Якщо довго займатись креативом, можна виснажитися — і впасти в застій. Щоб цього не сталося, потрібно давати собі нові ракурси та перемикатися на нові теми.
Таня Ярмолович саме так і зробила. До повномасштабної війни вона займалася комерційними зйомками для брендів, але більше любила портрети — людей та їхні проникливі погляди. Ця любов стала основою для світчу в художній підхід. Для апгрейду скілів та нової оптики Таня пройшла курс «Фотографія» у SKVOT — і зараз готує персональну виставку в Лісабоні.
Ми розпитали Таню про її бекграунд у професії, а також про те:
- — в чому є магія портретів
- — чим відрізняється зйомка в студії та на природі
- — що допоможе розвинути власний стиль
- — як вдалося зробити фотовиставку в Лісабоні
- — що є справжнім успіхом у фотографії
Ти прийшла на курс уже з досвідом фотографування. Розкажеш про це?
Фотографією я займаюся десь із 2015 року, і вже тоді я зрозуміла, що хочу робити саме портрети. Перша моя робота — адміністрування у фотостудії Passage Studios — була дуже класним досвідом. Там я могла спостерігати за роботою інших фотографів: як вони виставляють світло, спілкуються з моделями тощо. Також я вела соцмережі цієї студії та робила бекстейджі (і не просто бекстейджі — я дійсно хотіла передати характер, погляд, емоції людини).
За 2 роки я почала брати власні замовлення на фрилансі. Портретні зйомки — окей, весілля знімати — теж окей. Бо після цього краще розумієш, що тобі подобається та в який бік рухатись.
Чому тебе приваблюють саме портрети?
Мені дуже подобаються очі — завжди звертаю на них увагу. Дуже люблю близькі кадри, де погляд спрямований прямо в камеру. Зоровий контакт із людиною передає емоцію — ти через погляд можеш багато чого зрозуміти.
А дай кілька порад, як зробити класну портретну зйомку.
Звісно, хорошої фотосесії не вийде, якщо ти не маєш скіла фотографування. Але щоб фотосесія вийшла справді класною, також треба:
#1. Поговорити з моделлю перед зйомкою. Нехай і 15–20 хвилин, але обов’язково. Випийте кави, поговоріть про життя. Треба відчути, який зараз у людини період і стан і що вона готова показати в кадрі.
#2. Створити класну атмосферу. Фотосесія — це інтимний процес, тому модель має почуватись комфортно. Запропонуй людині ввімкнути її музику, організуй простір так, щоб ніхто в нього не увірвався. Студія має подобатись і тобі, і моделі. А якщо ви працюєте вдома у клієнта — взагалі супер.
#3. Говорити під час зйомки. Мовчання лише більше закриває людину. Можна поговорити про щось просте — наприклад, почати з компліменту (тому я кажу людині, як вона зараз класно виглядає).
#4. Побути моделлю для інших фотографів. Десь раз на рік я сама виступаю в ролі моделі — і аналізую цей досвід. Так краще розумієш, як людина почувається під час зйомки, і стає легше спілкуватися з клієнтами.
Ти знімаєш не лише в студії, а й на природі. Чим це відрізняється?
Раніше я знімала лише у Львові — а там часто погана погода. Плюс якось так склалось, що замовники хотіли студію. А в Португалії, де я живу з початку повномасштабного вторгнення, не знайшлося класної студії. В Україні вони на супервисокому рівні — дуже сумую за ними.
Зате у мене тепер є можливість знімати на вулиці. Приїжджаєш до океану чи в ліс — і такий: «Вау, стільки простору». Це вплинуло на мій стиль — я почала помічати більше текстур, вписувати людину в природу. Це дало мені новий подих у роботі.
Щодо нового подиху. Як курс змінив твій підхід до фотографії?
Я звернулась у SKVOT під час складного періоду: знімала багато комерції, ті самі студії та локації, все однакове — але були сили на щось нове. Я хотіла попрацювати в команді, почути інших людей, вийти зі своєї бульбашки.
Аня Грабарська показала інші вектори у фотографії — виставки, публікації, фотокниги. Я почала робити фотоколажі, читати більше статей, дивитись документальні фільми про фото. Класно, коли фотограф може поговорити з фотографом. Розвиватись можна лише тоді, коли спілкуєшся, коли є взаємопідтримка. І ще для розвитку добре:
#1. Записувати свої ідеї (навіть найбожевільніші). Раніше я думала, що не забуду їх, але це все одно відбувається. Тепер у мене є супердовга нотатка — і я можу втілити задумане, може, за пів року чи рік, або воно відкладеться у підсвідомості та проявиться якось інакше.
#2. Більше читати про фотографію. Я почала вивчати світло, дізнаватись про документальне фото, оточила себе інформацією про це. Найчастіше я читаю журнали Women Photograph та Magnum, слідкую за фотографами Тарасом Бичком та Сашею Самсоновою, Аленом Лабуалем і Девідом Урбанке.
#3. Повторювати вивчене. Коли бракує мотивації чи натхнення, можна передивлятися курс — він знову включає в процес і переналаштовує. Раніше я думала, що хочу займатись фешн-зйомкою, — але тепер вирішила відійти від цього.
Роботи Тані Ярмолович. Джерело: yarmolovych.art
А що робити, щоб розвивати свій власний стиль?
Треба дійсно багато знімати. Чим більше працюєш, тим більше робиш помилок — аналізуєш їх і зростаєш. Не бійся втілювати будь-які ідеї. Якщо я беру комерційне замовлення, але хочу відзняти творчу ідею — можна її запропонувати, люди часто погоджуються.
Я трохи експериментувала з обробкою — під впливом фільмів і текстур природи. У мене все йде через колір. Починається період, коли подобається помаранчевий — і я всюди його використовую. Головне тут — органічність. Хочеться якнайменше втручатись у фотографію, щоб вона не виглядала штучно.
Роботами інших фотографів надихаюсь, але це більше про «навчене око» — зазвичай ці збережені кадри я не переглядаю. Я намагаюсь більше слухати себе: що відчуваю зараз, який колір хочу (холодний чи теплий), чи хочу познімати ню або стильно одягнути людину для бренду. Мені допомагають кіно, музика, люди — все з життя. Наприклад, коли бачиш когось на вулиці та запам’ятовуєш цей образ для зйомки.
З чим ти готова експериментувати, а з чим — не будеш?
Я не боюсь складних задач — мені дуже подобається ризикувати. Зараз я мрію зайнятись підводною зйомкою — хочеться буквально наблизитись до природи, познімати підводний світ. Це суперскладно, але цікаво. Буде холодно і фізично, і в плані кольору. А ще я трохи боюся глибини, хочеться побороти цей страх. Це і спорт, і здоров'я, і фотографія — класний стиль життя.
Скоро у тебе буде виставка Soulful Stares у Лісабоні. Як ти її організувала і про що вона?
Виставка пройде в кафе, яке мені порадила подруга — вона знає власника. Ця ідея в мене ще зі Львова. Завжди думала, що буду підіймати якусь конкретну соціальну тему, але так не склалося. Тут будуть різні роботи — і з України (яскраві), і з Португалії (однотонні або чорно-білі). За 2022 рік мої фото стали темнішими, більш мінімалістичними в плані кольорів. Я змінилась, простір змінився — настав період зйомок просто неба, біля океану. Багато людей помітили ці зміни — і їм подобається.
Виставка Soulful Stares — про проникливі погляди. Майже на всіх фото люди дивляться в камеру — це про контакт і довіру, про мою відкритість до людей. Дуже хочеться поділитися цими роботами. Хочеться донести, що люди на фото — такі ж, як і глядачі, що всі можуть спробувати фотографуватися та відкрити щось у собі.
Там буде 19 фото — всі продаватимуться, і відсоток з того я віддам на ЗСУ. Крім великих, що висітимуть на стінах, зроблю також маленькі копії.
Як зробити виставку за кордоном?
Щоби підготувати й провести експозицію в іншій країні, я б радила триматися таких кроків:
#1. Говорити про плани. Не зберігай ідеї в секреті. Коли розповідаєш про них — люди підключаються та допомагають, знайомлять тебе з кимось, пропонують свої скіли. Може, хтось захоче написати музику для твоїх фото чи зробити дизайн афіші.
#2. Зробити промо. В Португалії люди люблять все крафтове — тут досі працюють афіші, фізичний конект. Імейли ніхто не читає місяцями — треба йти й знайомитися. Якби моя подруга не знала власника кафе, де буде виставка, я б сама пропонувала її власникам різних закладів.
#3. Вести соцмережі. Людям цікаві бекстейджі — розповідай про підготовку до виставки, про творчий процес. На це добре реагують — можливо, хтось навіть захоче приїхати з України.
#4. Правильно надрукувати фото. Продумай всі деталі: текстуру та розмір паперу, підхожі кольори та оформлення — щоб усе резонувало з простором. У мене буде світле кафе, тому я підбирала фото ніжних відтінків. Треба одразу думати про кольористику виставки: у мене все буде жовто-блакитне. Знайди друкарню, яка виконає ці вимоги.
#5. Створити атмосферу для авдиторії. Подумай, яких людей ти хочеш зібрати, яка має грати музика, як це має виглядати. Я хочу, щоби прийшло багато українців — і щоб вони познайомилися з португальцями. Ми говоритимемо з ними про Україну.
#6. Бути готовим до купи тасків. Списочок організаційних справ розростається дуже швидко. Важливе відчуття особистої відповідальності за проєкт — якщо я вже почала, то мушу завершити.
Робота Тані Ярмолович, афіша виставки Soulful Stares. Джерело: yarmolovych.art, instagram.com/tanya.yarmolovych
Виставка — це звучить як певна кульмінація. А як загалом має виглядати професійний шлях фотографа: від курсів і далі — до успіху?
Це дуже індивідуально. Ти можеш пройти курс і зрозуміти, що фотографія — не твоє. Тут багато відповідальності: ти й організатор, і стиліст, і ще багато інших ролей береш на себе. Ти маєш розуміти, навіщо це тобі. Особисто я на курс йшла за мотивацією та новим досвідом — і я це отримала. Курс дав мені поштовх до виставки — я розумію, що фотографія для мене важлива і я хочу рухатися вперед.
Успіх — це складна концепція. Для когось успіхом може бути штатна робота, для когось — публікація в журналі (до речі, мої фото скоро надрукують у нью-йоркському журналі Aver Magazine — на цю зйомку мене запросила стилістка з Лісабону, яка зібрала різні португальські бренди одягу).
У Львові для мене успіхом були стабільні замовлення та багаторічні клієнти. Зараз успіх для мене — ця виставка, вона переносить мене на інший рівень. Я побачила свої роботи надрукованими — тепер хочеться більше друкувати. Набридло відчуття, що фотографія живе лише в інстаграмі. Хочеться великих форматів та фізичних відчуттів від фото (можливо, навіть зроблю фотобук). Ще я планую відзняти щось соціальне — щоб можна було читати історію по зображеннях.