022 року. Мені вдалось отримати грант від Української кіноакадемії спільно з Netflix. Багато їжджу різними країнами й в мене склалася цікава картинка того, як відчуваємо війну ми та як її сприймають за кордоном.
Те, що відбулось і продовжує відбуватися, — велика тема, яка триматиме уми десятиліттями. Тому найближчі років десять, якщо я буду живою, писатиму лише про війну.
Еміль: Архітектури як сфери, що розвивається, не стало. Всі думали про те, як вижити й що робити далі.
Зараз ми живемо в часи аналізу, намагаємося зрозуміти багато речей. Я вірю в те, що на розвиток потрібен час. В архітектурі ми вже дійшли до стадії, коли почали з кількості робити якість. Зʼявились компанії та архітектори, які пропонували сучасні рішення, орієнтовані на людей. Ми вже змістили фокус із жахливих багатоповерхових вуликів на якісніші рішення. Наприклад, мені подобаються такі команди, як київське BURO або ж Drozdov&Partners. Також потужно розвивається забудова у Львові.
За 9 років війни ми багато створили, хоча весь цей час не вистачало прозорості від майбутнього. Тепер все зміниться. Я з Криму — і в перший день повномасштабної війни чомусь подумав: нарешті я потраплю додому.
Антон: На початку повномасштабного вторгнення стало більше патріотичних роликів, неймів і такого дизайну, що тепер на телефоні не можеш зрозуміти, де в тебе Uklon, а де — «ПриватБанк», бо все з кольорами державного прапора. Але це мине.
Для мене війна триває вже майже 10 років, тому той самий попит на локальність не є продуктом повномасштабної війни. Якщо в 90-х було круто мати спортивний костюм із написом California, то вже у 2019 чи 2020 крутіше носити костюм із написом «Одеса». Раніше всі носили кепку New Era, зараз носять кепку з символом каштана.
Після 24 лютого 2022 ми ще більше стали дивитися на себе, на речі, які нас ідентифікують, ніж на щось у Європі чи США. Але в цілому дизайн формує не війна, а розвиток. Реальний вплив мають технології, той самий штучний інтелект. Зараз всі переходять на Midjourney (нейромережа, яка створює зображення — прим. ред.), ChatGPT (чат-бот зі штучним інтелектом — прим. ред.).
Політична ситуація створює нові теми для креативу, але вона не визначає індустрію. Комерційний дизайн — у першу чергу про бізнес, він не зможе існувати лише в межах культурного коду.
Політична ситуація створює нові теми для креативу, але вона не визначає індустрію. Комерційний дизайн — у першу чергу про бізнес, він не зможе існувати лише в межах культурного коду.
Яким буде кіно/архітектура/дизайн після перемоги?
Марися: По-перше, є відчуття, що після перемоги буде багато документальних і художніх фільмів про війну, які суспільство не хотітиме дивитися. Після перемоги всі захочуть включитися в цивільні процеси, а тема війни може стати занадто болісною та перетворитися на табу.
По-друге, вже зараз фінансується не кіно, а програми на телебаченні. Є багато розважальних шоу, тому ймовірніше, що після перемоги будуть лобіювати інтереси телевізійних груп, а не кіношних. Ми можемо втратити кіно як якість. Все більше з’являтимуться лоу-концепт проєкти (кіно, де фокус на формі оповідання, а не на ідеї чи сюжеті — прим. ред.) і все менше — хай-концепт (кіно, в якому головною є оригінальна ідея — прим. ред.). Є велика загроза, що частина митців, які зможуть вижити, не знайдуть себе на ринку.
Зараз є можливість працювати з закордонними фондами й робити колаборації. Я думаю, що частина українських режисерів і надалі працюватиме у копродукції з закордонними командами. У такий спосіб якісне кіно продовжуватиме розвиватися й можна буде вберегти індустрію від повного переходу в розважальний формат.
Ми говоритимемо про війну по-різному. Зараз я працюю над сценарієм, де зображаю події через цивільних. Наступним проєктом хочу зробити військову драму. Це зовсім різний кут сприйняття одних і тих самих подій. Два мої улюблені фільми на військову тематику та й взагалі — це «Апокаліпсис сьогодні» та «Врятувати рядового Раяна». Вони показують війну дуже по-різному. Те саме буде й в нас: будуть драми, будуть і чорні комедії. Дай боже, буде свій «Польовий шпиталь» (чорна комедія про американський медичний підрозділ під час Корейської війни — прим. ред.).
Еміль: Спрогнозувати — складно, можу сказати тільки, чого я хочу від української архітектури в майбутньому. По-перше, архітектори розв’язують конкретні задачі, ми працюємо з дуже реальними речами, тому хочеться прозорості у всіх процесах. Сама система заплутана й корупційна, багато хто сприймає архітекторів як інструмент для досягнення своїх цілей, а не як людей, що реально можуть зробити життя суспільства кращим.
Все, що ми будували протягом 9 років, нам зламали, тому доведеться будувати заново. Після перемоги на нас чекатиме велика відбудова. Є надія, що вона буде якіснішою. Зрозуміло, що будуть і типові рішення, бо ми не можемо велику кількість людей забезпечити індивідуальними проєктами. Однак типова забудова може бути простою та водночас зробленою для людей і для міста.
Мені подобається функціоналізм, сучасна архітектура. Велику роль грають натуральні матеріали. У нас в Україні доволі багато родовищ граніту, глини. Можна будувати заводи, щоб була власна сировина. Зараз оздоблювати будівлю — дорого, тому всі роблять фейки: імітацію дерева, граніту, мармуру. Неякісні матеріали — неякісна забудова. Проходить мало часу, а будівлі перетворюються на лайно. Тому стара архітектура завдяки якісним матеріалам має кращий вигляд, ніж та, яку збудували 5 років тому. Я б хотів, щоб у нас з’явилися місцеві виробники якісних матеріалів і розвивався ринок, де їх можна було б застосувати.
Антон: Що зміниться, коли ми переможемо, залежить від того, скільки часу буде тривати ця війна. Якщо перемога близько — то, на мій погляд, нічого не зміниться. Якщо попереду роки війни — буде більше інструментів, автоматизації, більше того, що й так було б. Бо світ розвивається — й індустрія також, попри те, чи є в нас війна, чи її немає.
Буде більше уваги приділятися українській ідентичності. Я кажу не про жовтий та блакитний кольори чи тризуб, а про глибші речі: хто ми, які ми, що нас відрізняє. Для мене наша ідентичність полягає в аНавіть у бізнесі помітно, наскільки легко працювати з українцями в українських, американських чи європейських компаніях і наскільки складно працювати з американцями в американській компанії, ще складніше — з європейцями в європейській компанії.
В Україні правила існують не поза людяністю, а разом із нею. Всі ставляться один до одного як людина до людини. Коли ми отримували Red Dot у Берліні, я вийшов з концерт-хаусу в туалет, а потім — не зміг зайти назад. Не можна залишати територію концерт-хаусу, навіть якщо ти вийшов у туалет, навіть якщо тобі зараз вручатимуть нагороду на сцені. Для них правила головніші за людей. В Україні все круто, бо ми людяніші та простіші.
Те саме й в дизайні. Я мало знаю людей, які, роблячи дизайн-макет в Україні, спочатку зроблять сітку, потім все виміряють, зроблять відступи, знайдуть співвідношення розміру шрифту до пропорцій макета. Ми орієнтуємося на ситуацію, відчуття, сам процес більш інтуїтивно-наївний.
Що можна робити сьогодні, щоб покращити своє завтра?
Марися: Потрібно по максимуму рефлексувати, писати й створювати. Необхідно ставити запитання й шукати відповіді, щоб зрозуміти, як світ опинився там, де він опинився. Мені здається, що ми йдемо у кіберсередньовіччя. Люди, які живуть поруч, здаються нормальними, а насправді — живуть у XVI чи XVIII столітті, тільки в них є айфон. Вони вірять у пласку Землю й те, що ковід придумали рептилоїди.
У нас є безмежні можливості ставати краще, але водночас ми можемо відкрити портал у пекло людської душі. Тому ті, хто не воює, мають думати, як рятувати світ. Осмислювати, створювати, писати — це обов’язок.
По-друге, важливо розповідати чесні історії про те, що відбувається. Після Другої Світової війни десятиліттями з’являлись п’єси, книжки, документальні фільми. Європа намагалась виблювати війну з себе, щоб зрозуміти, що взагалі відбулось і як зробити так, щоб цього не було. Як бачимо, поки нічого не вийшло.
Сторітелінг впускає інших людей в історію, дає можливість проемпатувати, разом пройти крізь те, що відбулось. Не в мемах, а так, як ми відчуваємо цю війну насправді. Єдине правило — розказуй про війну чесно. Кіно — це теж свого роду пропаганда. Прийшов час, щоб не росіяни розповідали світові нашу історію та показували свої фільми, а це робили ми самі — і в першу чергу для самих себе.
Еміль: Треба вчитись бути емпатичними. Знання всіх норм і правил не зроблять тебе хорошим архітектором. Треба відчувати, що відбувається в суспільстві та світі. Ми живемо в часи глобалізації, тому не варто бути дуже локальними, зациклюватися на собі.
Англійська, данська, нідерландська забудови — приклади сучасної архітектури. Це деталізовані, співмасштабні до людини проєкти з гарними матеріалами. Все зроблено на багато років вперед. Я вірю, що через 50 років ця архітектура теж буде актуальною, матиме чудовий вигляд, гарно старітиме. Не вірю, що така ж історія буде в Дубаї, де всі будівлі — це купа скла. Через 50 років там буде Ла-Дефанс (паризький бізнес-район скляної забудови — прим. ред.), щось дуже смішне.
Молодим архітекторам я б радив вчитися — і бажано не у нас. На жаль, в Україні застаріла система освіти. Можу виокремити лише Харківську школу архітектури. Це справді щось нове, в її основі — європейська методологія. Маю надію, що таких шкіл поступово ставатиме більше, тому що якісна сучасна освіта дуже важлива.
Антон: Дизайнерам необхідно шукати глибші сенси, а не брати те, що лежить на поверхні. Ще у 2014 році був бум на речі з тризубом та кольорами українського прапора. Далі була цікавіша хвиля айдентики. А зараз знову — пси Патрони, байрактари й джавеліни.
Креативна агенція Bickerstaff зробила крутий кейс для бренду «Галичина», де компанія замінила свою назву на молочній продукції на історичні регіони України. З’явився кефір «Крим», «Донбас». Цей запуск дотичний до категорії бренду, наче там і мало щось таке з'явитися. Однак всім тягнути українськість у дизайн — не потрібно, бо в деяких сферах це може виглядати награно.
Я впевнений, що цей поверховий патріотичний шар скінчиться, а адекватна історія про круті локальні ідентифікатори продовжиться. На ній сучасні українські дизайнери й мають зосередитися. Вже зараз потрібно починати думати вглиб. Чим складніший сенс, тим довше його розпаковувати, але й тим більше в нього шарів, ракурсів та можливостей для дизайну.