Інтервʼю: Композитор Саша Філоненко

Між грошима та самореалізацією композитор Саша Філоненко обирає не обирати. Для першого у нього є студія саунд-продакшену Handbag House, для другого — творчі музичні проєкти: Monoconda, Aero Benin та ще декілька нових, які чекають на свій анонс.

Як навчитися так само не обирати, а якщо вже й обирати, то

з розумом — запитали у самого Саші. Заодно засипали й іншими запитаннями:

— як музикантові зрозуміти, що лейбл — норм
— що таке успішний реліз
— який найсильніший біль української музичної індустрії
— коли бренду вигідніше замовити трек під себе, а коли — купити готовий
— де музика — головний герой реклами, а де другорядний

Музикант, який робить музику на продаж, все одно художник? Скільки у ньому арту, а скільки — комерції?

Усі музиканти різні, всі проєкти різні — єдиної формули немає. Як налаштуєш, так і буде.

Наприклад, зараз я роблю рекламний проєкт і кайфую від того, наскільки приємно над ним працювати. Там симфонічна фортепіанна музика, суцільна творчість, величезне поле для розвитку. І паралельно роблю один джингл — він зовсім не приносить мені задоволення. Хочу скоріше здати та забути.

Раніше я казав, що реклама — це не місце для реалізації творчих амбіцій. Тепер вважаю, що місце. Чим більше ти ростеш, тим більше можливостей проявити себе як музиканта — навіть там, де це не потрібно.

Якби треба було тебе сьогоднішнього описати 8–10 треками, які б вони були?

Цей плейліст на спотіфаї найточніше описує мої сьогоднішні смакові уподобання.

Ти радиш не поспішати з релізом альбому — спочатку знайти гарний лейбл. На що дивитися, щоб зрозуміти, хороший він чи ні?

На те, наскільки лейбл живий і активний: скільки випустив релізів, скільки вони набрали прослуховувань на спотіфаї, наскільки сильне навколо нього ком'юніті, які цікаві промокейси він зробив. Зарелізувати альбом можна і самостійно, це нескладно. А ось зробити якісне промо — завдання номер один.

Завдання лейбла — не просто набрати максимальну кількість прослуховувань, а донести твою музику до цільової авдиторії. Можна заплатити купу грошей і накрутити перегляди в ютубі, але користі в цьому не буде ніякої.

Дізнатись більше

Якщо з лейблом не склалося, як налаштувати ефективне промо самому?

А що означає «ефективне»? Набрати прослуховування — це одне завдання, а написати класний трек — інше. Й очікування мають бути відповідні. Якщо пишеш андеграунд-електроніку з претензією на мистецтво, не сподівайся потрапити до топів ютубу.

Що є мірилом успішності? Мені 36 років, і я ніхера не знаю, що це таке. Історія знає випадки, коли твір визнавали мистецтвом лише через 40 років. Так само є мільйон прикладів, коли абсолютно бездарні речі ставали успішними з погляду бізнесу. Комерційний успіх — взагалі не завжди про творчість.

Загалом, що далі розвивається постінформаційне суспільство, то більше в мене запитань і тим менше відповідей.

Мені здається, успішний реліз, успішний трек — це особисті переживання, покладені на музику. Круто розказана історія, цілісна картинка, нетривіальне звучання, незвичайні ходи. Оце для мене ознаки успішного релізу. Але на практиці так виходить не завжди.

Наприклад, восени 2020 року вийшов чудовий альбом Діани Аззуз та Ріни Прідувалової, Sui Noxa. Реліз офігенний, один із найкращих за рік. Але про них ніхто не написав із відомих мені ЗМІ, і вони не потрапили в жоден із топів та номінацій. Можливо, з часом про альбом згадають, але з такою швидкістю інформаційного потоку — більше шансів, що таки пройдуть повз.

А що для тебе важливіше: комерційний успіх чи творчість?

Окрім роботи композитором, у мене є декілька авторських проєктів, кожен із яких живе своїм життям. У продакшені мені важливий насамперед комерційний успіх. У творчих проєктах — можливість створити щось вартісне. Тож я не паралелю ці процеси і радий, що так вийшло.

Іноді люди, які заробляють творчістю, стають заручниками ситуації, вони змушені йти на компроміси із самими собою, щоб не померти з голоду. Тож якщо перетворюєш хобі на роботу, важливо залишати місце для якогось польоту, інакше застрягнеш у цьому.

Я знаю чимало людей, які, починаючи займатися якоюсь похмурою попсою, говорили: «Зараз трохи зароблю грошей, а потім робитиму щось класне і справжнє». Жоден із них це класне і справжнє робити так і не почав. І не почне, бо з часом гострота відчуттів втрачається. Це one way ticket. Навіщо робити зайві рухи тіла, якщо вже купаєшся в золоті?

Найсильніший біль музикантів в Україні — роялті. А що на другому місці?

Нестабільна економіка та відсутність грошей у людей. Я навіть сказав би, це проблема номер один. З цього випливає решта: люди збирають на квиток на концерт по пів року, не хочуть платити за контент і робити авторські відрахування композиторам.

Навіщо створювати музику спеціально для реклами, якщо можна придбати права на готову?

Обидва підходи працюють, але там і там є свої плюси/мінуси.

Куплений трек (за умови, що він відомий та кльовий) дає додаткову авдиторію завдяки особистості виконавця. Але важливо розуміти, що це — готовий продукт, який у зв'язці з твоїм брендом може спрацювати не так, як хотілося б. Багато хто любить, коли костюмчик зшитий прямо по тілу.

Коли пишеш трек спеціально під ролик, то це завжди ексклюзивна історія. Можна створити ексклюзивний авдіобрендинг та грамотно підкреслити систему цінностей бренда.

Яким має бути авдіоряд у рекламі: ненав'язливим чи липучим?

У кожному ролику по-різному. Іноді музика має підкреслювати візуальний ряд та створювати атмосферу, як у кіно. Іноді потрібна нав'язлива мелодія, що запам'ятовується. Іноді музика там взагалі не потрібна, є й такі приклади. Головне, щоб усе було пов'язане в єдину історію — це цілісно, цікаво і працює.

Наприклад, у рекламі колаборації Puma та Nintendo, для якого я писав трек, музика відіграє першорядну роль. Там стояло завдання поєднати відчуття від гри у восьмибітного Super Mario та сучасний репчик. Так воно і вийшло:

Або взяти рекламу McDonald's: потрібний був етнічний мотив, під який потім знімали ролик. Там теж музика була на першому місці:

А ось у ролику для LG музики майже немає — зате є цікавий саунд-дизайн:

Взагалі, мені здається, потрібно менше ділити на «музику для реклами» і «музику для не-реклами». Це все один авдіовізуальний простір.

До речі про поділ. У світі кіно є «вища каста» (кінорежисери) та «нижча каста» (режисери реклами). У композиторів теж так?

Ділитись на групи за якоюсь ознакою — просто улюблене заняття людства. Усі ці касти — для людей, які мають проблеми із самооцінкою. Для мене всі поділяються на класних та некласних. Такий поділ здається мені найкращим, відповідно до професійних та людських якостей.